Реформы Петра 1

Значно активізувалася торгівля із Західною Європою, де найбільш активними торгівельними партнерами Росії були Англія та Голландія. Центр зовнішньої торгівлі перемістився з Білого моря на Балтійське. Так, в 1725 р. в Петербург прибуло більше 900 іноземних кораблів. На нього припадало біля 60 % вивозу всіх товарів Росії за кордон. Активно брали участь в зовнішній торгівлі й інші балтійські порти: Виборг, Рига, Нарва, Ревель, а на долю Архангельська залишалось лише близько 5 % зовнішньоторгівельного обороту Росії. Розширились і торгівельні зв’язки зі Сходом (Персією, Китаєм, Середньою Азією). Тут торговими воротами стала Астрахань [50; c. 286].

Таким чином, наприкінці XVII – в першій чверті XVIII ст. Петро І провів значні соціально-економічні реформи, засновані на ідеях протекціонізму і меркантилізму. В результаті відбулося значне зростання промисловості і торгівлі, багато в чому було подолано техніко-економічну відсталість Росії. Проте економічний розвиток значно гальмувався пануванням кріпосницьких відносин і надмірним втручанням держави в усі сфери життя суспільства. Значні зміни відбулися в соціальній структурі. В результаті перетворень змінився статус всіх суспільних станів. Проте всі вони повинні були служити державі.

Розділ 4. Європеїзація російської культури

Створення образу нової Росії, на що націлився Петро І в період свого правління, було неможливо без серйозних змін в сфері культури. Вже починаючи з кінця XVII ст. до цього підштовхувало Росію саме життя. Загальна культурна відсталість країни ставала дедалі очевиднішою. Росія практично не мала власних науки і університетської освіти. В той же час реформи, розпочаті петровським урядом у сфері державного устрою, економіки, військової справи, спонукали до загального піднесення культури країни, появи в Росії прошарку людей, що володіли знаннями, культурою, досвідом на сучасному для тодішньої Європи рівні [49; c. 419].

На зміну настороженому, а інколи й ворожому ставленню до всього західноєвропейського приходить пора зближення із Заходом і початок європеїзації Росії. Сам цар двічі надовго виїздив до Західної Європи (в 1696-1697 та 1716-1717 рр.), звертаючи увагу геть на все – від будівництва кораблів до поголених облич [40; c. 673]. Настільки масштабна зустріч російської культури з культурою Заходу відбулася вперше. Петро І побачив західноєвропейську цивілізацію у всій її військовій і культурній могутності. Він вивіз з Європи не тільки знання, враження, але й ідею, яку для себе формулював украй просто: щоб зробити Росію настільки ж сильною, як і великі держави Європи, необхідно якнайшвидше перейняти у Заходу все необхідне [76; с. 120].

Вектором змін став рух на Захід, в сторону „подібності” на Європу. За словами дослідника Запєсоцького, ціль Петра І полягала в перетворенні релігійно орієнтованої середньовічної культури на сучасну, світську, засновану на ідеях Просвітництва. Проте Петро І почав переймати не тільки дійсно потрібні і корисні науково-технічні досягнення, знання, спосіб життя і навіть спосіб мислення, але й те, що для Росії, багато в чому не готової до європейських нововведень, було безглуздим, шкідливим і навіть згубним. Крім того, часто нововведення насаджувались вкрай жорстокими методами, насильно ламались морально-етичні і релігійні норми і традиції, які панували в той час в російському суспільстві [45; c. 69, 71].

Зближення із Заходом вимагало, за переконанням Петра І, змін у зовнішньому вигляді російських людей для того, щоб вони нагадували собою європейців. Тому на наступний день після повернення з Європи в 1698 р. цар почав особисто обрізувати бороди у бояр, а згодом і укорочувати їх довгополі каптани. Перший указ про гоління борід, що зберігся, був оприлюднений 16 січня 1705 р. Він наказав всім, крім духовенства і селян, голити бороди і вуса, а з тих, хто не хотів, призначалося стягувати особливий і досить значний податок [41; c. 538]. Для виконання указу про гоління борід були відправлені спеціальні „брадобреи”, які голили бороди всім без розбору. Запроваджувалися й перуки.

4 січня 1700 р. Петро І видав указ  про носіння європейського костюма. Наступні укази 1700 і 1701 рр. підтверджували  і доповнювали його. Як чоловіки, так і жінки повинні були  носити одяг і взуття європейських зразків (угорських, французьких, німецьких) [60; c. 26]. Російський костюм носити заборонялось: „Всяких чинов людям московским и городовым жителям… кроме духовного чина и пашеных крестьян носить платья немецкие верхние саксонские и французские, … а русского никому не носить и на русских седлах не ездить, а мастеровым людям не делать и в рядах не торговать” [37; c. 206].

Іноземна мода зустрічала невдоволення в суспільстві. Обурення народу викликало й ще одне нововведення, запозичене Петром І у англійців – тютюнопаління, яке раніше заборонялося розпорядженням самого Патріарха, бо вважалося справою „нечистою”. Однак цар, перебуваючи в Англії, подарував лордові Кармартену монопольне право на ввіз і торгівлю тютюном в Росії, після чого в країні і розгорнулася кампанія з привчання російського народу до тютюну. Поширювалася й мода на регулярне вживання спиртного [60; c. 26].

Указами від 19 і 20 грудня 1699 р. запроваджувалось ще два нововведення, які полягали в зміні літочислення в Росії. Замість візантійської системи, за якою лічба велася „від створення світу”, умовно від 1 вересня 5509 р. до н.е., Петро І наказав рахувати роки, як в Європі, від Різдва Христового і починати новий рік 1 січня, а не 1 вересня, як раніше. 1 січня 1700 р. Росія почала жити за новим календарем [58; c. 303]. Так в Росію прийшли ялинка, дід Мороз, січневі новорічні свята.

Взагалі за Петра І російське життя засяяло рядом нових свят і розваг. Крім традиційних святкувань, пов’язаних з іменинами і днями народження царя, цариці, їхніх дітей, з’явились і нові – день коронації Петра І, день царського одруження, а також щорічні свята, присвячені військовим і політичним успіхам царя. Обов’язковою частиною всіх цих торжеств були церковні служби, застілля, бали, феєрверки, масові гуляння.

Відбулися зміни й у відліку годин. Раніше доба ділилася від ранку і до вечора. Петро І запровадив новий, європейський, поділ – з полудня до півночі, тобто з 12 години дня до 12 години ночі.

Іншими ставали манери російських дворян і міщан, з’явився так званий „політес”, правила хорошого тону. Петро І всіляко заохочував вміння танцювати, вільно розмовляти іноземними мовами, фехтувати, володіти мистецтвом слова і письма. Все це змінювало образ вищих прошарків суспільства [49; с. 420, 421]. Справжнім посібником для молодих людей стала книга „Юности честное зерцало, или Показание житейскому обхождению, собранное из разных авторов” (1717 р.) невідомого автора. За Петра І вона друкувалася тричі. „Юности честное зерцало…” викладало правила поведінки молодих людей в сім’ї, в гостях, в громадських місцях і на службі. Кінцеві сторінки містили настанови для дівчат [73; c. 156-157, 158].

Петро І прагнув привчити росіян і до європейських розваг. З 1718 р. цар запровадив так звані асамблеї – прийняття з танцями й частуванням у домах багатих людей. Підданці під загрозою штрафів приходили на асамблеї разом із дружинами й дорослими дітьми, щоб танцювати й веселитись, вести ділові розмови. Тут повинна була панувати невимушена атмосфера [68; c. 408]. В асамблеях обов’язково брали участь жінки. За словами Єгера, цим самим Петро І поклав кінець затворництву російської жінки і вивів її у світ [41; c. 553].

Але цар всіма силами прагнув не тільки запровадити в російському суспільстві європейські звичаї, реформувати побут, але й підняти російську техніку і просвітництво на рівень європейських. Для цього він здійснив корінну реорганізацію і розширення системи освіти. Перш за все він запрошував в Росію велику кількість іноземних спеціалістів різного профілю, які виступали і в ролі вчителів. Їм надавалися великі вигоди з однією обов’язковою умовою: „учить русских людей без всякой скрытности и прилежно” [35; c. 52].

Широко практикувалось і відправлення російської молоді для навчання за кордон, головним чином в Німеччину, Голландію, Англію, Італію, Францію. Раніше подібні поїздки заборонялись, а тепер не тільки заохочувались, але й проводились в примусовому порядку. За указом 22 листопада 1696 р. вперше була відправлена група російських дворян (61 особа) в Голландію, Англію і Венецію „учиться всяким наукам”. Петро І особисто склав для них інструкцію, в якій виклав програму навчання. Головними предметами вивчення російських „студентів” були навігація і суднобудування [60; c. 23]: „Знать чертежи или карты морские, компас, также и прочие признаки морские. Владеть судном как в бою, так в простом шествии… Знати, как делати те суды…” [3; c. 256]. Результати навчання засвідчували іноземні вчителі в спеціальних дипломах.

Навчання російських людей за кордоном відбувалося й пізніше. З 1697 до 1725 р., за неповними даними, було відправлено не менше 26 груп волонтерів, не враховуючи індивідуальних поїздок, а загалом більше 1000 учнів. Спочатку молоді люди опановували переважно мореплавство, суднобудування, військову справу, але з часом за кордоном почали навчатися найрізноманітніших наук і ремесел. Тих, хто повертався на батьківщину, очікував важкий екзамен. В числі екзаменаторів був сам Петро І [71; с. 495].

Цар здійснив ряд практичних заходів і по створенню в Росії різних учбових закладів. Школа за Петра Великого створювалась, перш за все, як світська школа для підготовки професійно-технічних кадрів: інженерів, моряків, навігаторів, картографів, артилеристів, офіцерів. Богословські предмети в школах поступились місцем математиці, астрономії, геодезії, фортифікації, інженерній справі та іншим наукам. „Обмирщение” школи, переважання серед дисциплін, які в ній викладались, точних наук, на думку Павленка, є характерною рисою постановки освіти в петровські часи [70; с. 268].

Країна мала на той час єдиний навчальний заклад – Слов’яно-греко-латинську академію (1685 р.), яка носила богословський характер. За Петра І навчання в ній розширилося. Вона готувала перекладачів, справщиків (редакторів) книг для Печатного двору, викладачів [57; с. 45].

14 січня 1701 р. був виданий указ про відкриття в Москві Школи математичних і навігацьких наук, в яку передбачалося приймати дітей „всяких чинов”. В 1703 р. в ній навчалося 300, а в 1711 р. – 500 чол. В школі навчали арифметики, геометрії, тригонометрії, навігації і астрономії. Вчителями були російський математик Леонтій Магніцький, а також запрошені з Англії професор А.Д. Фарварсон і спеціалісти з морських наук Стефан Гвін і Річард Грейс. За словами Горощенової, Школа математичних і навігацьких наук стала прообразом інших навігацьких і геодезичних шкіл, які відкрилися дещо пізніше по всій Росії [38; c. 151, 152]. В 1705 р. в Москві відкрився середній навчальний заклад – гімназія Глюка, в якій основна увага приділялась вивченню іноземних мов, а також історії і філософії [60; c. 27].

Почались заняття в артилерійських та інженерних школах, медичному училищі, хірургічній школі, школі для навчання піддячих, школі перекладачів. При Олонецьких заводах і на Уралі були засновані гірничі школи, що готували кваліфіковані кадри для промисловості [51; с. 369]. В 1715 р. в Санкт-Петербурзі була заснована Морська академія, або Академія морської гвардії і московська Навігацька школа перетворилася у допоміжну при ній. Основним предметом в академії стало суднобудування [38; с. 153].

Мережа шкіл поповнилась відкритими в 1714 р. цифірними школами в губерніях. Діти дворян і піддячих вивчали в цих школах арифметику і основи геометрії, причому в ролі викладачів виступали випускники Навігацької школи. Для дворянських дітей навчання в цих школах було обов’язковим і стало для них своєрідною повинністю. В указі від 20 січня 1714 р. говорилося: „Послать во все губернии по нескольку человек из школ математических, чтоб учить дворянских детей, кроме однодворцов, приказного чина цыфири и геометрии, и положить штраф такой, что невольно будет жениться, пока сего выучится” [5; c. 212]. Вчителі в губернії були відіслані, але для них не завжди знаходились учні. Дітей в нові школи не висилали; їх набирали насильно і тримали під караулом; багато втекли. На кінець першої чверті XVIII ст. по губерніях було відкрито лише 42 цифірні школи з 2000 учнів. Діти духовенства проходили навчання в 46 єпархіальних школах, а діти солдатів – у гарнізонних школах [52; с. 342].

Навчальні заклади, створені за Петра І, нагадували казарму, а учні – рекрутів. Учнів, набраних до школи, тримали, як у в’язниці, боячись втеч, які траплялись неодноразово. Дисципліна була жорстока. Зокрема, в інструкції, даній Морській академії, вказувалося: „Для унятия крика и безчинства выбрать из гвардии отставных добрых солдат, и быть им по человеку во всякой коморе во время учения, и иметь хлыст в руках, и буде кто из учеников станет безчинствовать, оным бить, не смотря, какой бы он фамилии ни был” [46; c. 76]. По суті, цар насильно втягував Росію в просвітництво. Але, на нашу думку, незважаючи на всі труднощі й безладдя, перші світські школи дали немалу кількість освічених людей, які забезпечили проведення реформ, сприяли загальному піднесенню російської культури.

Великого значення у справі поширення знань в Росії Петро І надавав пресі і книгодрукуванню. Він поклав початок періодичній пресі. В грудні 1702 р. в Росії вийшла перша друкована газета „Ведомости о военных и иных делах, случившихся в Московском государстве и во иных окрестных странах”. При дворі Олексія Михайловича виходили в одному примірнику рукописні „куранти”, які повідомляли закордонні вісті тільки для царя і його близьких осіб і береглись як державна таємниця. „Ведомости” ж продавались всім бажаючим [52; с. 345-346]. Тираж газети сягав 2500 примірників. Спочатку вона виходила в Москві, потім її видання перейшло в Петербург. Але вона розповсюджувалась по всій Росії. В ній друкувалися укази царя, повідомлення про успіхи російської армії в Північній війні, російські і зарубіжні новини [49; с. 422].

Розвиток культури й необхідність її широкого розповсюдження викликали реформу друкованого шрифту. В 1708 р. замість попереднього церковнослов’янського складного шрифту був запроваджений новий, більш простий гражданський, який ввійшов у повсюдне застосування з 1710 р. Старим шрифтом продовжували друкуватися лише богослужбові книги. Староруські буквені позначення цифр були замінені арабськими цифрами ще в 1703 р. [51; с. 370].

З’явилися нові друкарні: в 1705 р. посадська людина Василь Кіпріянов відкрив першу приватну друкарню; чотири друкарні почали працювати в Петербурзі. За Петра І почалося друкування в широкому масштабі книг на світську тематику, починаючи від азбук, підручників і календарів і закінчуючи історичними творами і політичними трактатами.

Новим школам потрібні були підручники й навчальні посібники. Неодноразово видавались букварі, словники й посібники для вивчення іноземних мов, навчальна література з математики. Авторами підручників були не тільки іноземці, а й росіяни. Зокрема, учитель Слов’яно-греко-латинської академії Федір Полікарпов у 1701 р. видав „Букварь славянскими, греческими, римскими письмены учитися хотящим”. У 1703 р. вийшла „Арифметика, сиречь наука числительная” Леонтія Магніцького, яка була протягом півстоліття основним навчальним посібником з математики. Видавались посібники з спеціальних галузей знань. Крім навчальної і спеціальної літератури, друкарні друкували календарі, на які серед читачів був великий попит [52; c. 343, 345].