Психологічні особистості «важких» підлітків

Вступ

Актуальність проблеми. Сучасний період розвитку українського суспільства  характеризується змінами, що охоплюють  усі сфери людського життя. На тлі цих змін саме діти перебувають  у найтяжчому становищі внаслідок  несформованості власної системи  стійких моральних переконань, ціннісних  орієнтацій, що нерідко викликають неадекватну реакцію на події  навколишнього життя. Особливу тривогу  викликають факти, що свідчать про зростання  проявів агресивності серед загалом  законослухняних підлітків і  юнацтва. З огляду на це суттєвого  значення набуває проблема корекції негативної поведінки на ранніх етапах її вияву, зокрема в дітей підліткового віку. В цьому віці можна спостерігати досить чіткі симптоми негативних відхилень  у поведінці, які за відсутності  відповідної корекційної роботи поступово перетворюються в злочинні дії.

Проблема «важких» дітей  стає особливо болісною не тільки для  міських, а й для багатьох сільських  шкіл. Сьогодні неможливо вирішувати проблеми виховання, не враховуючи загального соціального фону.

Статистика викликає тривогу  і занепокоєність. За останні 10 років  удвоє зріс рівень дитячої злочинності. Близько 70 тисяч дітей і підлітків  стоять на обліку правоохоронних органів. Питома вага юних правопорушників нині складає 25% проти 13% десять років тому.

Серед неповнолітніх зростають  такі злочини, як зловмисні вбивства, тяжкі тілесні пошкодження, розбійні напади, грабунки, зґвалтування. Це свідчить про ускладнення структури злочинності.

Особливості психології важковиховуваного  учня дозволяють йому швидко адаптуватись у групі подібних однолітків.

У віковій та педагогічній психології накопичений чималий  досвід вивчення психології підлітків, у тому числі і важковиховуваних (М.О.Алємаскін, М.Й.Боришевський, Л.С.Виготський, П.П.Блонський, О.П.Краковський, Д.О.Леонтьєв, Н.Ю.Максимова, І.О.Нєвський, В.М.Оржеховська, А.В.Петровський, Л.С.Славіна, В.О.Татенко, В.Е.Чудновський та ін.).

Важкими підлітками вважають групу неблагополучних дітей  від 10-11 до 14-15 років, які не мають  розладів нервової системи, психіки  та не потребують спеціально-го режиму і особливих умов виховання. Важковиховувані  підлітки - це, за визначенням Л.С.Виготського, - "важкі діти в масовій школі", яких, за даними київських вче-них, нараховується  більше половини від усієї кількості  сучасних школярів. Такі учні, переживаючи  критичні періоди свого розвитку, наче випадають з тієї системи  педагогічного впливу, яка ще зовсім недавно забезпечу-вала нормальний хід їхнього виховання і навчання [7].

Мета дослідження:

• теоретично вивчити та дослідити психологічні особливості «важких» підлітків

Об'єкт дослідження:

• психологія «важких» підлітків.
• психологічна допомога «важким» підліткам

Предмет дослідження:

• психологічні особистості «важких» підлітків.

Завдання дослідження:

• проаналізувати психолого-педагогічну літературу по проблемі «важких» підлітків.
• Проаналізувати особливості психолого-педагогічної допомоги «важким» підліткам.

Розділ 1. Передумови становлення «важких» підлітків.

Під важковиховуваністю перш за все розуміють негативізм і опір педагогічним впливам, який може бути зумовлений найрізноманітнішими причинами, які виходять за межі педагогічного і соціального захищення.

Конфліктність, яка властива підліткам, пояснюється не тільки органічними змінами, але і тим, що змінюється вся система стосунків підлітка з дорослими та однолітками. Намагаючись звільнитись від оцінки і впливу дорослих, підліток стає досить критичним у стосунках з батьками та вчителями, піддає сумніву поради і думки, висловлювання старших. Криза підліткового віку з більш або менш вираженою тенденцією до криміналізації проявляється і в тому, що у підлітка суттєво перебудовуються стосунки з однолітками. Для нього в цей період характерна підвищена потреба спілкування з однолітками, прагнення до самоствердження в їхньому середовищі, чуйне реагування на думки однолітків.

Слід зазначити, що в підлітковому віці закладається самосвідомість, самооцінка - основа і фундамент особистості, які відіграють вирішальну роль в процесі особистісного самовизначення і саморегулювання. Якщо з якихось причин самоствердження здійснюється в неформальних підліткових групах, вуличних компаніях у формі асоціальних проявів (таких як вживання алкоголю, наркотиків, хуліганство) воно може стати небезпечним криміналізуючим фактором. Соціальну адаптацію дітей і підлітків можуть утруднювати різні нервово-психічні захворювання та відхилення. Тому в даному випадку недостатньо заходів педагогічної корекції, потрібне ще втручання та допомога психіатрів, невропатологів, психотерапевтів.

Антисоціальна поведінка  неповнолітнього, таким чином взаємо детермінована впливом багатьох факторів, в першу чергу зовнішнім  соціальним середовищем, а саме мікросередовищем, а також індивідуальними особливостями  особистості підлітка, які визначають його індивідуальне реагування на різні «життєві невдачі».

Проведені дослідження показали, що матеріальні труднощі є однією з найважливіших причин здійснення злочинів, а особливо за умови нерівномірного розподілу матеріальних ресурсів. Це виникає через підвищену мобільність суспільства, яке в свою чергу змушує змінювати сімейний статут, формувати нові традиції і т.д.

У середовищі неповнолітніх  в останній час поширюються нові злочини, які раніше були притаманні лише дорослим. До них відносяться: торгівля наркотиками, розбійні напади на підприємців, комп’ютерні злочини, рекет в своєму середовищі та ін. Злочинність здебільшого стає груповою і джерела її часто лежать саме в бездоглянутості вуличних компаній, лідерами якої стають „важкі” підлітки чи дорослі правопорушники.

Необхідно також зазначити  деформацію правосвідомості у правопорушників. Серед них допускаються порушення  кримінально-правової чи іншої правової заборони. Негативне відношення до нормативно-правових заборон і загально прийнятих суспільних норм життя  та моралі.

Слід звернути увагу на внутрішні протиріччя підлітка, які характеризують даний віковий період. Деформації які відбуваються в ціннісно-мотиваційної сфері: з одного боку, відсутність інтересу до навчання чи продуктивності праці, з іншого - демонструє гіперпотяг до відпочинку, проведенню дозвілля, володінню модним одягом і т.п. Метою злочинної поведінки стає задоволення гіпертрофованих потреб і інтересів, а також проведення дозвілля правопорушниками з вживанням алкогольних напоїв, наркотиків, вступом у сексуальні зв’язки і т.п. У багатьох правопорушників значно деформована емоційна сфера, спостерігається емоційна «тупість», нечутливість до страждань інших, агресивність. Одночасно проявляється емоційна неврівноваженість, афективність, схильність до неадекватних реакцій в різних ситуаціях. Часто спостерігаються негативні зміни волі і вольових якостей.

Аналіз мотиваційної сфери  правопорушників дозволяє знайти різні  форми регуляції поведінки. Однобічність, незрілість їхньої мотиваційної сфери  часто полягає у вузькій тимчасовій орієнтації мотивації, в прагненні  „жити сьогоднішнім днем”, „плисти  за течією”, користуватися тим, що „потрапляє в руки” і т.д. Подібна орієнтація демобілізує особистість, не створює установок на подолання життєвих труднощів, довгострокових життєвих планів, а веде до ситуативності, імпульсивності в діях і вчинках. Особливістю пізнавальної сфери правопорушника виступає, насамперед, ригідність, малорухомості сприйняття, його негнучкість, «збідніння» особистісного змісту У правопорушників своєрідне сприйняття працівників правоохоронних органів. Вони їх відносять до категорії «Вони», тобто до осіб, спеціально поставлених, щоб карати, судити, пригноблювати і т.д.

Цілком очевидно, що психологічний механізм регуляції соціальної поведінки спрямований, насамперед, на максимальну адаптацію підлітка в даній конкретній ситуації й у даний конкретний момент. Тому, джерела саморуйнування поведінки нерідко полягають у спробах пристосування за допомогою девіантних форм до актуальних і соціальних ситуацій шляхом відмовлення від норм, загальнолюдських культурних цінностей.

Дійсно будь-яка злочинна поведінка є такою тільки у визначеній системі координат. Описані соціальні і психологічні ефекти свідчать про перспективу (погрозу) “втратити покоління”, вимагають невідкладних запобіжних заходів: законодавчих, виховних, психокорекційних.

Будь-яка форма поведінки  має певне значення для самої людини. Її дії (і злочинні в тому числі) можна розглядати, як спосіб вирішення задач чи спосіб самовираження. Так насильницьким злочинцям притаманні такі якості, як зневага інтересами особистості, неповага до честі, достоїнства і здоров’я іншої людини. Корисливі злочинці виявляють облудність, лицемірство, користь і корисливість, прагнення ухилитися від продуктивної праці. Хулігани виявляють риси моральної розбещеності, зневаги правилами поведінки в суспільстві і нестриманості. Серед характерологічних якостей правопорушників часто називають недисциплінованість, неорганізованість, недовірливість, замкнутість, лінь і ін.

У залежності від переваги тих чи інших особистісних якостей, ступеню вираженості асоціальних  установок, рівня кримінального  досвіду і кваліфікації може бути проведена психологічна класифікація правопорушників (злочинців).

В.Бєхтерєв підкреслював, що в одних випадках, в основі злочину  лежать особливості емоційної сфери: надзвичайна дратівливість, імпульсивність. Таких осіб він називав «злочинці за пристрастю». В інших випадках причиною злочинності є недорозвиненість моральної сфери: прагнення задовольнити свої потреби без особливої праці. Такі злочинці звичайно роблять протиправні дії з обміркованим наміром і умислом. В.Бєхтерєв називає їх „злочинцями, позбавленими «морального почуття» чи «уродженими злочинцями». Третя категорія - це «недоумкуваті злочинці», що внаслідок недоліків в інтелектуальній сфері не можуть оцінити значення прав власності і різниці між добром і злом. Четверта категорія – «злочинці з ослабленою волею», що відрізняються лінню і нездатністю до систематичної праці.

Існує інша класифікація злочинців, наведена професором С.Познишовим. Він  поділяв злочинців на ендогенних (ті, що скоїли злочини в силу внутрішніх, особистісних факторів, що свідомо  стали на злочинний шлях) і екзогенних ( що стали на злочинний шлях під  впливом зовнішніх обставин, життєвої ситуації).

Таким чином, антисоціальна  поведінка неповнолітніх зумовлена  впливом багатьох факторів, серед  яких провідними є наступні: несприятливі соціальні умови, а особливо сімейні; Індивідуальні особливості особистості  підлітка; безпосередній вплив ровесників чи дорослих людей, референтних груп; соціальна не контрольованість.

Важливою умовою формування особистості важкого підлітка в  більшості випадків є негативні сімейні умови. Скандали батьків, фізичні покарання підлітків як правило призводять до порушення гальмівних процесів, до виховання запальності (гарячковості), підвищеного збудження, нестриманості. «Тепличні» умови, які створюють для дітей в деяких сім'ях, звільнення їх від будь-якої активної діяльності призводить до інфантильності і нездатності подолати життєві труднощі в критичній ситуації, які іноді бувають досить банальними: не пройшов у вуз за конкурсом... Конфліктні ситуації дуже часто є наслідком неправильної самооцінки підлітка. Перешкодою для нормального розвитку особистості із завищеною самооцінкою є їх знижена критичність до себе. Як вважають деякі дослідники, діти із заниженою самооцінкою не можуть нормально розвиватись через підвищену самокритичність. Для неповнолітніх правопорушників характерним є скоєння групових злочинів тому, що багато злочинів технічно є неможливими для одинокого підлітка; крім того деякі підлітки беручи участь в діях групи стають сміливішими і навіть нахабнішають, оскільки це здобрюється груповим авторитетом.

В.Л.Васільєв вважає, що кримінальну спрямованість груп характеризують такі кількісні та якісні характеристики: участь у групі раніше засуджених елементів, які не працюють і не навчаються, зловживають алкоголем чи наркотиками, займаються азартними іграми, а також наявність в групі лідера, авторитарний стиль управління групою, здебільшого кримінальна спрямованість групи, формування субкультури групи (жаргон, спеціальні клятви, особливий ритуал поведінки тощо). Пізніше при систематичній злочинній діяльності в групі відбувається розподіл ролей і функцій при здійсненні злочинів.

Як злочин, так і злочинця слід розглядати в діалектичній єдності. Злочинна поведінка як і будь-яка поведінка людини має дві групи ознак. Суб’єктивні - мотиви, цілі, наміри людини та об’єктивні - фізичні рухи і дії. Злочин, перш ніж втілиться в небезпечних для суспільства діяннях, проходить стадію внутрішнього, психологічного визрівання. Людина спочатку вирішує, а вже потім скоює злочин. Рішучість особи скоїти злочин називається наміром. Скоїти злочин навмисно - означає усвідомити характер свого вчинку, передбачити його суспільно небезпечні наслідки і усвідомлено допускати їх. Характер наміру таким чином, в значній мірі, вказує на те як злочинець ставився до скоєної дії.