Процесуальні строки в цивільному процесі

      При цьому, призначаючи той чи інший  строк, суддя повинен враховувати  обставини кожної конкретної справи та особливості кожної процесуальної  дії.¹ На цьому також прямо наголошує Верховний Суд України в Постанові Пленуму №9 від 21.12.1990р. "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції".

      Слід  також відмітити, що багато фахівців дотримуються досить різноманітної  точки зору відносно класифікації строків  в цивільному процесі та можливості віднесення тих чи інших строків до категорії процесуальних.

       Так декотрі автори вказують, що вимоги такої правової категорії, як процесуальні строки, необхідно розповсюджувати  не тільки на осіб, приймаючих участь у  процесі, а й на самих суддів (суд), які розглядають цивільну справу.

      Таким чином, до категорії процесуальних  строків такі фахівці відносять  також встановлені процесуальним  законодавством проміжки часу, на протязі  котрих суддя повинен вчинити  ті чи інші процесуальні дії.¹

      Зокрема, це відноситься до:

• строки підготовки справ до судового розгляду. Згідно ст. 146 Цивільного процесуального кодексу України підготовку справи до судового розгляду повинно бути закінчено не пізніше семи днів, а в окремих випадках цей строк може бути продовжений до двадцяти днів (сюди можливо також віднести встановлені Цивільним процесуальним кодексом строки підготовки апеляційного чи касаційного розгляду справ );
• строки розгляду цивільних справ, які встановлені діючим процесуальним законодавством у залежності від категорії справ. При цьому виділяють загальні та скорочені строки для розгляду цивільної справи. Загальний строк розгляду справ, встановлений діючим Цивільним процесуальним кодексом України, дорівнює п'ятнадцяти добам. Для окремих категорії позовних справ встановлений скорочений строк їх розгляду: у сім днів - для справ, що витікають з трудових правовідносин; десять днів - для справ, про стягнення аліментів та про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника (ст. 148 Цивільного процесуального кодексу України). Скорочені строки розгляду встановлені для окремих справ, виникаючих з адміністративно-правових відносин. Так справи по скаргам на недоліки у списках виборців чи в списках громадян, котрі мають право приймати участь у референдумі, повинні розглядатися на протязі трьох днів, враховуючи день подання скарги, якщо вона 
  подана не пізніше дванадцяти годин того ж дня (ст. 241 Цивільного процесуального кодексу України). Скарги на рішення окружної (територіальної) виборчої комісії та заяви про відміну реєстрації виборчої комісії про реєстрацію кандидата розглядаються судом у п’ятиденний строк (ст.243-3 Цивільного процесуального кодексу України). Скарги на рішення, дії чи бездіяльність дільничних чи територіальних комісій з виборів Президента України розглядаються на протязі трьох днів, а на рішення Центральної виборчої комісії про реєстрацію кандидата в Президенти України чи відмови в реєстрації претендента на кандидати в Президенти України, а також заяви Центральної виборчої комісії про відміну реєстрації відповідної особи у якості кандидата в Президенти України - у семиденний строк, але не пізніше ніж за день до виборів (ст.243-8 Цивільного процесуального кодексу України). Скарги на рішення, дії чи бездіяльність відносно виборів Народних депутатів України розглядаються на протязі п’яти днів. Скарги на дії органів та посадових осіб у зв’язку з накладенням адміністративних стягнень повинна бути розглянута не пізніше десятиденного строку з дня її направлення (ст. 246 Цивільного процесуального кодексу України). Аналогічний строк встановлено на розгляд скарги на рішення , дії чи бездіяльність державних органів, юридичних та посадових осіб у сфері управлінської діяльності (ст.248-6 Цивільного процесуального кодексу України); строк надання відповіді на окрему ухвалу суду, який відповідно до ст. 235 Цивільного процесуального кодексу не може перевищувати одного місяця (тобто строки, встановлені для осіб, які взагалі могли не приймати участь у справі); строк виконання одним судом доручення іншого суду щодо збирання доказів, яке згідно ст. 33 Цивільного процесуального кодексу повинно бути виконано на протязі десяти днів, тощо.¹

       Інколи, встановлені цивільним процесуальним  законодавством для суду строки підготовки справ до судового розгляду та строки самого розгляду цивільним справ судом називають організаційними процесуальними строками.¹

      У той же час, другі фахівці прямо  визначають, що встановлені діючим процесуальним законодавством для  суду на здійснення своїх процесуальних повноважень (в основному, це стосується строків підготовки справи до судового розгляду та безпосередньо строків розгляду цивільних справ) аж ніяк не можна відносити до категорії процесуальних строків. Такі строки вони називають службовими строками, котрі, на їх думку, відрізняються від звичайних процесуальних строків тим, що

• правила про ці строки законодавець помістив у главі 18 Цивільного процесуального кодексу України, котра регулює підготовку справ до судового розгляду, а не у главі про процесуальні строки;
• вони встановлені для суду та судді, не для інших учасників процесу;
• вони відрізняються від процесуальних строків по наслідкам їх пропуску. Пропуск без поважних причин процесуального строку лишає осіб, приймаючих участь у справі, можливостей здійснювати процесуальні дії, а пропуск службового строку не знімає с суду обов'язку здійснювати процесуальні дії чи комплекс процесуальних дій;
• на     відміну     від     процесуальних     строків,      встановлених законодавством, службові строки можуть бути продовжені.²

      Однак,   з   викладеними   вище   висновками   неможливо   однозначно погодитись:

• Цивільний процесуальний кодекс є основним кодифікованим актом законодавства України, що регулює відповідні правовідносини учасників процесу та визначає 
  міру їх можливої поведінки, а не є "посадовою Інструкцією" для суддів;
• застосування встановлених кодексом строків підготовки справ до розгляду та строків розгляду цих справ має безпосередній вплив не тільки на суддів, але й на реалізацію прав та обов'язків учасників процесу, тому вказані строки ніяк не можна називати суто службовими, не маючими статусу процесуальних строків;
• наврядчи законодавець при розробці та викладенні глави 7 Цивільного процесуального кодексу мав на увазі визначення виключних ознак процесуальних строків та імперативної їх класифікації. Що ж стосується можливості аналізуємих видів процесуальних строків, то можливість продовження ці строків слід скоріше розуміти як особливий спосіб їх застосування;
• наприкінець, саме віднесення строків підготовки справ до судового розгляду та строків розгляду цивільних справ до категорії процесуальних дає можливість реалізувати основне їх призначення - підвищення дисципліни в діяльності суддів та інших учасників цивільного процесу.

IV. Застосування процесуальних строків в процесі здійснення цивільного судочинства. 

      Говорячи  про застосування процесуальних  строків у цивільному процесі, фахівці, перш за все, зупиняють свою уваги  на встановленому порядку обчислення цієї категорії строків.¹

      Згідно  статті 86 Цивільного процесуального кодексу України, строки, встановлені у законі чи призначені суддею (судом), обчислюються роками, місяцями і днями.

      Так, рішення суду, винесене за результатом  розгляду цивільної справи та виданий  на його підставі виконавчий лист може бути пред'явлено до виконання на протязі трьох років (стаття 21 Закону України "Про виконавче провадження"). При цьому на виконання рішень судів у частині майнових стягнень цей строк обчислюються з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його постановлення.

      Що  ж до інших виконавчих документів, виданих на підставі рішення суду у цивільній справі, то строк їх пред’явлення до виконання обчислюється з наступного дня після їх видачі.

      При цьому не слід забувати деякі особливості  відповідних категорій цивільних  справ: як відомо, по рішенням про стягнення  періодичних платежів ( у справах про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, втратою годувальника тощо) строк пред'явлення їх до виконання збігається з проміжком часу (строком), на який присуджені такі платежі.

      Процесуальний строк також може визначатися календарною датою. Це може бути:

• дата виклику позивача до суду у стадії підготовки справи до судового розгляду;
 

• перебіг  строку  на  розплід  цивільної  справи   починається   на наступний день, після винесення ухвали про призначення справи до  судового  розгляду у  судовому засіданні,  тобто  ухвали, що має календарну дату;
• календарну дату також має ухвала про судове доручення іншому суду про вчинення тих чи інших процесуальних дій, однак строк у десять днів, встановлений законодавством для виконання судового доручення, повинен обчислюватись не з моменту винесення ухвали, а з моменту отримання цієї ухвали судом, котрому доручено її виконання.¹

      Крім  того, процесуальний строк може визначатися  вказівкою на подію, яка неминуче повинна наступити:

• коли сторони зобов'язані надавати свої докази чи повідомляти про них суд до початку судового засідання по справі;
• коли провадження у справі зупиняється у випадку неможливості розгляду даної справи до вирішення іншої справи, розглядаємої у цивільному, кримінальному чи адміністративному порядку (частина 4 статті 221 Цивільного процесуального кодексу України) - до набуття законної сили    відповідним рішенням, вироком, ухвалою  чи  постановою,   від яких залежить  розгляд справи (частина 3 ст. 224 Цивільного процесуального кодексу України).

      Іноді, також процесуальний строк визначається обов'язком негайно здійснити  ту чи іншу процесуальну дію. Так, наприклад, стаття 33 Цивільного            процесуального кодексу встановлює, що протоколи і матеріали за судовими дорученнями негайно пересилаються в суд, що розглядає справу по суті.

      Перебіг процесуальних строків починається  слідом за подією, вказаною законом  чи судом.² Так, наприклад, перебіг строку на апеляційне оскарження судових рішень, ухвал починається з наступного дня після їх оголошення судом (стаття 292 ЦПК України). Разом з тим, не слід забувати, що відповідно до ст. 157 ЦПК України строк на оскарження ухвали суду про забезпечення позову, 
поставленої у відсутності оскаржувана, починається з дня, слідуючого за днем, коли йому була доведена ця ухвала

      Закінчення  перебігу процесуального строку, що обліковується  роками, визначається відповідним місяцем  та числом останнього року строку. Якщо строк обчислюється місяцями, то він  закінчується у відповідне число останнього місяця строку. У том ж разі, якщо закінчення перебігу такого строку припадає на місяць, у якому не мається закінчення відповідного числа, то строк слід вважати закінченим в останній день такого місяця. Якщо строк визначається днями, то їх обліковують з дня, наступного за тим днем, з котрого починається строк. При цьому, це не завжди може мати ті певні позитивні наслідки, як досить часто здається на перший погляд (що може спричинити неправильне тлумачення положень процесуального законодавства, хоч не звісне ще з чийого боку мало місце це неправильне тлумачення).

      Так, наприклад, Ухвалою  судової колегії  в цивільних справах  Верховного суду від 24 листопада 1999р. матеріали  і скаргу гр-на С. на ухвалу судді Харківського обласного суду від 8 жовтня того ж року було повернено до цього суду для виконання вимог статей 85, 89 Цивільного процесуального кодексу, оскільки скаргу було подано до суду 22 жовтня 1999р., тобто з порушенням установленого статтями 291, 323 ЦПК десятиденного строку. Проте наведені вказівки судом виконані не були.

      Розглядаючи заяву С. про поновлення строку, суддя в  ухвалі від 16 грудня 1999р. Зазначив, що з ухвалою  від 8 жовтня того ж  року С. ознайомився 13 жовтня, а скаргу на неї подав 22 жовтня, тобто в установлений законом десятиденний строк. Однак (на думку Верховного Суду) такий висновок не є обгрунтованим.

      Згідно  з ч. З cm. 87 Цивільного процесуального кодексу, коли строки визначаються днями, то їх обчислюють із дня, наступного після  того, з якого починається  строк. Виходячи з наведених вимог закону, на думку Верховного Суду, строк на касаційне оскарження ухвали від 8 жовтня 1999р. закінчився 18 жовтня того ж року, продовжений бути не може, а може бути поновлений відповідно до cm. 89 ЦПК України. 

       Таким чином, керуючись вищевикладеним, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду матеріали і скаргу С. повернула до обласного суду для виконання вимог cm.89 Цивільного процесуального кодексу України.¹

      Якщо  строки визначаються днями, то їх перебіг  закінчується в останній день  строку,  який,  звичайно,  дорівнює  24  годині,  але  якщо  в  цей  строк необхідно   було  здійснити     процесуальні  дії  в  суді,  де  службові  заняття закінчуються раніше, то строк закінчується у момент припинення цих занять (стаття 87 Цивільного процесуального кодексу).

      Не  слід забувати, що процесуальний строк  не може вважатися пропущеним, якщо до його закінчення скарга або необхідні  для суду документи чи грошові  кошти здано на пошту. При цьому, коли кінець строку припадає на неробочий  день, то за останній день строку вважається перший після цього робочий день.

      У березні 2003 року гр-н  С. звернувся до Малиновського  місцевого суду м. Одеси з позовом  до гр-на Е. про визнання недійсним договору купівлі-продажу  нерухомого майна.

      Рішенням  Малиновського місцевого суду м. Одеси від б квітня 2003 року позов гр-на С. задоволена, вказаний договір купівлі-продажу визнано недійсним.

      Зазначене судове рішення гр-н  Е. оскаржив до Одеського  апеляційного суду.

      Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16 липня 2003 року апеляційна скарга залишена без розгляду з тих мотивів..., а також, що її було подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку.