Невротичні стани у дітей та підлітків і їх профілактика засобами здорового способу життя

Напруження, що з'являється  в результаті неправильного виховання  і конфліктів, навідміну від таких  передуючих джерел, як конституційно  і антенатально змінена нервово-психічна реактивність при невропатіях, органічна патологія, генетично важкке сполучення контрастного темпераменту батьків, має тенденцію до наростання з віком дітей. Патогенним насамперед є блокування активності, відсутність емоційного реагувания, надмірна стимуляція можливостей і виховання, що не відповідає особливостям темпераменту, характеру і формування особистості. Нервове напруження може виникнути й у результаті психологічного зараження або індукції - мимовільного засвоєння нервового стану дорослих і однолітків, з якими дитина знаходиться довгий час у контакті.

Разом із внутрішнім конфліктом, проблемами спілкування і несприятливим  збігом життєвих обставин можна говорити про появу невдалого, травмуючого життєвого досвіду або стану хронічного дистресу, як основного джерела патогенної напруги при неврозах.  Наслідком хронічної психічної напруги буде наростання астенічних розладів, що фіксують переживання і утруднюють подальше відновлення нервово-психічних сил. Одночасно зменшується психічна толерантність до триваючого впливу стресових факторів, наростають занепокоєння й емоційна нестійкість, з'являються або підсилюються вегетосудинні і соматичні порушення, знижується загальна витривалість організму. Разом це дозволяє говорити про появу розгорнутої клінічної картини неврозу. 

Про переростання довгостроково  діючого психічного стресу в невротичний, патогенно-каузальний стрес дозволяє судити динаміка наступних психогенних  змін [4]: 1) перенапруження психофізіологічних можливостей і систем організму; 2) афективна переробка життєвого досвіду (у виді фіксації переживань, емоційної нестійкості і занепокоєння); 3) підвищення чутливості до дії подальших погроз для "я"; 4) реактивна, психогенно обумовлена зміна відносин до себе та інших (формування невпевненості в собі, афективно-тривожного й егоцентрично захисного типу сприйняття); 5) поява захисно-уникаючої мотивації поведінки (коли дитина "не чує", не реагує на травмуючі стимули зовнішнього середовища - феномен "вибіркової неуважності", коли вона уникає труднощів і небезпек, здатних понизити ще в більшому ступені почуття "я", коли боїться і почуває себе невпевнено в нових, незвичних ситуаціях спілкування); 6) зниження життєвої активності, енергії, біотонусу, зміна реактивності і розвиток центральних патофізиологічних змін функціональної природи; 7) порушення регуляторних і адаптаційних нервово-психічних механізмів.

5.3 Соціальні фактори формування дитячих неврозів 

1)Прабатьківська  сім’я, її вплив на батьківську родину

Неврози в дитячому віці є клініко-психологічним вираженням проблем родини в трьох поколіннях: прабатьків, батьків і дітей [5]. У цих поколіннях відбувається відносне зменшення виразності характерологічних змін, у найбільшій мірі представлених у прабатьківській родині, і збільшення невротичних, емоційних у своїй основі і психогенних по своєму походженню змін особистості. Центром перехреста характерологічних і невротичних змін у родині є батьки дітей з неврозами.

Деякі з патологічних стереотипів стосунків у прабатьківській родині закріплюються в досвіді формування особистості майбутніх батьків і відбиваються у вигляді сімейних установок. Так, мати дитини може мимоволі прагнути в усьому домінувати в житті родини і  у вихованні дітей, копіюючи авторитарні риси особистості своєї матері. При цьому домінантні риси в характері дружини та її установки на опіку і вплив, що йдуть від її матері, сполучаються з установками чоловіка на турботу і залежність, що йдуть від його невротичної прихильності до своєї матері.

Сензитивність, гіперсоціалізація  і тривожність представляють  базисну тріаду особистісного типу реагування в прабатьківській, батьківській родині й у дітей з неврозами [4].

2)Дата народження, кількість дітей у сім’ї і  порядок народження.

Діти з неврозами - часто єдині діти в родині, і в їхньому вихованні спостерігається більше відхилень, ніж при наявності декількох дітей.

Якщо в родині декілька дітей і один з них  хворий на невроз,  то становить інтерес порядок їхнього народження. Встановлено, що  велика небезпека  невротизації існує у первістка, у якого більш низька адаптація, ніж у  наступних дітей. Первістки більш залежні і схильні до навіювання, піддані  страхам втрати батьківської уваги, схильні до почуття провини і ворожості; у них більше проблем, пов'язаних зі страхами і коливаннями настрою.

Значимим для  досліджуваної проблеми  буде  бажаність або небажаність одного з дітей, відсутність або надлишок любові до нього,  а також  неприйняття якихось рис його темпераменту і характеру. Небажаними  частіше виявляються другі (молодші) діти в родині. З них більшість складають хлопчики. Оскільки батьки хочуть дівчинку, їхнє відношення до молодшого  сина,  як до  дівчинки,  фруструє  його,  створюючи  невротичну проблему особистісного розвитку. Проблемна ситуація виникає  також,  коли в  родині  народжується друга дівчинка. Незважаючи на те, що ця подія менш травматична, ніж  поява  другого хлопчика, батьки відносяться  до  молодшої  дочки особливо вимогливо, як варто було б у їхньому уяввленні відноситися до хлопчика. Не складають виключення і ситуації, коли заклопотані своїм здоров'ям і втомлені від стресів батьки не наважуються заводити більше  дітей. Тоді випадкова поява другої дитини сприймається як тягар, що ускладнює життя. Небажаність народження дитини, а точніше -  передчасність її появи, можлива й у відношенні старшого (первістка) у родині, особливо коли він заважає реалізації професійної кар'єри    честолюбних, егоцентричних батьків. В цілому, у первістків більше ризик бути небажаним у родині, у той час як у молодших (других) більше ризик бути неприйнятими за статтю, але, в будь-якому разі дитина відчуватиме ставлення батьків і її переживання можуть вилитися у сформовану картину неврозу.

3) Склад сім’ї  та освіта батьків

За дослідженнями Захарова [4], середнє число членів сім’ї  дітей-невротиків складає 3,8. З членів прабатьківської родини частіше проживає бабуся дитини по лінії матері -  25%.    

Вищу, здебільшого технічну, освіту мають 74% матерів і 67% батьків. В  останні роки помітне зростання кількості дітей, хворих на неврози, батьки яких складають саме дану групу. У першу чергу це відноситься до матерів з інженерною освітою. Проблема тут в особливостях мислення, адекватного для виробництва, але не завжди природного для виховання дітей. Звичайно,  гіпертрофується його інтелектуальна сторона, що супроводжується підвищеними вимогами стосовно раннього оперувння абстрактними поняттями, уміння рахувати і писати. Не беручи до уваги дитячу безпосередність та емоційність, ці батьки нерідко сприймають дитину як  "майже  готового дорослого", надмірно раціоналізують її почуття і будують  виховання на заздалегідь  заданих схемах, трафаретах, шаблонах.

За даними літератури, у дітей з реактивними станами  і  неврозами понад  60% неповних родин. Більше всього неповних родин у дітей з істеричним  неврозом, при чому у хлопчиків частіше, ніж при інших клінічних формах неврозів, що нерідко виникає як наслідок відсутності чоловічого впливу і недостатньої емоційної чуйності з боку матері.

При оцінці відносин з дітьми, матері в неповній родині в порівнянні з повною визначають відносини з хлопчиками як більш, а з дівчатами – як менш конфліктні. Положення ускладнюється ще більше, якщо мати була конфліктною зі своїм батьком у дитинстві і син походить на чоловіка, з яким вона тривалий час також була в конфліктних стосунках. Сини тут стають нерідко своєрідними "цапами-відбувайлами" для зменшення в матері нервової напруги і почуття емоційної  незадоволеності.      

У неповних родинах матері частіше, ніж у повних, проживають разом зі своїми батьками. Характерним феноменом відносин у неповній родині  буде  інверсія виховних ролей, коли роль матері бере на себе бабуся з  авторитарними рисами особистості, роль батька грає мати з твердими рисами  характеру і підвищеною принциповістю або ж дідусь.    

Ситуація розлучення може бути драматичною  і для дівчат, якщо вони прив'язані  до батька і мають багато спільного  з ним. Це нерідко ускладнюється  занепокоєнням із приводу можливої втрати матері, тобто

тривогою самітності і соціальної ізоляції. Підсилюються страхи більш раннього віку, і частими діагнозами в цьому випадку будуть невроз  страху й істеричний невроз, що нерідко переростають у старшому підлітковому  віці  в  невроз нав'язливих станів. При цьому виникають різного роду ритуальні запобігання від нещастя, нав'язливі думки про свою непридатність, невпевненість у собі і фобії. В кінці підліткового – на початку юнацького  віку починає чітко звучати депресивна невротична  симптоматика за типом зниженого фону настрою, почуття пригніченості  і безвихідності, зневіри у своїх силах і можливостях, болісних переживань з приводу удаваних невдач, проблем спілкування з однолітками, розчарувань у любові  і визнанні. 

4) Особистість  батьків

Усі ті дурні схильності, які батьки намагаються знищити в своїх дітях, гніздяться в них самих.

Можна виділити ряд загальних  несприятливих особливостей їхньої особистості, найбільшою мірою представлених  у матерів, що сприяють формуванню неврозів у дітей [5]: 1) сензитивність - підвищена  емоційна чутливість, схильність "усе приймати близько до серця" і хвилюватися; 2) недостатній ступінь самоприйняття, що породжує невпевненість у собі; 3) тривожність; 4) внутрішня конфліктність - суперечливість почуттів і бажань, моральний дискомфорт, психічна напруженість, проблеми самоконтролю; 5) егоцентризм як реактивна зосередженість на своїй точці зору, своїх проблемах; 6) негнучкість - несвоєчасність прийняття рішень, труднощі вибору альтернатив, схильність до стереотипів, фіксація на минулому досвіді; 7) гіперсоціальність - завищене, нерідко гіпертрофоване почуття обов'язку, надмірна принциповість, неможливість компромісів.

Чимало проблем у  подружжя, діти яких хворіють на невроз, в області сексуальних відносин. Часто зустрічається зниження статевого  потягу, особливо з боку жінки, що є індикатором емоційної незадоволеності відносинами в шлюбі, а в більш виражених випадках являє собою симптом невротичного стану.

5)Емоційний контакт батьків і дітей

Одна з умов нормального психічного  розвитку,  формування   характеру  й   особистості.  Проблеми емоційного контакту з батьками у дітей-невротиків  обумовлені  насамперед    гіперсоціальною спрямованістю особистості матерів. З однієї сторони, ці  матері багато опікують і тривожаться, а з іншого боку – занадто пунктуально і холодно, “без душі”, відносятьтся до дитини. Відзначені особливості   материнської любові утруднюють емоційний контакт із дітьми,   перешкоджають  формуванню повноцінного почуття прихильності і створюють характерний ефект емоційної депривації в перші роки їхнього життя.

У  старшому  дошкільному віці помітна вікова потреба в ототожненні (ідентифікації) дітей з батьком тієї ж статі (у хлопчиків - з батьком; у  дівчаток - з  матір'ю). Батько тієї ж статі набуває значення еталона - моделі для формування ідентичних статі навичок поведінки при досить  вираженому почутті любові до батька іншої статі. Останнє являє собою психологічну   структуру сімейних відносин, відому під назвою "комплексу Едипа" у хлопчиків і "комплексу  Електри" - у дівчат. На думку 3.Фрейда,  найглибший і постійний мотив відчуження, особливо  між особами однієї статі, виявляється вже в ранньому дитячому віці. Помістивши комплекс Едипа в центр конфліктного існування людини, 3. Фрейд бачить у ньому  і  головне джерело почуття провини при неврозах [19]. Як відомий етап формування особистості ці відносини можуть мати місце в молодшому дошкільному віці на тлі розвитку почуття тіла. На рубежі молодшого і старшого дошкільного віку емоційний потяг до батька іншої статі, мотивований почуттям любові, доповнюється потребою в ідентифікації з батьком тієї ж статі. Від того, наскільки  відзначені   вікові  тенденції   будуть  конкурувати,  а не гармонійно доповнювати один одного,  залежить характер  сімейних відносин і, відповідно, імовірність виникнення неврозу у дитини.

6)Конфлікт  у  родині

Конфлікт розуміється  як зіткнення різноспрямованих інтересів  або мотивацій його учасників (Coser  L., 1956).  Конфлікти  в  родині  відбивають  різноманітні  процеси соціально-економічного розвитку суспільства.

Конфлікт  між  батьками. [4] При неврозах виділяються взаємини в шлюбі за  типом суперництва, псевдоспівробітництва і ізоляції. При виникненні конфлікту він носить затяжний характер і представляється  нерозв'язним його учасникам. Конфлікт найчастіше не має переваг в сфері подружніх або батьківських відносин, тобто є змішаним. На першому місці конфлікт  мотивується особливостями характеру один одного; на другому - у матерів неуважністю чоловіка, у батьків - непоступливістю жінки.

Нерозв'язному і затяжному  плинові батьківського конфлікту сприяє і  невротичне  захворювання дитини. Психологічний тупик взаємин подружжя   супроводжується зростаючим ризиком психічної травматизації дітей.

Зіставлення конфліктів у батьків з віком дітей  показує, що найбільш  "конфліктний  вік" - молодший  шкільний, коли зростають розбіжності в батьків із приводу навчання.      

Конфлікт батьків  з дітьми. [4] Його патогенетична роль у походженні дитячих неврозів підкреслюється багатьма авторами. При конфлікті з дитиною йому приписується або роль замінника іншого партнера (батька, чоловіка, брата або сестри), або субституту одного з аспектів власного батьківського "я". Загальним є нарцистична проекція  батьків на дитину, коли в ній шукають частину себе. При цьому батьки бачать дитину лише такою, якою  вона повинна  бути, а не такою, якою є.    

  Конфліктний характер відносин з дітьми оцінюється з таких сторін, як незадоволеність відносинами  і їхній  проблемний  характер, погане взаєморозуміння, часті інциденти з  дітьми.      

Джерела конфліктних відносин з дітьми розподілені по двох групах. У  першу групу ввійшли:  нереалізація  вимог  батьків, підвищена вимогливість з боку дитини, її надмірна ранимість і уразливість, упертість, повільність, непосидючість і невгамовність, негативні, з точки зору батьків, риси характеру, порушення поведінки асоціального плану. Другу групу  утворюють проблемні ситуації з дітьми, обумовлені недостатньою   організованістю, труднощами в навчанні і харчуванні. З перерахованих проблем загальним буде "невиконання" дітьми завищених вимог батьків,  обумовлене не стільки небажанням, скільки хворобливим  психічним  станом  і невитривалістю (ослабленням) їх нервово-соматичної сфери.   

  Сімейний   конфлікт.[4] Це взаємообумовлений або  генералізований конфлікт між батьками і батьків з дітьми.