Позовна давність в цивільному праві

Міністерство  внутрішніх справ України

Львівський  державний університет внутрішніх справ

Юридичний факультет

 

 

Кафедра цивільно-правових дисциплін

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

 

«Позовна давність в цивільному праві»

 

 

 

 

                                                                           Виконала:

                                                                                              ст. 3 курсу 1 групи

                                                  Столащук  А. Т.                   

 

                                                                                              Перевірила:                                                                                                                                                       в                                                                                        ст. викл. каф. 

                                                                                              Андрусів У.Б.

 

 

 

 

 

Львів – 2013

ЗМІСТ

 

Вступ………………………………………………………………..………3Розділ 1. Загальні засади строків у цивільному праві………..………5

1. Поняття та порядок обчислення цивільно-правових строків………………………………………………..………………5
2. Види цивільно-правих строків……………………..……….…...…9

               Розділ 2. Характеристика особливостей позовної давності у цивільному праві………………………………………………………..……    12

2.1. Поняття та види позовної давності……....…………………….…....12

          2.2. Обчислення позовної давності    ......................................................  15

         2.3. Умови та підстави для зупинення позовної давності………………17

          2.4. Наслідки спливу позовної давності...……….……………………....22

Висновки………………………………………………………………….24

Список  використаної  літератури………………………………….....26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Полягає в тому, що строки позовної давності мають загальний характер. Вони поширюються на всі правовідносини, крім випадків, передбачених законодавством. Норми, в яких містяться правила щодо позовної давності, складають самостійний цивільно-правовий інститут, який є однією із складових загальної частини цивільного права.

У матеріальному  розумінні право на позов —  це право вимагати від суду винесення рішення про захист порушеного суб'єктивного права і право отримати такий захист. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону можливості вимагати примусового здійснення права через суд, але не позбавляє права, звернутися за захистом до суду взагалі, оскільки для подачі позовної заяви до суду про захист порушеного суб'єктивного права законодавець ніяких строків не встановлює.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей  інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності в здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятками, передбаченими безпосередньо в  ЦК або в інших нормативних  актах.

Предмет курсової роботи складають норми цивільного законодавства, що закріплюють різні види строків, порядок їх застосування та обчислення.

Об’єктом дослідження курсової роботи в широкому розумінні є законодавство України, а у вузькому - строки та терміни різних інститутів цивільного права.

Мета курсової роботи полягає в дослідженні позовної давності.

Мета дослідження зумовила необхідність вирішення таких основних завдань:

• визначити загальні засади строків у цивільному праві;
• охарактеризувати особливості позовної давності у цивільному праві;
• назвати наслідки спливу позовної давності;
• зробити висновки по темі;
• подати список використаної літератури.

Структура роботи складається зі вступу, двох розділів, висновку та списку використаних джерел.

У вступі розкрито актуальність теми, об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження роботи.

У першому розділі висвітлено поняття та види строків у цивільному праві.

 Другий розділ присвячений власне загальній характеристиці особливостей позовної давності.         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

Загальні засади строків у цивільному праві

1.1. Поняття та порядок обчислення цивільно-правових строків

 

Здійснення і захист цивільних прав тісно пов'язані  з фактором часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно: вони виникають, змінюються та припиняються у часі. Для регулювання цивільних відносин використовують певні проміжки часу, які називаються строками.

Під строком у цивільному праві розуміють, звичайно, момент або проміжок часу, з настанням або із закінченням якого законодавець пов'язує певні правові наслідки. Так, якщо протягом трьох років громадянин відсутній за місцем постійного проживання і його місцезнаходження невідоме, то суд, за заявою зацікавленої особи, може оголосити такого громадянина померлим. Ось цей проміжок часу (три роки) і є строком.

За своєю правовою природою строки належать до юридичних фактів, а саме — до подій, оскільки перебіг чи настання строку має об'єктивний характер і не залежить від волі суб'єктів цивільних правовідносин. Цю думку поділяють більшість цивілістів. Але в юридичній літературі  висловлювалися й інші точки зору. Наприклад, що в системі юридичних фактів строки займають особливе положення, вони не належать ні до категорії подій, ні до категорії дій ' [11, с.15-16].

Цю позицію поділяє  і професор В.В. Луць, додаючи, що строки породжують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями і подіями 2. Вони не належать ні до дій, ні до подій, не займають самостійного місця в загальній системі юридичних фактів, а є часовою формою протікання подій або здійснення дій, оскільки строки породжують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями чи подіями.

Перебігу визначеного  відрізка часу має велике значення в цивільному праві. Воно являє собою  юридичний факт, з яким закон зв'язує різні цивільно-правові наслідки [11, c.21].

Встановлення і визначення тривалості строків має вольове  походження. Адже строки в цивільному праві встановлюються законом чи підзаконними актами, чи угодами судовими рішеннями. Багато строків можуть бути припинені чи відновлені, що також говорить про їхню вольову природу.

Строки визначаються календарною датою чи перебігом  періоду часу, наприклад, за договором позики надається сума грошей з терміном повернення 05.06.2001 року (календарна дата). Період часу обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями, годинами, наприклад, за договором, після закінчення трьох місяців, наймодавець вправі заселити житлове приміщення громадянина, покликаного на строкову військову службу, на час проходження цієї служби, якщо в житловому приміщенні не проживають члени його родини. Тижневий строк може бути встановлений у договорі підряду, що передбачає лагодження взуття чи одягу. Визначення періоду часу днями часто зустрічається у відносинах по постачанню і перевезенню.

Строк може визначатися  також указівкою на подію, що повинна  неминуче наступити. Спадкування відкривається з дня смерті особи.

Строк – це визначений момент чи період у продовженні часу. Це юридичний факт, з яким зв'язується виникнення, зміна і припинення цивільних прав і обов'язків. Так, по досягненні повноліття громадянин самостійно може робити будь-які угоди і брати участь у зобов'язаннях. З моменту народження громадянин здобуває особисті немайнові права – право на життя і здоров'я, достоїнство, честь і добре ім'я. Перебіг після смерті автора встановленого законом 50-літнього строку припиняє виняткове майнове право його спадкоємців на використання створеного їм добутку науки, чи літератури мистецтва, але не припиняє особисті немайнові права автора (право авторства, право на ім'я і право на захист його репутації).

Роль строків у цивільних  правовідносинах значна. Вони вказують початок і кінець дії правовідносини, зв'язують правовідносини з планами, установлюють необхідність здійснення передбачених дій, вносять визначеність у цивільні правовідносини, дисциплінують їхніх учасників. У договірних відносинах строки найчастіше служать їх зобов'язальним елементом) [7, c.40-44 ] .

Правильне застосування строків забезпечує здійснення й  охорону прав учасників цивільних  правовідносин.

Правил щодо визначення та обчислення строків у ЦК України  немає, тому їх визначення та обчислення здійснюється за правилами ЦПК України (ст. ст 86, 87) та АПК України (ст. ст. 50—53).

Строки можуть обчислюватися  роками, місяцями, днями, годинами. Наприклад, при розірванні договору найму, укладеного на невизначений строк, наймодавець  зобов'язаний попередити про це наймача  за три місяці. За конкретними договорами про охорону, супровід вантажів, виконання певних обчислювальних робіт строки можуть обчислюватися й погодинно.

Перебіг строку починається наступного дня після закінчення календарної дати чи події, якою визначено його початок. Так, 6-місячний строк для прийняття спадщини починається обчислюватися від наступного дня після смерті спадкодавця. Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року цього строку, а якщо строк обчислюється місяцями ~ то відповідного числа останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця. Так, якщо 6-місячний строк, протягом якого за тимчасово відсутнім наймачем зберігається житлове приміщення, розпочався 31 березня, то закінчиться він відповідно 30 вересня, оскільки у вересні останній день — 30 число.

Якщо останній день строку припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається перший робочий день. Якщо строк встановлений для виконання певної дії, то він закінчується о 24 годині останнього дня строку. Але якщо така дія повинна бути вчинена в певній організації (у нотаріуса, суді), то строк закінчується в той час, коли в даній організації припиняється робота. Проте строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, інші документи, грошові кошти були здані на пошту до 24 години. Виконання вказаних дій підтверджується поштовою чи телеграфною квитанцією, штемпелем на листі, випискою з реєстру поштових відправлень тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.  Види цивільно-правих строків

 

Багатоманітність строків, які регулюються нормами цивільного права, зумовлює потребу в їх класифікації.

Класифікацію строків  можна провести за різними критеріями.

І. За правовими наслідками строки поділяються на:

— правовстановлюючі  або правостворюючі. Це строки, з  якими пов'язане виникнення правовідносин або окремих прав та обов'язків. Так, саме з досягненням громадянином повноліття (18-ти років) законодавець пов'язує виникнення цивільної дієздатності в повному обсязі, що дає можливість громадянинові самостійно набувати та здійснювати конкретні цивільні права;

— правоприпиняючі. Це строки, з перебігом яких законодавець пов'язує припинення певних правовідносин, окремих прав та обов'язків. Так, по закінченню певного часу кредитор втрачає право звернутися з претензією до поручителя;

— правозмінюючі. По закінченню цих строків припиняються одні права та обов'язки і виникають інші. Так, якщо особа загубила річ, і ця річ певний час зберігалася в органах внутрішніх справ, то по закінченню визначеного строку особа перестає бути власником речі і право власності на що річ виникає у держави [8, c.355-361] .

II. За підставами  встановлення строки розрізняють:

— законні (тобто строки, встановлені законом чи підзаконним актом). Ці строки сторони не можуть змінювати за домовленістю. Так, при порушенні права привілеєвої купівлі співвласник може звернутися до суду протягом строку, який визначений Цивільним кодексом України;

— судові. Це строки, тривалість яких визначається судом чи арбітражним судом залежно від обставин конкретної справи і з врахуванням змісту дій, які повинні виконати сторони. Скажімо, якщо в арбітражному засіданні сторони не можуть дійти до згоди щодо кількості непоставленої за договором продукції, арбітражний суд може зобов'язати їх протягом тижня провести спільну звірку поставки;

— договірні. Це строки, які визначаються за угодою сторін із врахуванням індивідуальних особливостей конкретних правовідносин.

III. За ступенем самостійності сторін у встановленні строків:

— імперативні строки, тобто такі, що не можна змінити за домовленістю сторін (строки позовної давності, претензійні строки);

— диспозитивні строки, тобто такі, які хоч і передбачені законом, але можуть бути змінені за погодженням сторін. Наприклад, боржник повинен виконати зобов'язання, визначене моментом витребування, в 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо сторони в договорі не передбачили негайного виконання цього зобов'язання.