Реформы Петра 1

Серед книг іноземних авторів, що перекладалися російською мовою, переважали різного роду посібники для опанування прикладних знань: навігації, артилерії, фортифікації, суднобудування і т. д. Перекладались і книги з історії, права, художні твори. Петро І сам брав активну участь в підготовці книг до друку, виправляв переклади, давав технічні вказівки [72; c. 54]. Він вимагав від перекладачів користуватися наступним правилом: „не надлежит речь от речи хранить в переводе; но точно его выразумев, на свой язык уже так писать, как внятнее может быть” [79; c. 529]. На початку XVIII ст. російський читач отримав 64 перекладених видання. В Москві і Петербурзі з’явилися перші бібліотеки. Вони були загальнодоступними і безплатними. Збільшилася кількість приватних бібліотек.

Вважаємо, що розвиток науки направлявся в цей час переважно практичними потребами. Петро І всіляко допомагав розвитку науково-технічних знань, а також тих галузей науки, які мали великий практичний інтерес для становлення російської промисловості, освоєння природних ресурсів. По всій країні розсилалися геологічні експедиції, які виявили родовища кам’яного вугілля, залізної і мідної руд, срібла, сірки. Вперше в петровський час почали розроблятися нафтові родовища.

Новими знаннями збагатилась географія. Відкриття нових земель, приєднання Сибіру призвели до справжнього буму нових експедицій на Схід. Їх мета полягала не тільки в розвідуванні і освоєнні нових земель, але й науковому вивченні просторів Росії і прилеглих країн [49; с. 422, 424]. Ці дослідження ведуть свій початок ще від експедиції на Камчатку устюзького козака Володимира Атласова в 1697 р. У 1713-1714 рр. російські землепрохідці побували на Курильських островах. В 1720-1727 рр. відбулася експедиція Мессершмідта для дослідження внутрішніх районів Сибіру. Значна увага приділялася вивченню Каспійського і Аральського морів й прилеглих до них місцевостей [51; c. 372]. Була відправлена спеціальна експедиція на Чукотський півострів, перед якою цар поставив мету розвідати, „сошлася ли Америка с Азией”. За три тижні до смерті Петро І склав інструкції для датського капітана Вітуса Беринга, який відправлявся в свою першу Камчатську експедицію заради пошуку шляху через Льодовитий океан в Китай та Індію. Інша експедиція пробивалась в Індію через середньоазійські ханства Хіву і Бухару. Постійними стали експедиції на Північний Кавказ [49; с. 424].

Зроблені відкриття закріплювалися картографічними роботами. З’явилися карти окремих частин Росії. Так, С.Ремізов створив „Большой чертеж Сибири”. Соймонов і Верден склали першу наукову карту Каспійського моря, яка докорінно змінила уявлення сучасників про його берегову лінію. Петро І подарував цю карту Французькій Академії наук, що, на думку Княжецької, послужило приводом для обрання його її членом [56; с. 200]. Були складені карти Камчатки, Балтійського моря, течії Дону. Відбувались астрономічні спостереження, в тому числі стосовно затемнення сонця і місяця. За ініціативою Петра І була відкрита астрономічна обсерваторія [51; c. 373].

Загальне піднесення економіки і просвітництва в країні призвело до зрушень в області технічних нововведень. В механіці з’явились винаходи Андрія Нартова, який створив серію нових токарних і гвинторізних верстатів. Новими, більш економічними і ефективними способами почали кувати і обробляти стволи зброї. Народилась російська оптика. Російські умільці почали майструвати мікроскопи, підзорні труби, які раніше купувались за кордоном. Потреба в будівництві каналів викликала до життя творчість гідробудівничого Івана Сердюкова, розробки якого дозволили реконструювати старі водні шляхи і створити нові, збільшити їх пропускну здатність [49; c. 424-425]. Розвивалася медицина. У великих містах і при армії були засновані аптеки [33; c. 76].

Гуманітарні науки також збагатились знаннями. Петро І піклувався про охорону пам’яток старовини, ініціював збирання предметів матеріальної культури, літописів та інших письмових джерел. Його інструкція щодо розшуку археологічних пам’яток була новизною і для тодішньої європейської науки: збирати „в земле или воде… старые надписи… старое оружие, посуду и все, что зело старо и необыкновенно… Где найдутся такие – всему делать чертежи, как что найдут”. 16 жовтня 1720 р. вийшов указ про збирання жалуваних грамот, „куриозных писем оригинальных” та історичних книг, рукописних і друкованих. 16 лютого 1722 р. був виданий указ про збирання літописів.

З’явились нові історичні праці. Більшість з них були написані за ініціативою самого Петра І: і твір О.І. Манкієва „Ядро российской истории”, і праці Л.-Н. Алларта, Ф.П. Полікарпова, Г. Гюйсена, Ф. Прокоповича [63; c. 105, 108-109]. Основна увага приділялася історії Північної війни. Дипломат П. Шафіров написав „Рассуждение о причинах Северной войны”. Була складена „Книга Марсова”, яка містила тексти реляцій про битви і гравюри із зображенням батальних сцен. В написанні „Истории Свейской войны” брали участь Петро І, Меншиков, Шереметьєв, Рєпнін, Юр’єв та ін. Цар вказував напрям роботи, писав сам і редагував написане. За Петра І ця праця не була видана, оскільки він не вважав її завершеною [51; c. 374].

Пропаганду наукових знань здійснювала відкрита в 1719 р. для загального огляду Кунсткамера – перший у Росії природничо-історичний музей. В музеї демонструвались анатомічні, зоологічні і мінералогічні колекції, старовинні предмети, мистецькі вироби, а також „монстри” – живі і заспиртовані потвори. Колекції Кунсткамери комплектувались на основі урядових указів, які пропонували населенню доставляти властям все старе і незвичайне. Частину колекцій уряд купував за кордоном [52; c. 346].

На думку Сахарова, всі ці досягнення в галузі науки, поява в Росії іноземних вчених, ріст власних наукових кадрів призвели до того, що Петро І задумав створити Петербурзьку Академію наук. Для роботи в ній запрошувалися видатні вчені Західної Європи. Проект Академії наук Петро І затвердив в січні 1724 р. Сама ж Академія відкрилась в серпні 1725 р., вже після смерті її творця [49; c. 425]. Вона складалася із власне академії, тобто науково-дослідницької установи, університету і гімназії, і повинна була займатися не тільки природничими, але й гуманітарними науками. Вченим Академії наук висувалась вимога пов’язувати свої дослідження із життєвими потребами, щоб „вольные художествы и манифактуры, которые уже здесь заведены суть или впредь еще заведены быть могут, от помянутого заведения пользу имели”. З самого заснування Академія перебувала на повному державному утриманні [57; c. 105, 106].

Епоха Петра І не могла не накласти відбиток й на літературу та мистецтво. Перетворення мали великий вплив на зміст художніх творів. Всі найважливіші явища епохи відбились у народних піснях, билинах і казках. У середовищі дворян і купців виникли твори, герої яких здійснюють вчинки, породжені реформами. До них належать повісті „Гистория о российском матросе Василии Кариотском и о прекрасной королевне Ираклии Флорентийской земли”, „История об Александре, российском дворянине”, „История о российском купце Иоанне и о прекрасной девице Елеоноре”, „История о российском дворянине Фроле Скобееве”, „Гистория о некоем шляхецком сыне” та ін. [73; c. 163]. Вони розповсюджувались в рукописах і були досить популярні. Всім цим повістям притаманний суто світський сюжет. Їх героями є переважно молоді люди, які відправляються за кордон для того, щоб повчитися і подивитися світу [25; c. 342]. Характерно, що вони не протиставляють Росію Європі, точніше, не відокремлюють її від Європи. Для них немає жодних сумнівів в тому, що Росія – європейська країна. В авторській мові героїв наявна велика кількість іноземних слів, що із надміром з’явилися в російській мові на початку XVIII ст. [37; c. 209]. Варто зазначити, що російська мова в цей час поповнилася більш ніж 4 тисячами нових іноземних слів. Багато з них були зовсім не обов’язкові. Почалося справжнє забруднення російської мови.

Новим явищем в літературі стала публіцистика – твори, написані петровськими сподвижниками, які прославляли діяльність царя-реформатора. Такими були, наприклад, твори Феофана Прокоповича „Слово о власти и чести царской”, „Правда воли монаршей” та ін.

Перша чверть XVIII ст. дала Росії нові явища в галузі мистецтва [49; c. 422, 425]. В 1702 р., коли Петро І виписав мандрівну німецьку трупу акторів на чолі з актором і драматургом Кунштом, в Москві був відроджений театр. Він став загальнодоступним і публічним. Театральні вистави відбувались два рази на тиждень на Красній площі, де поспішно було зведено спеціальне приміщення – „комедиальная хоромина”, або „комедиальный анбар”. Найчастіше ставились п’єси з репертуару самого Куншта: „Сціпій Африканський”, комедія про Дона-Педро і Дона-Яна, а також „Доктор поневолі” Мольєра. З’явились і свої перші п’єси на історичні теми. При трупі було театральне училище, де вчилися діти піддячих [60; c. 29]. Але цей театр проіснував недовго. На зміну йому прийшло декілька придворних театрів, а також театри при Слов’яно-греко-латинській академії і московському госпіталі (в останніх розігрувались російські п’єси) [25; c. 342].

В музиці також відбулися зміни. Поряд з традиційними церковними хоровими творами, народними піснями зазвучала військова стройова музика. Світська музика поступово проникала в побут російського суспільства [49; c. 426].

Зміни в культурному образі Росії торкнулися й зовнішнього вигляду російських міст. У першій чверті XVIII ст. переважає цивільне будівництво, тоді як у попередньому столітті будували переважно культові споруди – церкви й монастирі. З’являється новий тип громадських будівель – адміністративного, промислового і культурно-освітнього призначення. Зводяться численні палаци [52; с. 347]. Петро І примушував міську владу будувати сучасні будівлі, мостити вулиці бруківкою, як в європейських містах. Він в своїх указах наказував в уже існуючих містах вносити елементи „правильності”. В результаті замість окремих дворів і садиб, обгороджених глухими парканами й розміщених тилом до вулиці, з’явились прямі вулиці з побудованими в одну лінію будинками, фасади яких виходили на вулицю [50; с. 292].

За Петра І вперше в Росії запалили вуличні ліхтарі. Звичайно, це було в Петербурзі. Петербургу Петро І взагалі приділяв особливу увагу. Він мріяв не просто побудувати нове, цілком європейське місто з каменю й граніту, але зробити його „величайшим и славнейшим паче всех городов в свете” [49; с. 423]. Він говорив: „Если Богъ продлитъ жизнь и здравїе, Петербургъ будетъ другой Амстердамъ” [6; с. 7]. Петербург не випадково називали „вікном в Європу”. За словами Голубенка й Тепліцького, сам ідейно-художній задум цього міста утверджував європейський характер Російської держави і її культури [37; с. 202].

Вважаємо, що архітектура і містобудування петровських часів мали найяскравіше відображення саме у Петербурзі. Петербург став містом нового типу з регулярною забудовою і архітектурними ансамблями. Будівництво в ньому велось не хаотично, а за єдиним планом і надзвичайно швидкими темпами. Указом від 9 жовтня 1714 р. цар навіть заборонив будівництво кам’яних будинків y всій Росії, крім Петербурга. Ідея планування і забудови нового міста, ряд інших цінних вказівок по його будівництву й художньому оформленню належали особисто Петру І.

До Петербурга запросили видатних європейських архітекторів. Одним з перших в 1703 р. прибув швейцарець Д. Трезіні, який став головним архітектором Петербурга. За розпорядженням Петра І і за його участю він склав початковий план забудови, що відповідав уявленням про створення „регулярного” міста [69; с. 104, 105]. З його ім’ям пов’язано створення Петропавловської фортеці, її Петровських воріт, собору і його дзвіниці зі шпилем, Літнього палацу і Александро-Невської лаври, Гостиного двору й будівлі Дванадцяти колегій на Васильєвському острові. В 1714 р. цар затвердив розроблені Трезіні типові проекти будинків для „именитых”, „зажиточных” і „подлых” людей [62; с. 129]. Слідом за Д.Трезіні до Петербурга приїхали архітектори: італієць М.Фонтана (в Росії з 1703 р.), в 1713 р. – німці Г.Шедель і А.Шлютер, в 1714 р. – німець Г.І. Маттарнові, в 1716 р. – француз Ж.Б. Леблон, в 1718 р. – італійці Г.К’явері і Н.Мікетті, в 1719 р. – швейцарець Н.Ф. Гербель.

Будівництво Петербурга здійснювалось і вітчизняними зодчими. Вже в 1705 р. Петро І направив до Петербурга кращих російських архітекторів – Ф.Васільєва, І.М. Матвєєва (Угрюмова), а пізніше залучив до будівництва

Г.І. і І.Г. Устинових, М.Г. Земцова і І.П. Зарудного [69; с. 105]. В Петербурзі була створена школа, де викладалися креслення, математика й елементарні правила архітектури. Петро І піклувався про те, щоб іноземні зодчі швидше передали свої знання російським учням. За словами дослідниці Бакланової, прийняті на службу іноземні архітектори, скульптори і живописці знайомили росіян з досягненнями в цих галузях в Західній Європі (звільнення від середньовічних традицій, використання нових технічних прийомів). В подальшому російське мистецтво сприйняло цей позитивний досвід [25; с. 313].

Почала розвиватися скульптура. До Петербурга були запрошені іноземні скульптори – француз Н.Піно та італієць К.Б. Растреллі. В Італії та інших європейських країнах закупили велику кількість скульптур і встановили їх в Літньому саду Петербурга, що знаменувало принципово нове відношення до скульптури [50; с. 292].

Суттєві зрушення відбулись і в живописі. І головне з них – поява поряд з традиційним іконописом світського реалістичного живопису. В першу чергу це стосується портретного живопису. З’явилися перші російські художники-реалісти. Побачивши їхній талант, Петро І посилав деяких із них на навчання за кордон. Видатним портретистом свого часу був Іван Нікітін, який створив галерею портретів знаменитих людей тієї епохи. Його пензлю належить і картина ”Петр І на смертном одре” [49; с. 425, 426]. Крім того, Нікітін написав ряд батальних полотен: Полтавську і Куликовську битви. Іншим відомим російським художником-портретистом став Андрій Матвєєв. В Росію були запрошені й іноземні живописці – саксонець І.Г. Танауер і француз Л. Каравак [52; c. 349].

Таким чином, наприкінці XVII – в першій чверті XVIII ст. Петро І здійснив значні культурні реформи, спрямовані на європеїзацію російської культури і досягнення Росією рівня тогочасних європейських держав. Реформи торкнулися всіх без винятку галузей культури і побуту. В результаті багато в чому була подолана культурна відсталість країни, Росія долучилася до важливих культурних здобутків європейської цивілізації, стала на новий шлях розвитку. Хоча не все, що запроваджувалося Петром І, було корисним і необхідним для Росії, проте були зроблені значні досягнення в галузі освіти, науки, мистецтва. Відбувся швидкий перехід від середньовічної до нової, світської культури. Російська культура отримала широкі можливості для свого подальшого розвитку.

Висновки