Фінансові інструменти як об’єкти портфельного інвестування

 

Депозит в банку, як метод управління вільними коштами, може бути використаний, адже він дає підприємству можливість вберегти його кошти від інфляційних процесів, при цьому майже не зменшуючи ліквідність його активів. З іншої сторони недоліками є те, що підприємство не має відомостей про те, в яких сферах задіяні його кошти, а також низька дохідність цього методу управління грошовими потоками робить його неефективним, особливо в умовах української економіки.

Третім варіантом для підприємства є інвестувати вільні кошти.

Як правило, інвестор не схильний вкладати всі наявні вільні грошові кошти в одну справу (занадто великий ризик), тому він купує цінні папери різних підприємств-емітентів, знижуючи таким чином ризики своїх інвестицій, це називається формування інвестиційного портфеля.

Інвестиційний портфель — це цілеспрямовано сформована сукупність об’єктів фінансового та/або реального інвестування, призначена для реалізації попередньо розробленої стратегії, що визначає інвестиційну мету.

 Інвестиційний портфель цінних  паперів – це сукупність всіх  фінансових активів у формі цінних паперів, якими володіє чи придбає акціонерне товариство (чи будь-який інший інвестор) для досягнення своєї мети [26].

Формування портфеля потребує значної підготовки, адже ефективний портфель включає в себе велику кількість різного типу фінансових інструментів, з різною їх комбінацією, також варто пам’ятати про інвестиційну стратегію, яка визначається схильністю інвестора ризикувати (у випадках індивідуального управління портфелем).

Формування портфеля фінансових активів можна здійснювати за допомогою широкого спектру фінансових інструментів, головними з яких є:

• державні та муніципальні облігації;
• облігації підприємств;
• акції відкритих акціонерних товариств;
• комерційні папери (векселі);
• деривативи (похідні цінні папери);
• депозитні сертифікати, ощадні сертифікати.

Саме ефективна комбінація вищенаведених фінансових інструментів дозволяє інвестору формувати ефективний портфель з високою дохідністю та низьким рівнем ризику.

Основною метою формування інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації основних напрямів політики фінансового інвестування підприємства шляхом підбору найбільш дохідних і найменш ризикованих фінансових інструментів. З урахуванням сформульованої головної мети будується система конкретних локальних цілей формування інвестиційного портфеля, основними з яких є:

• забезпечення високого рівня формування інвестиційного доходу в поточному періоді;
• забезпечення високих темпів приросту інвестованого капіталу у довгостроковій перспективі;
• забезпечення мінімізації рівня інвестиційних ризиків, пов’язаних з фінансовим інвестуванням;
• забезпечення необхідної ліквідності інвестиційного портфеля;
• забезпечення максимального ефекту «податкового щита» в процесі фінансового інвестування.

Рис.1.1. Ознаки класифікації інвестиційних портфелів [26].

Як бачимо одним з видів інвестиційного портфеля є портфель цінних паперів. Саме цей портфель є дуже популярним в сучасному інвестиційному кліматі. Інвестуючи в цей вид фінансових інструментів, інвестор формує власний портфель цінних паперів. Отже портфель цінних паперів  являє собою цілеспрямовану сукупність об’єктів фінансового інвестування різних видів, призначених для здійснення інвестиційної діяльності в певному періоді згідно з розробленою інвестиційною стратегією інвестора.

В залежності від пріоритетних цілей, які переслідує портфель цінних паперів, а також виду інструментів, що він включає, ризиків, які він несе в собі, та інших різноманітних інвестиційних існують різноманітні варіанти направленості та складу портфелів та різних інвесторів.

Класифікацію портфелів цінних паперів показано на рис 1.2.

Портфель доходу – інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації рівня інвестиційного прибутку в поточному періоді незалежно від темпів росту інвестованого капіталу на тривалу перспективу. До фінансових інструментів, які включають в даний вид портфеля належать прості та привілейовані акції підприємств, які виділяють на дивіденди значну частину свого чистого прибутку; облігації, векселі та депозитні ощадні сертифікати, які мають вищі відсоткові ставки порівняно із середньоринковими.

Портфель зростання – інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації темпів приросту інвестованого капіталу на тривалу перспективу незалежно від рівня прибутку в поточному періоді. Іншими словами, цей портфель орієнтований на забезпечення високих темпів зростання ринкової вартості підприємства [13].

За відношенням до інвестиційних ризиків:

1. Агресивний (спекулятивний) портфель – формується за критерієм  максимізації поточного доходу чи приросту інвестованого капіталу незалежно від рівня інвестиційного ризику. Дозволяє отримати максимальну норму інвестиційного прибутку на вкладений капітал, але супроводжується найвищим рівнем інвестиційного ризику.

Рис.1.2. Класифікація портфелів цінних паперів за ознаками

2. Середньоризиковий (компромісний) портфель – інвестиційний портфель, за яким загальний рівень портфельного  ризику наближається до середньоринкового. Звичайно, і норма інвестиційного  прибутку на вкладений капітал також наближується до середньоринкової.

3. Консервативний портфель  – сформований за критерієм  мінімізації рівня інвестиційного  ризику. Формується найбільш поміркованими  інвесторами, практично виключає  використання фінансових інструментів, рівень інвестиційного ризику за якими перевищує середньоринковий.

4. Безсистемний портфель  – портфель, при формуванні якого  не враховувались будь-які параметри  чи критерії, зазвичай склад такого  портфеля базується на особистих  вподобаннях інвестора.

Коли портфель складається з певної кількості цінних паперів одного виду, він є недиверсифікованим. Портфель, який складається з різних видів цінних паперів, називається диверсифікованим (широкодиверсифікованим).

За методами управління портфелі класифікують на фіксовані (пасивні) та гнучкі (активні). У фіксованому портфелі сукупність та склад фінансових інструментів (зазвичай це державні цінні папери) залишаються незмінними на протязі всього періоду інвестування. У гнучкому портфелі передбачається управління ним продовж усього періоду існування. Інвестори використовують такі стратегії активного управління портфелем, як перекидання коштів; пошук акцій недооцінених ринком компаній та підприємств, що реорганізуються; спекуляція новими випусками цінних паперів та ін..

Таким чином портфель цінних паперів, як правило, формують на основі визначеної інвестиційної політики компанії.

 

1.2. Процес формування  портфеля цінних паперів. Портфельний підхід

 

Інвестиційний процес являє собою прийняття інвесторами рішень щодо конкретних цінних паперів, в які вкладатимуться інвестиції, обсяги, комбінацію та строки інвестування.

Використання портфельного методу є ефективним не лише при інвестуванні в цінні папери. Цей підхід активно використовується при здійсненні реальних інвестицій. Довгостроковий характер таких вкладень змушує інвесторів шукати збалансовану рівновагу між доходами та ризиками здійснених інвестицій.

Також портфельний підхід використовується в стратегічному плануванні діяльності компанії. Портфель бізнесів, портфель товарів чи послуг, якими займається компанії, в сучасних умовах ринкової економіки ці поняття визначають ефективність діяльності та перспективи розвитку підприємства.

Отже, більшість інвесторів інвестують зазвичай в кілька об’єктів реального та фінансового інвестування, формуючи натомість сукупність активів (портфель). Цілеспрямований підбір таких об’єктів розглядають як процес формування інвестиційного портфеля.

Портфельний підхід передбачає максимізацію корисності від активів, тобто зростання їх дохідності за умови диверсифікації з метою зниження інвестиційних ризиків. У такий спосіб за умови формування портфеля досягають компромісу таких на перший погляд несумісних цілей, як максимізація доходу і мінімізація ризику.

При формуванні інвестиційного портфеля використовують такі основні принципи, що випливають з інвестиційної стратегії:

• відповідність складу портфеля інвестиційній стратегії компанії;
• обов’язкове оцінювання всіх можливих варіантів для кожного проекту;
• обмеженість проектів ресурсними можливостями;
• забезпечення прийнятних для компанії співвідношень між основними цілями: дохідністю, зростанням капіталу, мінімізацією ризику та ліквідністю;
• колегіальність (для компанії) у прийнятті рішень щодо складу портфеля;
• забезпечення керованості портфелем, можливість систематично стежити за змінами на інвестиційному ринку і здійснювати необхідне реінвестування коштів (моніторинг).

Відповідність портфеля інвестиційній стратегії передбачає залучення до портфеля проектів, які відповідають стратегічним цілям інвестора.

Інвестиційна стратегія — це довгостроковий план, система концептуальних цілей і важелів для їх досягнення. Стратегія — це те, що поєднує тактичні короткострокові дії інвестора в систему, яка забезпечує високий результат не стільки "сьогодні", скільки в цілому за стратегічний період часу.

Що стосується портфеля цінних паперів, то його формуються опираючись на інвестиційну політику компанії та з уже готовим портфелем реальних інвестицій. При формуванні портфеля цінних паперів використовують ті ж принципи, що й при звичайному інвестиційному портфелі.

 Формування портфеля цінних  паперів являє собою трудомісткий  процес, який ділять на п’ять  основних етапів:

1. Формулювання інвестиційних цілей (пріоритетів).
2. Формування інвестиційної політики.
3. Вибір портфельної стратегії.
4. Вибір активів і аналіз інвестиційних рішень.
5. Оцінка ефективності інвестицій [26].

Схема показана нижче демонструє, що ієрархія цих етапів формує замкнену циклічну систему, в якій при моніторингу ефективності, можливе проведення змін у формування початкових інвестиційних цілей, політики, стратегії та структури інвестицій.

Рис 1.3. Етапи формування портфеля цінних паперів [25].

Перший етап — формулювання інвестиційних цілей — залежить від завдань інвестора. До основних цілей інвестора під час формування портфеля цінних паперів можна віднести:

• забезпечення високих темпів зростання капіталу;
• забезпечення високих темпів збільшення доходу;
• мінімізацію інвестиційних ризиків;
• забезпечення достатньої ліквідності портфеля;
• участь в управлінні, контроль над підприємством-емітентом [26].

Зазначені пріоритети формування портфеля цінних паперів значною мірою є альтернативними (тобто взаємно несумісні). Для забезпечення високих темпів приросту капіталу можливе при зниженні рівня поточної дохідності портфеля, або високі доходи сформованого портфеля супроводжуються великими ризиками втрат, також формування високоліквідного портфеля цінних паперів обмежує наявність у ньому довготермінових високодохідних фінансових інструментів.

При формуванні агресивного (ризикованого) портфеля, який націлений, переважно, на отримання доходу від приросту курсової вартості цінних паперів (переважно акцій), у інвестор ризикує найбільше. Отже, такий інвестор прагне отримати найбільшу дохідність, вкладаючи у найризикованіші фінансові активи. По-перше, при формуванні поміркованого (ринкового) портфеля дохід у інвестора буде складатися з приросту курсової вартості, відсотків за державними цінними паперами, а також із дивідендних виплат. Консервативний портфель формується, переважно, з державних облігацій. Інвестор, який формує такий портфель, зацікавлений в отриманні стабільного доходу протягом тривалого часу, який компенсується високою надійністю.

По-друге, диверсифікація фондових інструментів. Така диверсифікація може мати галузевий чи регіональний характер, а також проводитися за різними емітентами однієї галузі.

По-третє, необхідність забезпечення високої ліквідності портфеля. Така необхідність виникає у випадку, коли інвестор формує портфель цінних паперів з метою захисту інвестиційних ресурсів від інфляції та подальшого їх реінвестування в реальні інвестиційні проекти.

По-четверте, необхідність забезпечення участі в керуванні акціонерними підприємствами. Така необхідність виникає лише в тому випадку, якщо основною метою інвестора є формування пакету акцій, які дадуть йому можливість керувати підприємством.