Регулювання дiяльностi природних монополiй у сферi теплопостачання

     Адама Сміта ми традиційно вважаємо засновником класичної школи і основна його особливість у тому, що він завжди намагався знайти природний порядок речей, тобто таку собі точку рівноваги, до якої слід наблизитися для досягнення найбільшого багатства народу. Тож рушійною силою, котра дозволить максимально наблизитися до цієї точки рівноваги, Адам Сміт вважав вільну конкуренцію.

     Джоан Робінсон виділила ті галузі, де конкуренція принципово є неможливою через їх технологічні особливості. Ці галузі отримали назву «природної монополії»«. До таких галузей вона відносила залізничний транспорт, електроенергетику і газову промисловість. Якщо в таку галузь залучити дві фірми, вони будуть змушені конкурувати між собою, (при цьому, ні одна з них не зможе навіть відшкодувати свої витрати) і більш слабка збанкрутує або ж вони будуть змушені об'єднатися. Це видно з рис. 1.1. [5, с. 283-291]

     Згідно  з теорією Робінсон, якби на ринку діяла значна кількість виробників певної послуги, то вони змогли б виробити послуги обсягом Q1. Щоб відшкодувати свої витрати, вони будуть змушені встановити ціну на рівні Р1. Проте можлива і протилежна ситуація: фірма одна, обсяг випуску рівний Q2, тож фірма може дозволити собі встановити ціну на рівні Р2, при цьому отримуючи прибуток. Різниця між Р1 і Р2 є ті кошти, які суспільство може заощадити завдяки існуванню природної монополії.

     Таким чином, з наведеного можна зробити  висновок, що причиною виникнення природної монополії є перш за все наявність ефекту масштабу.

  Детальніше  дослідження цього ефекту свідчить, що висока ступінь монополізації  таких ринків викликана особливостями  виробничої технології. Остання у зазначених сферах економіки характеризується замкнутим виробничим циклом, що базується на єдиному технологічному середовищі та наявності мережних структур (трубопровідний транспорт, лінії електропередач, системи водопостачання тощо). Все це потребує колосальних витрат, фіксований обсяг яких значно перевищує їхню змінну величину. Крім того, фіксовані витрати мають бути оплачені ще до того, як почнеться виробництво. При цьому ріст потужності таких одиниць відбувається при менш пропорційному збільшенні витрат на їхнє оснащення. За таких умов витрати на одиницю продукції спадають у міру зростання рівня виробництва [6, с. 87].

     Домінуюче становище на ринку завжди вигідне  виробникам, а особливо на ринках, що віднесені до сфери природної монополії. Коли у споживача немає вибору, він змушений платити будь-яку ціну за необхідну йому послугу. Еластичність попиту у сфері природних монополій надзвичайно низька, оскільки споживач під тиском ціни, не може перейти на споживання іншої продукції. Наприклад, підвищення тарифів на електроенергію навряд чи зможе призвести до того, що споживач відмовиться від її споживання, так як замінити електроенергію в побуті і у виробництві майже неможливо.

      Чинники що викликають існування природних  монополій в економічному просторі можна згрупувати як це наведено на рис. 1.2 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Рис. 1.2. Причини існування природних монополій в економіці [7, с. 8]. 

     Поєднання всіх наведених вище чинників забезпечує природним монополіям досить вигідний режим існування. Вони мають як економічні, так і юридичні переваги, а це в свою чергу призводить до нав'язування своїх, часто невигідних, умов контрагентам. Характерними порушеннями є: завищення цін та тарифів, нав'язування умов угод, невигідних споживачеві, нав'язування непотрібних споживачеві товарів, зниження якості продукції, якості обслуговування, встановлення бар'єрів доступу інших підприємців на потенційно конкурентні суміжні ринки.

     Ринки природних монополій мають досить значні бар'єри для входження  на них нових суб'єктів господарювання. До бар'єрів вступу на ринок об'єктивного характеру можна віднести:

     • мінімально ефективний обсяг надання послуг – це такий обсяг надання послуг, за якого суб'єкт господарювання досягає мінімального рівня довгострокових витрат. Фактично – це обсяг діяльності, за якого підприємство досягає точки беззбитковості. Наявність на ринку такого бар'єру жодним чином не підтверджує наявність ефекту масштабу. Тому наявність мінімально ефективного обсягу випуску товарів не може бути критерієм віднесення ринку до природних монополій;

• вертикальна інтеграція передбачає, що підприємство, яке діє на ринку, є власником родовищ сировини, яка використовується у виробництві товару (послуги). Цей бар'єр також не може бути критерієм визнання природної монополії на ринку, оскільки власником стратегічних для держави ресурсів повинні бути громадяни держави в особі державних органів чи підприємств;
• інформаційна блокада передбачає відсутність вільного доступу суб'єктів господарювання до інформації про показники діяльності підприємств на ринку, технологічні особливості виробництва товару (надання послуги) тощо, що перешкоджає прийняттю позитивного рішення про вхід на ринок;

     • адміністративні бар'єри проявляються в обов'язковому ліцензуванні певних видів діяльності, державному регулюванні цін та тарифів, рівня доходності. Це призводить до появи так би мовити суб'єктивного прийняття рішень про видачу ліцензій чи встановлення певної ціни, що призводить до втрати певної частини потенційного прибутку. До речі, політику у сфері і природних монополій можна класифікувати як політику потурання інтересам» діючих підприємств. Так, наприклад, підключення нових споживачів здійснюється лише до існуючих мереж, при цьому не розглядається можливість побудови нових мереж потенційними конкурентами, технічні умови та нові підключення надаються самими підприємствами.

     Крім  того, не можна не згадати про наявність так званих природних бар'єрів. До даного виду бар'єрів, що існують, скажімо, на ринках житлово-комунальних послуг, відносяться:

• обмеженість місць видобування придатних до споживання водних ресурсів (на ринках водопостачання);
• обмеженість родовищ газу (на ринках газопостачання).

     Саме  зазначені обмеження обумовлюють  маршрути прокладання мереж водо- та газопостачання населених пунктів та недоцільність їх дублювання, тому немає вагомих причин для того, щоб механізм експлуатації існуючих мереж водо- та газопостачання суттєво відрізнявся від існуючої в світі практики експлуатації електромереж, чи залізничних колій. Тому на думку деяких економістів [8, с. 28] самі мережі мають бути у державній власності, а до їх використання за визначену плату мають бути допущені всі бажаючі суб'єкти господарювання; при цьому держава має право передавати в платне використання родовища чи місця видобування обмежених ресурсів (води, газу), а для управління мережами може бути використана запроваджена в Україні модель розподілу виробленої суб'єктами господарювання електроенергії.

       Ю. Кравченко, перший заступник голови Антимонопольного комітету України, запропонував класифікувати природні монополії в Україні за такими критеріями (таб.1.1) [9,с. 15]: 
 
 
 
 

КЛАСИФІКАЦІЯ  ПРИРОДНИХ МОНОПОЛІЙ

       Таблиця 1.1

       Розглядаючи економічну сутність природної монополії, не можна не сказати про соціальну  ціну, яку сплачує суспільство, за функціонування чи відсутність таких  структур в економіці. Зосередження виробництва всього ринкового обсягу блага в одній фірмі у випадку природної монополії ефективніше, ніж на кількох підприємствах (рис. 1.3):

Рис. 1.З. Природна монополія  [10, с. 95]. 

      Для природної монополії типовим  є те, що мінімально ефективний обсяг виробництва QE (т. Е) є більшим, ніж обсяг попиту при ціні РE=min LRAC. У такій ситуації природна монополія може беззбитково для себе виробляти лише обсяг QE за ціною РA=LRACA. При спробі демонополізації галузі, скажімо, створенні двох фірм з обсягом випуску в кожній QB=1/2QA, середня вартість виробництва і беззбиткова ціна сягнуть рівня РB=LRACB > LRACA тобто суспільство буде втрачати більше рідкісних ресурсів на виробництво того самого обсягу QА, а ціна зросте. Тому природні монополії звичайно гамуються державною владою, яка бере на себе регулювання їхньої діяльності [10, с. 96 ].

      Враховуючи  роль цієї сфери в забезпеченні добробуту  населення, її ключове місце в  економіці країни, з одного боку, та потенційні можливості для зловживань – з іншого, держава повинна приділяти їй особливу увагу. Однак, незважаючи на те, що соціальні вигоди в умовах існування природної монополії теоретично перевищують соціальні витрати, на практиці ситуація нерідко змінюється. Володіючи необмеженою безальтернативною ринковою владою, ці структури всіляко намагаються використати своє становище для порушення прав і свобод інших учасників ринкової системи. Причому, ці порушення дедалі більше набувають прихованої форми, їх стає важче виявити. Тому держава повинна використовувати всі інструменти економічного, правового, адміністративного характеру з метою встановлення таких «правил гри» для цих суб'єктів, які б дали змогу отримати оптимальний результат.

1.2. Особливості функціонування ринку житлово-комунальних послуг взагалі та сегменти теплопостачання в Україні

      Ринки житлово-комунальних послуг (ЖКП), на відміну від інших ринків товарів та послуг, мають певні особливості. Однією з характерних особливостей цих ринків є високий рівень їх локалізації. Це обумовлено, в основному, прив'язкою виробників до певної території, яка, як правило, збігається з межами території певної адміністративно-господарської одиниці. Серед інших особливостей ринків житлово-комунальних послуг можна виділити:

• нерозвиненість загальнодержавної інфраструктури надання житлово-комунальних послуг;
• значні бар'єри для входу на ринки ЖКП нових учасників, що обумовлено високою вартістю технологічного обладнання та необхідністю створення розгалуженої мережі відокремлених підрозділів;
• недостатність інвестиційних ресурсів для технологічного переоснащення виробництва та транспортування товарів, які супроводжують надання цих послуг;
• високий рівень державного регулювання цін та тарифів на ЖКП;
• низький рівень доходів населення України.

     Суб'єктами ринків житлово-комунальних послуг є виробники, надавачіі та споживачі таких послуг, а також державні органи та банківські установи.

     Соціально-економічні відносини між виробниками та споживачами житлово-комунальних  послуг полягають у задоволенні  виробниками потреб споживачів у певних видах цих послуг. Органи державної влади вступають у відносини з усіма учасниками ринків ЖКП. Банківські установи в процесі взаємодії з усіма учасниками ринків житлово-комунальних послуг є посередниками у проведенні розрахунків між ними та забезпечують своєчасне перерахування грошових коштів.

     Ринки житлово-комунального господарства прийнято поділяти за видами цих послуг.

Таким чином, слід розрізняти:

• ринки комунальних послуг (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення);
• ринки послуг з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, освітлення місць загального користування, поточний ремонт тощо);
• ринки послуг з управління будинками чи спорудами (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);
• ринки послуг з капітального ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна елементів конструкцій та мереж, реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій та ін.).