Регулювання дiяльностi природних монополiй у сферi теплопостачання

     Рис 3.2. Модель регулювання  тарифів на послуги  водо-, теплопостачання  та водовідведення для  суб'єктів господарювання некомунальної форми  власності та обласних підприємств (які  зареєстровані в  межах області) [18, с. 34] 

     Таким чином, запропоновані в [16] моделі дозволять забезпечити незалежність регуляторних органів, враховувати можливості та потреби кожної області, підвищити відповідальність регуляторного органу за прийняті ним рішення, усунути перехресне субсидування між різними регіонами та посилити контроль на місцях.

     Розглянувши досвід інших країн можна зробити  висновок, що залучення приватного сектору в житлово-комунальне господарство є необхідним. На наш погляд, більш  доцільнішою була б спільна власність (муніципальна з приватною), а також  концесійні угоди. Це дало б змогу суб'єктам господарювання, що надають житлово-комунальні послуги покращити своє матеріально технічне становище, а споживачам отримувати якісніші послуги. Але така зміна власності неминуче призвела б до підвищення тарифів на дані послуги. Тому необхідно створити незалежні регулюючі органи, які регулювали б тарифи та контролювали якість даних послуг.

     Отже, досвід інших країн щодо регулювання  діяльності суб'єктів природних  монополій показує, що не існує єдиної та ідеальної моделі регулювання в сферах діяльності природних монополій. В Україні необхідно знайти свою національну модель, ефективну в конкурентних умовах. 

2. Вдосконалення організаційно-правового  механізму державного регулювання в  Україні

       Регулювання діяльності суб'єктів господарювання, які виробляють (реалізовують) товари на ринку, що перебувають у стані природної монополії, та діяльності суб'єктів господарювання, що діють на суміжних ринках, є однією з важливих функцій держави в умовах ринкової економіки, оскільки ця діяльність має велику суспільну значимість, від її результатів залежить як життєзабезпечення населення, так і ефективність функціонування підприємств, установ, організацій.

       Метою регулювання діяльності на ринках природних  монополій та суміжних ринках має  стати забезпечення балансу інтересів споживачів, держави та вищеназваних суб'єктів господарювання, надійне забезпечення споживачів якісними товарами та послугами у необхідному обсязі та за економічно обґрунтованими цінами, а також забезпечення ефективного розвитку суб'єктів господарювання у сфері діяльності суб'єктів природних монополій.

       Одним з головних завдань державного регулювання  на сучасному етапі повинно бути сприяння економічному зростанню та вирішенню таких соціально-економічних  завдань, як забезпечення прожиткового мінімуму та рівня зайнятості населення, збільшення інвестицій у пріоритетні галузі, розвиток галузевої інфраструктури тощо.

       Кінцевий  результат регулювання та його якість визначаються головним чином багатьма факторами законодавчого та виконавчого  характеру. Зокрема, практичний ефект регулювання значною мірою залежить від нормативно-законодавчої бази, здатної забезпечити наявність вичерпних і чітких «правил гри» недискримінаційного характеру з метою стимулювання високої ефективності та необхідної стабільності на відповідних ринках. Однак, в Україні правова база регулювання діяльності суб'єктів природних монополій потребує системного та докорінного удосконалення, виходячи із новітніх досягнень світової та вітчизняної науки.

       Необхідність  реформування сфери житлово-комунального сектора викликана збитковістю її підприємств протягом останніх років і неможливістю надавати споживачам послуги належної якості. Крім того, реформування ЖКГ є передумовою залучення інвестицій в галузь.

       Існує три основні моделі трансформації підприємств житлово-комунальної сфери:

       • Німецька модель

       Характерною ознакою цієї моделі є акціонування підприємств ЖКГ із | закріпленням контрольного пакета акцій за місцевими  органами влади, при Цьому місцева  влада має значний вплив при  прийнятті рішень. Проте за такої моделі акціонерні підприємства потребують бюджетних дотацій.

       • Англійська модель

       Передбачає  приватизацію підприємств житлово-комунального сектора. І Як результат, повна відповідальність за якість наданих житлово-комунальних  послуг переходить до приватних структур. Запровадження такої моделі потребує наявності дієвої нормативно-правової бази регулювання відносин між учасниками ринків житлово-комунальних послуг.

• Французька модель

       Характерним для цієї моделі є збереження комунальної  власності на інженерні та інфраструктурні об'єкти. Приватним структурам надається право управляти цими об'єктами на договірних умовах. Таку модель обирають більшість країн у період переходу до ринкових відносин. Договірні відносини між місцевими органами влади та приватними компаніям, як правило, закріплюються договорами оренди, концесії чи договорами щодо виконання певного виду робіт.

       При виборі моделі трансформації підприємств  житлово-комунального господарства слід розмежовувати заходи її проведення залежно від стану ринків, на якому вони функціонують. Заходи для підприємств, що діють на монополізованих та конкурентних ринках мають бути різними. Слід зауважити, що вибір моделі трансформації повинен ґрунтуватися на необхідності запровадження конкурентного середовища на ринках, що перебувають у стані природних монополій, які є потенційно конкурентними. Перебудову житлово-комунальних підприємств доцільно проводити у два етапи:

       1. Реструктуризація підприємств.

       Даний етап потребує здійснення відповідних  заходів:

• відокремлення потенційно конкурентних видів діяльності від монопольних;
• корпоратизація новостворених підприємств;

       2. Приватизація або передавання інфраструктурних підприємств в оренду чи концесію.

       Даний етап потребує:

• запровадження ліцензування діяльності підприємств, які функціонують на ринках природних монополій чи суміжних ринках,
• запровадження системи конкурсів при укладанні договорів на управління, оренду чи концесію підприємства, що займає монопольне становище,
• часткової приватизації суб'єктів природних монополій із жорстким контролем за їх діяльністю з боку держави.

       Розвиток  конкурентного середовища на монополізованих  ринках житлово-комунальних послуг неможливий без змін існуючої в Україні  практики регулювання тарифів на послуги суб'єктів природної монополії. У західних країнах пошук ефективних методів регулювання, які б забезпечували надання якісних послуг за оптимальними цінами, розпочався в середині XIX століття. Головною метою проведених у 90-х роках реформ став розвиток конкурентного середовища на ринках житлово-комунальних послуг із запровадження конкуренції, де це було доцільним з точки зору досягнення найвищої ефективності діяльності підприємства. Зокрема на ринках теплопостачання такий підхід було реалізовано за рахунок поділу єдиного процесу надання послуг на окремі стадії - виробництво, розподіл та постачання споживачам.

       У результаті проведених перетворень, держави  все частіше стали застосовувати  до суб'єктів природних монополій  «стимулююче регулювання», характерною ознакою якого є орієнтація на певні показники діяльності підприємства з метою розроблення та використання в ціноутворенні стимулів до підвищення ефективності роботи.

       На  наш погляд аргументованою є позиція  викладена в [19, с. 10] згідно з якою в Україні доцільно було б впровадити найбільш поширений метод – метод встановлення граничного рівня ціни. Його мета послабити залежність між тарифом та величиною витрат підприємства. Суть його полягає в тому, що орган, вповноважений здійснювати регулювання тарифів, встановлює на кожен період дії тарифів (3-5 років) верхню межу ціни (тарифу). Протягом цього періоду він не вимагає від підприємства перерахунку тарифу відповідно до динаміки величини витрат. Але щороку затверджений тариф коригується на індекс цін та показник ефективності галузі. Величини окремих складових тарифів (витрат та прибутку) переглядаються лише після закінчення терміну дії граничного тарифу. Застосування методу встановлення граничного рівня ціни передбачає наступні обов'язкові елементи.

• Регулятивний орган встановлює тариф, з якого починається дія цього методу (тобто визначає першу цінову межу).
• Регулятивний орган може встановити тарифи не лише на кожен вид послуг окремо, а й на групу послуг, об'єднаних за певною ознакою. Граничний рівень тарифу встановлюється як середньозважена ціна для всіх видів послуг, що входять до складу такої групи. Це дає певну свободу для підприємства в частині розрахунку та встановлення індивідуальних тарифів у розрізі окремих видів послуг.
• Регулятивний орган може дозволити автоматичне коригування тарифів на певний коригувальний показник. Даний орган визначає формулу періодичного коригування тарифів та встановлює коригуючи показники (коефіцієнти).
• Встановлюється інтервал часу, через який тарифи мають переглядатися. Особлива увага має приділятися розміру прибутків підприємства, одержаних протягом періоду дії тарифів, та показникам якості послуг та ефективності діяльності.
• Підприємство є зацікавленим у підвищенні ефективності діяльності, оскільки ціни індексуються не на рівень інфляції, а на меншу величину. Відповідно, якщо ефективність діяльності підприємства є нижчою, ніж ефективність галузі в цілому, то воно матиме збитки в порівнянні з отриманими доходами попереднього року. За умови вищої ефективності прибуток, який підприємство одержує понад встановлений рівень, залишається підприємству.

       На  перший рік дії методу граничного рівня ціни, тариф розраховується за традиційним методом «витрати плюс». На кожен наступний рік у межах встановленого періоду (3-5 років) тариф визначається на підставі коригування тарифу попереднього року з урахуванням таких показників:

• індекс інфляції;
• коефіцієнт ефективності ;
• показник, який враховує вплив непередбачених обставин або подій, які не залежать від діяльності підприємства .

       Головною  перевагою цього методу є те, що підприємство одержує стимули до скорочення витрат протягом періоду дії затвердженого тарифу [18, с.31].

       На  сучасному етапі досить розповсюдженим у використанні є метод встановлення коефіцієнтів зміни цін (за змістом  він є варіантом методу граничного рівня ціни). Основною сферою застосування цього методу в інших країнах є галузь зв'язку, а також (хоча й у менших масштабах) розподіл електроенергії, газу та водопостачання.

       Основна мета цього методу - послабити залежність між тарифом і величиною витрат підприємства, а також на тривалий період знизити реальні втрати споживачів на послуги, що надаються. Суть його полягає у тому, що на певний строк встановлюється формули щорічного розрахунку тарифу, яка враховує дефлятор «RPI» (у Великобританії – «індекс споживчих цін») і «коефіцієнт підвищення продуктивності» («X»). На перший рік дії методу встановлення граничного рівня ціни тариф розраховується методом «витрати плюс», а на кожний наступний – за формулою:

Pt=Pt-i*(l+RPI-Xi + Zi),

       де  (1+ RPI - Хі + Zi), – коефіцієнт зміни цін;

       Pt-i – базова ціна продукції в попередньому звітному періоді;

       RPI – індекс споживчих цін (дефлятор);

       Xi – планова величина економії на витратах (коефіцієнт ефективності);

       Zi – показник, який враховує вплив не передбачуваних обставин або подій, які не залежать від діяльності підприємства.

       Таким чином, метод встановлення граничного рівня ціни встановлює обмеження  темпів зміни тарифів на послуги  суб'єктів природних монополій  у рамках темпу інфляції мінус  «X». Рівень «X» встановлюється на основі передбачуваних тенденцій щодо витрат. Логіка подібного підходу полягає в тому, щоб заспокоїти споживача відносно майбутнього підвищення тарифів. При цьому, прибутки суб'єкта природних монополій протягом терміну дії тарифу не підпадають під прямий контроль.