Реформы Петра 1

http://text.tr200.biz - Скачать курсовые, рефераты, дипломные работы

http://text.tr200.biz - скачать рефераты, курсовые, дипломные работы

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дипломна робота

Реформи Петра І

 

 

Зміст

 

Вступ

Розділ 1. Політично-адміністративні реформи Петра І

Розділ 2. Податкові та військові перетворення в Російській державі наприкінці XVII – першій чверті XVIII ст.

Розділ 3. Протекціонізм і меркантилізм у соціально-економічних реформах Петра І

Розділ 4. Європеїзація російської культури

Висновки

Список використаних джерел і літератури

 

 

Вступ

 

Актуальність теми. Необхідність реформ рано чи пізно визріває в кожній державі. Напевно, немає такої країни в світі, де б ніколи не відбувалися перетворення. І в Україні вже тривалий час здійснюються реформи в різних галузях. Всі політичні сили, приходячи до влади, зазвичай мають власну програму перетворень, які повинні покращити становище в державі, проте, згодом виявляється, ніхто достеменно не знає, що і як саме треба реформувати. А від здійснюваних перетворень значною мірою залежить майбутнє нашої держави. Тому для нас дуже важливим є історичний досвід реформ. Яскравим прикладом у цьому відношенні можуть служити реформи Петра І. Нам варто врахувати його досвід здійснення перетворень, щоб не допустити подібних помилок і досягти бажаних результатів. Тому, виходячи з вищесказаного, вважаємо тему нашої дипломної роботи актуальною в наш час.

Мета роботи. Метою нашої роботи є дослідити реформи Петра І, їхні причини й передумови, позитивні і негативні наслідки.

Об’єкт дослідження. Об’єктом нашого дослідження є політично-адміністративні, податкові, військові, соціально-економічні та культурні реформи Петра І.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є методи, якими здійснювалися реформи, діяльність Петра І, його сподвижників, створених ним установ.

Завдання. Щоб досягти поставленої мети, необхідно виконати такі завдання:

1. дослідити політично-адміністративні реформи Петра І;
2. проаналізувати податкові та військові перетворення в Російській державі наприкінці XVII – в першій чверті XVIII ст.;
3. вивчити соціально-економічні реформи;
4. простежити культурні реформи, процес європеїзації російської культури.

Хронологічні рамки роботи. Хронологічні рамки роботи охоплюють період з 1695 по 1725 р.

Географічні рамки роботи. Географічні рамки роботи охоплюють ті території, які входили до складу Російської держави на час проведення Петром І реформ (дивитися додаток А).

Огляд історіографії. Особистість Петра І в історії Росії, його епоха та реформи завжди привертали увагу істориків. Серед них можна назвати В.О. Ключевського, який в „Курсе русской истории” багато уваги приділив критичному аналізу діяльності Петра І, його реформам і їх значенню в історії Російської держави. Він створив свою оригінальну систему поглядів на царя і його перетворення. Ключевський вважав, що війна була головним рушієм реформаторської діяльності Петра І, військова реформа – її початковим моментом, впорядкування фінансів – її кінцевою метою. Реформа „засвоїла характер і прийоми насильницького перевороту, свого роду революції… Вона була боротьбою деспотизму з народом, з його відсталістю” [55; c. 202, 203].

Реформ Петра І торкався в монографії „Дипломатия Петра Первого” і М.М. Молчанов. Він вважав, що перетворення різко посилили розвиток Росії і зробили її однією з найсильніших держав світу. Проте, здійснюючи реформи, європеїзуючи країну, цар „не збирався сліпо наслідувати Європу, а лише використати методи, досвід, уроки передових країн для того, щоб швидко надолужити відставання Росії” [67; c. 117].

В.В. Мавродін у праці „Рождение новой России” високо оцінив реформи Петра І і стверджував, що вони перетворили Московську Русь на могутню Російську імперію. Однак автор проаналізував і негативні сторони реформ: держава Петра І була кріпосницькою, а успіхи у здійсненні перетворень були досягнуті шляхом жорстокого гніту і експлуатації народних мас, що значно погіршило їхнє становище [62].

В.І. Буганов у монографії „Петр Великий и его время” назвав Петра І великим реформатором, який не лише „продовжив справи діда, батька і брата, але провів їх на такому рівні і з такими вражаючими успіхами, які і не снились його попередникам”. Всі реформи Петра І, на думку Буганова, крім загального, стратегічного задуму – перебудови життя держави, наближення Росії до загальноєвропейського рівня, значною мірою мали за мету реорганізацію збройних сил. Дослідник вважав, що реформи мали переломне значення в історії Росії [28].

Є.В. Анісімов у праці „Время петровских реформ” виклав історію реформ Петра І. Він не лише назвав царя геніальним реформатором, який перетворив Росію на велику державу, але й розкрив негативні сторони його реформ, зокрема оформлення самодержавства, формування системи безправних станів, зміцнення кріпосництва, які суттєво загальмували розвиток середньовічного за своєю суттю суспільства. Особливу увагу автор звернув на те, що Петро І здійснював свої реформи методами насильства і примусу. Він намагався пояснити, „як, коли і чому виникла і як розвивалась у Петра… ідея здійсненого на власному народі грандіозного насильницького експерименту по створенню „регулярної” поліцейської держави” [21; c. 14].

М.І. Павленко у своїй монографії „Петр Великий” також висвітлював реформи Петра І. Він дав у цілому позитивну оцінку перетворенням, але при цьому вказав і на їхні негативні сторони. Значну увагу автор приділив проблемі оформлення абсолютизму і становлення бюрократії в Росії, ідеї „загального блага” і створеній Петром І системі всеохоплюючого контролю і регламентації, які не виправдали сподівань свого творця. Павленко зазначав, що держава „в результаті перетворень виглядала оновленою, створеною із врахуванням досвіду державного будівництва країн Західної Європи” [71; c. 513].

Неоднозначну оцінку реформ Петра І зробив Я.Є. Водарський у статті „Петр І”. Він вважав, що в результаті реформ Петро І забезпечив незалежність Росії і зробив її однією із найсильніших держав Європи, однак в той же час зміцнив самодержавство і кріпосницький устрій в країні і внаслідок цього його дії „загальмували прогресивний розвиток Росії і створили умови для його гальмування ще протягом півтора століття” [33; c. 77].

А.Л. Голубенко, Ю.М. Тепліцький у праці ”Правители. (Хроника тысячелетий от царя Ирода до президента Горбачева)” зазначали, що кінцевий результат реформ Петра І був суперечливий. Визнавши очевидні успіхи перетворень, вони звернули увагу на значну втрату населення, зміцнення кріпосницьких відносин, сповільнення капіталістичного розвитку Росії. Автори стверджували, що „європеїзація” була поверховою, суть системи, як і раніше, зводилася до азіатсько-деспотичної ментальності, що разюче відрізнялася від європейської” [37; c. 205].

Реформ Петра І торкався і Н. Дейвіс у своїй праці „Європа: Історія”. Він вважав, що „реформи не діяли як велика об’єднавча сила, – навпаки: вони поділили царевих підданих, надто в справах релігійних та національних. Крім того, вони спромоглися запровадити лише форми західних інституцій, нехтуючи самий їхній зміст” [40; c. 673].

Є.В. Алєксєєва у статті „Использование европейского опыта управления государством при Петре І” зазначала, що реформування органів влади і управління Петро І здійснював за європейськими (перш за все шведським) зразками, а особливістю запозичення іноземного досвіду була масштабність і буквальність. На думку дослідниці, незважаючи на те, що багато нововведень були невдалими, „Росія за Петра зробила рішучий крок від азіатського принципу володіння паном своїми підданими в напрямі бюрократичного управління державою європейського типу” [20; c. 28].

Огляд джерел. Важливими джерелами для дослідження реформ Петра І є його укази. Зокрема, в указі царя від 22 лютого 1711 р. йшлося про заснування Сенату. Петро І визначив його склад – 9 сенаторів і обер-секретар. З тексту указу видно, що Сенат створювався як тимчасова установа – на час відсутності царя [14].

В розпорядженні Петра І від 2 березня 1711 р. були визначені обов’язки Сенату. Серед них: наглядати за судами, державними видатками, піклуватися про збирання податків, залучення дворян на військову службу, про торгівлю, в тому числі зовнішню. Таким чином, розпорядження свідчить про те, що з самого початку свого існування Сенат отримав досить широкі повноваження [15].

Інший указ Петра І від 5 березня 1711 р. визначив принципи і форми роботи Сенату, в основі яких був покладений принцип колегіальності. Цей же указ визначив спосіб обрання обер-фіскала, його обов’язки і способи їх реалізації. Він запровадив інститут фіскалів, які повинні були здійснювати таємний нагляд за всіма і всім [16].

В постанові Петра І про заснування колегій від 1718 р. пояснювалося, що таке колегії і чим вони відрізнялися від приказів, замість яких запроваджувалися. Цар намагався обґрунтувати думку про те, що колегії кращі від приказів, оскільки президенти в колегіях не мають такої сили, як старі судді, і не можуть нічого вирішувати без згоди своїх товаришів. Таким чином, обґрунтовувався принцип колегіальності, покладений в основу діяльності нового апарату управління [17].

Указ про єдиноспадкування від 23 березня 1714 р. завершив і юридично оформив злиття помість і вотчин в єдину „нерухому” спадкову власність. Водночас він обмежував право дворянина розпоряджатися цією власністю: заборонялось продавати і закладати її, а також ділити на частини між спадкоємцями. Указ чітко встановлював, яким чином має відбуватися успадковування в різних випадках, але завжди вся нерухома власність могла бути передана лише одному з спадкоємців, а рухоме майно одержували всі інші [12].

Указ про купівлю до заводів сіл від 18 січня 1721 р. дозволяв промисловцям, незалежно від їхньої соціальної належності, купувати для своїх заводів кріпосних селян, щоб використовувати їх на заводських роботах. Водночас указ обмежував право володіння такими робітниками: вони оголошувались невід’ємною власністю підприємства, через те їх заборонялось продавати, закладати і заповідати без мануфактури, для якої вони були куплені. Цей указ став ще одним кроком на шляху перетворення російських мануфактур на кріпосницькі [13].

В постанові Петра І від 20 січня 1714 р. йшлося про організацію світських шкіл в провінції. Вона постановляла відіслати в губернії вчителів – випускників математичних шкіл, щоб вони навчали дітей дворян і піддячих арифметики і основ геометрії. Для дворянських дітей навчання в цих школах було обов’язковим і стало для них своєрідною повинністю: постанова забороняла одружуватися тим, хто не пройшов зазначений курс навчання [5].

Ще одним свідченням реформ Петра І в галузі освіти є його інструкція волонтерам 1697 р. Вона призначалася для дворян, яких цар відправляв за кордон вчитися, і викладала програму навчання. Згідно інструкції, головними предметами вивчення мали бути навігація і суднобудування. Крім того, кожен з волонтерів повинен був навчити даній спеціальності закріпленого за ним солдата і найняти на російську службу двох майстрів морської справи. Так Петро І намагався швидко забезпечити Росію необхідними їй спеціалістами [3].

Важливими джерелами з історії реформ Петра І є регламенти. Одним з них був Берг-привілей 1719 р. – регламент Берг-колегії. Він визначав її права і обов’язки, а також пільги і привілеї власників металургійних заводів. Згідно Берг-привілею, Берг-колегія керувала гірничою справою і мала широкі повноваження в цій галузі. Берг-привілей також вказував, як отримати дозвіл на заснування заводів. Він дозволив всім і кожному знаходити, добувати і обробляти метали і мінерали, засновувати заводи як на власних, так і на чужих землях. Підприємці лише повинні були платити землевласнику 32-у частину прибутку. Хто не мав коштів на заснування заводу, міг взяти позику у держави. Таким чином, Берг-привілей всіляко сприяв розвитку металургійної промисловості в Росії [1].

Регламент Мануфактур-колегії 1723 р. визначав права і обов’язки цієї установи. Згідно нього, Мануфактур-колегії належала верховна влада над всіма мануфактурами і фабриками, вона повинна була всіляко сприяти підприємництву в легкій промисловості, заснуванню нових мануфактур, наглядати за діяльністю підприємств і допомагати їм в разі необхідності. Регламент також передбачав пільги і привілеї для власників мануфактур і дозволяв всім бажаючим засновувати нові підприємства, обіцяючи всебічне сприяння. Вважаємо, що регламент Мануфактур-колегії найбільш повно відобразив принципи промислової політики уряду Петра І [8].

Митний тариф 1724 р. був яскравим відображенням протекціоністської політики уряду. Він встановлював дуже високе ввізне мито на іноземні товари, якщо такі самі товари вироблялися в достатній кількості на російських мануфактурах. Нижчим митом обкладалися товари, які в Росії хоч і виготовляли, але не в достатній кількості, а мінімальним – ті, які в Росії не виробляли. З товарів, які вивозили з країни, стягували низьке мито. Винятком було високе заборонне мито на сировину, необхідну для російських фабрик. Таким чином, митний тариф захищав російську промисловість від іноземної конкуренції [11].

Одним з найважливіших документів російської історії був Табель про ранги 1722 р. Він вводив нову ієрархію чинів, які можна було отримати завдяки особистій службі, піднімаючись поступово від чину до чину. Всі посади були розподілені „по горизонталі” на три паралельних ряди посад воєнних (в тому числі сухопутних, гвардійських, артилерійських, морських), статських і придворних і кожен ряд „по вертикалі” був розділений на 14 рангів, або класів. До Табелю були додані статті, які детально роз’яснювали його суть. Зокрема, вказувалося, що певний ранг можна отримати лише завдяки власним заслугам. Табель також надавав можливість отримати дворянство, в тому числі спадкове, вихідцям з інших станів [9].