Регулювання дiяльностi природних монополiй у сферi теплопостачання

     Починаючи з 2000 року уряд почав реформи у  секторі суспільних послуг, що були спрямовані на залучення приватного сектора в його управління. Муніципалітети з заохоченням укладали концесійні контракти та контракти на управління, оскільки їм надавалась перевага у секторі водопостачання. Такі угоди вже укладені в столиці країни Софії, та інших містах. Приватний сектор увійшов у сектор водопостачання та водовідведення.

     Угода концесії між водоканалом м. Софії  і Британською кампанією International Water була укладена у 2000 році. International Water отримала 75% акцій, а водоканал Софії – 25% в уставному капіталі нової компанії, названої Sofiiska Voda, що отримала контракт-концесію на 25 років. Sofiiska Voda взяла зобов'язання інвестувати 65 млн. дол. в перші 5 років, а потім 152 млн. дол. протягом майбутніх 15 років. В середині 2001 року водоканали міст Варна та Шумен також були віддані у концесію. Нові концесії регулюються контрактом концесії. Держава проводить підготовку та схвалює контракти, а муніципалітети управляють ними.

     Схема регулювання сектора знаходиться  на стадії розробки. Контролюючий орган, що регулює тарифи на послуги та їх якість, створений. Кожна компанія розраховує свої витрати і може дозволити  собі визначений рівень прибутку. Компанії повідомляють регулюючий орган про їх тарифи. Базова ціна води може бути розрахована після вирахування втрат в мережі. Починаючи з 2002 року будь-які втрати води вище 25% не можуть бути включені до ціни.

     Починаючи з початку реформ, направлених на залучення приватного, капіталу в сектор, близько 57 млн. дол. були інвестовані в болгарський сектор водопостачання. Втрати води в мережах були істотно зменшені (з 60% до 30%), ефективність діяльності також покращилась [17, с. 24].

     Польща. Досвід децентралізації і економічного регулювання

     Перехід до ринкової економіки та необхідність відповідати стандартам якості внаслідок  вступу Польщі в ЄС призвели до істотних змін у секторі водопостачання та водовідведення Польщі. На початку 90-х років недостатнє фінансування системи водопостачання та водовідведення залишило технічну інфраструктуру в незадовільному стані. Застаріла інфраструктура призвела до високих втрат води в мережах та частих проблем із тиском води. Очищення стічних вод було також у незадовільному стані, 36% стічних вод не очищувались, 35% – очищувались тільки механічно. Напередодні входу Польщі до ЄС, інфраструктура сектора водопостачання була у критичному стані.

     Згідно  з оцінками Світового Банку в  сектор водовідведення потрібно було інвестувати 2,5 млрд. дол. на рік, щоб відповідати нормам ЄС до 2015 року. Сектор водопостачання відчував істотне скорочення водоспоживання, що є характерним для Східноєвропейських країн.

     У 1990 році державні водоканали знаходились  у муніципальній власності, послуги надавались комерційними компаніями. Муніципалітети несли відповідальність за управління компаніями, фінансування інвестиційних проектів, визначення цін та рівнів послуг. Деякі маленькі муніципалітети делегували управління своїми системами більшим, продали свої водоканали приватним іноземним інвесторам. Водоканал м. Гданськ був приватизований французькою транснаціональною компанією SAUR в 1993 році. Спільне підприємство (Gdansk Saur Neptun) з містом було утворене через контракт орендного договору з SAUR.

     У Польщі тарифи на послуги водопостачання та водовідведення контролюється Міністерством інфраструктури. Міністерство деталізує процедуру тарифоутворення, критерії для розподілу витрат для певних груп споживачів, критерії для диференційованих тарифів, стандартний механізм схвалення тарифів з детальною інформацією щодо того, як розраховується тариф. Повноваженнями схвалення тарифів наділені муніципалітети згідно прийнятого у 2001 році закону.

     Тарифи  мають створювати дохід, необхідний для покриття всіх операційних витрат і відповідати інвестиційним потребам компанії. Тарифи переглядаються раз на рік. Закон підлягає перегляду у майбутньому. Головний недолік закону - нечітко визначені права та обов'язки зацікавлених сторін, що призводить до різних тлумачень закону та спорів з приводу цінової політики між постачальниками послуг та місцевою владою, яка контролює тарифи. Цінова політика може формуватись в інтересах компаній постачальників послуг. Тарифи по країні суттєво відрізняються. В країні існує широка відмінність цін – 250% різниці між цінами на воду у Koszalin та Битомі, і 350% різниці у цінах на водовідведення (Лодзь і Ostrow Wielkopolski). В 1996 році інвестиції у сектор пришвидшились, що призвело до екологічних вдосконалень. Між 1997 і 2002 роками мережа каналізації була розширена на 69%, за рахунок зростання у сільській місцевості на 355% (28% у міській). Укладено два договори державно-приватного партнерства із залученням іноземних інвесторів (у м. Гданськ та м. Лодзь). Водоканал м. Гданськ показав істотні покращення своєї діяльності з часу реформ. Втрати води зменшились з 25% у 1992 році до 15% в 2003 році, число проривів мережі скоротились на 50%. Спостерігається істотне підвищення продуктивності та підвищення якості води (у 2004 році частка води, що відповідає стандартам якості ЄС склала близько 90%, порівняно з 8% у 1992 році) [17, с. 25].

     Чилі. Досвід залучення  приватного інвестора.

     Однією  з головних проблем водопостачання та водовідведення в Чилі була низька якість очищення стічних вод. У 1998 році тільки близько 17% стічних вод підлягали очищенню у міській місцевості. Уряд Чилі також мав наміри розширити мережу послуг комунального господарства, щоб вони були доступні для малозабезпеченого населення міст.

     За  минулі 12 років у відповідь на необхідність залучати інвестиції до сектора та покращувати якість його послуг уряд Чилі провів реструктуризацію законодавчої та інституціональної бази у секторі водопостачання та водовідведення. Зміни були спрямовані на прискорення розвитку регіональних комунальних компаній, стимулювання передачі компаній у концесію приватним компаніям.

     Для гарантування зобов'язань з постачання суспільних послуг, у Чилі створено національний регуляторний орган – Управління з питань санітарних послуг (SISS). Його роль подібна до ролі Ofwat в Англії і Уельсі. SISS – фінансове незалежний децентралізований державний орган. Він має значний рівень автономії, штат професійних працівників, широкі повноваження, що включають тарифне регулювання, нагляд за виконанням концесійних угод, розв'язання суперечок та накладення санкцій на концесіонерів.

     У 1998 році було прийнято нове законодавство, що модернізувало регуляторну політику у секторі та полегшило залучення  приватного сектора. Встановлено правила, до всіх компаній сектора щодо договорів  концесії, тарифів, планів розвитку і якості обслуговування. Визначено відсоток участі держави у власності, що може бути передана у приватну власність (максимум 65%, більше, за умови що держава не залучена до збільшення капіталовкладень).

     До 1998 року приватний сектор генерував менше ніж 10% загального доходу у секторі. В кінці 1999 року, внаслідок передачі контролю за підприємствами водопостачання та водовідведення приватним інвесторам і операторам, частка приватного сектора у загальному доході сектора зросла до 60%, а забезпечення питним водопостачанням і послугами водовідведення міського населення країни підвищилось до 68%. Це призвело до істотного покращення фінансової та операційної діяльності підприємств сектора, а підвищення доступу до якісних комунальних послуг по країні. З початку реформ надання послуг водовідведення досягло 70% у 2000 році [14, с. 26].

Узагальнення  проаналізованого міжнародного досвіду.

     Міжнародний досвід свідчить, що залучення приватної  ініціативи у різних формах допомогло  багатьом країнам вирішити проблеми у секторі комунальних послуг. Як приклад, можна розглянути Англію, що повністю приватизувала водний сектор.

     Більшість країн надають перевагу укладанню  договорів концесії або контрактів на управління для залучення приватного капіталу до сектора. Залучення приватних інвестицій майже завжди означає зростання цін на Послуги, але разом з тим значно покращується якість обслуговування.

     Проте, ознайомившись з досвідом різних країн, стає помітним, що за умов залучення  приватного капіталу, державне регулювання є необхідністю. Головним фактором успіху проведення реформ у сфері житлово-комунального господарства є чітко окреслена схема регулювання.

     Найбільшого успіху в термінах ціни та якості послуг досягли ті країни, що застосовують методи регулювання, які надають операторам стимули покращувати свою діяльність, так тарифна політика, що встановлює тарифи на рівні, достатньому для фінансування капітальних інвестицій. Процедура тарифсутворення повинна бути чіткою та базуватись на економічній логіці. Міста, що залучають приватний сектор до менеджменту компаній (на умовах концесії) отримують послуги вищої якості. Реформи проходять швидше і успішніше, якщо зростає попит на зміни з боку суспільства.

     Проблеми, з якими стикається галузь комунальних  послуг України, дуже схожі на проблеми в цій галузі інших країн, які вже вирішені. Тому є сенс вивчати досвід таких країн.

     Для того, щоб реформа була успішною, доцільно вибрати раціональну схему  регулювання. Міжнародний досвід надає  цілу низку підходів економічної  політики щодо такої реформи. Головний виклик для реформаторів в Україні – вивчити їх, визначити пріоритети реформи та розробити плай реформування галузі.

     На  наш погляд, в Україні до сектору водопостачання та водовідведення, подібно до того, як це було зроблено у Болгарії, потрібно допустити приватну ініціативу. В нашій державі також потрібно створити методику передачі підприємств, що надають вище зазначені послуги, в оренду приватним компаніям на визначений термін, скажімо на 5 років. При цьому перед тим, як здійснити таку передачу, потрібно оголосити конкурс, в якому всі бажаючі компанії змогли б прийняти участь. Та компанія, яка переможе в конкурсі, отримає виключне право надавати послуги водопостачання та водовідведення протягом 5 років.

     Після закінчення зазначеного терміну діяльності приватної компанії в даному секторі, має бути зібрана спеціальна комісія, що зможе провести аналіз роботи даного суб'єкта господарювання. Рішення комісії може бути двоваріантним: або надати можливість компанії і надалі діяти в секторі водопостачання  та  водовідведення (продовження контракту), або оголосити наступний конкурс, позбавивши дану компанію можливості брати в ньому участь.

     В Україні для підприємств не комунальної  власності, включаючи обласні підприємства, створені на власності декількох територіальних громад, пропонується два варіанти формування незалежних органів:

     ВАРІАНТ 1:

     Формування  обласних постійних регуляторних комісій  з метою регулювання тарифів  на послуги, що надаються підприємствами, які не є комунальними за формою власності, і які зареєстровані на території відповідної області (рис.3.1.):

     Рис 3.1. Модель регулювання  тарифів на послуги  водо-, теплопостачання  та водовідведення для  суб'єктів господарювання не комунальної форми  власності та обласних підприємств (які зареєстровані в межах області) [18, с. 33] 

     Така  модель регулювання певною мірою  б повторювала досвід України  в частині здійснення регулювання тарифів обласною адміністрацією, однак відмінним було б те, що рішення приймалося б не  Головою обласної адміністрації, а членами постійної обласної регулятивної комісії,

     ВАРІАНТ 2:

     Створення незалежних регуляторних комісій в  областях на базі територіальних відділень  існуючої Національної комісії регулювання  електроенергетики (НКРЕ України), яка  здійснює діяльність відповідно до Закону України «При природні монополії» від 20.04.2000 № 1682 та Указу Президента України «Питання Національної комісії регулювання електроенергетики» від 21 квітня 1998 року №335/98, з наданням їм повноважень встановлення тарифів у відповідних областях. Цей варіант моделі регулювання можна порівняти із досвідом регулювання підприємств не комунальної форми власності у США, де на рівні штату створюється регулятивна комісія, яка встановлює тарифи для таких підприємств у р відповідному штаті (наприклад у штатах Вірджинія, Канзас, Нью Мехіко, Оюіахома, Аризона та інші). Зазначені комісії, як правило є багатогалузевими регуляторними органами, що регулюють діяльність підприємств електро-, газо,-, водопостачання і водовідведення (рис.3.2):