Процесуальні строки в цивільному процесі

 
 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота з правознавства

Процесуальні  строки в цивільному процесі 

 

План. 
 
 

      I. Вступ.

      II.    Поняття    та    сутність    строків    в     цивільному    процесі    як  процесуального засобу  для правильного  та своєчасного  розгляду та розв’язання цивільних справ.

      ІІІ. Види процесуальних  строків в цивільному процесі.

      IV.    Застосування   процесуальних   строків   в    процесі   здійснення  цивільного судочинства.

      V. Процесуальні строки  та проблема законної  сили судового  рішення.

      VI. Висновок.

 

      І. Вступ. 

      Як  справедливо відмічають фахівці, в  останні роки в правовій системі  України відбуваються кардинальні  зміни.¹ Основою цих змін була ще Концепція судово-правової реформи, затверджена постановою Верховної Ради України від 28.04.1992р., а в наступному - Конституція України 1996 року, яка поклала базисні передумови для нової регламентації правосуддя та цивільного судочинства.

      Немало  важливіших змін в конструкцію майбутньої моделі цивільного процесу було внесено  в наступний період. Особливо це стосується змін, внесених Законом України від 21.06.2001 року, пов’язаних з введенням процедури апеляційного та касаційного оскарження та ліквідуванням перегляду судових рішень в надзорному провадженні. Не введення цих змін, спричинило б виведення судової системи України за межи конституційного простору в подальшому.²

      Не  менш важливою подією стало прийняття  Закону України "Про судоустрій" від 7.02.2002 року, який фактично визначив нову структуру судової системи  України та спричинив її не тільки правотворче, але й організаційне реформування.

      Наприкінець вирішальним та визначальним етапом в реформуванні системи цивільного процесу безумовно повинно стати  прийняття нового Цивільного процесуального кодексу, проект якого (внесений Кабінетом  Міністрів України до Верховної  Ради ще на початку минулого року), як відомо, зараз готується до третього читання в Верховній Раді України.

      Але, поряд з суто практичним підходом (у тому числі й правотворчим) до розв'язання проблем розвитку цивільного процесуального законодавства та цивільного судочинства, не менш уваги слід приділяти й науково-теоретичним засобам аналізу цих питань. Бо, як відомо, люба практична діяльність, а особливо й правозастосувальна діяльність повинна базуватися на чітких, 
виважених, справедливих ідеях, концепціях, міркуваннях, поглядах, знаннях (тобто науковій системі), котрі до того ж будуть враховувати досвід не тільки сучасної правової науки України, але й досвід правової науки інших країн та науково-правові дослідження радянського періоду.

      Дійсно  можно казати, що останнім часом все більш активно відбувається розвиток науки цивільного процесуального права (цивільного процесу) та втілення наукових досліджень у практичну діяльність. У той час неможливо не відмітити, що досить часто важливіші аспекти як правової науки, так и практичної діяльності в галузі цивільного процесу, залишаються поза увагою теоретиків та фахівців-практиків, що суттєво знижує як "якість" проводимих теоретичних досліджень, так й ефективність правозастосувальної практиці (а значить і захисту прав та інтересів учасників цивільного процесу).

      Одним з таких важливіших аспектів безумовно  є питання, пов’язані з використанням  процесуальних строків в цивільному процесі, оскільки, як справедливо відмічається, процесуальні строки є одним з  головних засобів забезпечення дисципліни при здійсненні цивільного судочинства та захисту прав учасників цивільних процесуальних правовідносин, своєчасного та "якісного" розв'язання справ¹ (визначення важливості дотримання процесуальних строків також можливо відмітити, наприклад, аналізуючи положення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 1.04.1994 р. "Про строки розгляду судами України кримінальних та цивільних справ").

 

П. Поняття та сутність строків в цивільному процесі як процесуального засобу для правильного  та своєчасного розгляду та розв'язання цивільних

справ. 

      Згідно  діючого законодавства України  правосуддя здійснюється тільки судовими органами шляхом розгляду та розв'язання в судових засіданнях цивільних  справ, пов’язаних із захистом прав та законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій, та шляхом розгляду в судових засіданнях кримінальних справ та застосування встановлених законодавством покарань до осіб, винних у скоєні злочинів чи виправдання невинних.

      Загальновизнане визначення правосуддя втілюється в наступному: правосуддя - одна з форм державного управління, засіб виконання внутрішньої функцій охорони правопорядку, власності, прав та свобод громадян шляхом розв'язання спеціальним органом державної влади - судом цивільних та кримінальних справ в порядку, визначеному цивільним та кримінальним процесуальним законодавством.¹

      Викладене вище визначення дозволяє сформулювати такі загальні ознаки правосуддя:

      1.   здійснюється його тільки спеціально  уповноваженим органом - судом;

      2.   правосуддя здійснюється шляхом розгляду та розв'язання в судових засіданнях цивільних та інших категорій справ;

      3.   передбачений   законодавством   порядок       (процесуальна   форма здійснення правосуддя);

      4.   можливість використання заходів  державного примусу;

      5.    наявність спеціальних цілей.²

      Вказані ознаки характеризують так звану  процесуальну форму діяльності по здійсненню правосуддя. Однією з властивостей цивільної процесуальної форми  безумовно є її строковість.

 

       Не випадково відмічається, що ефективність захисту порушених чи оспорюваних прав та законних інтересів організацій та фізичних осіб в цивільному судочинстві залежить від фактору часу.¹

      Необхідність  своєчасного розгляду цивільних  справ обумовлена динамікою відповідних  правовідносин в умовах становлення громадянського суспільства та формування ринкової економіки. У зв’язку з цим, правове регулювання строків розгляду та розв'язання цивільної справи, здійснення процесуальних строків, виконання судового рішення набуває досить важливе значення. Тому не випадково судова практика вказує на те, що судочинство з кримінальних та цивільних справ повинно здійснюватись без невиправданої затримки в строки, що дозволяють оптимально забезпечити право фізичних та юридичних осіб на судовий захист; що в той же час основними чинниками процесуальних строків розгляду цивільних справ є недоліки в діяльності судових органів, обумовлені, перш за все, незадовільною організацією судового процесу, зниженням виконавчої дисципліни, недостатнім контролем за боку голів відповідних судів; що умисне грубе або ж систематичне порушення суддями процесуального закону, що спричинило невиправдану тяганину при розгляді цивільної справи та суттєво позбавило фізичних та юридичних осіб можливості захищати свої права та законні інтереси - слід розглядати з урахуванням конкретних обставин як скоєння діяння, що марнує честь та гідність судді чи як неналежне виконання обов'язків судді (див. Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 1.04.1994 р. "Про строки розгляду судами України кримінальних та цивільних справ", №9 від 21.12.1990р. "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції", №1 від 05.031997р. "Про підготовку цивільних справ до судового розгляду", а також, наприклад, Лист Верховного Суду України від 1.12.2003р. "Про усунення тяганини при розгляді судами справ" - в якому прямо пропонується невідкладно притягати до встановленої відповідальності суддів та працівників суду, скоєвших подібні вчинки).

      Таким чином відмічається, що процесуальний строк - один з найбільш ефективних процесуальних засобів забезпечення своєчасного розв’язання 
цивільних справ; це проміжок часу, встановлений діючим процесуальним законодавством (Цивільним процесуальним кодексом) або суддею (судом), на протязі якого суд та особи, що приймають або не приймають участь у розгляді справи, повинні здійснити визначені процесуальні дії.¹

      При цьому слід відмітити, що далеко не всі фахівці поділяють подібну  точку зору відносно визначення поняття  та сутності процесуальних строків в цивільному судочинстві. Так досить часто висловлюється точка зору, що вимоги так званих процесуальних строків неможливо розповсюджувати на суддю (склад суду), який розглядає цивільну справу (в тому числі здійснює підготовку справи до судового розгляду) - відповідно до цього змінюється і класифікація процесуальних строків в цивільному процесі² (це питання буде розглянуто нами нижче).

      В цілому можливо відзначити, що окрім  своєчасності розгляду та розв'язання цивільних справ значення процесуальних строків (як засобу для перш за все правильного розгляду цивільних справ судом) заключається ще й в тому, що, з одного боку, додержання їх є важливим засобом впливу на несумлінних учасників цивільного процесу, котрі своїми діями чи бездією перешкоджають своєчасному та правильному розв'язанню справи, а з другого боку - процесуальні   строки   покликані   забезпечувати   стійкість,   ясність   та визначеність правовідносин сторін, а цім самим и послідовному перетворенню в життя принципу реальності та гарантування суб’єктивних прав.³

 

Ш. Види процесуальних  строків в цивільному процесі. 

      Задля забезпечення швидкого та ефективного  розгляду цивільних справ, дисциплинування  поведінки учасників цивільного процесу процесуальне законодавство  передбачає різноманітні способи визначення проміжку часу, на протязі котрого такі учасники можуть здійснити свої процесуальні повноваження.

      Таким чином діючий Цивільний процесуальний  кодекс передбачає такі види процесуальних  строків (різноманітної правової природи):

      1.   Строки , встановлені діючим процесуальним законом;

      2.   Строки, які встановлює суддя  (суд) під час розгляду цивільної  справи. Різниця між ними в  тому, що перші з них встановлені  як для суду, так і для осіб, приймаючих участь в процесі,  та носять імперативний характер, вони не можуть бути змінені за згодою сторін чи суда; другі встановлені тільки для осіб, приймаючих участь в процесі та вони у випадку необхідності можуть змінені чи подовжені самим судом.

      К процесуальним строкам, встановленим процесуальним законом можливо віднести:

-     строки    на    апеляційне    оскарження    судових    рішень    (один календарний  місяць з дня,  слідуючого за  днем проголошення рішення суду);

-     строк   на   касаційне   оскарження   ухвали   чи   рішення   суду апеляційної  інстанції (місяць з дня проголошення ухвали або рішення суду апеляційної інстанції);

-     строк на порушення питання  про постановлення додаткового  рішення (десять календарних днів  з дня постановлення рішення);

-     строк на оскарження додаткового  рішення (десять календарних днів з постановлення додаткового рішення);

-     строк на надання зауважень  з приводу допущених в протоколі  судового засідання неправильностей  або ж неповноти змісту (протягом  трьох днів з дня підписання  протоколу);

-     строк на оскарження ухвал суду першої інстанції (п'ятнадцять днів з                  дня постановлення ухвали);

    

-     строк       на       оскарження       постанови       про       накладення  адміністративного   стягнення,    іншої   постанови   органу   або посадової особи в справі про адміністративне правопорушення ( десять календарних днів з дня винесення відповідної постанови);

-     строк на оскарження рішень, дій  чи бездіяльності державних органів,  юридичних чи службових осіб  у сфері управлінської діяльності (двомісячний чи місячний строк);

-     строк   оскарження   рішень,   дій   чи   бездіяльності   державного виконавця   чи   іншої   посадової   особи   державної   виконавчої служби; тощо.

      Прикладом застосування процесуального строку, якій встановлюється суддею (судом), може слугувати стаття 139 Цивільного процесуального кодексу, згідно якої суддя, встановивши, що позовна заява надана без дотримання вимог, вказаних в ст.ст. 137, 138 Цивільного процесуального кодексу, чи подана без оплати державного мита, виносить ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду та надає строк позивачу строк на виправлення відповідних недоліків. Аналогічні правил застосовуються, наприклад, при виявленні відповідних недоліків з оформлення апеляційної скарги, при надані пояснень на подану апеляційну скаргу тощо.