Попередній договір в цивільному праві України

     Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

     Національний  університет «Одеська юридична академія» 
 
 
 
 

     Доповідь

     на  тему: 
 

     Попередній  договір в цивільному праві України. 
 
 
 
 
 

     Виконала  студентка 

     соціально-правого  факультету

     3 курсу 1 потоку 1 групи

     Демидовська Вікторія 
 
 

Одеса 2011

      Договір, на сьогоднішній день, є одним з  найпоширеніших способів врегулювання цивільних та господарських правовідносин. Він надає сторонам можливість на свій розсуд чітко визначити всі  істотні умови правочину, перелік  взаємних прав та обов'язків, а також характер та обсяг відповідальності за порушення чи неналежне виконання цих умов. Однак, на практиці досить часто трапляються випадки, коли, навіть при досягненні сторонами усіх необхідних домовленостей, безпосереднє укладення договору з юридичної точки зору є неможливим.

     Це  може бути зумовлене різними чинниками. Йдеться, зокрема, про відсутність  в однієї зі сторін на момент укладення  договору права власності на річ, яка, після його виникнення у майбутньому, буде предметом продажу, або про наявність на цей момент щодо речі, власником якої є сторона, обтяжень його права власності правами третіх осіб тощо. В таких випадках постає питання про захист прав та інтересів осіб в майбутньому (особливо це стосується захисту майнових прав суб'єктів господарювання), що може бути реалізовано, зокрема, шляхом укладення попереднього договору.

     Слід  зазначити, що поняття попереднього договору вперше було законодавчо закріплене лише у 2003 році, одночасно з прийняттям чинних Цивільного та Господарського кодексів. Цивільно-правова концепція радянських часів не знала розмежування договорів на основні та попередні, тому й Цивільний кодекс Української РСР 1963 року не містив жодного посилання на такий вид договору, як попередній договір. Натомість, набуття Україною незалежності стало вагомим поштовхом для стрімкого розвитку цивільних та господарських правовідносин, що, у свою чергу, й обумовило появу інституту попереднього договору.

     Правовий  статус та особливості укладення  попереднього договору регулюються як Цивільним, так і Господарським кодексом України. Проте, поняття попереднього договору надає саме Цивільний кодекс. Частина 1 статті 635 ЦК України визначає, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

     Попередній  договір містить умови, по-перше  ті, що належать до його змісту і, по-друге, ті, що належать до змісту основного  договору.

     Як  випливає з визначення попереднього договору, обов’язковою (істотною) умовою попереднього договору є строк чи термін укладення основного договору. Якщо такий строк (термін) відсутній, угоду сторін слід вважати не попереднім договором, а договором (протоколом) про наміри. Термін для укладення основного договору обмежений одним роком з моменту укладення попереднього договору. Законом, у певних випадках, може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

     Попередній  договір має містити умови, що дозволяють визначити предмет, а  також інші істотні умови основного  договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний  порядок укладення господарських  договорів, визначений у ст. 181 ГК України.

     Крім  цього, істотні умови основного  договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому чи визначеному сторонами  у цьому попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства (норма частини 1 ст. 635 ЦК України). Тобто, якщо попередній договір не містить, або містить не всі істотні умови основного договору, він має чітко визначати порядок їх наступного узгодження сторонами (якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства).

     У випадку, сторона, що необґрунтовано (без поважних причин) ухиляється від укладання основного договору, друга сторона має право звернення до суду з позовом про спонукання до укладення основного договору та про відшкодування збитків, завданих простроченням укладення основного договору, якщо інше не встановлено попереднім договором або законом. Якщо внаслідок ухилення (прострочення) однієї із сторін друга сторона втратила інтерес щодо укладення основного договору, вона має право відмовитись від укладення основного договору і вимагати відшкодування збитків від першої сторони.

     Якщо  протягом встановленого попереднім договором строку (у термін) основний договір не укладений сторонами, і спір не переданий для вирішення  його судом, або жодна із сторін протягом визначеного строку (терміну) не направляє іншій стороні пропозиції про укладення основного договору, зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється.

     Попередній  договір необхідно відрізняти від  договору (протоколу) про наміри, який є лише формою фіксації наміру сторін щодо наступного співробітництва і  не тягне виникнення зобов’язання щодо укладення у майбутньому  договору. Договір (протокол) про наміри, який не містить волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, то він не вважається попереднім договором та не породжує юридичних наслідків.

     Попередній  договір не можна вважати способом забезпечення виконання основного  договору. Незважаючи на те, що попередній договір тісно пов'язаний із майбутнім основним договором, цей договір укладається і діє незалежно від укладання основної угоди. З моменту укладення основного договору попередній договір припиняється як такий, що виконаний належним чином (ст. 599 ЦК України).

     Зобов'язання укласти основний договір, передбачене  попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони  мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні. У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.

     Перевагами  попереднього договору є можливість притягнення до відповідальності за порушення його умов і, як наслідок, стягнення завданих цим збитків, в тому числі й не одержаних доходів (упущеної вигоди), а також укладення основних договорів за рішенням суду (ст. 187 ГК України).

     Згідно  з ч. 1 ст.635 Цивільного кодексу України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Під наведеною нормою закону слід розуміти, що для попереднього договору у всіх випадках обов’язковою є письмова форма. А у випадках, коли для основного договору встановлена нотаріальна форма, попередній договір також потребує нотаріального посвідчення.

     Аналіз  діючого законодавства дає можливість стверджувати, що сьогодні існує дві форми договорів – усна та письмова. Але для попереднього договору усна форма не допустима, тому що в усній формі може  бути  вчинена угода, яка повністю виконується сторонами в момент її вчинення.

     На  теперішній час дискусійним залишається  питання про те, чи вважається під встановленою формою основного договору його нотаріальне посвідчення.

     Враховуючи  неоднозначність висвітлення норм діючого законодавства в частині  обов’язкового нотаріального посвідчення  попередніх договорів, хотілось би відзначити, що попередні договори щодо рухомого майна можливо нотаріально посвідчувати за згодою сторін. На жаль, діючим законодавством України не передбачений спеціальний порядок нотаріального посвідчення попередніх договорів, що породжує  відповідні труднощі при вчиненні нотаріальних дій. А саме, деякі нотаріуси витребують у сторін ті ж документи, які необхідні при нотаріальному посвідченні основного договору.

     Вважаю, що правильною є точка зору щодо обов’язкового нотаріального посвідчення попереднього договору, виходячи із загальних правил вчинення нотаріальних дій. Обов’язковим при цьому є, зокрема: встановлення нотаріусом особи тих фізичних осіб, які звернулися до нотаріуса, перевірка дієздатності фізичної особи, а також цивільної правоздатності юридичної особи.

     При цьому необхідно зауважити, що попередній договір не породжує прав та обов’язків, які виникають у сторін при продажу чи передачі в користування майна, він має лише організаційний (немайновий) характер.

     Підсумовуючи  викладене, слід зазначити, що інститут попереднього договору є все ж таки відносно «молодим» у цивільній та господарській галузях українського законодавства. Цим, напевно, можна пояснити ті розбіжності, які виникають сьогодні в процесі практичного застосування та захисту прав та інтересів осіб при укладенні попередніх договорів. Проте, як говорить відома англійська приказка: «Only practice makes perfect!» (прим. «Тільки практика створює досконалість»). З часом цей інститут стане більш досконалим і практика його застосування набуде широких масштабів. Доцільно було б законодавцеві переглянути норми, які регламентують укладання попереднього договору, зокрема його посвідчення, забезпечення виконання, для того, щоб не виникали труднощі при його практичному використанні.

     Список  використаної літератури:

1. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18, №19-20, №21-22.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40-44.

3. Василь Тибінка – Попередній договір. Інтернет-ресурс:

http://blog.liga.net/user/vtybinka/article/2128.aspx.

4. Надія Реутова - Попередні договори // Юридичний журнал – №2 – 2005.