Творчий доробок М.В.Лисенка у контексті мистецької педагогіки

">     (Звучить «Заповіт» М.Лисенка на слова Т.Г.Шевченка).

     «Як умру, то поховайте

     Мене  на могилі,

     Серед степу широкого,

     На  Вкраїні милій,

     Щоб лани широкополі

     І Дніпро, і кручі

     Було  видно, було чути,

     Як  реве ревучий.

     Як  понесе з України

     У синєє море

     Кров  ворожу…отоді я

     І лани, і гори – 

     Все покину і полину

     До  самого бога.

     Поховайте та вставайте,

     Кайдани порвіте

     І вражою злою кров’ю

     Волю  окропіте.

     І мене в сім’ї великій,

     В сім’ї вольній, новій,

     Не  забудьте пом’янути

     Незлим  тихим словом.»

     Другій  учень: У 1868 році група прогресивних діячів Західної України задумали відзначати сьомі роковини з дня смерті геніального сина українського народу Тараса Григоровича Шевченка. В цей день мав відбутися концерт з музичних творів на тексти видатного поета. Щоб поповнити невеликий ще тоді шевченківський музичний репертуар, галичани замовили Лисенкові написати музику до слів «Заповіту», і через деякий час музичний твір для соліста-тенора, хору та фортепіано був надісланий до Львова.

     Інтонаційна мова твору базується на особливостях мелодики історичних пісень і, частково, дум. Мелодія хору широка, наспівна, а подекуди нагадує рецитацію народного співця-бандуриста, у фактурі супроводу композитор часто користується арпеджіо, а цей прийом, як відомо, характерний для бандурного виконання. Усі образи Шевченкового «Заповіту» композитор подає в плані епічної розповіді.

     Учитель: Великого піднесення досягає музичний твір на словах «Поховайте та вставайте…», на полум’яній музичній інтонації слова звучать як заклик до боротьби за волю.

     М.Лисенко, як глибоко національний композитор та художник-митець, написав музику співгеніальну Т.Г.Шевченку, твори композитора становлять одну з найкращих сторінок духовної культури нашого народу. 

 

«Національні джерела  музики М.Лисенка»

     8 клас IV чверть. Тема: «Наші великі сучасники»

     Мета: Виховати почуття патріотизму, гордості за національну культуру, історію; ознайомити учнів з видатним явищем національної культури – кобзарством, з постаттю відомого кобзаря Остапа Вересая.

     Засоби: М.Лисенко – «Думка», «Шумка», ілюстрація-портрет О.Вересая, старовинні та сучасні народні інструменти.

     Хід уроку:

     Учитель: Творчість М.Лисенка надзвичайно багатогранна. Він не лише видатний композитор, який зробив великий внесок в розвиток національної музичної культури, але й вчений-фольклорист, який залишив значну теоретичну музикознавчу спадщину. М.Лисенко збирав і записував українські пісні, що вилилось у його праці «Українські народні мелодії».

     М.Лисенко  вивчав також і традиції народного музикування.

     Зокрема він був близько знайомий із відомими кобзарями та бандуристами, вивчав та узагальнював їх творчі надбання.

     Перший  учень: Бандура – це старовинний український інструмент, в якого є дуже давня історія. На них грали кобзарі, – сліпі діди з поводирями, які служили їм замість очей. Вони ходили по Україні, від села до села, розповідаючи в своїх думах про неволю, тяжку долю нашого народу, піднімали на боротьбу, звеселяли народними танцями та піснями.

     Заслуга М.Лисенка в тому, що він познайомив музичну громадськість із непересічною постаттю одного із кобзарів – Остапом Вересаєм.

     Другий учень: Остап Вересай народився десь коло 1803 року в с.Калюжницях на Прилуччині, у сім’ї сліпого весільного музики-скрипаля. За дитячих років Остап також осліп і почав учитися грати на кобзі. Впродовж кількох десятків років Вересай мандрував містами і селами Лівобережжя. Його надзвичайно шанував простий люд як виконавця історичного епосу українського народу – дум та пісень, а також побутових та жартівливих пісень, кантів та народних танців. Згодом виконанням цього талановитого співця зацікавились науковці-етнографи і, насамперед, М.Лисенко.

     Учень: У 1873 році Остапа Вересая запросили до Києва, де він виступив на археологічному з’їзді з виконанням дум та історичних пісень.

     М.Лисенко  записав репертуар О.Вересая і  виступив перед делегатами з’їзду з відомим рефератом «Характеристика  музыкальных особенностей малорусских  дум и песен, исполняемых кобзарем Вересаем».

     Учитель: Яскравим є той факт, що кошти, зібрані на ювілейних вшануваннях (1904 року був ювілей М.Лисенка), – пішли на придбання будинку, у якому згодом було організовано «Музично-драматичну школу», у ній було відкрито клас народних інструментів, зокрема клас бандури. До цього класу входило 19 учнів з місцевої інтелігенції. Викладачем по класу бандури свого часу М.Лисенко запропонував відомого музиканта Г.Хоткевича.

     Отже, М.Лисенко сприяв популяризації  кобзарського мистецтва. Вважається, що виступ О.Вересая є першим сценічним виступ такого типу на той час. Але насправді кобзарське мистецтво занепадало, його не пропагували, і тому 1899 року Лисенко починає збирати усіх кобзарів по Україні, допомагає житлом, одягом, медичним доглядом. Відновлює, кому потрібно, інструменти, слухає репертуар кожного, готує концерти.

     Перший  учень: У 1902 році відбувся концерт, де в І частині виступив хор М.Лисенка, а в другій частині – кобзарі. Співали думи, історичні пісні, балади, виступав і Остап Вересай із своїми думами.

     Учитель: Автентичні, народнопісенні інтонації М.Лисенко передав і в інструментальних творах, близьких до фольклорних джерел. Одним з найвідоміших і найбільш виконуваних творів є його Друга рапсодія, ор.18. В її основі лежать дві народні теми: думка (повільна пісня) і шумка (швидкий танок).

     Жанр  рапсодії сформувався в зарубіжній романтичній музиці. Його найяскравіші зразки знаходимо у творчості видатного угорського композитора і піаніста Ференца Ліста. Лисенко не копіює Ліста, а творчо розвиває його традиції на українському національно-народному ґрунті.

(Звучить  «Думка» М.Лисенка).

     У першій частині твору, («Думка»), створено образ народного музиканта-кобзаря. Ця частина повільна, задумлива, в епічному стилі, її героїчна оповідь ведеться в напруженому, загостреному тоні. Музика, глибоко народна за інтонацією, ладовими, метроритмічними особливостями. Імітується манера гри на бандурі, лірі.

     Послухаємо  другу частину під назвою «Шумка».

     Ця  частина побудована на зразок коломийки, чабарашок, танцювальних пісень із швидким, жвавим темпом, чітким ритмом.

     Відзначимо, що навіть у фортепіанній, безтекстовій музиці М.Лисенко яскраво втілює музику і образ народного музиканта.

     Отже, М.Лисенко зробив великий внесок у музичну культуру України, показав, що кобзарське мистецтво є і буде. 

 

Висновки 

     Микола  Віталійович Лисенко — засновник національної музично-творчої школи, основоположник української класичної музики. Значення його для української музичної культури неоціненне. М.Лисенко – не лише музикант: він Громадянин, виразник надій та сподівань українського народу. У цьому він по праву порівнюється з Т.Шевченком та І.Франком. Іншими словами, як відзначає В.Витвицький, «М.Лисенко –основоположник національного напрямку української музики, опертого на українські культурно-національні традиції і на оригінальність й багатство народної музичної творчості».

     Вагомим підтвердженням цього є як виразне  зростання інтересу науковців нового покоління до лисенкової спадщини, так і постійне звернення композиторів та виконавців безпосередньо до переосмислення творчого доробку М.Лисенка. Зокрема, ведеться робота з підготовки до видання тритомника про життя та творчість Миколи Лисенка, до якого увійдуть 480 листів композитора, спогади сучасників, а також «Лисенкіана» Дмитра Ревуцького, учня Миколи Віталійовича, його першого біографа.

    Життєвість  спадщини Миколи Віталійовича Лисенка  полягає передусім в її глибокій народності. Те, що зробив М.Лисенко  для свого народу – доказ його великої любові до України, до української  народної пісні, тому український народ безмежно вдячний великому композиторові за те, що він зумів вивести українську пісню на широкі простори світової музичної культури.

    М.Лисенко підсумував у своїй творчості великий історичний період розвитку української музичної культури і на основі всебічного, глибокого вивчення народного життя і творчості створив національну реалістичну музичну школу. У своїх композиціях митець створив галерею народних типів. Взяті з самого життя, вони відзначаються реалістичністю художнього втілення і широтою узагальнення.

     Композитор  створив власний стиль у музичній творчості, що виростає з національного фольклору і, одночасно, є його майстерним органічним продовженням, його творчість заклала основи національного композиторського стилю, української композиторської школи. М.Лисенко виростив цілу плеяду молодих митців, які продовжували його традиції в українській музичній культурі – це К.Г.Стеценко, М.Д.Леонтович, Я.С.Степовий та інші.

     Основний внесок М.Лисенка в національну культуру становить збирання скарбів народної музики, дослідження та опрацювання їх, повернення їх народові «у вишуканій мистецькій оправі» і розбудова на основі народного епосу національної музичної професійної мови.

     Багато  зробив композитор для розвитку хорового мистецтва, він домігся того, що українське хорове мистецтво набуло значного розвитку й популярності, піднялося на вищий етап розвитку та поширення.

     М.Лисенко  також започаткував професійну музичну  освіту, українську фортепіанну виконавську  школу, підняв вивчення української  народної творчості на високий науковий рівень, тому на глибоке вивчення заслуговує культурна та просвітницька педагогічна діяльність М.Лисенка, вінцем якої стали створені за його участі культурно-мистецькі осередки, відкрита ним Музично-драматична школа.

     Великі  досягнення має композитор і в  галузі фортепіанної музики, де він свідомо поставив і виконав значиме завдання створення професійного, досконалого концертного й педагогічного національного репертуару, якого до того часу в українській музиці не існувало.

     Тому його творча спадщина повинна ширше залучатися до практики не лише спеціальної, але й загальної мистецької освіти, до процесу підготовки майбутніх музикантів-виконавців та педагогів. Вивчення творчої постаті М.В.Лисенка повинно протікати у різних напрямках: ознайомлення із багатогранною творчою та композиторською спадщиною, вивчення творів композитора, використання їх як вдячного матеріалу для розвитку спеціальних музичних здібностей, формування досвіду музично-естетичної діяльності.

     У вивченні творчої постаті М.В.Лисенка слід опиратися на створені та реалізовані ним ідейні, теоретичні та методичні засади. Так, крізь усі наукові праці композитора проведена думка, що магістральними у творчості справді національного художника мають бути народ і його пісня, в порадах українським композиторам, педагогам М.Лисенко постійно закликав не відриватися від народного ґрунту.

     Як  свідчить проведений нами аналіз рекомендованого  репертуару для слухання музики в  школі, твори М.Лисенка представлені достатньо різнопланово : це пісня  Тараса з опери «Тарас Бульба», хор  «Слава нашим господарям» з другої дії опери «Тарас Бульба», «Іван Гус» хорова поема, хор «Туман хвилями лягає» з першої дії опери «Утоплена», сцена з другої дії опери «Наталка Полтавка», сцена з четвертої дії опери «Тарас Бульба».

     На  нашу думку, рекомендований репертуар можна збагатити за рахунок ряду фортепіанних мініатюр композитора. З цією метою нами було проаналізовано ряд творів, серед них: «Меланхолійний вальс», «Мазурка», «Пісня без слів», «Мрії», «Сумний спів», «Елегія», «Момент відчаю», баркарола «Пливе човен води повен», Друга рапсодія, ор.18, яка складається з двох частин «Думка» і «Шумка», «Експромт», «Сюїта in G з українських пісень».