Гідрореабілітація як метод оптимізації функціонального стану дитини з наслідками ДЦП

Подвійна геміплегія – одна з найбільш важких форм ДЦП, яка часто є наслідком хронічної пре- і перинатальної гіпоксії з дифузним ушкодженням півкуль головного мозку. Клінічно діагностується спастична тетраплегія (тетрапарез), псевдобульбарний синдром, когнітивні розлади, мовленнєві порушення. У більшості дітей спостерігаються епілептичні напади. Рухові розлади виражені рівною мірою в руках і ногах, або руки уражені сильніше за ноги. Для подвійної геміплегії характерне раннє формування контрактур, деформацій тулуба й кінцівок. Майже у половині випадків подвійної геміплегії рухові розлади супроводжуються патологією черепних нервів: косоокістю, атрофією зорових нервів, порушеннями слуху, псевдобульбарними розладами. Досить часто у дітей відзначають мікроцефалію, яка, звичайно, носить вторинний характер. Важкий руховий дефект рук і відсутність мотивації виключають самообслуговування і просту трудову діяльність [16].

Гіперкінетична форма  – один із можливих наслідків перенесеної  гемолітичної хвороби новонароджених, яка супроводжувалася розвитком  «ядерної» жовтяниці. При цій формі переважно ушкоджуються структури екстрапірамідної системи та слухового аналізатора. У клінічній картині характерна наявність гіперкінезів: атетоз, хореоатетоз, торсійна дистонія (у дітей на перших місяцях життя – дистонічні атаки), дизартрія, окорухові порушення, зниження слуху. Характеризується мимовільними рухами (гіперкінезами), підвищенням м’язового тонусу, разом з якими можуть бути паралічі й парези. Мовні порушення спостерігаються частіше у формі гіперкінетичної дізартрії. Розвиток інтелекту йде здебільшого задовільно. Відсутня правильна установка тулуба і кінцівок. У більшості дітей відмічають збереження інтелектуальних функцій, що є прогностично сприятливим щодо соціальної адаптації, навчання. Діти з хорошим інтелектом закінчують школу, середні спеціальні й вищі учбові заклади, адаптуються до певної трудової діяльності [11, 45].

Атонічно-астатична форма  характеризується низьким тонусом  м’язів, атаксією та високими сухожильними і періостальними рефлексами. Нерідкі  мовні розлади у формі мозочка або псевдобульбарної дизартрії. Спостерігається при переважному ушкодженні мозочка та мозочкових шляхів внаслідок пологової травми, гіпоксично-ішемічного чинника або вродженої вади розвитку. Клінічно характеризується класичним симптомокомплексом (м’язова гіпотонія, атаксія) та різними симптомами мозочкової асинергії (дисметрія, інтенційний тремор, дизартрія). Розглядається можливість виникнення цього варіанту ДЦП при ушкодженні кори головного мозку (переважно лобної частки). При цій формі ДЦП наголошується помірна затримка розвитку інтелекту, а у ряді випадків має місце олігофренія у ступені глибокої дебільності або імбецильності.

Геміплегічна форма (спастична  геміплегія, геміпарез) – характеризується односторонньою поразкою кінцівок. Рука зазвичай уражена більше, ніж нога. Діти з геміпарезами опановують вікові навики пізніше, ніж здорові. Тому рівень соціальної адаптації більшою мірою визначається не ступенем рухового дефекту, а інтелектуальними можливостями дитини. Клінічно характеризується розвитком спастичного геміпарезу (тип Верніке-Манна), затримкою психічного та мовленнєвого розвитку. При цій формі нерідко зустрічаються фокальні епілептичні напади.

Змішані форми – незважаючи на можливість дифузного ушкодження всіх рухових систем головного мозку (пірамідної, екстрапірамідної та мозочкової), вищезазначені клінічні симптомокомплекси впевнено дозволяють у переважній більшості випадків діагностувати конкретну форму ДЦП.

Багато осіб з церебральними паралічами мають  нормальний, або вище середнього рівень інтелекту. Їхня здатність проявити свої інтелектуальні здатності може бути обмеженою через складності в спілкуванні. Всі діти з церебральними паралічами, незалежно від рівня інтелектуального розвитку, здатні суттєво розвивати свої можливості при відповідному лікуванні, фізичній реабілітації та логопедичній корекції.

Незважаючи  на досягнення сучасної медицини, церебральні  паралічі залишаються важливою проблемою. Кількість людей з ДЦП збільшується у всьому світі. Можливо це відбувається за рахунок того, що більше недоношених дітей виживає. Зараз на тисячу населення в середньому нараховується 2-3 дітей з дитячим церебральним паралічем. Церебральний параліч однаково часто спостерігається в  різних етнічних та соціо - економічних групах.

Матеріал підготовлено на основі інформації зі сторінки eMedicineHealth одного з найбільших світових джерел медичної інформації для пацієнтів [33].

1.3. Методи  обстеження та діагностики симптомів  ДЦП.

Обстеження  та тести

Якщо ваша дитина має симптоми, які можуть вказувати на церебральний параліч, їй необхідно провести детальне обстеження.

Немає медичних досліджень, які могли би підтвердити діагноз  церебрального паралічу. Діагноз  виставляється на основі різносторонньої  інформації отриманої вашим лікарем  або іншими консультантами.

Лабораторні дослідження: Різні дослідження крові та сечі можуть бути призначені, якщо лікар запідозрює що порушення у дитини можуть бути спричинені різними хімічними, гормональними чи метаболічними факторами. Для виключення генетичних синдромів може бути проведений аналіз хромосом включаючи каріотидний аналіз та специфічні дослідження ДНК.

Візуалізаційні  дослідження дають інформацію про структури які знаходяться всередині тіла людини. При вивченні головного та спинного мозку ці дослідженні часто називаються нейровізуалізацією. Проведення цих тестів не завжди є необхідним, але в багатьох випадках вони можуть допомогти визначити причину ДЦП та обширність ураження мозку. Їх необхідно проводити якомога раніше, щоб при потребі негайно розпочати відповідне лікування [33, 35].

Ультразвукове дослідження  мозку. Застосовуються нешкідливі звукові хвилі для визначення певних структурних та анатомічних порушень мозку. Наприклад ультразвукове дослідження може показати геморагію (крововилив) в мозок або пошкодження спричинене недостатністю постачання кисню до мозку. Ультразвукове дослідження часто застосовується у новонароджених, які не можуть переносити жорсткіші дослідження, такі як комп’ютерна томографія або магнітно - резонансна томографія

Комп’ютерна томографія мозку (КТ). Це дослідження подібне до рентгенологічного, але показує більше деталей і дає краще трьохмірне уявлення про структуру мозку. Воно дає можливість виявити аномалії розвитку, крововиливи та певні інші порушення в дітей значно чіткіше, ніж ультразвукове дослідження.

Магнітно - резонансна томографія мозку (МРТ). Цей тест має суттєві переваги, так як він дає можливість точніше, ніж інші методи, оцінити структури мозку та їх порушення. Дітям, які не можуть спокійно лежати принаймні 45 хвилин, при проведенні тесту застосовуються заспокійливі засоби.

МРТ спинного мозку. Це дослідження може проводитися дітям з вираженим порушенням м’язового тонусу в ногах або погіршенням контролю за функціями тазових органів, що може вказувати на можливу патологію спинного мозку. Ці порушення можуть бути спричинені або дитячим церебральним паралічем, або іншим захворюванням.

Інші дослідження. За певних умов ваш лікуючий лікар може також призначити інші тести та дослідження

Електроенцефалографія (ЕЕГ) є важливим тестом для діагностування судом у дітей. Вона дає можливість виявити неконвульсивні форми епілепсії або малі приступи. Ці прояви значно легше коригувати при ранньому початку медикаментозного лікування

Електроміографічне  дослідження (ЕМГ) та визначення швидкості проведення імпульсу по нервових волокнах є корисним діагностичним тестом для того щоб відрізнити ДЦП від інших нервово - м’язових захворювань [12].

1.4. Комплексна  характеристика методів реабілітації  хворих на ДЦП.

Реабілітація (від лат. rе – «повернення» halibis – «здатність») – відновлення фізіологічного процесу. У сучасне поняття реабілітації входять бісоціальні закономірності відновлення здоров'я і працездатності хворих і інвалідів в комплексі з соціальними і економічними умовами, що їх визначають. Ця проблема вирішується за допомогою підходу, який передбачає комплексну оцінку біологічного, особового і соціального аспектів вирішення основної проблеми.

Об'єктом реабілітаційного процесу є хвора людина. Реабілітаційний  процес проходить три стадії.

I – відновне лікування.

II – стадія ресоціалізації, з відновленням звичайних видів життєдіяльності, а також соціальних навиків.

III – повернення реабілітанта в звичайні умови життя.

Основні принципи реабілітації представляють: ранній початок, спадкоємність, етапність, індивідуальний підхід, комплексність заходів, що проводяться.

Реабілітація продовжує  лікування і передує диспансеризації  і вторинній профілактиці.

Метод Козявкіна

Важливою віхою  в розвитку медичної реабілітації стало  створення в середині 80- х років  системи інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації, відомої у світі як метод проф. Козявкина. Основою системи відновного лікування стали дослідження, які сприяли формуванню нового погляду на церебральні паралічі, на значення вертеброгенного компоненту в етіопатогенезі цього захворювання.

Метод проф. Козявкина  являє собою інтегральний реабілітаційний  комплекс, основою якого є біомеханічна корекція хребта. Унікальна авторська  методика корекції рухів хребта спрямована на ліквідацію функціональних блокад хребцево - рухових сегментів, відновлення активності аутохтонних м'язів та активацію потоку пропріоцептивної інформації з периферії.

Корекція хребта в даній системі реабілітації поєднується з мультимодальним  комплексом лікувальних впливів, які  взаємно доповнюють і потенціюють один одного. Результатом є стійка нормалізація м'язового тонусу, підвищення рівня мікроциркуляції та нормалізація трофіки тканин. Це сприяє формуванню в пацієнта нового функціонального стану, що забезпечує активацію резервних можливостей організму та пластичності головного мозку [1, 7].

Новий підхід до реабілітації пацієнтів з церебральними  паралічами з урахуванням ролі периферичних структур в етіопатогенезе уражень  нервової системи дозволяє домагатися стійких позитивних результатів. Детальніше про Метод проф. Козявкина та Міжнародну клініку відновного лікування дізнайтеся на веб сторінці.

Фізична реабілітація

Одним з найважливіших  методів лікування ДЦП є фізична  реабілітація. яка переважно починається  ще в перші роки життя дитини, відразу після встановлення діагнозу. При цьому застосовують комплекси вправ спрямовані на дві важливі цілі - не допустити ослаблення та атрофії м’язів внаслідок недостатнього їх використання та уникнути контрактур, при яких напружені м’язи стають малорухомими та фіксуються в патологічному положенні.

Контрактури є  одним з найчастіших та найсерйозніших ускладнень церебрального паралічу. В здорової дитини, м’язи та сухожилля  регулярно розтягуються під час  ходи, бігання та іншої рухової  активності. Це забезпечує ріст м’язів з такою ж швидкістю, як і ріст костей. У дітей з церебральними паралічами спастика перешкоджає такому розтягу м’язів, в результаті вони ростуть не достатньо швидко і відстають у довжині від костей.

Розвиток контрактур у хворих з ДЦП може приводити  до погіршення навиків рівноваги та спричиняти до втрати вже набутих навиків. Програма фізичної реабілітація повинна спрямовувати зусилля на уникнення цього небажаного наслідку хвороби шляхом розтягу спастичних м’язів.

Третьою важливою метою фізичної реабілітації є сприяння моторному розвитку дитини. Відомою в світі програмою фізичної реабілітації, спрямованою на розвиток рухів, є нейророзвиткова терапія (метод Бобата), яка була розроблена доктором Карелом Бобатом та його дружиною Бертою. Ця програма базується на ідеї, що примітивні рефлекси, які не зникають, а зберігаються і посилюються у дітей з церебральними паралічами, є основною перепоною до освоєння вольового контролю за рухами. Реабілітологи, які застосовують метод Бобата стараються протидіяти цим рефлексам шляхом позиціонування дитини, тобто придання правильного положення тіла, необхідного для виконання певних рухів [45].

По мірі дорослішання дитини і наближення шкільного віку, акценти лікування зміщуються з  раннього моторного розвитку. Тепер  зусилля фізичної реабілітації спрямовуються на формування навиків щоденного життя, розвиток здатності до спілкування та підготовку дитини до життя в колективі. Фізична реабілітація хворого тепер повинна бути більше спрямованою на покращення його можливості самостійно сидіти та пересуватися за допомогою палиць, чи у возику, а також здійснювати такі точні і складні операції як письмо. Важливо також спрямувати зусилля на те, щоб навчити дитину самостійно їсти, одягатися, користуватися ванною і туалетом. Опанування цих навиків може суттєво зменшити важкі обов’язки людей, які доглядають за дитиною, а також суттєво підвищити самовпевненість та самооцінку дитини.

Метод Бобат

Значний внесок у розвиток методів реабілітації ДЦП внесли Берта і Карел Бобат. Ще в 40-х роках вони почали розробляти свій підхід, який базувався на клінічних спостереженнях Берти Бобат. Їхні погляди знаходилися під впливом існуючої в той час теорії рефлекторного та ієрархічного дозрівання нервової системи. Завдяки своїм публікаціям, лекціям та курсам, які інтенсивно проводили як вони особисто, так і їхні учні, Бобат концепція, також відома як “Нейро-розвиткова терапія” (Neuro Developmental Treatment, NDT) широко поширилася по всьому світі і мала істотний вплив на загальний розвиток принципів реабілітації дітей з ДЦП в період після другої світової війни.