Соціально–економічна природа малого підприємництва та особливості його розвитку в трансформаційній економіці

       II. До непрямих заходів належать численні податкові знижки та пільги, які полегшують умови діяльності підприємницьких структур на важливих етапах їхнього розвитку (створення, формування основних та оборотних фондів, інвестицій, НДДКР, професійна підготовка кадрів, експорт тощо).

       Серед заходів податкового характеру  слід зазначити такі:

• повне звільнення нових підприємств від податків на прибуток протягом перших двох років роботи, на 75 % – на третьому році, на 50 % – на четвертому і 25 % – на п'ятому;
• звільнення протягом перших двох років роботи від сплати податку на забудовану територію, професійного податку тощо;
• знижки для підприємств, які мають намір укоренитися на іноземному ринку;
• знижка на науково–дослідні витрати;
• режим прискореної амортизації для устаткування;
• знижка на витрати, пов'язані з професійною підготовкою кадрів тощо.

       III. Усе більшого розвитку набуває  і така форма підтримки, як  фінансування через товариства ризикового капіталу або венчурний капітал.

       У Франції нараховується понад 100 таких  товариств. На частку венчурного капіталу може припадати до 40 % фінансових активів  підприємства.

       Велику  роль у становленні та розвитку французького венчурного капіталу відіграє держава, яка бере активну участь у його організації, підтримці, страхуванні від ризиків і контролі. Венчурний капітал практично повністю перебуває під прямим контролем фінансово–кредитних установ, які є його головними акціонерами (він розвивається виключно завдяки приватній ініціативі й поза банківською мережею у США).

       Державну  підтримку малого підприємництва в  Російській Федерації спрямовано на забезпечення таких умов, за яких суб'єкти підприємницької діяльності мають можливість розгорнути свою діяльність як повноправні учасники ринкової економіки.

       Уряд  Росії керується тим, що стабілізації виробництва, а з часом відродження і, головне, поновлення економічного зростання як основної мети нового етапу реформ може бути досягнуто, якщо в найближчій перспективі у виробництві почнеться швидке зростання конкурентоздатного приватного сектору.

       Одне  із ключових завдань у розв'язанні цієї надзвичайно складної проблеми полягає в тому, щоб максимально переключити ресурси держави з підтримки старих, безперспективних виробництв на стимулювання зростання підприємництва, приватних інвестицій, їхнє прискорене зростання компенсуватиме спад у старих виробництвах і стане методом підйому економіки.

       Державна  підтримка підприємництва зосереджується на таких основних напрямах:

• формування відповідної нормативно–правової бази;
• виділення ресурсів із федерального бюджету на селективну підтримку інфраструктури підприємництва, окремих малих підприємств, що працюють на пріоритетних напрямах;
• створення умов для залучення вітчизняних і закордонних інвестицій;
• здійснення комплексу заходів із підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації працівників малого підприємництва;
• забезпечення соціального захисту працівників підприємницьких структур, а також конструктивна взаємодія підприємств різних форм власності.

       Досвід  більшості зарубіжних країн підтверджує, що державна політика щодо малого підприємництва є важливим самостійним системним  напрямом соціально–економічної політики держави в цілому відповідно до основних національних інтересів. Ця політика формується за принципом створення сприятливого середовища щодо розвитку малого підприємництва, особливо в тих напрямах діяльності, які дають максимальний соціально–економічний ефект у країні або в регіоні.

       Однак система державної підтримки  малого підприємництва, про що свідчить світовий досвід, формується з урахуванням державного й політичного устрою, напрямів економічного розвитку, традицій регулювання і самоорганізації підприємницької діяльності, стану бюджетної та кредитно–фінансової системи, рівня громадської свідомості та інших факторів. Тому пряме перенесення на український грунт американської, французької, німецької або будь–якої іншої моделі державної підтримки малого підприємництва не можливе.

       Водночас  дослідження організаційних структур і механізмів підтримки малого підприємництва в інших країнах дає змогу  визначити загальні риси, властиві для кожної із цих країн, незважаючи на моделі їхнього розвитку й ті чи інші національні особливості. Ці загальні риси слід враховувати при формуванні системи підтримки та розвитку малого підприємництва. Це такі риси:

• наявність спеціальних правових актів, що визначають мету державної політики й регулюють комплекс питань державної підтримки підприємницької діяльності;
• наявність розвинутої системи спеціалізованих урядових закладів та організацій із державним або змішаним капіталом, які забезпечують скоординоване виконання комплексу завдань щодо підтримки підприємництва, зокрема малого;
• регіональне розмежування функцій між центральними, регіональними і місцевими органами державної влади з делегуванням широких повноважень адміністративно–територіальним одиницям при збереженні за центральними органами загальних координаційних функцій, що забезпечує єдність економічного простору та господарського регулювання;
• розробка й реалізація системи державних програм фінансового, технологічного, інформаційного, консультаційного, зовнішньоекономічного, кадрового сприяння малому підприємництву;
• асигнування програм підтримки малого підприємництва з бюджетів різних рівнів, створення стимулюючих податкових інструментів, використання різноманітних форм і методів фінансування, створення спеціалізованих фінансових, кредитних, страхових та інвестиційних інститутів, заохочення приватних кредитів та інвестицій у сферу малого підприємництва шляхом державних гарантій, страхування тощо;
• орієнтація на непрямі форми підтримки малого підприємництва, які не спотворюють (не деформують і не гальмують) вплив ринкових механізмів;
• взаємодія органів державної влади різних рівнів із спілками та об'єднаннями підприємців з метою врахування їхніх пропозицій при розробці та прийнятті відповідних рішень, нормативно–правових актів тощо.

       Світовий  досвід свідчить про те, що особливо велику роль відіграє державна підтримка  малого підприємництва у кризових умовах, коли економіка потребує докорінної структурної перебудови і вкрай необхідне зниження соціальної напруги. Прикладом цього можуть бути післявоєнні Японія і Німеччина, Англія кінця 70–х років, країни Східної Азії в останні 10–15 років. Досвід зарубіжних країн становить певний інтерес для України, і загальні риси, властиві багатьом країнам, мають враховуватися при формуванні державної політики підтримки малого підприємництва в Україні.³⁸ 
 
 
 
 

2.2.   Особливості державного регулювання малого підприємництва в Україні

       Цілеспрямована  державна підтримка малого підприємництва має виключно важливе значення для  перехідної економіки України. Необхідно  зазначити, що формально державна підтримка  малого підприємництва вже кілька років  визначається в урядових документах як один із головних напрямів економічної  реформи. Про це свідчать, зокрема, Указ Президента України № 466/2009 Про стимулювання розвитку підприємницької діяльності в умовах світової фінансової кризи³⁹ також Закон України від 21 грудня 2000 року №2157–III “Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні”⁴⁰, та Закон України від 19 жовтня 2000 року N 2063–III “Про державну підтримку малого підприємництва”⁴¹

       Але слід зазначити, що зроблено лише перші, не завжди правильні та послідовні кроки по шляху формування цілісної політики підтримки малого підприємництва і створення механізмів її реалізації. Деякі заходи державного регулювання мають суперечливий характер, основні напрями підтримки фактично не забезпечені ресурсами. Усе це потребує чіткішого наукового підходу до формування державної політики підтримки та розвитку малого підприємництва.

       Перш  за все необхідно визначити поняття  державної політики підтримки малого підприємництва, її об'єктивну необхідність та суть.

       Державна  політика підтримки  малого підприємництва, на нашу думку, – це сукупність (комплекс) пріоритетних рішень, які визначають основні напрями і форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку малого підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб'єктів господарювання.

       Під державною підтримкою слід розуміти, з одного боку, державне регулювання цього сектору економіки, що передбачає насамперед свідоме формування державними структурами правових, економічних та організаційних умов становлення і розвитку малого підприємництва, а, з іншого боку, – створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, які залучаються у сферу малого підприємництва на пільгових засадах або безоплатно.

       Щодо  підтримки малого підприємництва як важливої економічної функції держави необхідно визначати два елементи: забезпечуючий і управлінський. Забезпечуючий елемент у даному разі означає обслуговування суб'єктів малого підприємництва, як зазначено в Законі України "Про підприємництво". Держава сприяє забезпеченню його матеріально–технічними ресурсами, надає земельні ділянки, передає державне майно, сприяє організації інформаційного обслуговування, надає цільові кредити та інші види допомоги³.

Управлінський елемент державної підтримки малого підприємництва завжди пов'язаний із розв'язанням організаційно–адміністративних питань, плануванням, контролем. Саме цей елемент, на нашу думку, має стати провідним, оскільки він надає розвитку малого підприємництва стійкого, більш ефективного та управлінського характеру. Поняття "підтримка малого підприємництва", яке так часто використовується, означає, на думку О.А. Шулуса, і з цим важко не погодитися, "...синтез управлінського та забезпечуючого аспектів системи, що розглядається.

       Комплекс  практичних заходів державної підтримки, що спрямовані на перелом негативних тенденцій у процесі становлення та розвитку малого підприємництва, а в кінцевому підсумку – на здійснення останнім усіх своїх соціально–економічних функцій, необхідно зосередити на трьох основних напрямах. По–перше, наведення елементарного порядку в зовнішньому середовищі малого підприємництва. Це передбачає насамперед: створення та вдосконалення відповідної правової бази; реформування оподаткування; ліквідація (у крайньому разі – обмеження) адміністративних бар'єрів; захист суб'єктів малого підприємництва від злочинних посягань; покращення умов збуту; сприяння розвитку кооперативних зв'язків з великим бізнесом тощо.

       По–друге, це здійснення регулюючого впливу на внутрішнє середовище малого підприємництва, перш за все по лінії надання виробничої прямої ресурсної (насамперед фінансової) підтримки суб'єктам малого підприємництва. Ясна річ, що тут має бути визначено чіткі пріоритети. До пріоритетів фінансової підтримки малого підприємництва слід віднести: підприємництво виробничої сфери; стимулювання інноваційної діяльності та інвестиційної активності тощо.

       По–третє, це організаційне вдосконалення системи (підсистеми) державної підтримки. Формування та вдосконалення системи державної підтримки малого підприємництва має враховувати два аспекти; по–перше, в структурі цієї системи розрізняються та взаємодіють три рівні: загальнонаціональний, регіональний (як правило – обласний) та місцевий; по–друге, кожен рівень сам утворює відповідну систему, яка містить три взаємопов'язані блоки: концептуально–програмний, організаційно–ресурсний та функціональний. До концептуально–програмного блоку входять цілі, принципи, методи, концепції та програми підтримки малого підприємництва. Організаційно–ресурсний об'єднує спеціалізовані органи державного управління малого підприємництва, а також об'єкти інфраструктури, які мають відповідні ресурси та кадри. Функціональний блок охоплює основні напрями діяльності системи в цілому.

       Які ж основні чинники, що зумовлюють формування державної політики підтримки  малого підприємництва?

       По–перше, мале підприємництво як складова приватного сектору економіки перебуває в нашій країні у процесі становлення. До недавнього часу цього сектору економіки практично не було. Виступаючи у Верховній Раді 21 березня 1997 року зі щорічним посланням про внутрішнє і зовнішнє становище держави, Президент України зазначив, що "...у своїй економічній стратегії нам потрібно постійно враховувати, що ми йдемо від моделі, де панівну роль відігравала державна власність, до багатоукладної економіки, де провідні функції належатимуть приватному сектору. Сьогодні він у процесі становлення і вже тому потребує підтримки". Ясна річ, насамперед це стосується безпосередньо малого підприємництва.

       По–друге, мале підприємництво є структуроутворюючим елементом ринкової економіки. Здатність малого підприємництва до структуроутворення ринку висуває завдання його становлення серед пріоритетних (першочергових) заходів економічної політики України. Мале підприємництво має особливе, виняткове значення у перехідний період до ринкової економіки. Саме воно стимулює економічну конкуренцію, структурну перебудову економіки, сприяє послабленню монополізму, формуванню нової соціальної верстви підприємців–власників, які складають соціальну базу економічної реформи, забезпечують стабільнісь суспільства і гарантії незворотності руху до ринку.

       По–третє, мале підприємництво є провідним сектором ринкової економіки, найбільш масовим, динамічним та гнучким. У секторі малого і середнього підприємництва ринково розвинених країн зосереджено велику частку економічно активного населення (від 49 % у Великобританії до 78 % у Японії), виробляється значна частка (50–60 %) ВВП. Кількість зайнятих у малому підприємництві України понад 2 млн чоловік, або майже 10 % зайнятого населення, понад 9 % ВВП виробляється в цьому секторі економіки.