Гідрореабілітація як метод оптимізації функціонального стану дитини з наслідками ДЦП

При цьому багато дослідників вважають, що методи інтратекального  введення баклофену і селективної  дорзальної різотомії є малоефективними  при наявності в хворого фіксованих деформацій кінцівок, а максимально ефективні при нефіксованих рефлекторних контрактурах, що виникають в вертикальному положенні тіла хворого й обумовлені спастичністю мязів і їх силовим дисбалансом.

Широкий спектр існуючих методів хірургічного лікування ДЦП вимагає подальшого ретельного вивчення з метою розробки детальних показів і протипоказів до їх застосування в пацієнтів різних вікових груп з різними клінічними формами ДЦП [23].

Висновки  до першого розділу.

Термін ДЦП  існує вже більше століття, сама хвороба ймовірно існувала і без назви на протязі всієї історії людства. Однак, незважаючи на свою довгу історію, дотепер немає єдності в поглядах на цю проблему.

Дитячий церебральний параліч (ДЦП) є збірним терміном для групи захворювань, які проявляються в першу чергу порушеннями рухів, рівноваги та положення тіла. Церебральний параліч спричиняється порушенням розвитку мозку або пошкодженням однієї чи декількох його частин, які контролюють м’язовий тонус та моторну активність (рухи). Аналіз причин, що призводять до виникнення ДЦП, показав, що у більшості випадків виділити одну з них не є можливим. Адже зазвичай має місце поєднання декількох несприятливих чинників як у період вагітності, так і при пологах.

Згідно з  даними багатьох дослідників, у 80% випадків виникнення церебрального паралічу ураження мозку відбувається в період внутрішньоутробного розвитку плоду. У подальшому внутрішньоутробна патологія може обтяжуватися інтранатальною. Проте у кожному третьому випадку причину церебрального паралічу встановити не вдається.

Проаналізовано  симптоми та різновиди дитячого церебрального  паралічу.

 

Розділ ІІ Методика гідрореабілітації в системі відновлення функцій організму хворих на ДЦП

 

2.1. Аналіз  методики рухових дій у водному  середовищі дитини хворої на  ДЦП

 При дитячих церебральних паралічax до складу ЛФК входять не тільки прикладні види фізичних вправ, ортопедичні заходи, але й гідрокінезотерапія - організація різних вправ в водному середовищі. Лікувальне плавання протягом багатьох десятиліть активно використовується, як засіб відновлення рухових функцій. Завдяки розвантаженню xребта у воді плавання ефективно використовується в лікувальній фізкультурі при атрофічний процессах в м'язах, при паралічі і парез, захворюваннях опорно-рухового апарату, суглобів та ін. Для дітей з ДЦП водна середовище є оптимальним умовою для здійснення корекції та розвитку рухів і є обов'язковим компонентом сучасної реабілітації. Проведення лікувальної фізкультури у воді має ряд переваг. Під час лікувального плавання більш ефективно формується опорна реакція рук і ніг дитини, їх реціпроктний рух, ритмічність і узгодженість, поліпшуються реакції рівноваги і координації. При дотриманні адекватної температури води спостерігається поліпшення стану м'язового тонусу. При спастичних формах ДЦП оптимальною є температура в діапазоні 36-37 С. Водне середовище сприяє усуненню больових відчуттів при виконанні дитиною пасивних і активних фізичних вправ. Під час лікувального плавання спостерігається значне зменшення інтенсивності гіперкінетіческіх розладів. У воді більше ефективні вправи, спрямовані на придушення патологічної  тонічної активності та попередження формування патологічних поз і рухових стереотипів. Гідрокінезотерапія ефективна для попередження та усунення контрактур і деформацій. В результаті істотно полегшується вчинення дитиною різних вправ, з'являється можливість розширити спектр його фізичних навантажень без ризику викликати значне стомлення. Крім того, слід враховувати, що лікувальне плавання надає гармонізує вплив на фізіологічний та психо-емоційне стан дитини. У воді дитина набагато більш активно включається в довільну діяльність. Під час гідрокінезотерапіі діти не виявляють дратівливості та негативізм. Плавання увлекает дитини, приносить йому задоволення. У реабілітаційної практиці лікувальне плавання є не тільки засобом відновлення рухових функцій хворого дитячим церебральним паралічем, а, й умовою поліпшення загального стану організму дитини. Водні процедури сприяють поліпшенню апетиту, стимулюють обмінні процеси, покращують кровопостачання органів і тканин, підвищує резистентність дитячого організму до різниx інфекцій. Таким чином, лікувальне плавання сприяє не тільки розвитку рухових можливостей дитини з ДЦП, але, й суттєво покращує його соматичне здоров'я. Застосування лікувального плавання у складі комплексної реабілітації дітей з ДЦП потребує спеціальних умов. Для дітей раннього віку застосовуються індивідуальні ванни, а починаючи з дошкільного віку - басейни для лікувального плавання. У літній період при сприятливих метеорологічних умовах для плавання можуть бути використані природні водойми. Лікувальне плавання використовується у складі санаторного лікування. Найбільшу популярність мають морські курорти та санаторії. При спастичних формах дитячого церебрального паралічу лікувальне плавання здійснюється при температурі води в діапазоні 36-37 ° С, тривалість заняття не більше 30 хвилин, щодня, курсом 40-50 днів. При плануванні реабілітаційних заходів, що включають лікувальне плавання, слід враховувати, що заняття в басейні не слід поєднувати з лікувальним масажем і тепловими процедурами  щоб уникнути надлишкової навантаження на серцево-судинну систему дитини. Найбільша ефективність у відновленні рухових функцій спостерігається при послідовному застосуванні методики динамічної пропріоцептівной корекції з використанням навантажувальних комбінезонів різних модифікацій та лікувального    плавання. Плавання-це фізична дія, основу якого становить утримання та переміщення людини у воді в необхідному напрямку. Під час плавання, яке є засобом масажу шкіри і м'язів, дитина долає значні опору води, постійно тренуючись опорно-руховий апарат, тобто здійснюється своєрідна гімнастика. Під час плавання очищуються потові залози, що сприяє активізації кожного дихання і рясне притоку крові до периферичних органам. Горизонтальне положення під час плавання - це своєрідний стан невагомості, яке активізує кровообіг, розвиваючи і зміцнюючи серцево-судинну систему [23].

 

Вивчення спеціальної літератури з дитячого церебральному паралічу, зокрема, в галузі лікувальної фізичної культури, адаптивної фізичної культури, в контексті порівняльного аналізу проявів рухових дій дитини з важкими враженнями і наслідками в умовах дії гравітації і на воді, а також спеціальних вправ для подолання наслідків, дозволяє:

• по-перше, виробити моделі передбачуваних рухових дій дитини-інваліда і його взаємодії з тренером;
• по-друге, розробити узагальнену модель початкового навчання плаванню.

При початковому навчанні плаванню подібних хворих дітей тренер стикається із значними труднощами не лише у водному середовищі, але і «на суші», а саме:

• у дитини відсутні розуміння і контакт з тренером;
• дитина не уміє плавати;
• на перших заняттях в деяких випадках можливі випадки виконання вдиху під водою;
• дитина не уміє затримувати дихання на вдиху;
• дитина не уміє ритмічно дихати в умовах періодичного занурення під воду;
• при переміщенні з дитиною, що має велику вагу або зріст, по сходах басейну і приміщеннях – роздягальня, туалет, душ – потрібний транспортний засіб пересування – коляска;
• при переміщенні з дитиною, що має малу вагу, можливе утримання дитини на руках тренера;
• при знаходженні з дитиною в душовій установці, туалеті необхідно передбачити пристосування для утримання дитини з метою ефективного виконання функціональних потреб в даних приміщеннях;
• при пересуванні в чаші басейну, на мокрій, слизькій підлозі слід дотримуватися максимальної обережності, особливо, якщо дитину доведеться тримати на руках;
• при вході або спуску у воду, в деяких випадках буде потрібна допомогу батька або помічника тренера;
• тренер, знаходячись у воді разом з дитиною, повинен утримувати її на поверхні води;
• особливу увагу слід звернути на дитину з «звисанням голови»: попереджати несподівані повороти голови і її удари об тверду поверхню, випадкове занурення голови під воду, не допускати різких рухів;
• труднощі дитини: самоутримання біля борту басейну, виконання стійок на місці і переміщення у воді на мілкому місці басейну, самоутримання дошки для плавання;
• відмова дитини від початку або продовження занять у воді із-за надмірного емоційного збудження, тривалості дії водного середовища;
• стан збудження або наявність страху, тривоги тренера, учня, батька, обслуговуючих дитину вихователів або технічного персоналу басейну;
• формування незручного положення учня (небезпечного для життя);
• вплив на організм дитини не відповідної температури води.

 

 

 

2.2. Характеристика  рухових дій дітей інвалідів  при початковому навчанні плаванню.

 

Основні проблеми рухових дій дітей з тяжкими наслідками церебрального паралічу в плавальному басейні і їх рішення тренером в процесі початкового навчання плаванню дитини загальних рисах представлені в моделях передбачуваної поведінки дитини.

Оскільки в доступній нам спеціальній літературі по плаванню не вдалося виявити фактичного матеріалу, що стосується рухової діяльності подібних дітей у воді, то в процесі педагогічного навчання плаванню розроблені моделі вперше перевірялися на їх відповідність основним формам захворювань і в зв'язку з цим можливостям розробок засобів і методик індивідуального підходу [45].

Фактично підтверджено і зафіксовано відеоматеріалом, що на першому занятті жоден з 194 учнів не умів самостійно триматися на воді. Дана обставина істотно полегшувала наше завдання по доказу досягнення позитивного результату – уміння плавати у разі дозволу проблем початкового навчання хворої дитини. Для їх ефективного дозволу нами використовувався проблемний метод навчання, але більшою мірою – науково-дослідний метод по Ю.К. Бабанському (1982).

Педагогічні експерименти дозволили виявити, що учні із затримкою мовного розвитку з діагнозом подвійна геміплегія (75% з 15) і відставанням в психічному стані з геміпаратичною формою (95% з 25) відрізнялися відсутністю розуміння і контакту з тренером. Фактичний стан і реакція дитини, зафіксовані відеозйомкою, характеризуються байдужим виразом обличчя, відсутністю якої-небудь реакції (позитивною або негативною, в 65% випадків спостережень) учня на звернення тренера. Деколи, дитина роздивлялася тренера або доторкалася його рукою (15%) або, навпаки, відразу проявляла агресивну поведінку, видавала войовничі вигуки (7%), виконувала удари тренера рукою і / або ногою (5%) як «на суші», так і «на воді».

В процесі авторського експерименту у 23 учнів відмічалася критична ситуація «захлинання» в результаті виконання учнем вдиху під водою. У двох учнів із затримкою мови і утрудненням виконання акту дихання «захлинання» спостерігалося впродовж 15 занять в процесі розучування положень «лежачи на грудях у воді» або при виконанні вправи на «занурення» стоячи на мілкому місці дна басейну.

Більшість учнів (85% з 62 спостережень), у яких «на суші» відмічалося невміння виконати затримку дихання на вдиху, не могли виконати цю вправу «на воді». Ці діти довго освоювали уміння ритмічно дихати, виконуючи вдих, нахиляючись до води, робити видих. При цьому головною перешкодою були труднощі виконання руху головою вперед-вгору або убік – вгору, зокрема при утриманні тренером дитини на руках.

Звертає на себе особливу увагу як чинник розвитку особливо небезпечних критичних ситуацій, процес переміщення з дитиною, що має велику вагу або зріст, по сходах басейну і приміщеннях – роздягальня, туалет, душ. Слизька і мокра підлога робила це взаємне переміщення небезпечним.

Педагогічні спостереження в процесі авторського навчання плаванню, аналіз і узагальнення результатів відеозапису занять фахівців при роботі з дітьми з важкою формою церебрального паралічу підтвердили можливість розвитку наступних небезпечних і особливо небезпечних ситуацій, пов'язаних з відсутністю здатності:

самоудержания голови дитини в нормальному положенні (7,5% і 102 випадків);

самостійного утримання вертикальної пози в положенні стоячи на дні (86,3%);

виконання стійок на місці і переміщення по дрібному дну басейну;

самоутримання біля борту басейну;

самоутримання дошки для плавання;

самоудержания у поверхні води в положенні на грудях і на спині;

тривалого (більше 20 хвилин) перебування у воді при температурі 26°;

самоформування зручного (життєво необхідного) положення учня у воді.

Формуванню особливо небезпечних і небезпечних ситуацій при навчанні плаванню дитини з важкою формою церебрального паралічу сприяють:

несподівані спонтанні повороти голови дитини і її удари об тверду поверхню – стінку басейну, голову або руку тренера, плавальну дошку;

«звисання голови» дитини і несподівані «захлинання» від кивка голови вниз у воду;

відсутність можливості лежання на животі з випрямленим тулубом і кінцівками;

спонтанне занурення під воду;

відмова дитини від початку або продовження занять у воді;

стан збудження або наявність тривоги у тренера;

стан збудження або наявність тривоги у учня;

вплив на організм дитини не відповідної температури води;

надмірно емоційні взаємини тренера і учня;

швидкі і уривисті рухи при хореїчному гіперкінезі;

пальці рук, стислі в кулак;

ноги, зігнуті в тазостегнових і колінних суглобах;

стопи, що знаходяться в підошовному згинанні і повернені у всередину;

паркінсоноподібний тремор;

повільні, червоподібні рухи, що виникають в згиначах і розгиначах, в дистальних відділах рук і ніг;

розмашисті, кидкові рухи руками і ногами по траєкторії з великою амплітудою;

зниження або збільшення міміки;

виражені вегетативні порушення, часта необхідність ходити в туалет [28].

 

2.3. Основні  засоби підвищення рухової активності  хворих на ДЦП в умовах водного середовища.

 

Неможливо починати будь-який процес навчання без проведення першого заняття. Саме на першому занятті рухові дії дитини з тяжкими наслідками церебрального паралічу в плавальному басейні представляють принципові, особливо небезпечні труднощі, пов'язані із загрозою життю і здоров'я дитини-інваліда (Д.Ф. Мосунов, В.Г. Сазикин, 1999, В.Г. Сазикин, 2000). Але саме вони до теперішнього часу не знаходять своє віддзеркалення в спеціальній літературі.

В процесі нашого дослідження виникла проблема навчання тяжкохворої дитини руховим діям в умовах державної установи плавального басейну, басейну і звичайної ванни.

За наслідками спостережень з'ясувалося, що при знаходженні в чаші басейну дитина знаходиться в стані крайньої нестійкої психічної і рухової рівноваги, при цьому наголошуються п'ять характерних положень тіла в просторі: сидячи на лавці, стоячи або в русі на борту басейну, вхід у воду, стоячи біля сходів спуску у воду, лежачи у воді.

У будь-якій з п'яти виділених характерних умов руху дитина-інвалід знаходиться в стані підвищеної тривожності і готовності до формування критичних ситуацій.

Сидячи на лавці поряд з батьком або у нього на руках, під час очікування запрошення тренера для входу у воду у дитини відмічається напружений вираз обличчя, скутість пози тіла, різкість рухів рук, у деяких дітей – переляк, озноб і «гусяча шкіра», перебирання рушника або спортивного халата, чіпке утримання батька за руку. Наголошується, що доброзичливе, м'яке спілкування тренера в цей період знімає або ослабляє  напругу дитини.

Стоячи або в русі на борту басейну. Виявлені утруднення з підйомом з лавки в положення стоячи. Дитина як би «приклеюється» до лавки або до батька, якщо знаходиться у нього на руках. Виявляється страх першого кроку на шляху до сходового трапу (у випадках уміння ходити). У дітей з ДЦП наголошується нестійкість збереження рівноваги на борту басейну як в положенні стоячи, так і при пересуванні. Забезпечення підтримки дитини тренером за одну або дві руки додає учневі упевненість при пересуванні. У важких випадках тренер бере дитину на руки.

Вхід у воду викликає часом великі труднощі.Так, діти з обмеженням у виконанні рухів руками не можуть виконати захоплення поручня – кисті не слухаються: не розгинаються пальці, не стискаються із-за пониженого тонусу м'язів, руки або одна рука виконує безладні неконтрольовані рухи. Обмежена рухливість ніг не дозволяє дитині виконувати крокуючі рухи по сходовому трапу при спуску або підйомі. Дитина не може прийняти положення «спиною до води» на початку спуску по сходовому трапу. Спонтанні рухи головою не дозволяють орієнтуватися в підході до трапа, при спуску у воду або при підйомі з води [45].

Організація входу у воду вимагає від тренера підвищеної уваги і посиленої страховки. Небезпека виникнення і розвитку критичної ситуації на заняттях в чаші басейну може бути: при спуску і попадання ніг між сходами і бортом басейну; при відпуску дитиною рук від сходів з подальшим падінням у воду; ударі якою-небудь частиною тіла при спуску у воду; відштовхуванні і відпусканні рук від сходів, знаходячись спиною до тренера; захопленні спереду руками за шию і ногами за тіло тренера.