Шпаргалка по "Международному праву"

Стаття 44. Право, що застосовується до договору за відсутності згоди сторін про вибір права

     1. У  разі відсутності згоди  сторін договору про вибір  права,що підлягає застосуванню до цього договору,  застосовується  право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону,  при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є:

     1) продавець - за договором купівлі-продажу;

     2) дарувальник - за договором дарування;

     3) одержувач ренти - за договором  ренти;

     4) відчужувач - за договором довічного  утримання (догляду);

     5) наймодавець - за договорами найму  (оренди);

     6) позикодавець - за договором позички;

     7) підрядник - за договором підряду;

     8) виконавець - за договорами про  надання послуг;

     9) перевізник - за договором перевезення;

     10) експедитор - за договором транспортного  експедирування;

     11) зберігач - за договором зберігання;

     12) страховик - за договором страхування;

     13) повірений - за договором доручення;

     14) комісіонер - за договором комісії;

     15) управитель - за договором управління  майном;

     16) позикодавець - за договором позики;

     17) кредитодавець - за кредитним  договором;

     18) банк  -  за договором банківського  вкладу (депозиту),  за

договором банківського рахунку;

     19) фактор - за договором факторингу;

     20) ліцензіар - за ліцензійним договором;

     21) правоволоділець - за договором комерційної концесії;

     22) заставодавець - за договором  застави;

     23) поручитель - за договором поруки.

     2. Однак правом,  з яким договір  найбільш  тісно  пов'язаний,

вважається:

     1) щодо  договору про нерухоме  майно - право держави,  у якій

це майно    знаходиться,    а    якщо    таке    майно    підлягає

реєстрації, - право  держави, де здійснена реєстрація;

     2) щодо   договорів  про   спільну  діяльність  або   виконання

робіт - право  держави,  у якій  провадиться  така  діяльність  або

створюються передбачені  договором результати;

     3) щодо договору, укладеного на  аукціоні, за конкурсом або на

біржі,  - право  держави,  у якій проводяться аукціон,  конкурс або

знаходиться біржа. 

Право,  що застосовується до змісту договору охоплює:

     1) дійсність договору;

     2) тлумачення договору;

     3) права та обов'язки сторін;

     4) виконання договору;

     5) наслідки невиконання або неналежного  виконання договору;

     6) припинення договору;

     7) наслідки недійсності договору;

     8) відступлення  права  вимоги  та переведення боргу згідно  з договором;

     9) позовна давність.

Норми права, які регулюють зазначені питання, складають зобовязальний статут зовнішньекономічного контракту.

       Якщо  обєктом договору є власність, то наслідки договору розщіплюються на зобовязально=правові і речово-правові, щодо яких компетениними виступають два окремих статути – зобовязальний і речовий.

       Речовий статут визначає зміст права власності  та обсяг речових прав, виникнення і припинеення права власності

5. Уніфіковані норми  міжнародних торговельних  контрактів

 

    З питань купівлі-продажу товарів  укладена Гаазька конвенція про право, застосоване до міжнародної купівлі-продажу рухомих матеріальних речей (1955). У 1964 році прийнята Гаазька конвенція про одноманітний закон про укладення договорів про міжнародну купівлю-продаж товарів(пр укладення договорів) й Гаазька конвенція про одноманітний закон щодо міжнародної купівлі-продажу товарів.(Гаазька конвенція про купівлю-продаж)

    Україна не є учасником цих Конвенцій. 14 квітня 1980 року у Відні прийнята Конвенція ООН про міжнародний купівлю-продаж товарів, у статті 99 якої – держави, які надають згоду на обов’язковість для них положень Конвенції, беруть на себе зобов’язання денонсувати Конвенцію 1955 року, якщо вони є її учасниками. У Конвенції 1980 року беруть участь 169 держав, набрала чинності 1 січня 1988 року, Україна ратифікувала 23 серпня 1989 року, з 1 лютого 1991 року – чиною для України.

    Складається із 101 статті, розподілених на 4 частини: сфера дії Конвенції, укладення  договорів, питання купівлі-продажу  товарів, заключні положення.

    З питань позовної давності в 1974 році в Нью-Йорку прийнята Конвенція про позовну давність у  міжнародній купівлі-продажу товарів, розроблена під егідою UNCITRAL. Набула чинності з 1 серпня 1988 року, 19 липня 1993 року – Україна ратифікувала її, з 1 квітня 1994 – є чиною для України. Також до Конвенції прийнято Протокол від 11 квітня 1980 року, який доповнює Конвенцію. Україна ратифікувала текст Конвенції з поправками, але Протокол не ратифікувала.

    Гаазька конвенція 1986 р. про право застосовне до міжнародної купівлі-продажу  товарів встановлює як генеральну привязку автономію волі сторін. Субсидіарна – закон держави продавця коли воля сторін не явно виявлена. 

    На  регіональному рівні 1980 р в ЄС прийнята Римська конвеннція про право застосовне до договірних зобовязань. Вона закріпила необмежену автономію волі.

    Положення конвенціїї є обовязковими в усіх державах- членахумова для застосуцвання  конвенції спір розглядається в сжді держави-учасниці, навіть ящо обидві сторони не наежать до держав-учасниць. 

    Типові  форми контрактів набули широкого розповсюдження. У США 47% договорів укладаються щодо імпорту й 1/3 щодо експорту. Спочатку вони уніфіковувалися на національному рівні. Європейська комісія ООН розробила загальні умови поставки, які застосовуються або на типовому бланку або укладаються договори з посиланням на стандарт.

    Уніфіковані правила й звичаї для документарних  акредитивів (у редакції 1993 року №500). Інкотермс (1980), уніфіковані правила інкасо (1978). В 1995 році видана Постанова Кабінету міністрів України про форми платіжних документів, які застосовуються в Україні. В 71 статті Кодексу торговельного мореплавства зазначається – капітан судна може піддати тіло мертвого морю згідно з морськими звичаями, якщо людина померла, а до місця призначення ще дуже далеко. 
 

    Тема 2. Договори перевезення у міжнародному приватному праві 

1. Особливості й види міжнародних перевезень.

2. Міжнародні залізничні перевезення.

3. Міжнародні автомобільні перевезення.

4. Міжнародні повітряні перевертня.

5. Міжнародні морські перевезення.

1. Особливості й  види міжнародних перевезень

    Спочатку  регулювання питань перевезення  було правом національного законодавства. Але національна уніфікація була неадекватним засобом регулювання. На сьогодні існує велика кількість видів міжнародних перевезень.

    Міжнародне  сполучення – установлення зв’язків між державами, перевезення – дії, які відбуваються після встановлення зв’язків.

    Перевезення між державами можуть мати місце  за угодою двох держав (перевезення  в Україні здійснюється за українським  законодавством, перевезення в Польщі – за польським законодавством). Це не є міжнародним перевезенням. Тому що перетин кордону не є обов’язковим для міжнародних перевезень.

    Міжнародне  перевезення – перевезення вантажу або пасажирів, яке здійснюється між двома або більшою кількістю держав, але виконується на умовах, які встановлені відповідними міжнародними угодами. 

    Існують Конвенції, в яких врегульовані майже  усі аспекти міжнародних перевезень. Їх можна поділити на три види:

· Конвенції, які регулюють загальні принципи та організацію міжнародних сполучень (матеріальні норми спеціального характеру) – визначають головні умови перевезення на всьому їхньому шляху й вирішують чотири групи питань: установлюють вимоги щодо перевізної документації; порядок прийому й видачі вантажів та пасажирів; умови відповідальності перевізника; норми, які регулюють пред’явлення до перевізника претензій та позовів;

· Конвенції, які встановлюють одноманітні умови перевезень вантажів й пасажирів;

· Конвенції щодо полегшення транспортних зв’язків між державами (Конвенція про повернення контейнерів). 

    Вони  укладаються у певній галузі під  егідою відповідної організації.

    У випадках прогалин в уніфікаціях, а  також якщо не встановлюється інше у договорах транспортні Конвенції передбачають звернення до національних законодавств. Якщо в Конвенції не містяться колізійні прив’язки, то право, що підлягає застосуванню визначається шляхом застосування правила, яке зазначається у перевізній документації. 

    Якщо  цього не зазначено в документації – застосовується три правила (щодо вантажу):

· у випадку відправлення застосовується закон держав-відправлення;

· при видачі вантажу – закон держави призначення;

· в інших випадках – закон держави перевізника або закон суду. 

    Перевезення може здійснюватися як одним перевізником, так і більшою кількістю. Перевезення бувають прямого сполучення, непрямого сполучення й ті, які здійснюються декількома перевізниками.

    При прямому сполучені укладається один договір, який є обов’язковим для усіх сопервізників, видається один транспортний документ, умови перевезення залишаються незмінними.

    При здійснені непрямого сполучення з кожним із соперевізником укладається окрема угода, застосовується своя транспортна документація й свої умови перевезення. Укладення подальших договорів між соперевізниками здійснює перший перевізник або всі угоди укладає сторона у договорі перевезення.

    Перевезення декількома перевізниками – хоча кожен із сопервізників застосовує свою транспортну документацію, все ж деякі важливі умови перевезення залишаються незмінними (відповідальність сторін).

    Перевезення сусідського сполучення – коли між двома державами є спільний кордон. При транзитних перевезеннях процедура перевезення не однакова.

    Перевезення у сквозному сполученні – перевезення по території однієї й тієї ж держави, але з перетинанням іноземного кордону (Москва-Калінінград).

    Існує також такі види перевезення як перевезення  без перевантажування й з перевантажуванням, перевезення з пересадкою й без пересадки. Усі вони здійснюються на кордоні між державами.

2. Міжнародні залізничні перевезення

    Міжнародні  залізничні перевезення регулюються  дуже давно. Ще у 1890 році прийнята Бернська конвенція про міжнародні залізничні перевезення вантажів. В 1923 році прийнята Бернська конвенція про міжнародні перевезення пасажирів (діє в редакції від 7 лютого 1970 року). Набула чинності 1 січня 1975 року. Укладено додаткову угоду. В 1980 році переглянута й прийнята Бернська конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТИФ).