Регулювання дiяльностi природних монополiй у сферi теплопостачання

      Орієнтовний загальний обсяг фінансування програми на 2010-2014 роки — 31 млрд грн. 

 

2. Аналіз  методів ціноутворення  на продукцію суб’єктів природних монополій

      Основними формами державного регулювання  природних монополій виступають такі:

• регулювання ціни на продукцію природних монополій;
• обмеження доходності фірми-суб'єкта природної монополії; розвиток конкуренції щодо ринку природних монополій.

      1. Регулювання ціни  на продукцію природних  монополій.

      Розглянемо  послідовно методи ціноутворення на продукцію природних монополій.

      • Ціноутворення за граничними витратами

      Ціною, яка забезпечує Парето-ефективну  рівновагу на ринку, є ціна, рівна  граничним витратам. Проте при  встановленні ціни на рівні граничних  витрат фірма-суб'єкт природної монополії  буде отримувати нормальний (економічний) прибуток лише в умовах постійної (спадаючої) віддачі від масштабу виробничої функції. Якщо віддача від масштабу зростаюча, середні витрати зменшуються і за будь-якого обсягу випуску перевищують граничні. Тому встановлення цін, що забезпечують Парето-ефективний випуск має супроводжуватися субсидуванням фірми з боку держави (рис. 2.1): [16, с. 260]

       

Рис. 2.1. Встановлення ціни на товар природної монополії на рівні граничних витрат

      Зміна обсягу добробуту суспільства у  порівнянні з природною монополією, яка не регулюється, складається із таких компонентів:

1. збільшення споживчого надлишку завдяки зниженню ціни до рівня граничних витрат;
2. зменшення прибутку природної монополії;
3. сума субсидії, що необхідна для беззбитковості природної монополії.

     В даному випадку позитивний ефект ціноутворення за граничними витратами перевищує негативний. За ціноутворення на рівні граничних витрат відбувається зростання добробуту суспільства у порівнянні з ринком, де природна монополія є нерегульованою. При зростанні добробуту суспільства відбувається його перерозподіл на користь споживачів продукції суб'єктів природної монополії. Це відбувається за рахунок зменшення прибутку фірми суб'єкта природних монополій та за рахунок платників податків, в тому числі тих, хто не споживає дану продукцію.

      Модель ціноутворення за граничними витратами теоретично могла б бути ефективною, але в реальному житті при виборі оптимальної ціни і оптимального обсягу субсидій існують перешкоди. Це, насамперед, не надання суб'єктами природних монополій та регулюючим органом реальної інформації про рівень витрат та проблеми, пов'язані із введенням нових податків. Втрати суспільства від підвищення податків держава рідко коли компенсує. В значній мірі це пов'язано з високими витратами, що необхідні для адміністративного перерозподілу коштів через бюджет. Крім того, державне субсидування сприяє тому, що суб'єкти господарювання, що знаходяться у стані природної Монополії не прагнуть до мінімізації витрат.

      В результаті виграш суспільства від  встановлення низьких цін на рівні  граничних витрат може навіть і не компенсувати втрати виробничої ^ефективності. Оскільки джерелом державного субсидування являються податки, державне субсидування супроводжується в цьому випадку значним тиском податкового тягаря.

• Ціна Рамсея («соціальна справедлива» ціна) для суб'єкта природної монополії, що виготовляє один продукт.

      Принципом встановлення соціальне справедливої ціни слугу максимізація виграшу споживча за умови беззбиткової діяльності природної монополії (рис. 2.2.) [16, с. 261]

Рис. 2.2. «Соціально справедлива» ціна на товар природної монополії. 

      Рівень  ціни має бути обрано таким, щоб фірма  могла отримувати нормальний прибуток, виробляючи обсяг продукції згідно з попитом на ці продукти. Результатом  встановлення ціни на рівні «соціально справедливої»є чистий виграш суспільного добробуту. Таким чином, досягається субоптимальний розподіл ресурсів: хоча ціна вища граничних витрат, втрати суспільного добробуту мінімальні. Але все ж більшість проблем є спільними як для ціноутворення за граничними витратами, так і для «соціально справедливої» ціни. Це стосується асиметрії інформації про рівень витрат, що створюють стимул до завищення звітного рівня витрат природної монополії.

      Цінове  регулювання природної монополії  вказує на те, що виробник має лише відшкодувати свої витрати, але й отримати прибуток, що відповідає альтернативній цінності використання капіталу. Практично оцінка рівня нормальної прибутковості для природної монополії занадто утруднена. Додаткові проблеми пов'язані з тим, що рівень господарчого тиску природної монополії переважно залежить,  перш за  все,  від  політики,  яку здійснює держава.

      Оскільки  економічні умови, що визначають попит  та витрати можуть часто змінюватись, тож і ціна теж має відповідно корегуватися. Чим частіше відбуваються зміни в економічному середовищі, тим частіше має проводитися корегування цін. Але чим частіше відбувається перегляд цін, тим менше у фірми стимулів для проведення технічних удосконалень, які зможуть зменшити витрати виробництва, щоб виграти за рахунок різниці між рівнем ціни та рівнем реальних витрат.

• Ціна Рамсея для суб'єкта природної монополії, що виготовляє кілька продуктів.

      Проблема  вибору рівня ціни для багатопродуктової  природної монополії дещо складніша. У даному випадку необхідно, щоб  на всі товари, які виготовляються, були встановлені ціни, що забезпечують максимізацію різниці споживчого виграшу та витрат на виробництво продукції, – причому так, щоб природні монополії не мали збитків.

      Мета  держави – максимізувати виграш, визначаючи відповідний обсяг випуску для беззбиткової діяльності суб'єкта природної монополії. Чистий суспільний виграш для кожного продукту визначається як різниця сукупного і обсягу витрат.

      Проблеми  використання ціноутворення Рамсея:

      1. Встановлення цін на основі  критерію суспільного добробуту – важливий дороговказ для роботи регуляторних органів. Однак водночас ^виникають певні проблеми щодо їх практичного застосування. Деякі економісти навіть вважають, що ці обмеження унеможливлюють використання ціноутворення Рамсея на практиці.

      2. Основні недоліки цієї методики полягають у тому, що оскільки інформація про ринок розподілена нерівномірно між різними суб'єктами ринку, а регуляторні органи зазвичай мають справу лише з частиною економіки і не звертають уваги на те, що трапляється поза межами їхньої компетенції, не можна бути впевненими у тому, що такі альтернативні ціни справді підвищуватимуть добробут населення.

3. Відповідність доходів витратам (які мінімізуються) – важливий аргумент для інвесторів, які надаватимуть капітал для розвитку підприємства. Завжди будуть сумніви у тому, яка інвестиція є «доцільною». Постійні технологічні зміни можуть зробити обладнання економічно застарілим. Це може призвести до того, що регуляторний орган накладатиме санкції на підприємства, за ухвалені у минулому рішення, що призводитиме до значного зменшення прибутків. Хоча це і не суперечить методиці Рамсея, воно ускладнює завдання визначення ефективних з погляду суспільства цін.
4. Ціни Рамсея не завжди звільняють ринок від перехресного субсидування. Звісно іноді з політичної точки зору субсидування є доцільним, оскільки регуляторні органи часто надають субсидії споживачам з низькими доходами за рахунок заможніших споживачів. Виникає конфлікт між забезпеченням економічної ефективності та завданнями соціальної політики. Але перехресне субсидування означає нестабільність і може призвести до рації, коли ухвалюють рішення, в результаті якого падає добробут суспільства в цілому.

• Ціноутворення за витратами «пікового « навантаження.

      Модель  ціноутворення за витратам пікового навантаження розроблена таких регульованих  державою галузей, де  виробниче навантаження відповідно до обсягу попиту змінюються протягом сезону, тижня або дня. Наприклад, схема ціноутворення, окрім загальної мети (максимізація суспільного добробуту), має зацікавити компанії у створенні виробничих потужностей, яких би було достатньо для задоволення «пікового» обсягу попиту.

      Уявімо, що технологія має постійну віддачу від масштабу в довготривалому періоді і постійну віддачу від ресурсів в короткотривалому.

      Тоді  сукупні витрати будуть залежати від обраного рівня виробничої $   потужності так, як це показано на рис. 2.3.

Рис.2.3. Зміна витрат суб'єкта природної монополії в залежності від вибору потужності [16, с. 264] 

      Нехай об'єктом вибору для фірми являється  рівень виробничої потужності К.

      Якщо  припустити, що розширення потужності від К1, до К2 відбувається в період переходу від «непікового» до «пікового» навантаження, то пов'язане з |цим збільшення витрат буде точно  відображати довгострокові  граничні витрати. Довгострокові граничні (і середні, за умови постійної віддачі від масштабу) витрати будуть включати середні змінні витрати AVC і середні постійні витрати короткотермінового періоду.

      Припустимо, що фірма досягає «пікового» навантаження в період часу Н обсягу попиту на продукцію компанії в цей період складає Qdh.

      Держава встановлює ціни таким чином:

1) для  всіх періодів, крім Н (періоду «пікового» навантаження) на рівні Р=AVC;

      2) для періоду Н на рівні Рн=LRAC.

      Постійні  витрати цілком оплачуються споживачами  в період «пікового» навантаження. В свою чергу ціна для споживачів в період не пікового навантаження дорівнює середнім змінним витратам, так як альтернативна цінність потужності в період «непікового» навантаження дорівнює 0.

      Ціноутворення за витратами «пікового» навантаження є модифікацією ціноутворення за граничними витратами. Принцип ціноутворення за граничними витратами, що забезпечує максимізацію суспільного добробуту, виконується. Виконується і умова беззбитковості: коли потужність дорівнює обсягу пікового попиту, бюджет фірми збалансований і фірма отримує нульовий економічний прибуток.

      Легко помітити, що ціноутворення за даним  методом передбачає використання цінової  дискримінації що до споживачів. Вплив схем державного ціноутворення, що використовують принцип цінової дискримінації, на ринок природної монополії суперечливий. Використання різних тарифів в залежності від обсягу платоспроможного попиту різних груп споживачів підвищує суспільний добробут. Однак, по-перше, система «перехресного субсидування» може мати доволі сильні побічні негативні результати, котрі складно врахувати наперед при розробці схеми ціноутворення. По-друге, використання цінової дискримінації потенційно підвищує нестійкість ринку природної монополії, при цьому створюючи стимул для входу на ринок потенційних конкурентів.

      Однією  з проблем, що пов'язана із ціноутворенням на продукт природної монополії, є проблема якості продукції. В умовах регульованої ціни фірма не має стимулів для підвищення якості товару. Більш того, при даній, встановленій державою, ціні виникає потужний стимул для фірми підвищити прибуток шляхом зменшення витрат виробництва за рахунок зменшення якості продукції. В результаті фірма може отримувати додатковий прибуток від продажу товару гіршої якості за цінами, що відповідають якості більш високій, а за умови відсутності конкуренції на даному ринку погіршення якості продукту не здійснює суттєвого впливу на становище даного суб'єкта господарювання.

      Теоретично  для контролю рівня якості товару, що випускається регульованою природною  монополією, держава може використовувати  два важеля: включення показників якості в перелік регулюючих нормативів і практику компенсації втрат  споживачів за рахунок фірми-виробника у випадку зниження якості товару до нижче допустимого рівня. 
 

 

3. Контроль  за дотриманням законодавства  про захист економічної  конкуренції

      Соціально-економічні перетворення, що відбуваються в Україні, суттєво змінили механізм державного регулювання економіки. Головним спрямуванням такого регулювання стає підтримка функціонування внутрішніх ринкових механізмів, зокрема, конкуренції.

      Законодавчі засади забезпечення захисту економічної  конкуренції заклали такі нормативно-правові  акти як Конституція України, Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. № 2210-ІП (далі - Закон про захист), Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р. № 3659-ХП, Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР (далі – Закон про недобросовісну конкуренцію).