Соціально–економічна природа малого підприємництва та особливості його розвитку в трансформаційній економіці

       Особливе  місце в розробці теорії підприємництва посідають праці австро–американського економіста та соціолога Йозефа Шумпетера. “Бути підприємцем, – зауважував він, – означає робити не те, що роблять інші, тобто інновації. Підприємець ламає старий традиційний кругообіг заради встановлення нового, що забезпечує динамізм економічній системі. Щоб бути здібним до виконання підприємницької функції, індивід повинен мати низку специфічних якостей, зокрема гостроту бачення, вміння йти попереду одному, йти новим шляхом, володіти ініціативою, авторитетом, даром передбачення, впливу на інших людей».³ Дослідженнями феномена підприємництва науковці займаються понад дві сотні років.

       Мале  підприємництво – це самостійна, систематична, ініціативна господарська діяльність малих підприємств та громадян підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. Практично, це будь–яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб'єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.

       Мале  підприємництво здійснюється створенням розгалуженої Системи малих підприємств.

   В Україні діють підприємства таких  видів:

• приватне  підприємство, що діє на основі приватної  власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
• підприємство,   що   діє  на  основі  колективної   власності (підприємство колективної власності);
• комунальне   підприємство,  що  діє  на  основі   комунальної власності територіальної громади;
• державне підприємство, що діє на основі державної власності;
• підприємство, засноване на змішаній формі власності (на  базі об'єднання майна різних форм власності).

       Підприємства  залежно  від  кількості працюючих  та обсягу валового  доходу  від  реалізації  продукції  за  рік  можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

       Малими (незалежно    від    форми    власності)    визнаються підприємства,  в  яких  середньооблікова  чисельність  працюючих за звітний (фінансовий) рік  не перевищує  п'ятдесяти  осіб,  а  обсяг валового  доходу  від  реалізації продукції (робіт,  послуг) за цей період не перевищує сімдесяти  мільйонів гривень.⁴

       Верховною Радою України 19 жовтня 2000 р. було ухвалено Закон України "Про державну підтримку  малого підприємництва". Відповідно до цього Закону суб'єктами малого підприємництва є: фізичні особи, зареєстровані  у встановленому законом порядку  як суб'єкти підприємницької діяльності (громадяни–підприємці); юридичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності будь–якої організаційно–правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу  не перевищує 500 000 євро.⁵

       Особливу  увагу необхідно приділяти аналізу  розвитку значення малого підприємництва в економіці України. Ось декілька показників розвитку малих підприємств: їх кількість у 2000 р. становила 217930 од., а через чотири роки – 283398 од., тобто на 65486 од. більше, або на 30%; на 10 тис. осіб наявного населення у 2000 р. – 44 од., у 2004 р. 60 од. – на 16 од. більше або на 36,4%; обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг) у діючих цінах відповідних років (без ПДВ і акцизу) у 2000 р. – 43810,1 млн грн та в 2004 р. 74363,5 млн грн – на 30553,4 млн грн більше, або майже на 70%. Усі зазначені показники свідчать про помірне зростання малих підприємств в Україні, а особливо показник обсягу реалізованої продукції (робіт, послуг).

       Підприємництво, без сумніву, відіграє визначальну  роль у реалізації завдань перехідного періоду. При цьому успішна трансформація адміністративно–командної економіки в сучасну соціально орієнтовану неможлива без діяльності підприємців, які зумовлюють відповідні зміни як на мікро, так і на макроекономічному рівні. Одним із перспективних напрямів створення конкурентного ринкового середовища є розвиток малого підприємництва. Відомий учений–економіст, академік НАН України Лукінов, зокрема, зазначає, що "...без цілеспрямованої державної політики антиінфляційно створювального напряму, розвитку цивілізованих ринкових відносин з активною мотивацією підприємництва і праці, інвестиційної та інноваційної діяльності подолати затяжну і гостру кризу, увійти у фазу економічного зростання неможливо".⁶

       Українська  економічна думка все глибше усвідомлює, що підприємництво є одним із основних факторів формування й розвитку вільної економіки з ринковим механізмом господарювання, де є місце і державному регулюванню на засадах пізнання та використання законів ринку. Без створення правових, економічних, організаційних та соціальних умов для підприємництва Україні не вийти з глибокої економічної кризи. Ось чому необхідно створити фундаментальні методологічні, теоретичні й методичні засади для формування цивілізованого підприємництва, зокрема малого, з усіма якісними та кількісними параметрами.

       У господарській практиці, в економічній літературі підприємництво визначається таким чином, що його часто ототожнюють із поняттям "підприємець". Але слід зазначити, що, по–перше, немає чіткого загальновизнаного визначення поняття "підприємець". По–друге, немає ще повного усвідомлення того, що підприємництво не зводиться лише до одного з його компонентів – підприємця.

       У сучасній вітчизняній економічній  літературі спостерігається поверхове, спрощене, а інколи й заплутане тлумачення суті підприємництва і підприємця. Як правило, використовується поняття яке було визначене в Господарському кодексі України.

       За Господарським кодексом України, підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на   власний   ризик   господарська  діяльність,  що  здійснюється суб'єктами  господарювання  (підприємцями)  з   метою   досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.⁷

       Класик  англійської політичної економії А.Сміт визначав підприємця як власника, що ризикує  заради комерційного успіху. Він сам  організує економічну діяльність, сам  управляє, сам розпоряджається її результатом.⁸

       Такий підхід до підприємництва і підприємця вітчизняні економісти та юристи сприйняли як аксіому. Наприклад, у підручнику "Курс підприємництва" підприємництво ототожнюється з бізнесом, а підприємець – із юридичними і фізичними особами, які займаються будь–якими видами бізнесу⁹. Наші законодавчі акти у визначенні підприємництва мало чим відрізняються від такого його трактування.

       Відповідно  до розмірів підприємств, масштабів  їх діяльності підприємництво поділяють  на мале, середнє та велике. У світі  існують фірми–гіганти з багатомільярдними оборотами, на яких працюють десятки й сотні тисяч працівників. Існують і розвиваються крихітні фірми, на яких зайнято дві, три особи. Розмір підприємств залежить від виробничої функції підприємства, технологічного типу виробничого процесу, здатності швидко реагувати на зміни ринкової ситуації, на рух попиту, появу нових потреб у суспільстві тощо. Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішою ознакою ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Найбільш динамічним елементом структури народного господарства, що постійно змінюється, є мале підприємництво. Набутий власний досвід, позитивні результати розвитку малого підприємництва в країнах, які пройшли етап реформування економічних систем, показують, що воно є одним із засобів усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття, активізації інноваційних процесів, розвитку конкуренції, швидкого насичення ринку товарами та послугами. А малі підприємства, за певних умов і за підтримки з боку держави, потенційно інноваційні, гнучкі й витратоефективні, мають підприємницький досвід і достатній професійний рівень.

       Властивістю сучасного етапу економічного розвитку є становлення (для постсоціалістичних країн) і подальше вдосконалення (для  розвинутих країн) змішаної економіки  ринкового типу. Саме ринковий тип  економічної організації суспільства, конкурентно–ринковий спосіб координації економічних процесів і прийняття рішень у межах національних економічних систем є найбільш перспективним. Він стає історично виправданим для країн, що вирішують проблему вибору способу соціально–економічного розвитку.

       Об'єктивними  перевагами сучасної ринкової економіки  є ефективне і переважно раціональне  використання виробничих ресурсів, динамізм, конкурентність, високі адаптаційні  властивості науково–технічного прогресу тощо. Ринковий механізм господарювання забезпечує свободу економічного вибору, реалізацію власного економічного інтересу та взаємоузгодженість інтересів ринкових суб'єктів. Не менш важливими ознаками ринкової економіки є реалізація підприємницького потенціалу, мобілізація самостійної ініціативи господарського суб'єкта. Отже, мале підприємництво виступає рушійною силою соціально–економічного розвитку.

       Мале  підприємництво є органічним структурним  елементом ринкової економіки. Цей  сектор економіки історично і логічно відігравав роль необхідної передумови створення ринкового середовища. Він був первинною вихідною формою ринкового господарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворюючу роль в історії становлення економіки конкурентно–ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого підприємництва набувають особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання. Здатність малого підприємництва до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження та спрямовує в число першочергових заходів реформування економіки України на її перехідному етапі.

       У структурі сучасної змішаної економіки  співіснують та органічно взаємодоповнюються мале, середнє та велике підприємництво. Але на відміну від двох останніх, мале підприємництво є вихідним, найбільш численним, а тому і найбільш поширеним  сектором економіки. Відмінності між  цими трьома видами підприємництва зумовлені  різним рівнем суспільного розподілу  праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також  вибором технологічного типу виробничого  процесу.

       Роль  і місце малого підприємництва в  національній економіці найкраще виявляються  в притаманних йому функціях.

       По–перше, мале підприємництво формує конкурентне середовище. Відомо, що в умовах вільної ринкової економіки конкуренція є відображенням відносин змагання між господарськими елементами, коли їх самостійна діяльність ефективно обмежує можливості кожного з них вплинути на загальні умови обігу товарів на даному ринку, а також стимулює виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Тоді діяльність учасників ринкових відносин набуває динамічного характеру, вона пов'язана з економічною відповідальністю та ризиком підприємця, що перетворює його на своєрідний соціальний двигун економічного розвитку. Мале підприємництво допомагає утвердженню конкурентних відносин, бо воно є антимонопольним за своєю природою, що виявляється в різноманітних аспектах його функціонування. З одного боку, малий бізнес, внаслідок численності елементів, що його складають, та їх високого динамізму значно меншою мірою піддається монополізації, ніж великі підприємства. З іншого боку, за умов вузької спеціалізації та використання новітньої техніки він виступає як дійовий конкурент, що підриває монопольні позиції великих корпорацій. Саме ця риса малого бізнесу відіграла суттєву роль у послабленні, а іноді й у подоланні розвинутими країнами притаманної великому капіталу тенденції до монополізації та затримки технічного прогресу.

       По–друге, мале підприємництво, оперативно реагуючи на зміни кон'юнктури ринку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця його риса набула в сучасних умовах особливого значення внаслідок швидкої індивідуалізації та диференціації споживчого попиту, прискорення науково–технічного прогресу (НТП), зростання номенклатури промислових товарів та послуг.

       По–третє, величезним є внесок малого підприємництва в здійснення прориву з ряду важливих напрямів НТП, передусім у галузі електроніки, кібернетики, інформатики. Сприяючи прискоренню реалізації новітніх технічних і комерційних ідей, випуску наукомісткої продукції, малий бізнес, тим самим, виступає провідником НТП. Наприклад, більшість дрібних фірм, що з'явилися наприкінці 80–х років у Великобританії, є найбільш технічно оснащеними. А у США на сектор малого бізнесу припадає близько 50 % науково–технічних розробок.

       По–четверте, мале підприємництво робить вагомий внесок у вирішення проблеми зайнятості. Ця функція виявляється у здатності малого підприємництва створювати нові робочі місця й поглинати надлишкову робочу силу під час циклічних спадів та структурних зрушень економіки. У розвинутих країнах на малий бізнес припадає в середньому 50 % всіх зайнятих та до 70–80 % нових робочих місць. Якщо у період криз 70–80–х років у розвинутих країнах ішов процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, то дрібні фірми їх не тільки зберегли, а й навіть створювали нові.