Позовна давність в цивільному праві

Водночас ст.267 ЦК передбачає низку нових положень, спрямованих на більш повний захист особи, цивільні права якої порушені.

Вони полягають, зокрема, в такому:

1)  особа,  яка виконала зобов'язання після  спливу позовної давності, не  має права вимагати повернення  виконаного, навіть якщо вона  у момент виконання не знала  про сплив позовної давності;

2)  заява про  захист цивільного права або  інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності;

3) позовна давність  застосовується судом лише за  заявою сторони у спорі, зробленою  до винесення ним рішення;

4)  сплив позовної  давності про застосування якої  стороною в спорі є підставою для відмови у позові;

5)  якщо суд  визнає поважними причини пропущення  позовної давності, порушене право  підлягає захисту.

Отже, фактично сплив позовної давності є підставою  для відмови у позові лише коли про її застосування заявлено стороною у спорі і суд не визнає поважними  причини пропущення позовної давності [5, c. 365].

Оскільки позовна  давність на основні та додаткові  вимоги обчислюється щодо кожної вимоги окремо, може трапитися так, що на основну  вимогу позовна давність не пропущена, тоді як додаткова вимога (про стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) погашається спливом позовної давності. Однак якщо позовна давність пропущена на основну вимогу, вона вважається пропущеною і стосовно додаткової вимоги (ст.266 ЦК).

Додатковою  гарантією для осіб, цивільне право чи інтерес яких порушено, є встановлення в ст.268 ЦК переліку вимог, на які не поширюється позовна давність.

Зокрема, позовна  давність не поширюється:

1)  на вимогу, що випливає із порушення особистих  немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

2)  на вимогу  вкладника до банку (фінансової  установи) про видачу вкладу (наприклад,  за договором банківського вкладу (депозиту) - ст.1058 ЦК);

3)  на вимогу  про відшкодування шкоди, завданої  каліцтвом, іншим ушкодженням  здоров'я або смертю (наприклад, ст.ст.1162, 1166, 1168 ЦК);

4)  на вимогу  власника або іншої особи про  визнання незаконним правового  акта органу державної влади,  органу влади Автономної Республіки  Крим або органу місцевого  самоврядування, яким   порушено   його   право   власності   або   інше  речове   право (ст.393 ЦК);

5)  на вимогу  страхувальника (застрахованої особи)  до страховика про здійснення  страхової виплати (страхового  відшкодування) — ст.990 ЦК.

Наведений перелік  згідно з ч.2 ст.268 ЦК не є вичерпним, отже, інші випадки можуть бути передбачені законом. При встановленні цього переліку ЦК виходить зі специфіки певних правовідносин, оскільки предметом захисту тут, як правило, є право, не обмежене в часі.

Згідно з  п.п.6, 7 Прикінцевих та перехідних положень правила ЦК про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності Кодексом. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 р., застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.4.    Наслідки спливу позовної давності.

 

 Витікання  строку позовної давності, про застосування якої заявлене стороні в суперечці , до пред'явлення позову є підставою у відмові в позові , тобто погашає право на позов у матеріальному змісті . Іншими словами, якщо при розгляді справи з'ясовується, що позивачем пропущений строк позовної давності, суд повинен відмовити в позові , навіть не дивлячись на те, що позивач має відповідний право й це право порушене відповідачем. Дане питання однозначно вирішене в законі й дискусій не викликає.

  Довгі роки  й між багатьма юристами-правознавцями ведеться суперечка навколо питання про те, погашається чи витіканням позовної давності саме приналежне позивачеві суб'єктивне цивільне права чи ні. На думку однієї групи учених , з витіканням давнього строку припиняється саме суб'єктивне з , нерозривно пов'язане з можливістю його примусового здійснення, яка враховується в цьому випадку. Суб'єктивне право втрачається лише з моменту винесення судом рішення про відмову в позові на підставі пропуску позивачем позовної давності. Нарешті, на думку багатьох авторів, з витіканням позовної давності суб'єктивне право не погашається, а продовжує існувати, хоча й не може бути реалізоване в примусовому порядку [18, c.95-97] .

 На мій  погляд, найбільш переконливої представляється  остання крапка зору як найбільшою мірою, що узгодиться із правилами, установленими чинним законодавством. Так, у випадку виконання обов'язки боржником після закінчення строку позовної давності він не вправі вимагати виконання назад , хоча б у момент виконання він і не знав про витікання давнини . Закріплюючи подібне правило, закон виходить із того , що боржник виконує лежачу на ньому правову, а не тільки моральну обов'язок.

   Підтвердженням  збереження в позивача суб'єктивного  права служить також надана  суду можливість визнати причини пропуску давнини поважними. Якщо виходити з того, що витікання давнього строку автоматично погашає суб'єктивне право, довелося б констатувати, що у цьому випадку суд наділяє особа суб'єктивним правом, що не входить, а його повноваження й суперечить основним принципам цивільного судочинства. Крім того, необхідно враховувати, що позовна давність застосовується судом, арбітражним і третейським судом тільки за заявою сторін у суперечці.

  Якщо зв'язувати  з витіканням із саме існування  суб'єктивного права, а не тільки можливість його примусового здійснення, необхідно було б укласти, що питання про право позивача залежить від розсуду відповідача, що також не узгодиться із принципами цивільного права.

  Необхідно  також відзначити, що введення  в закон особливих правил придбання права власника по давнині володіння, також хоча й побічно, підтверджує, що витікання позовної давності саме по собі не припиняє суб'єктивного права, але його власник втрачає можливості здійснити це право в примусовому [18, c. 110].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Кожна особа, приватне право якої порушено, має в своєму розпорядженні позовний захист. Скористатися ним чи ні, тобто пред'являти позов  чи ні, повністю залежить від особи, право якої порушено. Однак держава  не може залишати за уповноваженим  на пред'явлення позову вирішувати це питання без будь-якого обмеження в часі. Стан невизначеності, який створюється через непред'явлення позову протягом тривалого часу після того, як виникла підстава для його пред'явлення, стврює шкідливу з господарського погляду невпевненість, нестійкість відносин. Для попередження таких несприятливих наслідків державою встановлюється певний максимальний строк, протягом якого уповноважена особа може вимагати розгляду її позову. Такий встановлений законом строк, протягом якого особа може звернутися за захистом порушеного права в суді, називається позовною давністю.

Позовна давність — це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.

При порушенні  суб'єктивного цивільного права особа може звернутися з позовом до суду за захистом. Необхідно розрізняти право на позов у матеріальному розумінні і право на позов у процесуальному розумінні.

У матеріальному  розумінні право на позов —  це право вимагати від суду винесення рішення про захист порушеного суб'єктивного права і право отримати такий захист. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону можливості вимагати примусового здійснення права через суд, але не позбавляє права, звернутися за захистом до суду взагалі, оскільки для подачі позовної заяви до суду про захист порушеного суб'єктивного права законодавець ніяких строків не встановлює.

Право на позов  у процесуальному розумінні — це право на подачу позовної заяви з метою захисту порушеного права, і це право строками позовної давності не обмежується. Вимоги щодо захисту порушеного права розглядаються судом незалежно від строку позовної давності, але закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей  інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності в здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Якби законодавець не обмежував можливість захисту  порушеного права певним строком, це знижувало б дієвість матеріальної відповідальності за порушення договірних зобов'язань, створювало б перешкоди для розгляду справи по суті та встановлення істини, оскільки з плином часу докази втрачаються, зумовлювало б хиткість фактичних відносин, оскільки вони завжди перебували б під загрозою оспорення.

Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятками, передбаченими безпосередньо в ЦК або в інших нормативних актах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Азімов Ч. Н., Сібільов М. М., Борисова В. 1. та ін Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти]; За ред. проф. Ч. Н. Азімова, доцентів С. Н. Приступи, В. М. Ігнатенка. — Харків: Право, 2000. — 368 с.
2. Білоусов Ю. В., Лозінська С. В., Русу С. Д. та ін. Цивільне право України: Навч. посібник – За ред. Р.О. Стефанчука. – К.: Прецедент, 2005. – 448 с.
3. Бірюков І.А., Заїка Ю.О., Цивільне право України. Загальна частина. Навчальний посібник / К.: КНТ, 2006.- 480 c.
4. Бобров Д. В., Дзера О. В., Довгерт А. С., За ред. Дзери О. В., Кузнєцової Н. С. Цивільне право України – К.: Юрінком Інтер, 1999. - 864 с.
5. Борисов В. І., Баранов Л. М., Жилінков І. В. та ін.; Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. В. I. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Т. 1. - 552 с.
6. Вахонєва Т. Деякі питання дії та застосування позовної давності в             Україні // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 2
7. Вахонєва Т. Поняття та юридична природа строків (термінів) за новим цивільним законодавством // Право України. - 2003. - № 12.
8. Вахонєва Т. Значення та класифікація строків у цивільному праві: загальноправовий аспект // Збірник наукових праць "Держава і право"., К., 2004. - Випуск 23.
9. Єфімов О. Позовна давність // Бухгалтерія. - 2004. - С. 62-66
10. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996.
11. Луць В.В. Строки у цивільних правовідносинах: Конспекти лекцій з спецкурсу. - Львів, 1992.
12. Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. посіб. — К.: Знання, 2005. — 583 с.
13. Підопригора О. А. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі., 1997. — 480 с.
14. Харитонов Є.О., Старцев О.В.. Цивільне право України. Підручник., 2007.- 816 с.
15. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // ОВУ. - 2003.
16. Цивільний Кодекс України: Коментар, Видання друге із змінами за станом на 15 січня 2004. - Х.: ТОВ "Одісей", 2004. - 856 с.
17. Цивільний кодекс України: Коментар/ За заг. ред. Є. О. Харитонова, О. М. Калітенко. - Харків: Одіссей, 2003
18. Цікало В. Імперативність та диспозитивність при застосування правових наслідків закінчення строку позовної давності //Право України. -2001. -№ 11.
19. Шевченко Я. М. ,  Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах. - Т. 1. Загальна частина. - К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003.- 520 с.