Психологічні особистості «важких» підлітків

Профілактика девіантної поведінки нерозривно пов'язана  з процесом соціалізації особистості  і залежить від таких умов, як комплексність (проведення спільних заходів  не тільки на соціально-психологічному, але й економічному, правовому, медико-санітарному, педагогічному рівнях), послідовність, диференційованість (залежно від  індивідуально-психологічних особливостей людини і особливостей її оточення), своєчасність (надання допомоги на ранніх етапах виникнення схильності до девіантної поведінки), пріоритет  превентивності соціальних проблем, прогностичність (спрямованість у майбутнє, насичене позитивними цінностями і цілями, планування життєвих планів без девіантної поведінки).

О. Змановська називає такі форми психопрофілактичної роботи:

- організація соціального  середовища, в рамках якої передбачається  соціальна реклама з формування  настанов на здоровий спосіб  життя; створення негативної громадської  думки щодо проявів девіантної  поведінки, насамперед, через засоби  масової інформації; формування  соціальних "зон підтримки", зокрема,  через організацію і підтримку  громадських організацій, молодіжних  рухів та ін.;

- інформування, що передбачає  вплив на когнітивні процеси  особистості для підвищення її  здатності приймати конструктивні  рішення щодо власної поведінки;  здійснюється через організацію  лекцій, бесід, групових дискусій, поширення відео- і телефільмів  тощо;

- активне соціальне навчання  соціально-корисним навичкам, активізація  особистісних ресурсів, що реалізується  через групові тренінги, зокрема,  тренінги асертивності або тренінги  резистентності до негативних  соціальних впливів, участь у  групах спілкування і особистісного  росту тощо;

- організація діяльності, альтернативної девіантній поведінці,  зокрема, через залучення особистості  до пізнавальної діяльності, спорту, мистецтва, випробування себе  у "позитивній" діяльності (подорожі, похід у гори, екстремальні види  спорту тощо);

 

- організація здорового  способу життя, що передбачає, зокрема, розвиток екологічної  культури особистості, дотримання  режиму праці й відпочинку  та виключає прояви надмірності;

- мінімізація негативних  наслідків девіантної поведінки,  яка застосовується у разі  сформованої схильності до девіантної  поведінки і спрямована на  профілактику рецидивів або їх  негативних наслідків.

Психологічна корекція девіантної поведінки передбачає психологічне втручання в особистісний простір  для стимулювання позитивних змін, послаблення або усунення тих  форм поведінки особистості, що перешкоджають її соціальній адаптації.

Зрозуміло, що надання психологічної  допомоги у цьому випадку буде ефективним за умови бажання таких  змін з боку девіанта. Тому основними  завданнями психологічної інтервенції  за девіантної поведінки особистості  є такі: створення сприятливих  соціально-психологічних умов для  особистісних змін або одужання, розвиток мотивації на соціальну адаптацію  або одужання; стимулювання особистісних змін; корекція поведінки з урахуванням  специфіки її проявів у процесі  психологічного консультування або психотерапії.

Так, наприклад, у разі делінквентної  поведінки особистості важливими  завданнями психокорекційної роботи є  створення саногенного середовища або "психотерапевтичних оаз", тобто  груп або стосунків, вільних від  деструктивних впливів, у яких прищеплюються  позитивні способи поведінки, відбувається зниження чутливості до кримінальних, стресових впливів, соціальне навчання і підвищення здатності особистості  конструктивно вирішувати проблеми в делінквентному оточенні і успішно  виходити з нього.

Ефективною формою роботи з особами, що мають залежні форми  поведінки, є групові форми роботи, зокрема, психологічні тренінги. Такі тренінги застосовуються як для реабілітації алкоголіків і наркоманів, так і для подолання посттравматичної залежності. При цьому враховують такі психологічні механізми формування залежності, як дисоціація "розуму" і "тіла" внаслідок порушення переживання себе і своєї цілісності, з тим, щоби не відчувати фізичного чи душевного болю; екзистенціальну ізоляцію як наслідок переживання розриву між унікальним "Я" і "Іншими", що, у свою чергу може призвести до злиття, розчинення в іншому (як найрадикальніший засіб розсіювання тривоги через знищення самосвідомості, передачу контролю над своїм життям іншій людині); внутрішнє відчуття часу - проживання не в теперішньому часі, а поза ним, відсутність часової перспективи, зокрема, через відсутність передбачуваного майбутнього.

Слід зауважити, що ці тренінги спрямовані на попередження виникнення тяжких форм залежності, оскільки лікування  її - сфера психотерапії, що передбачає використання медичних препаратів. Основний зміст тренінгів складає робота з передачі особистості методів  контролю і відповідальності за своє власне життя, ідентифікація ситуацій, в яких можливе формування шкідливих  звичок, свідомої відмови від деструктивних  форм поведінки. Відповідно вітчизняними дослідниками розроблені програми-тренінги профілактики алкогольної залежності у підлітків і молоді, профілактики тютюнопаління та інших форм залежної поведінки через формування позитивної Я-концепції та ін.

У разі успішного лікування  осіб з адиктивною поведінкою актуальною стає проблема їх соціально-психологічної  реабілітації (відновлення життєвих функцій особистості, дезадаптованої через залежну поведінку). Ця проблема має розв'язуватися на декількох  рівнях:

- соціально-правовому (юридична  підтримка, працевлаштування, розв'язання  житлової проблеми та ін.);

- медичному (протирецидивна  терапія, лікування супутніх соматичних  і нервово-психічних захворювань);

- психологічному (активізація  і розширення особистісних ресурсів, психологічна підтримка через  консультування і психотерапію).

Одним із методів надання  соціально-психологічної підтримки  є так званий "телефон довіри", що дозволяє провести анонімне консультування особистості, схильної до девіантної поведінки. При цьому виокремлюють такі кроки  психологічної допомоги особистості:

- початковий етап, на якому  людині надається впевненість  у тому, що вона звернулася  туди, де її зрозуміють і підтримають;

 

- уточнюючий етап, на якому  відбувається уточнення запиту  на основі безумовного прийняття  особистості людини, котрій надається  допомога, її внутрішніх переживань (зрозуміло, що прийняття не  обов'язково означає позитивну  оцінку, це просто визнання того, що є); безоцінного ставлення (відсутність  оцінок поведінки і особистості  клієнта); емпатії (розуміння внутрішнього  світу людини, співпереживання їй);

- діагностичний етап, що  полягає у допомозі клієнту  оволодіти проблемою, сформувати  об'єктивну і ясну картину подій;

- власне психотерапевтична  робота, спрямована на мобілізацію  всіх ресурсів клієнта, встановлення  і підтримку всіх здорових, позитивних  якостей особистості з тим,  щоби сприяти підвищенню самооцінки, впевненості у собі; водночас  встановлюється коло близьких  і друзів, які могли б допомогти;

- прийняття рішення, що  передбачає спільне відпрацювання  варіантів розв'язання проблеми; усвідомлення і прийняття клієнтом  оптимального варіанта її вирішення;  спільне складання плану дій,  спрямованого на подолання критичної  ситуації;

- заключний етап, спрямований  на підтримку і максимальне  схвалення рішення клієнта.

Очевидно, що профілактика і  корекція девіантної поведінки особистості  є особливо дієвою на ранніх етапах, зокрема, під час навчання в школі. Тут слід приділити увагу тим  особливостям поведінки, що можуть передувати правопорушенням. Йдеться, насамперед, про прогули (можуть бути як формою девіантної поведінки, так і наслідком  невротизації дитини - "шкільного  неврозу"), погану успішність у навчанні (може бути зумовлена як педагогічною занедбаністю, так і дефектами інтелектуального розвитку, затримкою психічного розвитку загалом), низький статус дитини у шкільному колективі, ізольованість у ньому; наявність компенсаторної поведінки інфантильного характеру (через прагнення забезпечити успіх будь-яким чином, зокрема, через роль "класного блазня" або поведінку "луддита", який псує зошити відмінників та меблі, б'ється) тощо. Зрозуміло, що профілактична робота має здійснюватися в тісному контакті з батьками і педагогами. При цьому слід урахувати, що педагоги, часто не помічаючи цього, роблять більше зауважень "важким" дітям, ніж "нормальним", оцінка дається не окремому вчинку, а особистості загалом, до оцінювання нерідко підключається увесь клас. Тому передумовою успішної профілактичної роботи є психологічне консультування педагогів і батьків щодо змісту, особливостей прояву і чинників девіантної поведінки, а також специфіки взаємодії з девіантами.

Програма роботи з дітьми молодшого шкільного віку у разі порушень розвитку особистості, що розроблена Р. Овчаровою [18], складається з таких  блоків:

- зняття стану емоційного  дискомфорту;

- створення ситуації успіху;

- гармонізація внутрішньої  суперечливості особистості;

- корекція залежності  від оточуючих;

- зняття ворожості, формування  адекватних форм соціальної поведінки;

- корекція тривожності,  виховання впевненості у собі.

Профілактика відхилень  у поведінці молодшого школяра  як суб'єкта спілкування, на думку дослідниці, можлива у груповій роботі з дітьми, яка здійснюється в 3 етапи: орієнтувальний (дає можливість, з одного боку, виявити  стереотипні поведінкові реакції  учасників, а з іншого - згуртувати групу, створити почуття безпеки  і захищеності); реконструктивний (створення  нових форм поведінки і накопичення  нового досвіду спілкування на основі задоволення потреб у безпеці  і прийнятті-визнанні, що відбулося  на першому етапі); закріпляючий (сприяння розвитку навичок довільного управління діяльністю і поведінкою, а також - закріпленню набутих конструктивних навичок взаємодії з іншими).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Проблема «важких» підлітків  є актуальною проблемою для нашого суспільства, яку потрібно вирішувати на соціальному, внутрішньому, психологічному, родинному, педагогічному та інших  рівнях. Протиріччя, що мають місце  в період демократизації суспільного  життя, недоліки сімейного і шкільного  виховання, значне скорочення позашкільних закладів призводять до збільшення кількості  учнів тих підлітків, чия поведінка  виходить за межі освітньо-виховних та морально-правових норм. Усе це зумовлює необхідність корекції важковиховуваності та її науково-педагогічного забезпечення.

Аналіз психолого-педагогічної, соціологічної літератури дав змогу  визначити сутність важковиховуваності як соціально-психологічного та педагогічного  явища, категорії важковиховуваності, виділити низку поглядів вчених з  психології та педагогіки на дану проблему.

У психологічній науці  склалися різні концептуальні підходи  до пояснення проблеми «важких» підлітків. Вітчизняні учені пов'язують виникнення цієї проблеми з етапами психічного розвитку, віковими кризами і соціальною адаптацією. Розробкою цього питання  займалися Л.С. Виготський, І.В. Дубровіна, Л.І. Божович, А.Н. Ельконін М.О.Алємаскін, М.Й.Боришевський, П.П.Блонський, О.П.Краковський, Д.О.Леонтьєв, Н.Ю.Максимова, І.О.Нєвський, В.М.Оржеховська, А.В.Петровський, Л.С.Славіна, В.О.Татенко, В.Е.Чудновський та ін [3].

Вивчення важковиховуваності дозволило виділити такі її різновиди, як відхилення в отриманні початкової освіти, відхилення у поведінці, пов'язані  з шкільною дезадаптацією, педагогічною занедбаністю, відхилення у поведінці  у зв'язку з соціальним сирітством, соціальною дезадаптацією, а також  адиктивною, делінквентною та кримінальною діяльністю.

Важливо відзначити, що схильність до поведінки з відхиленням залежить від наявності певних особистісних якостей особистості підлітка, до яких належать агресивність, тривожність, відсутність або слабкість вольового  контролю емоцій, невідповідальність, демонстративність та інші.

У підлітковому віці, який характеризується як складний і кризовий, одним з  видів відхилення у поведінці  є агресивність. Під агресивною поведінкою ми розуміємо умисне заподіяння шкоди іншій людині.

На основі проведеного  нами дослідження агресивності двох груп підлітків,чисельністю 20 осіб, ми можемо зробити висновок, що агресивність середніх підлітків, тобто першої групи , спостерігається нижче середнього рівня агресивності (62%); у другій групі (старші підлітки) виявився високий  рівень агресивності (37%). Таким чином, можемо стверджувати, що найбільше  проявлення агресивності у підлітків  наступає у віці 15-16 років. Щодо виявлення  ворожості, ми можемо казати, що у більшій  мірі ворожість є вираженою у  старшому підлітковому віці, в той  час як у середніх підлітків спостерігається низький рівень ворожості.

Якщо ж робити висновок з досліджень самооцінки, важливо  відзначити такий факт, що у старших 50% та середніх підлітків 41% спостерігається  занижений тип самооцінки, але  також були діти з високим і  низьким рівнем самооцінки.

  Таким чином, така найважливіша властивість особистості як самооцінка, формуючись у підлітковому віці, розвивається відповідно до внутрішніх властивостей особистості і її сфер соціалізації, опосередкуючи відношення людей до індивідума й одночасно будучи наслідком їхніх відносин до даної особистості.

Проведене мною дослідження має практичне значення, оскільки узагальнення теоретичних підходів до пояснень проблеми агресивності та самооцінки підлітків може стати в нагоді для забезпечення практичної психології освіти і бути використаними у роботі з підлітками схильними до девіантної або асоціальної поведінки.

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Выготский Л.С. Проблемы  возрастной периодизации детского  развития//Вопросы психологии.-1972-№2.

2. Зелинский А.Ф. Криминальная  психология. – К.: Юринком Интер, 1999.