Гідрореабілітація як метод оптимізації функціонального стану дитини з наслідками ДЦП

Оцінка уміння виконати вправу «лежання» на спині: самостійно – 3 бали, за допомогою тренера – 2 бали, відсутність уміння виконати вправу – 1 бал.

Оцінка уміння виконати вправу «ковзання» на грудях: самостійно – 3 бали, за допомогою тренера – 2 бали, відсутність уміння виконати вправу ковзання – 1 бал.

Оцінка уміння виконати вправу «ковзання» на спині: самостійно – 3 бали, за допомогою тренера – 2 бали, відсутність уміння виконати вправу ковзання – 1 бал.

Оцінка уміння виконати вправу воді «рух ногами на грудях: самостійно кролем на груди/на спині – 3 бали, за допомогою тренера – 2 бали, відсутність уміння виконати вправу (неможливість виконання із-за спастики кінцівок) – 1 бал.

Оцінка уміння плавання на дистанції 3 метри (для віку 1,5–3 року): самостійно – «відмінно», за допомогою тренера – «добре», відсутність уміння плавання – «без оцінки».

Оцінка уміння плавання на дистанції 10 метрів (для віку 4–7 років): самостійно – «відмінно», за допомогою тренера – «добре», відсутність уміння плавання – «без оцінки».

Оцінка уміння плавання на дистанції 25 метрів (для віку 8–16 років): самостійно – «відмінно», за допомогою тренера – «добре», відсутність уміння плавання – «без оцінки» [34].

 

Висновки до другого розділу.

Проведено аналіз методики рухових дій у водному  середовищі дитини хворої на ДЦП. Наведено характеристику рухових дій дітей  інвалідів при початковому навчанні плаванню та основні засоби підвищення рухової активності хворих на ДЦП в умовах водного середовища.

В результаті авторських педагогічних експериментів і узагальнення  досвіду роботи провідних реабілітологів нами доведена принципова можливість навчання плаванню дітей з важкою формою церебрального паралічу. В процесі початкового навчання плаванню це дозволяє відзначити загальні особливості виконання вправ, сприяючі зрештою самоформированию здатності учня до самодостижению якісно нового, більш високого рівня життєвого самозабезпечення і соціальної активності .

Представлена нижче характеристика вправ грунтується на великому об'ємі фактичного об'єктивно зафіксованого матеріалу і може бути використана в практиці тренера і фахівця, а також як початковий матеріал при виконанні подальших наукових досліджень.

Розроблено  критерії оцінки динаміки фізичного  розвитку дитини – інваліда при  впровадженні експериментальної методики.

 

 

 

Розділ ІІІ. Експериментальний  аналіз ефективності розробленої методики.

3.1. Методи  дослідження та організація експерименту

Теоретичні  методи  дослідження.

Теоретичний аналіз науково-методичної літератури літератури дозволив зۥясувати етіологію та  патогенез ДЦП, дослідити вплив фізичної дії вправ на організм хворих з проблемами рухової активності, вивчити основні принципи методик реабілітації хворих з ДЦП.

Сучасні науковці, a саме: Бадалян Л.О., Журба Л.Т., Тимонина О.В., Дубровский В.И., Кулеш Н.С., Подкорытов B.C., в галузі ДЦП присвячують свої роботи питанням дослідження етіологічних, патогенетичних та клінічних особливостей ДТП у дітей. Pоботи таких науковців, як  Дубровський В.И., Козявкин В.И., Кулеш Н.С., Нікішина Л.Т., Попов С.Н., Шипицина Л.М., Штеренгерц А.Е. приділяють увагу та розглядають питання методів фізичної реабілітації дітей з ДЦП. Ежов В.В., Ежова Л.В., Андрияшек Ю.И., Замша Т.Т. рекомендують впровадження методів гідрокінезотерапії в комплекс лікування дітей з ДЦП.

Для отримання  результатів програма дослідження  містила мету і завдання дослідження, визначення об'єкта та питання, що підлягали  спостереженню, визначення кількості  та загальної тривалості спостережень.

На теоретичному рівні наукове мислення дослiдженої проблеми допомогло узагальнити  теоретичні результати (абстрагування, аналіз та синтез, узагальнення і т. д.) та дозволили зробити послідовне дослідження зібраних данних, висловити поняття і судження, зробити висновки про проведене дослiдження.

Емпіричні методи  

Емпіричні методи дослідження були пов’язанi з сенсорним (чуттєвим) досвідом. Емпіричне дослідження  забезпечує можливість свого відтворення  і підтвердження спростування. До емпіричних методів, які використані у роботі, були залучені спостереження, опис, вимірювання і експеримент.

Спостереження було направлене на сприйняття явищ об'єктивної дійсності. Методом опису було зафіксовано  відомості про вивчаємо проблему. Емпіричний метод вимірювання порівнює досліджений об'єкт з якими-небудь подібними властивостями. Експеримент спостерігає об'єкт в спеціально створених і контрольованих умовах, що дозволяє відновити хід явища при повторенні умов.

Емпіричний  процес пізнання включає в себе три взаємозалежні між собою форми:

Відчуття, що відтворює  зображення в свідомості людини окремі сторони, властивості предметів, безпосередній  вплив їх на органи чуття;

Сприйняття, що відтворює цілісний образ предмета, безпосередньо даний у живому спогляданні сукупності всіх своїх сторін, синтез даних відчуттів; 

Уявлення, що узагальнює чуттєво-наочний образ предмета, який впливає на органи чуття в  минулому, але не сприймається в  даний момент.

Методи психолого-педагогічного  спостереження, експертних оцінок і психодіагностики

Психолого-педагогічнe спостереження – передбачає активне  формування психічних якостей, процесів, що досліджуються безпосередньо  під час навчально-виховної діяльності.

Для отримання  найбільш повних даних про розвиток дитини, необхідних для психодіагностики та визначення шляхів корекційної роботи, проводилось комплексне обстеження. Задачі цього обстеження:

- уточнення  характеру та причин ДЦП в  дитини;

- вивчення індивідуальних  особливостей психічного розвитку  дитини;

- визначення  умов виховання і навчання дитини (в родині, в спеціальному або масовому дошкільному закладі);

- обґрунтування  педагогічного прогнозу;

- контроль за  вихованням і навчанням дитини;

- підготовка  рекомендацій для батьків.

Принципи психолого-педагогічного  спостереження:

1. Комплексний  характер вивчення.

Діагностика проводилaсь за такими напрямками: медико-фізіологічний, психолого-педагогічний, соціологічний. Брaли участь лікарі – невропатолог, психолог, психіатр. Обов’язково аналізувалися  умови життя дитини, можливість участі батьків та інших родичів в процесі навчання та корекційної роботи.

2. Всебічний  характер психолого-педагогічного  обстеження.

Психолого-педагогічне  обстеження включалo вивчення всіх сторін психіки: пізнавальних процесів, мовлення, емоційно-вольової сфери та особистісних особливостей.

3. Врахування  віку дитини при організації  психолого-педагогічного вивчення.

Підбір методів  обстеження відповідав віку дитини.

4. Вивчення дитини  в динаміці.

Динамічне вивчення дітей проводилoсь на протязi участi в розробленiй методицi використання лiкувального та спортивного плавання.

5. Індивідуальний  підхід до дитини.

Передбачав  врахування віку, статі, індивідуальних особливостей дитини, створення під  час обстеження комфортної для неї  обстановки. Індивідуальний підхід базувався на попередньому знайомстві з історією розвитку дитини, особливостями сімейного виховання, характером спілкування.

6. Якісний аналіз  результатів обстеження і виявлення  потенційних можливостей дитини.

Окрім визначення результативності виконання завдань оцінювали якісні показники: спосіб виконання завдань, інтерес до діяльності, самостійність, використання допомоги, научуваність.

Етапи проведення експерименту:

• Підготовчий етап проведення експерименту.
• Дослідницький етап, що охоплює констатувальний, формувальний та контрольний експеримент.
• Обробка даних дослідження.
• Інтерпретація даних дослідження та формулювання висновків.
• Впровадження результатів експерименту.

Метод експертних оцінок - це один з різновидів методу опитування. Експертне опитування про  стан хворого до впровадження запропонованого методу та пiсля poзподіляли на різновиди за рівнем стандартизації процедур та технікою роботи. За рівнем стандартизації процедур використали анкети з відкритими запитаннями.

Під технікою роботи було використано бальнi оцінки та ранжування. Метод експертних оцінок має логічно взаємопов'язані етапи, які є основними етапами експертизи. Початковий етап (організація експертизи) включає:  
1. Визначення цілі і завдання експертизи, постановку проблеми.

Визначення  міри відповідальності, прав і повноважень робочої групи експертів.

Встановлення  термінів проведення експертизи.

Підбір експертів, формування експертних груп (при необхідності визначення їх компетентності).

Основний етап експертизи пов'язаний зі збором даних, проведенням дослідницької роботи та експертною оцінкою, аналізом наявного матеріалу. Технологія експертизи, використання сукупності методів та критеріїв оцінки залежать від характеру експертизи, області її застосування. Експертна оцінка є результатом аналітичної діяльності, заснована на вмінні бачити та розв'язувати протиріччя, прогнозувати, передбачати і знаходити нестандартні рішення. Завершальний етап експертизи - опитування експертів (індивідуальний чи груповий; особистий, очний чи заочний; усна або письмова), оформлення документа (звіт, довідка, рецензія тощо), прийняття експертного висновку - основи для компетентного управлінського рішення.

 

3.2. Кількісний  та якісний облік результатів  експерименту. Статистичний аналіз отриманих даних

 

Нами запропонована  карта обстеження обліку рухів:

Чи може хворий самостійно, за допомогою, чи не може (відзначається  відповідно балами - 3, 2, 1

а) лежачи на спині, підняти і повернути голову;

б) те ж саме, лежачи на животі;

в) з положення  лежачи на спині повернутися на бік, на живіт;

г) з вихідного  положення, лежачи на животі, встати на четвереньках;

д) взяти в  руки предмет і втримати його на 10 рахунків;

е) перекласти предмет  із руки в руку;

ж) сидіти;

з) стояти;

и) ходити (спосіб пересування).

Позитивними моментами  запропонованої карти є простота вимог і в той же час їх специфічність. Все це дає можливість з'ясувати дійсно дуже важливі порушення в руховій сфері хворих.

Значне поліпшення відзначали в тих випадках, коли хворий опановував нові основні рухові навички, тобто: більш складний спосіб сидіння, стояння, пересування, ручних дій. Наприклад, сидів з фіксацією на стільці, став сидіти самостійно.  
Сюди ж належать і інші показники: обмеження рухливості в суглобі усунуто повністю; відзначається стійке зниження гіпертонусу м'язів, з'явилося активне розслаблення; відзначається значне поліпшення ходи, що виражається в стійкому оволодінні елементами кроку, або аналогічні покращення в ручних діях; утримує рівновагу в нових положеннях; значно зменшилися мимовільні рухи, що дає можливість здійснювати цілеспрямовані дії, може сам затримувати мимовільні рухи і т. д.

Поліпшення  визначалося в тих випадках, коли покращувався колишній спосіб виконання  сидіння, стояння, пересування, ручних дій. Крім того, є деяке зменшення  контрактур, деформацій, знижений тонус м'язів при пасивних рухах, збільшення амплітуди пасивних і активних рухів; появлення деяких довільних рухів, краще утримування рівноваги в колишніх вихідних положеннях, зменшення мимовільних рухів при певних положеннях тіла і т. д.

Для остаточного визначення оцінки потрібно, щоб результати були проявлені не в якому-то одному показнику, а не менше ніж в 3-4 пунктах.

Клінічно-нервологічні показники ДЦП у хворих зареєстрували  видозмінений тонус м'язів (гіпертонус, гіпотонус), відставання психомоторному і мовного розвитку. В залежності від ступеня важкості ураження мозку у дітей були слабо виражені або зовсім не виникали вроджені рухові рефлекси: захисний, повзання, опори, крокового руху тощо, тобто порушувалася основа, на базі якої формувалися настановні рефлекси. У положенні сидячи і при вертикальній установці у хворих домінувала згинальна поза голови, тулуба, рук і ніг. У хворих спостерігали порушену функціональну діяльність вроджених рефлексів, відзначалася підвищена активність тонічних рефлексів, були ознаки підвищення м'язового тонусу. Підвищення м'язового тонусу, як правило, спостерігалося в м'язах - згиначах (в залежності від ступеня порушення м'язового тонусу). Може також спостерігатися підвищення тонусу в м'язах - розгиначах (в окремих групах м'язів або в усіх групах). У значної частини дітей в анамнезі було поєднання кількох факторів ризику. При ДЦП досить часто моторні патології супроводжувалися запізненням розумового розвитку, конвульсіями, порушенням дихання, порушенням травлення та контролю за сечовиділенням і випорожненням кишечника, труднощами при їжі, частим карієсом, деформаціями скелета, проблемами зі слухом та зором. Вираженість цих порушень коливалася у великих межах від дуже маленьких та майже непримітних проявів до виражених грубих порушень функцій.

На початку  для експерименту було відібрано 30 дітей і поділені на 2 групи методом  випадкового відбору по 15 чоловік  в кожній.

Якісний аналіз результатів експерименту.

В проаналізованій групі 89% складали пацієнти з різними формами дитячого церебрального паралічу, 6% – з вертеброгенною патологією, 3% із наслідками органічних уражень нервової системи (інсульти, травми), та 2% – з іншими захворюваннями. Серед пацієнтів з ДЦП 73% хворих мали спастичний тетрапарез, 16% – спастичний дипарез, у 7% – геміпарез, у 2% діагностовано атонічно-астатична, та ще у 2% – гіперкінетична форма хвороби (Рис 1).