Соціально–економічна природа малого підприємництва та особливості його розвитку в трансформаційній економіці

       Таким чином, за рахунок розширення критеріїв  визначення малих підприємств збільшиться  їх чисельність і, тим самим, автоматично  зросте їх внесок у ВВП. 50–60% валового продукту, вироблюваного в західних країнах приблизно 70% зайнятого населення, припадає на малі підприємства. В Україні цей показник складає 10%. Якщо 2002 року кількість малих підприємств на 10 тисяч осіб наявного населення складала 44 одиниці, а частка у ВВП – 8,1%, то 2007 року, незважаючи на те, що їх кількість зросла до 70, частка у ВВП, навпаки, зменшилася до 4,4%. За даними Держкомстату щодо структури витрат малих підприємств, на оплату одного працівника до зміни законодавства припадало близько 430 гривень на місяць.³⁴

       Номінальний обсяг товарів і послуг, вироблених невеликими компаніями, за попередній рік зріс в 2,5 разу, а їх частка в  структурі виробництва – в 1,5 разу. За підсумками 2007 року, малий бізнес продав товарів і послуг на 262,8 млрд грн., що склало 20,7% загального обсягу товарів і послуг, вироблених в Україні. Але вже в 2008 році малий бізнес реалізував товарів і послуг на 701,6 млрд грн., що дозволило збільшити його частку в економіці до 32%.³⁵

       Зростання обсягів виробництва зафіксовано у всіх галузях: у сфері нерухомості – на 147,1%, до 72,4 млрд грн., в промисловості – на 150,8%, до 63,9 млрд грн., в будівництві – на 186,7%, до 48,9 млрд грн., в торгівлі – на 197,8%, до 440,4 млрд грн. Єдиною великою галуззю, темпи зростання якої не перевищили 100%, виявилося сільське господарство. В Україні в структурі продукції, виробленої малим бізнесом, промисловість зайняла 9,1%. Малі аграрні компанії наростили виробництво всього на 64,5%, до 18,2 млрд грн. Кількість працівників малих підприємств за рік зросла на 0,78 млн, до 6,3 млн осіб. Точне число суб'єктів малого бізнесу невідоме (у 2007 році – 2,57 млн), але на кожних 10 тис. жителів країни їх кількість збільшилася – з 554 до 609.³⁶

       Дані двох років не порівняти, бо минулого року враховувалися інші критерії малого бізнесу. У вересні 2008 року Верховна рада змінила в Господарському кодексі можливий річний обсяг реалізації товарів і послуг малих підприємств. Він підвищений з 0,5 млн євро (тоді за офіційним курсом НБУ – 3,5 млн грн.) до 70 млн грн. (тоді – 10 млн євро). Це мало наблизити українські критерії до норм ЄС, де малим вважається підприємство з річним оборотом до 10 млн євро. Гранична кількість працівників не змінилася – 50 осіб.

       Корекція  дозволила порівняти реальну  частку малого підприємництва в Україні з аналогічними показниками інших країн. У економіці держав ЄС частка малого підприємництва складає близько 50%. Ймовірно, менша частка в Україні пов'язана з тим, що українське мале підприємництво практично не займається виробництвом, а працює в основному у сфері послуг. В Україні в структурі продукції, виробленої малим підприємництвом, промисловість зайняла 9,1%.

       Суттєвим  кроком до підтримки малого підприємництва в Україні стало те, що Кабінет міністрів України затвердив план заходів щодо виконання в 2010 р. Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні. Про це йдеться у розпорядженні уряду від 24 лютого 2010 р. №274–р.

       Даним планом заходів передбачається поточного  року внести зміни до законів про  дозвільну систему у сфері  господарської діяльності, про розвиток і підтримку малого і середнього підприємництва.

       Крім  того, передбачено створення Національного  електронного фонду нормативних документів з доступом через інтеренет, залучення міжнародної технічної допомоги для підтримки розвитку малого підприємництва, створення фондів кредитних гарантій, забезпечення підтримки експортної діяльності суб'єктів малого підприємництва, сприяння розвитку бізнес–центрів і бізнес–інкубаторів, залучення інвестицій в бізнес.³⁷ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Висновки до розділу 1

       У першому розділі даної дипломної роботи, було визначено, що мале підприємництво є обов'язковим елементом ринкової економіки, двигуном економічного та науково–технологічного процесу в суспільстві, важливим стабілізаційним механізмом і засобом реалізації особливого підприємницького потенціалу населення. Держава має сприяти створенню регіональних інноваційних фондів, надавати допомогу у проведенні наукових досліджень, у впровадженні прогресивних технологій, сприяти пошуку замовників та виконавців інноваційних проектів для малого бізнесу.

       У дослідженні сутності понять малий бізнес і мале підприємництво ряд авторів поняття бізнесу та підприємництва або ототожнюють, або не уточнюють, тому не завжди можна розібратися, про що йдеться про підприємництво чи бізнес. Чіткого визначення відповідних понять, на жаль, не виявлено. Не применшуючи важливості дослідження різними авторами сутності підприємництва, і зокрема малого підприємництва, можна констатувати наявність суперечливих поглядів на природу цього феномена і його сутність.

       На  мою  думку, мале підприємництво – це самостійна (за рахунок власних коштів) систематична інноваційна діяльність громадян–підприємців та малих підприємств на власний ризик з метою отримання підприємницького доходу (надприбутку).

       Малий бізнес – діяльність будь–яких малих підприємств та окремих громадян (фізичних осіб) із метою одержання прибутку. Практично це означає будь–яку діяльність зазначених суб'єктів господарювання, спрямовану на реалізацію власного економічного інтересу. Не обов'язково це має бути особливо ризикова й інноваційна діяльність на засадах повної економічної відповідальності.

       У дослідженні тенденцій розвитку малого підприємництва в світі та їх особливостей в Україні виявляється, що у економічно розвинутих країнах світу законодавці через податкові пільги і фінансове стимулювання забезпечують сприятливе середовище для розвитку малих підприємств, які в свою чергу створюють додаткові робочі місця та вносять вагомий вклад у виробництво національного продукту. В Україні необґрунтовані і не виважені дії влади приводять до скорочення частки малого бізнесу у обсязі реалізованої продукції та зменшення кількості найманих працівників, які працюють на них.

       Також існує проблема залучення малих підприємств до інноваційної діяльності в Україні. За даними офіційної статистики, ступінь поширення інноваційних процесів у вітчизняному малому підприємництві помітно відстає від ступеня поширення інноваційних процесів у вітчизняній економіці взагалі, а також від ступеня поширення інноваційних процесів в малому підприємництві розвинених країн світу.

       Так, в середньому по Україні близько 16% середніх та 40% великих промислових підприємств є інноваційно активними. Аналогічний показник для малих підприємств, наприклад, у Німеччині, складає понад 60%. Реалії українського малого підприємництва в цих питаннях незрівняно гірші.

       Певним  кроком для підтримки малого підприємництва в Україні стало затвердження Кабінетом міністрів України плану заходів щодо виконання в 2010 р. Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні.

       Даним планом заходів передбачається протягом 2010 року внести зміни до законів про дозвільну систему у сфері господарської діяльності, про розвиток і підтримку малого і середнього підприємництва. 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ   2  МЕХАНІЗМ РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

2.1.  Світовий досвід підтримки малого підприємництва: механізми і джерела

       Аналіз  світового досвіду свідчить, що виконання малим підприємством своєї суттєвої економічної та соціальної ролі можливе лише за умов виваженої державної політики всебічної підтримки цього сектору економіки.

       Сприяння  та підтримка малого підприємництва є самостійною складовою державної  економічної політики в багатьох країнах. Тому існують спеціальні державні (урядові) органи управління (координації) та підтримки малого бізнесу. Наприклад: у Канаді – Міністерство у справах малого бізнесу; в Японії – Національна адміністрація малого бізнесу; в Росії – Державний комітет Російської Федерації з підтримки та розвитку малого підприємництва (створений 6 червня 1995 року); у США – Адміністрація малого бізнесу; в Бельгії, Люксембурзі – Міністерство середнього класу; у ФРН, Франції, Італії – підрозділи (департаменти) міністерств економіки, промисловості або торгівлі тощо.

       Поряд із центральними органами місцеві органи влади (штатів, земель, муніципалітетів) надають всебічну підтримку малим підприємствам.

       Центральні  органи влади виконують, як правило, загальні стратегічні та координаційні функції:

• розробка загальної концепції та принципів відносин держави і малого підприємництва;
• формування певних засад діяльності, що сприяють адаптації малого підприємництва до умов жорсткої конкурентної боротьби;
• розробка цільових програм підтримки малого підприємництва, які спрямовані на певний сектор економіки або відповідний регіон.

       Для здійснення державної політики діє  спеціальне законодавство, яке врегульовує комплекс питань підтримки малого підприємництва. Реалізується також система державних програм фінансового, технологічного, зовнішньоекономічного, консультаційного, кадрового сприяння малим підприємствам.

       Слід  зазначити, що важелі, які застосовуються в економічній політиці розвинених країн, є дійовими лише за умов ринкового  середовища, яке наближається до досконалого. Тому застосування світового досвіду  для перехідних суспільств, яким є українське, досить обмежене. Це стосується не лише досвіду підтримки малого підприємництва, а й взагалі всіх сфер та аспектів щодо регулювання ринкової економіки.

       Крім  того, слід враховувати особливості моделей ринкової економіки. У сучасній економічній літературі розрізняють кілька моделей розвиненого ринкового господарства. Зокрема, виділяють моделі: ліберальну (американську), неоліберальну (німецьку), європейсько–кейнсіанську, шведську (соціал–демократичну), японську.

       Тому  аналіз світового досвіду слід розглядати через певну модель господарського розвитку, яка є сукупністю елементів, що забезпечують функціонування економіки (технологічних, економічних, соціальних, політичних, психологічних, релігійних тощо) в їхньому взаємозв'язку та взаємодії. Критеріями класифікації виступають, як правило, питома вага державної власності, її якісний склад, напрямки і засоби здійснення державної політики, форми ринкових відносин тощо.

       Так, ліберальна (американська) модель у чистому вигляді реалізується в США і виходить з ідеї максимізації свободи економічної діяльності. Вона передбачає участь держави в регулюванні за "залишковим принципом": втручання в аспекти, які не в змозі регулювати ринок; держава створює максимально сприятливі умови для функціонування приватного капіталу, зокрема малого підприємництва.

       Неоліберальна (німецька) модель, яка здійснюється у ФРН, орієнтує державне регулювання на усунення перешкод для конкуренції, для чого підтримуються умови відтворення, зокрема стимулювання, малого підприємництва, політики зайнятості тощо. Гасло цієї моделі: "Ринок – для всіх", тому значна увага приділяється соціальній спрямованості дії ринку, існує розгалужена система соціальних виплат.

       Європейсько–кейнсіанську модель інколи називають англійською, хоча сьогодні вона більш чітко виражена у Франції, Італії, Австрії. За цієї моделі значну роль відіграє державний сектор в економіці, який досягає значних розмірів. Головною метою кейнсіанської моделі є забезпечення максимально ефективного розподілу ресурсів із певним страхуванням від непередбаченого впливу взаємодії приватних економічних інтересів.

       Соціал–демократична (шведська) модель практикується у скандинавських країнах, а також, частково, в Португалії, Іспанії, Греції. Головну увагу тут приділено соціальній сфері, політиці зайнятості та соціального забезпечення, регулюванню трудових відносин, жорсткій політиці доходів.

       Модель  ринкового господарства Японії має специфічні риси. Основним суб'єктом тут виступають корпорації та об'єднання їх у фінансово–промислові групи . Специфічними особливостями японської моделі є політика вирівнювання доходів, особлива політика робочої сили, ефективне використання національного менталітету.

       Враховуючи  особливості зазначених моделей ринкової економіки, розглянемо детальніше досвід державної підтримки малого підприємництва в Німеччині, США та Франції, тим паче, що досвід двох перших країн автор безпосередньо вивчав у 1994 та 1995 роках, а також досвід Росії.