Творчий доробок М.В.Лисенка у контексті мистецької педагогіки

    Самовіддано працював М.Лисенко в галузі хорової  музики протягом кількох десятків років, віддаючи велику кількість свого часу, а часто і коштів, щоб підтримати в народі любов до хорового співу, музичного мистецтва. І він домігся того, що українське хорове мистецтво не тільки не завмерло, а набуло значного розвитку й популярності, піднялось на вищий етап розвитку та поширення.

    Писав М.В.Лисенко і церковні твори. Його молитву «Боже великий, Єдиний» на слова О.Кониського співає тепер весь український народ.

    У доробку Миколи Віталійовича Лисенка  понад 100 романсів. Показово, що творчий  шлях митця почався з сольної вокальної музики. До неї він звертався і далі протягом майже всього життя. Найбільше солоспівів композитор написав у 60—80-ті роки, а потім у другій половині 90-х і у 1900-ті роки. Два періоди в романсовій творчості М.Лисенка — це два етапи його мистецьких пошуків. Вже перших двадцять творів у цьому жанрі, написані в консерваторський період (за два роки), засвідчили появу нової оригінальної мистецької особистості. Для ранніх романсів Лисенко вибирав тексти, в яких ідеться про важку жіночу долю, соціальне гноблення.

    Микола  Віталійович Лисенко був одним  з найкращих інтерпретаторів  «Кобзаря» Т.Шевченка, на тексти якого  написав понад 80 вокальних творів різних жанрів. Романси на поезії Т. Шевченка різноманітні за темами, образами, музичними формами (соло, тріо, вокальні ансамблі, хори). Чим привабила Лисенка поезія Великого Кобзаря? Передусім глибокою народністю, правдивістю зображення подій, щирістю висловлення.

    Дослідники-лисенкознавці  доходять висновку, що М.Лисенко зумів  яскраво і майстерно втілити в музиці гнівний заклик поета до помсти за поневолений і знедолений народ, намалювати епічні, героїчні картини боротьби за народне щастя, передати глибокі філософські узагальнення Шевченка і ніжні, зворушливі ліричні почуття в його віршах. «Музика до «Кобзаря» Т.Г.Шевченка» є скарбницею зразків вокальної і вокально-симфонічної музики.

    Серед вокально-симфонічних творів Лисенка  значне місце займає чоловічий хор  «Іван Гус» на текст поеми Шевченка «Єретик».

    Видатний  український композитор та музикознавець С.П.Людкевич відзначав, що мелодика творів М.Лисенка на вірші Т.Шевченка близька до мелодики народних пісень, а в сольній вокальній творчості на слова інших поетів композитор формує свою музичну мову на нових засадах. Він поєднує надбання професійної європейської музики з основами українського фольклору. Наслідком такого злиття можна вважати його романсову творчість 90-х і 1900-х років.[20]

    Дослідники-лисенкознавці (Л.Кияновська, О.Фрайт) підкреслюють, що найбільш помітний вплив на Лисенка справила музика Р.Шумана, П.Чайковського і в останні роки — С.Рахманінова. Від перших двох митців іде лінія до багатої Лисенкової лірики. Співучістю пройняті як вокальна, так і інструментальна партії. «Співає» кожна деталь музичної тканини.

     Другий етап у романсовій творчості класика української музики пов'язаний з іншими поетичними образами й музичними тенденціями. В 90-ті роки М.Лисенко звертається до багатої своєю ліричною палітрою поезії Генріха Гейне. З-під пера композитора з'являються такі чудові вокальні твори, як «Чого так поблідли троянди ясні», «У мене був коханий, рідний край», «Не жаль мені», «Коли настав чудовий май». Програмні заголовки для нього були не просто даниною моді, а внутрішньою поетичною необхідністю, тим ключем, який відкриває глибинний задум митця, напрямок його художнього пошуку.

     Невдовзі  М.Лисенко написав п'ять романсів на слова І.Франка, також ліричних за змістом. У 1900-ті роки було створено солоспіви на вірші Лесі Українки, Дніпрової Чайки, Олександра Олеся та інших поетів. Головний герой романсів М.Лисенка на слова цих митців — людина з багатим внутрішнім світом. Образний зміст цих солоспівів викликав до життя й іншу музичну мову.

     Сучасні дослідники, зокрема, Л.Корній, аналізуючи стиль письма М.Лисенка, констатують, що він є виразним і цінним романтиком, для якого імпульси романтизму криються не лише в європейській школі Р.Шумана, Ф.Мендельсона, Ф.Шопена, Й.Брамса, але передусім в національних джерелах ліричної пісні-романсу та й всього багатого фольклорного спадку. [17]

    Романси були творчою лабораторією композитора, в якій викристалізувалися його мелодика, гармонія, фактура, остаточно формувалися музичні форми, композиційні та жанрові особливості його творів. Значне місце займають поліфонічні прийоми.

    У солоспівах Лисенка бере свій початок українська класична камерно-вокальна музика. Вони становлять одну з найкращих сторінок духовної культури нашого народу.

    Величезне значення в історії української  музичної культури мають опери М.Лисенка. Спираючись на досягнення в цій галузі російських композиторів, на досвід П.Гулака-Артемовського і П.Сокальського, традиції українського театру, М.Лисенко збагатив види і жанри української опери. В його творчості вперше в умовах України оформилася історико-героїчна народна музична драма («Тарас Бульба»), опера лірико-побутова («Різдвяна ніч»), казково-фантастична («Утоплена»), опера-сатира («Енеїда»), опера-політичний памфлет («Андрашіада») та ін. Майже всі музично-сценічні твори М.Лисенка написані у творчій співдружності з відомим драматургом і поетом М.Старицьким, який створив лібрето для них.

    Найвищим  досягненням композитора в галузі оперної музики слід вважати героїко-патріотичну  оперу «Тарас Бульба» за М.В.Гоголем (1880 —1890, лібрето М.Старицького).

    У книзі «Спогади сина» Остап Лисенко  написав, що 35 років, майже все творче життя, його батько думав над долею своєї улюбленої «дитини» — оперою «Тарас Бульба». Ще в 70-х роках у Миколи Віталійовича народилася ідея створення народної опери. Намір зміцнів, коли композитор разом з археологічною експедицією побував на місці колишньої Запорізької Січі. Після тієї поїздки вирішив написати оперу на матеріалі знаменитої повісті Гоголя.

    Його  захоплювала незламна сила волі, мужність, відвага Бульби та його палка любов  до батьківщини. З 1880 по 1890 рр. разом  із М.Старицьким він працював над оперою. Петро Чайковський пропонував допомогу в постановці «Тараса Бульби» в Петербурзі, але композитор не погодився, вважаючи, що опера про національного героя спочатку повинна бути показана в Україні.

    На  жаль, ні Лисенку, ні Старицькому не довелося за життя побачити свого «Тараса Бульбу» на сцені. Тільки в 1924 році в Харкові вперше поставили оперу, а в Києві – у 1937. «Тарас Бульба» є не тільки найвищим досягненням творчого генія Лисенка, але й одною з перлин музичного мистецтва в цілому.

    Ще  одна народна опера – «Наталка Полтавка» – займає важливе місце в історії українського музично-театрального мистецтва. З моменту виходу у світ у 1819 р., п'єса І.Котляревського «Наталка Полтавка» стала улюбленою серед найширших кіл слухачів і, успішно витримавши випробування часу, не втратила своїх художніх якостей до наших днів. Основна ідея п'єси — соціальна нерівність, що перешкоджає героям на їх шляху до щастя. І.Котляревський показує моральну перевагу простих людей, чесних трудівників, перемогу чистого і глибокого почуття над негідними розрахунками тих, хто вважає, що за гроші можна купити любов і честь.

    Музика  в «Наталці Полтавці» є могутнім засобом розкриття суті образів  і характерів. Ряд пісень, як, наприклад, «Віють вітри», «Сонце низенько», «Ой під вишнею», було подано в тексті п'єси самим І.Котляревським, прекрасним знавцем української народнопісенної творчості.

    В обробці народних пісень, що були закріплені сценічною традицією за п'єсою, і  у створених Лисенком розвинених аріях, увертюрі й оркестрових антрактах зберігається вірність духу п'єси Котляревського. Мудра простота, ясність, гармонійна єдність всіх елементів відзначають музику М.Лисенка.

    Багато  композиторів до і після нього  упорядковували музику до «Наталки Полтавки», проте редакція Миколи Віталійовича, закінчена ним у 1889.p., досі лишається неперевершеною. Композитор до кінця розкрив у музиці образи і драматичні положення п'єси, виніс народну пісню у високохудожній професійній обробці на велику оперну сцену. В цьому велике історичне значення «Наталки Полтавки».

    До  авторських винаходів М.Лисенка належить і новий жанр — дитяча опера. Так, з-під його пера вийшло три дитячі опери за мотивами народних казок:

• «Коза-Дереза» (1883р), розрахована для дитячого виконання;
• «Пан Коцький» (1891р.) – поставлена у Харкові на професійній сцені в 1955р.;
• «Зима й Весна, або Снігова краля» – прем’єра якої відбулась у 1958р. в Києві, нею ж у лютому 1985р. відкрився перший професійний Дитячий Музичний театр у Києві.

    Всі ці опери ставили і виконували на квартирі Миколи Віталійовича його діти, члени родини та знайомі. Режисером, костюмером і автором декорацій була українська письменниця Леся Українка, а лібрето до всіх дитячих опер написала Дніпрова Чайка.

    Інструментальна музика. Лисенко написав одну частину симфонії, увертюру на тему «Запив козак. Запив», симфонічну фантазію «Козак-шумка», струнні квартет і тріо, а також ряд п'єс для фортепіано, скрипки, віолончелі та інших інструментів.

    Великі  досягнення композитора в галузі фортепіанної музики. Науковці констатують, що М.Лисенко поставив українську фортепіанну музику на шлях професіоналізму, виніс її на широку концертну естраду, дав масовому слухачеві. [22,33]

    Твори для фортепіано М.Лисенко писав впродовж усього свого життя, однак, цей жанр не став для композитора провідним. За ідейно-образним змістом, яскравістю й оригінальністю музичної мови його фортепіанні твори поступаються романсам, хорам, операм та обробкам народних пісень. В них він розробляв мотиви із скарбниці народного музичного мистецтва. Висока майстерність, добра піаністична звучність і зручність для виконання — риси, типові для багатьох творів композитора.

    Перші фортепіанні опуси композитора  написано в консерваторські роки. Вони пов'язані з фольклором, як, наприклад, його фортепіанна сюїта. Що вона являє собою? Це народні українські пісні, опрацьовані у формі старовинних танців: прелюдія — «Хлопче-молодче», токата — «Пішла мати на село», сарабанда «Сонце низенько, вечір близенько», гавот — «Ой чия ти, дівчино, чия ти», скерцо — «Та казала мені Солоха». Це чи не єдина спроба такого використання фольклору. М.Лисенко вдало поєднав народні теми з жанровими особливостями європейських танців.

    В 70-ті роки композитор створює понад  півтора десятки фортепіанних творів. Тут і великі форми — соната, два концертних полонези, дві рапсодії на українські теми, і невеликі п'єси — «Пісні без слів», «Мрії», мазурка, баркарола тощо.

    Одним з найвідоміших і найбільш виконуваних творів Лисенка для фортепіано великої форми є його Друга рапсодія ор.18. Жанр рапсодії сформувався в зарубіжній романтичній музиці. Найяскравіші зразки цього жанру знаходимо у творчості видатного угорського композитора і піаніста Ференца Ліста.

    Дослідники  підкреслюють, що М.Лисенко не копіює Ліста, а творчо розвиває його традиції на українському національно-народному ґрунті. Музичний зміст двох рапсодій на українські народні теми дає підставу припустити, що вони могли бути навіяні образами історичного минулого часів козаччини. Фортепіанна творчість М.Лисенка піднесла цей жанр на високий професійний і мистецький рівень. Особливою популярністю користуються також «Героїчне скерцо», сюїта з 6 українських народних пісень, «Елегія» та ін., що увійшли в золотий фонд вітчизняної фортепіанної літератури. [5]

    В 1900-ті роки інтерес композитора до фортепіанної музики активізувався. М.Лисенко створює понад два десятки п'єс. В багатьох представлено ліричне самовираження митця, розкриті його особисті почуття й переживання. Серед них є твори, які звучать як вияв почуття кохання («Романс», «Признання», «Пісня кохання»). У багатьох мініатюрах відбився ніжно-ліричний стан душі композитора (у «піснях без слів», ноктюрнах, елегіях, баркаролі та ін.). У деяких творах втілені драматичні переживання («Момент розпачу») й елегійний настрій («Елегія», «Журба», «Сумний спів»). У ліричних мініатюрах трапляються твори із світлою ліричною образністю («Враження від радісного дня»).

    Передаючи різні душевні стани в ліричних мініатюрах, М.Лисенко досяг глибокої образної психологізації. Назви його програмних творів конкретизують ці емоційно-психологічні стани. Для «озвучення» багатоманітних ліричних почуттів М.Лисенко використовував інструментальну кантилену («спів фортепіано»), яка поєднувала вокальне й інструментальне начала. Вона притаманна більшості ліричних мініатюр композитора. Така кантилена простежується в багатьох ліричних мініатюрах М.Лисенка («Пісні без слів»(ор.9, e-moll), «Ноктюрні» (ор.9, b-moll), «Баркаролі» (ор.15, e-moll), у програмних мініатюра: «Колискова пісня», «Мрія», «Журба», «Сумний спів», «Елегія» та інші [15].

    Фортепіанні мініатюри, які виражали особистісні  настрої, Лисенко об'єднував у  цикли, що було характерною тенденцією романтизму. На початку XX століття композитор створив декілька таких циклів. Деякі з них побудовані за принципом контрасту, як, наприклад, три п'єси з «Альбому літа 1900 р.»(ор.37): «Признання», «Пісня кохання», «Серенада»; дві п'єси з «Альбому особистого» (ор.40): «Момент розпачу», «Момент зачарування»; три п'єси з «Альбому літа 1902 р.» (ор.41): «Знемога та дожидання», «Враження від радісного дня», «Елегія» (про дві останні п'єси цього циклу вже йшлося вище).