Гідрореабілітація як метод оптимізації функціонального стану дитини з наслідками ДЦП

Міністерство  освіти і науки України

 

 

 

 

Гідрореабілітація як метод оптимізації функціонального  стану дитини з наслідками ДЦП

 

 

Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………………3

 

Розділ  І. Дитячий церебральний параліч в системі фізичної реабілітації: причини, симптоми та  розвиток………………………………………...…… 7

 

1.1. Поняття про  дитячий церебральний параліч.  Генезис проблеми в історичному  контексті……………………………………………………..7

1.2. Аналіз причин, симптомів та видів дитячого  церебрального паралічу……………………………………………………………………11

1.3. Методи обстеження та діагностики симптомів ДЦП……………...19

1.4. Комплексна характеристика  методів реабілітації хворих  на ДЦП………………………………………………………………………...21

 

Висновки до першого  розділу………………………….……………………..46

 

Розділ ІІ Методика гідрореабілітації в системі відновлення функцій організму хворих на ДЦП……………………………………………………..48

 

2.1. Аналіз методики рухових  дій у водному середовищі дитини  хворої на ДЦП……………………………………………………………………..48

2.2. Характеристика рухових  дій дітей інвалідів при початковому навчанні плаванню………………………………………………………..52

2.3. Основні засоби підвищення  рухової активності хворих на  ДЦП в умовах водного середовища……………………………………………...55

2.4. Критерії  оцінки динаміки фізичного розвитку  дитини – інваліда при впровадженні  експериментальної методики……………………….71

 

Висновки  до другого  розділу…………………………………………………73

 

Розділ  ІІІ. Експериментальний аналіз ефективності розробленої методики75

 

3.1. Методи дослідження  та організація експерименту………………...75

3.2. Кількісний  та якісний облік результатів  експерименту. Статистичний аналіз отриманих даних………………………………….79

 

Висновки  до третього  розділу………………………………………………..86

 

Загальні  висновки……………………………………………………………...88

Література…………………………………………………………………….…91

Додатки …………………………………………………………………………97 
Вступ

Актуальність  дослідження.

Значна поширеність  захворювань і травм, складність і стійкість порушення функцій, що тривалою і часто стійкою втратою  працездатності, ставлять проблему медичної реабілітації хворих в ряд найважливіших  медико-соціальних проблем охорони  здоров'я.

Організація Об'єднаних Націй розробила спеціальну програму реабілітації, яка проводиться ВООЗ, Міжнародною організацією праці, ЮНЕСКО і Дитячим фондом ООН – ЮНІСЕФ.

У Україні реабілітація визначається як система державних, соціально-економічних, медичних, професійних, педагогічних, психологічних і інших заходів, направлених на попередження розвитку патологічних процесів, що наводять до тимчасової або стійкої втрати працездатності, на ефективне і раннє повернення хворих і інвалідів в суспільство і до суспільно-корисної праці.

Дитячий церебральний параліч — це група захворювань  у дітей з патологією центральної  нервової системи. Термін «церебральний  параліч» вживається для характеристики групи хронічних станів, при яких уражена рухова і м’язова активність з порушенням координації рухів. Слово «церебральний» означає «мозковий» (від латинського слова «cerebrum» – «мозок»), а слово «параліч» (від грецького «paralysis» – «розслаблення») визначає недостатню, низьку фізичну активність.

Причина церебрального  паралічу – враження одного або більше відділів мозку чи то в процесі внутрішньоутробного розвитку, чи то під час (або одразу після) родів, чи то в грудному віці. Зазвичай це відбувається під час ускладненої вагітності, яка є передвісником передчасних пологів.

Не завжди діагноз «ДЦП» ставиться одразу після народження. Захворювання може протікати під різними «масками» — синдромів м’язового гіпертонусу, дистонії, гіпотонії, підвищеної нервово-рефлекторної збудливості. Дітям з такими захворюваннями потрібно регулярно проходити медогляди, причому як у ортопеда, так і у логопеда. ДЦП необхідно лікувати у момент формування патології. І найголовніше – не пропустити його.

Сам по собі церебральний параліч не прогресує, тобто з’являється  з самого народження дитини та існує  впродовж усього життя. Рухові порушення зазвичай представлені слабкістю у певній групі м’язів, через що порушена хода, рух руками або, наприклад, закидається шия, можливі так звані гіперкінези – різкі стереотипні рухи у руках, ногах, мімічний мускулатурі, які насилу контролюються хворим. У ряді випадків при ДЦП можливе порушення інтелектуального розвитку й мови.

Вживані на практиці методики навчання плаванню дитини-інваліда вирішують, перш за все, проблеми лікувальної фізичної культури. Проте вони не враховують: комплексного прояву в умовах водного середовища тяжкості і характеру наслідків захворювань; можливості втрати освоєного уміння плавати хворою дитиною; життєвої необхідності оперативного, часом миттєвого, планування, формування і контролю рухових дій дитини-інваліда в умовах водного середовища; можливостей оперативного творчого створення системи умов формування і оперативної розробки адекватних моделей ефективного індивідуального навчання плаванню дітей з тяжкими наслідками церебрального паралічу; раніше, часом з народження, не відомих дитині, а тому і не засвоєних рухових дій, або втрачених, на відміну від нормального розвитку; придбаних, через особливості форми і синдромів захворювання; мимоволі виконуваних рухових дій учня; особливостей індивідуального навчання з урахуванням умов виховання «домашньої дитини» або у разі сумісного перебування в різних вікових групах дитячого саду здорових дітей і детей з наслідками захворювань.

В даний час в галузі теорії і практики спортивного плавання (Н.Ж. Булгакова, 1971–2001; Т.В. Ермілова, 1981; Д.Ф. Мосунов, 1992; А.І. Льоховий, 1997), оздоровчого плавання (Т.З. Казаковцева, 1984; Т.Н. Осокіна, 1985; 1984; Е.К. Воронова, 1995; С.Ф. Курдибайло, 1996; Т.Г. Меньшуткіна, 2000; О.В Новосельцев, 2000), адаптивної фізичної культури (С.П. Евсєєв, 2000, 2005; Л.В. Шапкова, 2000; В.П. Жіленкова, 2001), гідрореабілітації (Д.Ф. Мосунов, 1998, 2001, С. Л. Шпак, 2002), лікувальної фізичної культури (І.П. Лебедєва, 1988; Н.П. Рябуха, 1994) відбувається активний пошук і розробка нових засобів і методів навчання руховим діям, вдосконалення тих, що є. Визначальним критерієм розробки ефективних засобів і методів є їх доступність і відповідність віковим періодам розвитку і фізичній підготовленості дитини. Особливий облік у вибиранні дидактичних засобів необхідний для організації і проведення занять з дітьми-інвалідами, що мають різні відхилення в стані здоров'я, що виявляються в рухових діях, зокрема у водному середовищі, що несе потенційну небезпеку для життя і здоров'я (Д.Ф. Мосунов, В.Г. Сазикін, 1998, 2002).

Вживані на практиці методики навчання плаванню дитини-інваліда вирішують, перш за все, проблеми лікувальної фізичної культури (Ю.К. Миротворцев, Н.А. Біла, 1970; Г.А. Паравян, 1980; І.П. Лебедева, 1988, Л.А. Бородін, Р.Д. Назарова, 1988; О.В. Кузьменко, 1990). Проте вони не враховують: комплексного прояву в умовах водного середовища тяжкості і характеру наслідків захворювань; можливості втрати освоєного уміння плавати хворою дитиною; життєвої необхідності оперативного, часом миттєвого, планування, формування і контролю рухових дій дитини-інваліда в умовах водного середовища; можливостей оперативного творчого створення системи умов формування і оперативної розробки адекватних моделей ефективного індивідуального навчання плаванню дітей з тяжкими наслідками церебрального паралічу.

Відсутні в літературі характеристики рухових дій дітей з різними формами захворювань церебральним паралічем, зокрема з тяжкими наслідками, в умовах водного середовища. Відсутні методики комплексного педагогічного спостереження за руховими діями і станом організму дитини-інваліда в умовах водного середовища. Це штучно стримувало підвищення ефективності гідрореабілітації дитини.

Об’єкт дослідження – діти з наслідками дитячого церебрального паралічу в різних формах складності.

Предмет дослідження – гідрореабілітація в системі комплексного лікування дитячого церебрального паралічу.

Мета  дослідження – вивчити дитячий церебральний параліч як проблему фізичної реабілітації та розробити на основі теоретичних положень методику гідрореабілітації ДЦП.

Гіпотеза  дослідження – застосування комплексної методики гідрореабілітації сприятиме оптимізації рухових функцій дитини та покращення загального функціонального стану.

Практичне значення дослідження полягає у перспективах впровадження методики гідрореабілітації у регулярну практику діяльності реабілітаційного центру.

Завдання  дослідження:

1. Сформувати поняття про дитячий церебральний параліч: причини, симптоми та види, методи обстеження та діагностики.

2. Розробити комплексну характеристику методів реабілітації хворих на ДЦП.

3. Обгрунтувати  методику гідрореабілітації в  системі відновлення функцій  організму хворих на ДЦП

4. Розробити  критерії оцінки динаміки фізичного розвитку дитини – інваліда при впровадженні експериментальної методики.

5. Провести експериментальний аналіз ефективності розробленої методики.

Структура роботи: дипломна робота виконана на ____ сторінках. Робота складається з трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, додатків та  списку використаної літератури у кількості _____ джерел.

 

Розділ І. Дитячий церебральний параліч в системі фізичної реабілітації: причини, симптоми та розвиток

 

1.1. Поняття  про дитячий церебральний параліч. Генезис проблеми в історичному контексті.

 

Дитячий церебральний параліч (ДЦП) є збірним терміном для групи захворювань, які проявляються в першу чергу порушеннями рухів, рівноваги та положення тіла. Церебральний параліч спричиняється порушенням розвитку мозку або пошкодженням однієї чи декількох його частин, які контролюють м’язовий тонус та моторну активність (рухи). Перші прояви ураження нервової системи можуть бути очевидними вже після народження, а ознаки формування ДЦП можуть виявлятися ще в грудному віці. Діти з церебральними паралічами переважно відстають у своєму моторному розвитку і пізніше досягають таких віх моторного розвитку, як перевертання, сидіння, повзання та хода [12, c.45].

Спільним для  всіх пацієнтів з церебральними  паралічами є складнощі контролю над свідомими рухами та координування  роботи м’язів. Через це навіть простий рух є складним до виконання при ДЦП.

Церебральні паралічі можуть проявлятися підвищенням  м’язового тонусу (гіпертонією або  спастикою) або його пониженням (гіпотонією м’язів), неконтрольованими мимовільними рухами (гіперкінезами), порушеннями рівноваги, координації, утриманням положення тіла, що затрудняє оволодіння мовою розвиток ковтання, ходи, та багатьох інших функцій.

Часто моторні  порушення супроводжуються затримкою  розумового розвитку, судомами, порушенням дихання, порушенням травлення та контролю за сечовиділенням і випорожненням кишечника, труднощами при прийомі їжі, частим карієсом, деформаціями скелету, проблеми зі слухом та зором, також в подальшому формують розлади поведінки та труднощі в навчанні.

Вираженість цих  порушень коливається в широких межах від дуже незначних, майже непомітних проявів до виражених грубих порушень функції.

Хоча вираженість  вищезгаданих проблем може збільшуватися  або зменшуватися протягом часу, але  загалом вважається, що це захворювання не прогресує і стан хворих не погіршується [15].

Історія вивчення ДЦП

Термін ДЦП  існує вже більше століття, сама хвороба ймовірно існувала і без  назви на протязі всієї історії  людства. Однак, незважаючи на свою довгу  історію, дотепер немає єдності  в поглядах на цю проблему.

Поряд з узагальненим терміном ДЦП у клінічній практиці іноді використовується термін хвороба  Літтля. Така назва була запропонована  на честь британського хірурга- ортопеда Вільяма Джона Літтля (Wіllіam John Lіttle), який у середині ХІХ сторіччя першим установив причинний зв'язок між ускладненнями під час пологів та порушеннями розумового і фізичного розвитку дітей після народження.

Його погляди  були підсумовані в статті “Про вплив патологічних і важких пологів, недоношеності й асфіксії немовлят на розумовий і фізичний стан дітей, особливо щодо деформацій” [Lіttle W.J., 1862]. Ця стаття, адресована акушерському суспільству Великобританії, частіше цитується в публікаціях і статтях про церебральні паралічі.

Роботи Літтля привернули увагу його сучасників. Про це свідчать три коментарі, опубліковані відразу після його статті [Kavcіc A, 2005]. Відповідаючи своїм опонентам, Літтль не сверджував своєї першості в описі неврологічних наслідків патологічних пологів. Не знайшовши інформації стосовно цього в англійській медичній літературі, він цитував Вільяма Шекспіра. На думку Літтля, в описі Річарда ІІІ явно вгадуються деформації, що виникли внаслідок недоношеності і можливо, ускладнень під час пологів.

Подібні рухові порушення називалися хворобою Літтля до тих пір, поки канадський лікар Вільям Ослеру 1889 році не запропонував використовувати термін церебральні паралічі [Osler W, 1889]. У великій монографії “Церебральні паралічі у дітей” він також відзначив зв'язок між важкими родами і поразками нервової системи в дітей.

Дитячий церебральний параліч, як окрему нозологічну форму, що поєднує різноманітні моторні  порушення церебрального походження, першим виділив відомий віденський невропатолог, а згодом - видатний психіатр і психолог Зиґмунд Фрейд [Freud S, 1897].

В усіх попередніх публікаціях XІ століття, присвячених  моторним порушенням у дітей, термін “церебральний параліч” якщо і  використовувався, то лише в комбінації з іншими термінами (наприклад, “церебральний  родовий параліч”). Проте, щоденна  клінічна практика другої половини XІ століття потребувала в конкретизації термінології. У своїй монографії Фрейд пише, що термін “дитячі церебральні паралічі” поєднує “ті патологічні стани , що уже давно відомі, і в які над паралічем переважає м'язова ригідність або спонтанні м'язові посмикування” [27, 45].