Соціально–економічна природа малого підприємництва та особливості його розвитку в трансформаційній економіці

       Яскравим  прикладом ефективного використання стимулюючої державної політики щодо малих та середніх підприємств є післявоєнна Німеччина, яка досягла значних успіхів у

       Федеральний уряд ФРН здійснює заходи з підтримки  малого та середнього підприємництва. Вони спрямовані на забезпечення відповідних умов конкуренції для "міттельштанда". Головний важіль – Картельне право, яке законодавчо оформлене у 1957 році і неодноразово переглядалося відтоді з погляду зміцнення позицій малих і середніх підприємств. Держава регулює вихід на ринок, процес злиття фірм. У разі дискримінації малі фірми можуть звернутися до відповідних інстанцій на федеральному й земельному рівнях.

       Головний  принцип, який закладено в основу системи державної підтримки  малого та середнього підприємництва у ФРН, – надання допомоги, що стимулює розвиток "самодопомоги". Загальна мета державної підтримки – підвищення ефективності та конкурентоспроможності цього сектору економіки. Нині на передній план вийшли проблеми стимулювання цих підприємств у нових землях ФРН.

       Так, активно використовуються в нових  землях ФРН податкові пільги, які мають три головні види:

• спеціальні норми амортизаційних відрахувань;
• створення резервів прибутку, який не оподатковується;
• інвестиційні надбавки, що надаються податковими відомствами.

       Спеціальні  норми амортизаційних відрахувань  поширювалися на всі інвестиції у  колишній НДР протягом 1990 р. і спрямовані на створення нових робочих місць, випуск технічно передової продукції, експортні поставки. Вкладені кошти  списувалися за 3 роки, причому за перший рік амортизувалося 50 % вкладеного капіталу, за другий – 30 % і за третій – 20 %¹⁰.

       Фінансова допомога малим та середнім підприємствам  надається за такими напрямами:

• надання позик на розширення, реконструкцію, придбання і створення підприємств;
• фінансування участі в капіталі великих підприємств;
• довгострокове інвестування або збереження робочих місць;
• поручительство перед кредитними товариствами;
• інвестиційна допомога у проведенні енергозберігаючих заходів;
• стимулювання впровадження передової технології, підвищення кваліфікації кадрів, охорони навколишнього середовища;
• субсидіювання науково–дослідних і дослідно–конструкторських робіт;
• регулювання доходів підприємств, капітальних вкладень за допомогою реалізації спеціальних програм кредитування, а також прибутку – за допомогою встановлення диференційованих податкових ставок.

       Федеральний уряд чітко обмежує сфери діяльності компаній, що мають право отримувати такі позики.

       До  таких сфер належать:

• освоєння малообстежених районів країни;
• захист навколишнього середовища;
• нове цивільне будівництво;
• виробництво й експлуатація електронно–обчислювальної техніки;
• професійне навчання й курси перекваліфікації персоналу.

       Кошти передаються приватним банкам, що здійснюють цільове фінансування малих фірм, отримавши дозвіл (право) на одержання цих позик. У ФРН обмежуються абсолютні розміри позик, що надаються малим фірмам. Для дрібних виробників їхня межа становить 600 тис. марок, у роздрібній торгівлі – 700 тис, оптовій і зовнішній торгівлі – 900 тис, у промисловості – 1 млн марок. При цьому держава гарантує кредитній установі повернення 80 % наданої позики. Отримання одного виду фінансової допомоги не виключає отримання інших.

       Малим та середнім підприємствам надається  допомога в інноваційній сфері, навчанні підприємців і менеджерів, різноманітні консультаційні послуги тощо.

       Заслуговує  на увагу досвід комплексної (багатопланової і всебічної) підтримки малого підприємництва в США. Про пряму зацікавленість уряду США в широкій підтримці малого підприємництва свідчить діяльність різноманітних структур. До їхнього складу входять:

• комітети з малого бізнесу в Сенаті та Палаті представників Конгресу США;
• Центр малого бізнесу Міністерства торгівлі;
• спеціальні підрозділи та цільові програми допомоги окремим групам підприємств у інших міністерствах і державних відомствах;
• Торговельна палата;
• підприємницькі асоціації;
• спеціальні органи підтримки у штатах;
• Адміністрація малого бізнесу.

       Найбільшу роль у регулюванні американського малого бізнесу відіграють Міністерство торгівлі та Адміністрація у справах  малого бізнесу. Міністерство торгівлі створило спеціальну систему обслуговування малого підприємництва, забезпечуючи його необхідною інформацією і технічною допомогою за такими основними напрямами:

• надання матеріалів щодо нової технології у США та за кордоном з архівів національної служби технічної інформації (2 млн документів), що діє в рамках міністерства (75 % її споживачів – дрібні фірми);
• керівництво програмою видачі ліцензій щодо динаміки технологічних винаходів, здійснених у державних лабораторіях через міністерства; уряд США надає приватним компаніям ліцензії та дозвіл на їхнє використання (65 % ліцензій надається дрібним фірмам);
• допомога малим фірмам у розвитку досліджень у галузі енергетики; надання рекомендацій щодо використання найкращих результатів Міністерством енергетики;
• надання інформації з питань продуктивності праці та якості продукції;
• забезпечення з боку бюро стандартів міністерства технічними даними про стандарти, інформацією про матеріали, що застосовуються, методи контролю та вимірювань.

       Унікальне явище являє собою Адміністрація малого бізнесу (АМБ). Жодна інша країна світу не має аналогічного незалежного органу, призначення якого – захист інтересів малих підприємств. Як урядовий орган, АМБ було створено на основі рішення Конгресу США згідно із Законом про малий бізнес у 1953 р.

       Адміністрація малого бізнесу  – це федеральне агентство США, яке перебуває під загальним керівництвом і наглядом президента.

       Структура АМБ (штат близько 4000 чол.) така: штаб квартира у Вашингтоні (1000 чол.); 10 регіональних відділень (560 чол.); близько 100 місцевих відділень (2300 чол.).

       Керівництво АМБ здійснює його Глава, якого призначає  президент за згодою Сенату.

       Функціями АМБ є:

• визначення сфер ефективного функціонування малих фірм;
• налагодження контактів і механізму передачі розробок між малими та великими фірмами;
• допомога малим фірмам в отриманні федеральних контрактів і пошуку замовників серед військових установ та компаній за конкурентоспроможними цінами;
• реалізація програми термінової допомоги фірмам, що потерпіли від стихійного лиха;
• розробка і надання кредитних програм – прямих і гарантованих позик.

       Саме  через АМБ держава дає гарантії комерційним банкам та іншим фінансовим установам при наданні кредитів малим фірмам, які самі не в змозі  отримати кредити. Вони спрямовуються, в першу чергу, на будівництво нових підприємств, розширення та модернізацію їх, придбання сировини та устаткування, для виконання державних замовлень. У разі несплати державна гарантія може становити 90 % суми кредиту.

       Певний  досвід державної підтримки малого підприємництва має Франція. Враховуючи наявні проблеми розвитку підприємництва, передусім дефіцит фінансових ресурсів, держава намагається всіляко допомогти суб'єктам підприємницької діяльності. При цьому допомога держави не обмежується окремими заходами та ініціативами, а є системою заходів, які відзначаються багатоплановістю й охоплюють практично всі аспекти життєдіяльності підприємницьких структур (створення, виробництво, комерційна діяльність, фінанси, інвестиції, інновації тощо). При всій складності ця система – одна з найрозвинутіших серед країн Заходу (за винятком США).

       Особливу  увагу держава приділяє малим та середнім підприємствам, які складають 99,9 % загальної кількості фірм, виробляють майже 50 % ВНП та концентрують майже 2/3 зайнятого населення . Малі та середні підприємства (МСП) у Франції отримують (можуть отримувати) близько 1500 видів допомоги з боку держави. Ефективність державної підтримки, її відповідність реальним потребам МСП при становленні та розвитку можна показати на прикладі заходів фінансового характеру.

       Цим підприємствам гостро не вистачає як власних коштів (норма самофінансування становить у середньому близько 14 %), так і позичкових. Крім цього, відносини МСП з банківськими установами досить напружені. При всій розвиненості банківської мережі (у Франції налічується близько 634 різних фінансово–кредитних установ і 42 тис. відділень банків) знайти кредитора МСП дуже важко, а без поручительства практично неможливо.

       Держава несе подвійне навантаження – не тільки бере участь у формуванні фондів підприємств, а й виступає для них як гарант і головний поручитель перед банками.

       Усі фінансові заходи держави не тільки націлені на пряме збільшення фінансових можливостей суб'єктів підприємницької  діяльності, а й мають стимулюючий  характер і покликані спрямовувати розвиток їх з урахуванням загальнонаціональних завдань. Держава підтримує МСП, як правило, в таких сферах, як інвестиції, зайнятість, нововведення, експорт, регіональне розміщення. При цьому арсенал фінансових заходів досить різноманітний.

       Конкретні заходи державного впливу на збільшення фінансових можливостей малого та середнього підприємництва можна поділити на три групи – прямі, непрямі та фінансування через товариства ризикового капіталу. Розглянемо основні форми та процедури фінансової підтримки держави.

       І. Механізм прямих заходів охоплює такі процедури.

       1. Субсидії – це вид безоплатної допомоги, що стосується в основному великих фірм. Субсидії для МСП мають переважно регіональний характер. Вони видаються окремими районами, і регіональна влада має основні повноваження для призначення їх. Найпоширеніші з них такі:

• регіональна премія для створення підприємства – надається кожній фірмі, що утворюється, незалежно від сфери діяльності;
• регіональна премія при створенні робочих місць – надається підприємствам із торговим оборотом не більше 300 млн франків на кожне створене або збережене робоче місце;
• допомога при найманні безробітного (який зареєструвався у службі зайнятості) можуть отримати підприємства з кількістю зайнятих менш як 50 чоловік.

       2. Позики, що повертаються в разі успіху. Найпоширеніша допомога на інновації, яка покриває до 50 % витрат підприємства, пов'язаних з основними стадіями цього процесу (крім промислового освоєння). Ця форма державної фінансової підтримки існує з 1979 р. і є ефективною. Розподіл цієї позики відбувається централізовано через спеціально створену на національному рівні інституціо–нальну організацію "Апуаг" і 24 регіональні відділення.

       3. Позики з пільговими відсотками надаються більш як на 20 років. Виступаючи активним посередником між підприємством та фінансовим закладом, держава бере на себе значну частку виплат за відсотки, полегшуючи тим самим для підприємств умови одержання банківських позик. Із 1991 року ці позики використовуються все менше. На сьогодні їх розподіляють лише 4 регіональні спеціалізовані кредитні установи і тільки в таких периферійних районах Франції, як Корсика та заморські території.

       4. Гарантійні державні фонди. Держава виступає для МСП найважливішим гарантом перед фінансово–кредитними установами. З цією метою створюються спеціальні заклади – товариства взаємного поручительства, діяльність яких управляється та координується через єдиний центр – вОГАІИЗ. Це спеціалізована фінансова установа, яка перебуває під контролем держави. Вона є акціонерним товариством, у якому державі належить до 45 % капіталу. Інша частина – банки, страхові та інвестиційні фінансові компанії.

       Гарантії  надаються підприємствам із торговим оборотом не більше 1 млрд франків. Обсяг  гарантійних сум – від 49 до 75 % (40 % – для ремісників, 65 % – під час створення нового підприємства, 75 % – для фінансування в зоні конверсії).

       5. Допомога, що надається спеціалізованими фінансовими установами. Держава безпосередньо контролює діяльність спеціалізованих фінансових закладів. За юридичним статусом більшість із них мають напівдержавний характер – значна частка їхнього капіталу належить державі. З кінця 80–х років ці заклади дістали більшу свободу дій і почали самостійно будувати відносини з МСП, які мають можливість надавати через ці установи такі види кредитних послуг:

• позика на створення підприємства – її розмір 100–150 тис. франків, позика видається з фіксованою нормою відсотка на 8–10 років;
• позика на перше влаштування – одержується фізичною або юридичною особою, яка вперше почала підприємницьку діяльність. Ця позика покриває до 80 % витрат на влаштування, видається на 5–12 років із фіксованою нормою відсотка;
• кредити лізингового характеру – дають змогу вкладати до 100 % інвестицій підприємства в основні та оборотні фонди.