Гідрореабілітація як метод оптимізації функціонального стану дитини з наслідками ДЦП

Стоячи біля борту басейну. На перших заняттях виникають утруднення із захопленням руками борту басейну і самостійним утриманням біля нього. Дитина стоїть на виступі, напівзанурена у воду. При цьому виникають особливі умови виконання рухових дій у вигляді постійного переходу з повітряного середовища під воду і навпаки. Безперервно змінюється гідростатичний і гідродинамічний режими взаємодії, тепловий режим взаємодії організму з навколишнім середовищем, можливість виникнення небезпеки захлинутися водою, відпустити руки, ударитися головою об борт басейну.

Лежачи у воді. Положення тіла у воді лежачи на спині або на грудях в умовах глибокого басейну виконуються при знаходженні тренера у воді. Як правило, тренер утримує дитину на руках. При вивченні вправи «лежачи на спині» великі проблеми виникають в утриманні горизонтального положення тіла. Відмічається сильне згинання тулуба до положення «сидячи у воді».

Особливі утруднення викликає опускання голови до лінії занурення вух у воду. Часто заважає гумова шапочка великого розміру. Вона постійно западає на очі або звалюється з голови. Це дратує дитину, відволікає її, заважає тренерові, який вимушений постійно поправляти шапочку. Вода, набираючись під шапочку, викликає у дитини неприємні відчуття в області вушних раковин, він безперервно прагне вилити воду. По виразу дитини, він боїться, що вода залишиться під шапочкою і потрапить у вухо.

Відзначимо особливі умови, що виникають при утриманні положення «лежачи на спині», такі як: боязнь лежати на спині (подібні діти сплять тільки в положенні на грудях або на боці), втрата візуальної орієнтації і в зв'язку з цим неможливість контролю свого просторового місцезнаходження, занурена тіла і голови у воду, попадання води на обличчя, в очі, у вуха, сприйняття втрати ваги тіла, відсутність відчуття твердої опори, коливання тіла у поверхні води, хвилеутворення, бризки, незвичні для дитини звуки, температура води.

В результаті педагогічних спостережень в процесі навчання дитини плаванню виявлені деякі особливості актів дихання в умовах водного середовища дитини, страждаючої церебральним паралічем.

Відмічено, що при навчанні плаванню дітей-інвалідів із захворюваннями дитячим церебральним паралічем найчастіше формуються критичні ситуації «захлинання» .

Отримані результати дозволили виявити деякі загальні умови, передуючі виникненню критичних ситуацій, пов'язаних з цілеспрямованим управлінням м'язами для відкриття або закривання рота, вдиху або видиху, затримки дихання в умовах занурення учня у воді на рівні груди – шия:

> перше – рот закритий, дихання здійснюється через ніс;

• друге – рот відкритий і не закривається, м'язи рота знаходяться в напруженому стані, в холодній воді це стан напруги збільшується (негативна реакція); навпаки, м'язи рота знаходяться в розслабленому стані, особливо в теплій воді – виникають позитивні емоції;
• третє – рот відкритий в усмішці, закривається на миті і відразу відкривається;
• четверте, – норма, дитина прагне відкривати і закривати рот за завданням тренера.

При цьому в деяких випадках дитина, як правило, не може виконати завдання тренера по самоврядуванню диханням. В зв'язку з цим, при вирішенні проблеми попередження критичної ситуації «захлинання» у тренера виникають істотні утруднення при навчанні.

Підтверджено, що використання вправ типу «задуй сірник», «задуй свічку», «подуй на воду, як на гарячий чай», «зроби лунку у воді», «пускаємо міхури», «видихи у воду» можуть бути використані в навчанні диханню дитини, страждаючої дитячим церебральним паралічем, при підлягаючому зберіганню інтелекті.

Кількість занять, необхідна для засвоєння дитиною виконання послідовних (три рази) вдихів – видихів у воду, визначалася індивідуально – від 2–3 до 20 і більш за заняття.

Початкова модель засвоєння рухових дій передбачає її побудову з урахуванням прояву або не прояву індивідуальних особливостей рухів дитини-інваліда.

Нами були побудовані дві індивідуальні моделі засвоєння рухових дій для випробовуваних і учасників педагогічного експерименту, які передбачали організацію взаємин тренера і учня у міру сумісного переміщення в приміщеннях плавального басейну.

Роздягальня.

Туалет.

Душ.

Вхід у воду. Вода.

Вправи, що виконуються учнем разом з тренером у воді.

Вправи у борту басейну. Вправи з дошкою. Вправи без опори.

Власне моделі засвоєння рухових дій представлені детально в процесі їх реалізації і викладені в наступному розділі роботи.

Таблиця 1. Особливості прояву рухових дій дитини в умовах басейну

До занять                                                                   Після курсу занять
На суші
Не може самостійно сидіти, стояти, ходити	Може сидіти самостійно, стояти або ходити з підтримкою
Сидить, стоїть, ходить з підтримкою	Сидить, стоїть, ходить самостійно
Не звучить, не говорить	З'являється мова, спів
Не утримує вертикального положення тіла	Стоїть самостійно або дотримуючись за опору
Не може самостійно роздягтися і одягнутися	Одягається самостійно або частково з допомогою
Не утримує предмети руками	Утримує різні предмети, з'являється дрібна моторика
Переважання гипер- або гипо-тонуса	Нормалізується тонус
На воді
Не тримається на воді	Тримається на воді самостійно, плаває
Водобоязнь	Водобоязнь не виявляється
Порушення нормального ритму дихання	Нормалізація дихання
Характеристика		№ заняття
Сидить, стоїть або ходить		5–15
Збільшується кількість умінь і навиків самообслуговування в домашній обстановці і общест-		5–20
венозних місцях
Нормалізується сон		4
Починає самостійно утримуватися на воді		10–20
Пропливає до 3 метрів		10–30
Пропливає до 10 метрів		10–30
Пропливає 25 метрів		від 15 до 3 років
Плаває 40 хвилин		понад 2-3 років

 

 

В результаті авторських педагогічних експериментів і узагальнення  досвіду роботи провідних реабілітологів нами доведена принципова можливість навчання плаванню дітей з важкою формою церебрального паралічу. В процесі початкового навчання плаванню це дозволяє відзначити загальні особливості виконання вправ, сприяючі зрештою самоформированию здатності учня до самодостижению якісно нового, більш високого рівня життєвого самозабезпечення і соціальної активності [9].

Представлена нижче характеристика вправ грунтується на великому об'ємі фактичного об'єктивно зафіксованого матеріалу і може бути використана в практиці тренера і фахівця, а також як початковий матеріал при виконанні подальших наукових досліджень.

Нижче викладені вправи, які доповнюють і розширюють круг широко відомих підготовчих вправ по освоєнню з водою.

 

Підготовчі вправи по освоєнню плавання дитини з важкою формою церебрального паралічу

 

«Спуск у воду». Пояснити і показати учневі підхід до поручня сходового трапа, як виконати захоплення поручня однією рукою, потім іншою. Пояснити, що, стоячи між двома сходовими вертикальними поручнями, дитині необхідно обернутися спиною до води.

Доведено експериментально, що для тренера і дітей, що страждають важким церебральним паралічем та церебральним паралічем з проблемами розумового розвитку, які виявляють сильну водобоязнь, не уміють плавати, цей етап входу у воду представляє значні труднощі.

Тренерові слід проявити максимум довготерпіння і уваги. Особливо слід звернути увагу на можливість виконання самою дитиною захоплення рукою поручня.

Для оволодіння учнями самостійним спуском у воду по сходах зі сходинками:

• після самоформування рухливість ніг в тазостегновому і колінному суглобах буде потрібно до 16 занять;
• з проблемами рухливості ніг – більше 1 -2 років;
• з розвиненим анкілозом суглобів спуск у воду можливий за допомогою тренера або пристрою для спуску у воду;
• з розвиненим анкілозом суглобів – після оволодіння плаванням (більше 25 метрів) самостійний спуск у воду можливий «спадом у воду».

Для оволодіння учнями самостійним спуском у воду по вертикальних сходах-трапах:

• буде потрібно до 26 занять – після самоформування рухливості ніг в тазостегновому і колінному суглобах;
• більше 3–4 років – з проблемами рухливості ніг;
• з розвиненим анкілозом суглобів спуск у воду можливий за допомогою тренера або пристрою для спуску у воду;
• з розвиненим анкілозом суглобів – після оволодіння плаванням (більше 25 метрів) самостійний спуск у воду можливий «спадом у воду».

«Вертикальна поза – початкове положення обличчям до обличчя». Застосовується як вихідна позиція для виконання різних вправ.

На перших заняттях тренер стоїть на мілкому місці у воді і утримує на зігнутих руках дитину за пахви у вертикальному положенні тіла, особою до себе. Тренер повинен утримувати дитину у воді так, щоб рот його знаходився на рівні рота тренера. Це дозволяє контролювати безпечну від «захлинання» висоту опускання і підйому дитини над поверхнею води.

У разі млявого утримання голови – звисає вниз до грудей, і дитина не може підняти голову або повернути її убік – дитину необхідно притискувати щільно до тіла, підтримуючи його однією рукою в ділянці тазу. Іншою рукою голова дитини притискається збоку до шиї і щоки тренера і знаходиться в ділянці надключичної виїмки. З боку потилиці голову дитини страхують пальцями від можливого її зісковзування у воду і «захлинання».

У разі напруженого утримання голови дитина знаходиться на деякій відстані від тренера. На перших заняттях в деяких випадках наголошується відштовхування дитини руками від тренера. При такому стані голова дитини може бути напружено опущена вниз до грудей або, навпаки, закинена назад.

Таке ж утримання дитини виконується і у разі хаотичного, мимовільного «мотания» голови з одного боку в інший. При цьому можливий розвиток критичних ситуацій:

• голова дитини ударяється об борт басейну або розділову доріжку;
• голова дитини ударяється об голову або руки тренера;
• утрудняє тренерові утримання рівноваги у поверхні води.

Попередження розвитку особливо небезпечних критичних ситуацій: не формувати вертикальну позу дитини у водному середовищі до появи самоутримання нормального положення голови. За наслідками занять  з подібними дітьми в 100% випадків через 3–5 занять і далі у дитини формувалося самоутримання голови.

У спостережуваних нами заняттях інших фахівців (5 учнів) через 5–8 уроків дана затримка розвитку («похитування головою») зникала – голова займала нормальне самоконтролюче положення, рухи головою як «на воді» під час занять, так і «на суші» в домашній обстановці, за свідченням батьків, нормалізувалися [34].

Для оволодіння самостійним утриманням «вертикальної пози – початкове положення обличчям до обличча» для учня необхідна наступна послідовність вправ:

• занурення до рівня плечей, взаємне розташування тренера і учня у вертикальній позиції;
• міцне утримання тренером учня під руки;
• поступове ослаблення підтримки учня під руки;
• міцне утримання тренером учня за передпліччя, потім – за кисті;
• поступове ослаблення підтримки учня за передпліччя, потім – за кисті;
• занурення до рівня плечей, взаємне розташування тренера і учня у вертикальній позиції на відстані витягнутих рук тренера і періодична необхідна страховка дитини від занурення.

«Вертикальна поза – початкове положення спиною до тренера». На перших заняттях тренер стоїть у воді і утримує на зігнутих руках спиною до себе дитину за пахви у вертикальному положенні тіла. Це зручно для тренера і дитини при розучуванні поперемінних рухів ногами, а також підтримуючих і гребкових рухів руками, як при плаванні на спині.

Проте в даній позиції дитина втрачає зоровий контакт з тренером, що може налякати її на перших заняттях. Для попередження подібної ситуації тренерові необхідно озвучити свої дії – в потрібний момент розповідати казку, наспівувати пісеньку, тобто, переходити з візуального на аудіо контакт. Відмічено (30% випадків), що у дітей, що мають додатково до церебрального паралічу проблеми розумового розвитку, дана позиція приймається через 15–20 занять.

Позитивним моментом є те, що у дитини розширюється поле зору, оскільки тренер знаходиться за спиною і не заважає йому бачити, що роблять інші. Проте при цьому розсіюється увага дитини, з'являються відволікаючі чинники і ін.

Для оволодіння самостійним утриманням «вертикальної пози – початкове положення спиною до тренера» для учня необхідна наступна послідовність вправ:

• занурення до рівня плечей, взаємне розташування тренера і учня у вертикальній позиції;
• міцне утримання тренером учня під руки;
• поступове ослаблення підтримки учня під руки;
• легке утримання тренером учня на зігнутих руках за передпліччя;
• поступове ослаблення підтримки учня за передпліччя;
• занурення до рівня плечей, взаємне розташування тренера і учня у вертикальній позиції на відстані витягнутих рук тренера і періодична необхідна страховка від занурення дитини з підтримкою за тулуб.

«Нахилена поза – початкове положення спиною до тренера». На перших заняттях тренер стоїть у воді і обхвачує дитину на рівні грудей спиною до себе в напівлежачому положенні. Тренер, дещо прогинаючись назад, утримує дитину за нижню частину тулуба (місце контакту кисті тренера залежить від виконуваної вправи). Голова дитини розташовується у ключиці тренера, притискається до шиї. Положення голови контролюється тренером контактно – обличчя до обличчя.

У разі млявого утримання голови із-за слабкості м'язів шиї, голова дитини звисає вниз до грудей і вона не може підняти голову або повернути її убік, тому дитину притискують щільно до тіла, підтримуючи його однією рукою в ділянці тазу. При цьому голова дитини притискається збоку до шиї і щоки тренера і знаходиться в надключичній виїмці. Необхідно пальцями страхувати голову дитини з боку потилиці від можливого її зісковзування у воду і «захлинання».