Особливості тіньового сектора економіки України

1.2. Історія тіньової економіки

На зорі формування європейських держав в „тіні” знаходилося все, до чого не могли дотягнутися сюзерени або його васали. „Тінь” носила переважно географічний характер. Однією з перших серйозних антітіньових акцій властей на території сучасної України був кривавий похід княгині Ольги на древлян, відмовившихся сплачувати дань.

Із часом держави окріпли, і  тіньова економіка придбала більш витончені форми. Внаслідок вимушеної компактності „тінь” облюбувала торгівлю і деякі види високоприбуткового виробництва. Морські країни (Англія, Франція, Голландія  та ін.) вводили жорстоке законодавство проти контрабандистів, але контрабанда процвітала. Характерно, що вже тоді проявилися признаки зрощення тіньової економіки з владою:  контрабандисти могли вижити лише завдяки щедрим хабарям портовим чиновникам та охороні.

В Росії першою крупною галуззю, яка поринула в тінь, стала горілчана промисловість (з 16 ст.). Держава, яка заробляла на горілчаній монополії, нещадно катувала виробників самогону, але їх кількість не зменшувалася. Лікеро-горілчана промисловість продовжує залишатися однією з самих „тіньових” і  в Росії, і в Україні (високоприбутковий бізнес, який жорстко регулює держава).

Справжній розквіт тіньової економіки царська Росія пережила з розвитком капіталістичних відносин. Причому, в тіні робили гроші і верхи (дворянство), і низи (купці, промисловці). Вже тоді було ясно, що бюджетні гроші – найбільш ласий шмат для тіньових операцій. Тіньове майно робилося на постачаннях в армію, закупівлі для потреб царського оточення, на численних державних програмах. Напівдикі племена Казахстану, Південного Кавказу не підозрювали, скільки грошей, передбачених на їх освічення, переобладнання та інше осіло в кишенях чиновників та підрядчиків.

Як правило, тіньова економіка активізувалася у важкі для держави часи, наприклад, після відміни кріпосного права в Росії, коли ще було не ясно, що робити з дворянськими та державними землями, які раптово залишилися без „живого інвентаря”, почалися земельні афери. Об’єктом наживи була як сама земля, так і бюджетні засоби, виділенні на влаштування кріпаків. Це типовий приклад того, як „тінь” заповнює правовий вакуум.

До тієї ж категорії відносяться знамениті залізничні та банківські „лихоманки” другої половини 19 ст.

Особливо показовим стан економіки був у перші роки після Жовтневої революції. Держава втратила контроль над економікою і лише „набігами”  намагалася отримати своє. Економіка відповідала адекватно – повальним ухиленням від уплати аналогів; занепадом важкої промисловості; одночасним існуванням декількох видів грошей.

Цікаво, що взявши політичну ситуацію у державі під контроль, більшовики не знайшли нічого кращого, ніж оголосити НЕП. Якщо тотальний контроль і жорстке регулювання вели у глухий кут, то дарування короткочасної свободи приватній ініціативі створило диво. Першими піднялися (вийшли з „тіні”) харчпром, легпром, общепіт – галузі з швидким оборотом капіталу. На цей час держава вже мала сформований за рахунок податків бюджет.

В Радянському Союзі „тінь” була загнана у вузькі рамки, але все ж таки існувала. Носила вона географічний та галузевий характер.

Тоталітарна держава була сильною і особливої волі нікому не давала.

З початком розпаду СРСР масштаби "тіньової" економіки різко розширились. Якщо на початку 60-х років обсяг тіньових послуг становив 5 млрд. рублів на рік, то наприкінці 80-х – 90 млрд. рублів: зростання у 18 разів.

Після розвалу Союзу масштаби тіньової економіки нагадували постреволюційні часи. У 1992 – 1994 рр. казкові скарби робилися на всьому -  на бензині, цукрі, металах. Згодом почалася приватизація. Держава якщо і приймала участь у розподілі цих прибутків, то  саму крихту. Потім настав період терору   (податкового і адміністративного) , який тільки недавно пішов на спад.

У наш час проблеми тіньової економіки заявили про себе на повну силу (особливо в постсоціалістичних країнах). Реформування соціально-економічних відносин призвело лише до зміни структури, форм та методів тіньової економічної діяльності.

1.3.Розвиток тіньової  економіки як процесу

Домінуючими причинами посилення тіньового сектора економіки на різних етапах розвитку держави є зацікавленість у цьому процесі представників правлячого режиму і звуження мотивації у фізичних і юридичних осіб до усунення тотального контролю за всіма громадянами, властивого комуністичному режиму, що призвело до хаотичного, неконтрольованого, вибухового зростання масштабів і впливу тіньового сектора економіки. Реструктуризація тіньової економіки та відсутність реальних механізмів, здатних обмежити її зростання і проникнення до всіх шпарин держави, не змінила самої сутності цього явища. Тіньова економіка залишається альтернативною економіці офіційній, і посилення першої може здійснюватися тільки за рахунок послаблення другої. Наслідком цього стала безрезультатність численних спроб стабілізації економіки держави, які зводилися лише до різних спроб впливу на її офіційну складову.

Офіційний сектор економіки швидко руйнувався, обумовлюючи наростання соціально-економічної дестабілізації. Разом з руйнуванням економіки руйнувалися правові та морально-етичні підвалини суспільного нехтування законами, криміналізація економічних і соціально-політичних відносин стала нормою функціонування молодої держави.

Тотальна тінізація стала загрожувати не тільки наближенням економічної катастрофи, але й розколом нації, втратою державної незалежності. В Україні при переході від соціалістичних форм  організації економіки до ринкових відбулася реструктуризація тіньового сектора економіки, відбувся його масштабний розвиток і його пристосування до нових умов соціального існування.

На першому етапі становлення України як незалежної держави (1991-1993 рр.) в економіці країни повністю домінував держсектор. На внутрішньому і зовнішньому ринку широкого поширення набули такі механізми отримання тіньових доходів:

- передача приміщень і технологічного обладнання в оренду на пільгових умовах недержавним підприємствам. При цьому підприємство-орендатор контролювалося керівництвом орендодавця (реальним власником) через довірених осіб чи керівництво орендодавця, отримувало велику одноразову винагороду (хабар) або брали постійну участь у розподілі прибутків;

- передача приміщень і технологічного обладнання статутного фонду новостворюваних малих і спільних підприємств (схема, аналогічна оренді);

- приватизація у вигляді викупу за безцінь об’єктів і технічних засобів,                                  реальна вартість яких багаторазово перевищувала ціну продажу.

В сучасних умовах господарювання одним із способів тінізації є ухилення від оподаткування, яке проявляється в:

- навмисному зниженні у звітності суми заробітної плати, яка фактично виплачена. 90 – 100% співробітників підприємницьких структур одержують частину зарплати по відомості, а решту – без оформлення бухгалтерської документації. Поширений засіб, коли заробітна плата видається по двох відомостях (наприклад на виплату авансу і получки), а в подальшому одна з цих відомостей або приховується від обліку, або взагалі знищується. Майже 100% виконавців тимчасових робіт не укладають договору найма і отримують оплату без оформлення. В цілому в підприємницьких структурах зарплата, що відбивається по бухгалтерському обліку, складає не більш 30% від фактично виплаченої;

- приховуванні виручки. Запровадження на підприємствах роздрібної торгівлі касових апаратів ускладнило, але аж ніяк не ліквідувало можливості приховування виручки від реалізації товару. Вироблено безліч шляхів обходу обліку і звітності. У великих магазинах гроші від покупців приймаються через касові апарати, але в магазині їх ставиться декілька, з яких 1 – 2  відповідним чином не реєструється, що дозволяє безконтрольно вилучати виручку. Практично всі великі магазини застосовують так звану виносну торгівлю через ларьки, лотки і т. ін. Згідно з експертними оцінками в магазинах, де встановлені касові апарати, не оприбутковуються не менш 20% виручки, а там, де надійний “дах”, – від 60 до 80%. Розміри приховування виручки залежать від номенклатури товарів, що реалізуються, та їх постачальників. Аналіз статистичної звітності дозволяє виявити зі значною вірогідністю товари, реалізація яких в тій чи іншій пропорції виробляється через тіньовий ринок. Це перш за все самий першочерговий продукт – хліб і хлібобулочні вироби, молочна продукція, в тому числі кисломолочна, масло рослинне;

- заниженні суми прибутку при експортно-імпортних операціях. При імпорті товарів і продукції із-за кордону практикується використання проміжної офшорної фірми, яка нібито купує товар у закордонного виробника і потім поставляє його українському партнеру. В залежності від видів товару чи продукції їх “ціна” на цій операції падає від 20 до 60%. Аналогічний метод використовується і при експертних операціях для приховування різниці між цінами на продукцію на внутрішньому і міжнародному ринках;

- приховуванні вивезення за кордон прибутків спільних підприємств. Приховані обсяги вивезення прибутку спільних підприємств здійснюються за допомогою застосування систем трансфертів, роялті, лідолагс. Обстеження фахівцями спільних підприємств показали, що в уставних документах багатьох з них містяться положення про проведення розрахунків зі своїми закордонними партнерами за “трансфертними”, “прейскурантними”, “спеціальними” цінами. Невідповідність їх світовим цінам на аналогічну продукцію досягає в окремих випадках 40 – 50%. Контроль з боку українських владних структур за застосуванням розрахункових цін спільними підприємствами , які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, відсутній;

- бартерний операціях. Бартерні операції повинні здійснюватись на базі еквівалента вартості товарів чи продукції, які обмінюють. Фактична ціна товарів і продукції, які постачаються підприємцями державним підприємствам і організаціям, завищується на 50 – 300%. До 70% продукції, що одержує підприємець по бартеру, реалізується по цінам нижче цін заводу-виробника. Багаторазове завищення цін на продукцію, що постачається підприємствами по бартеру державним підприємствам, стало однією з причин зростання матеріальних витрат в собівартості продукції багатьох галузей економіки;

- безприбуткових “операціях”. Використовується безліч способів штучного завищення витрат і приховування отриманого прибутку. Існує великий перелік продукції, ціни на яку змінюються в залежності від сезону, упаковки, способу транспортування;

- поступці боргу. Існують фірми, які спеціалізуються на операціях по поступці боргів. Як мінімум 50 – 60% цих боргів були б повернені без участі посередника, решта вимагає відносно нескладних комерційних операцій;

- безнадійних боргах. По змові з керівниками державних підприємств створюються так звані “фірми-хлопавки” – це дрібні приватні підприємства з обмеженою відповідальністю, які засновують від імені осіб померлих, але посвідчення яких були здані в установленому порядку, чи так званих бомжів, які мають прописку, але не мають постійного місця проживання. Використовуються також посвідчення загублені, викрадені, фальшиві. На такі фірми перекладається  велика кількість грошей в якості передплати на виконання якихось робіт, які обготівковуються і привласнюються. Через три місяці фірма закривається;

- підпільних касах позики. Одержання кредитів в банку пов’язано з великими труднощами і високими ставками оподаткування. Існує мережа фірм, які спеціалізуються на видачі кредитів, не фіксованих в звітності. Механізм наступний: утворюється мережа підприємств, які затримують розрахунки з контролерами, а гроші переводяться фірмі - “банкруту”. “Банкір”, в свою чергу, видає кредити під великий відсоток. По загальному правилу такі фірми організуються кримінальними структурами з могутнім апаратом для примушення до дотримання обов’язків договору;

- неприхованому ухиленні від сплати податку. Практично повсюдно має місце ухилення від сплати податку за результатами діяльності. В бухгалтерських документах результати діяльності перекручуються або навіть і відповідають дійсності, але суми, які підлягають оподаткуванню, довільно зменшуються. Взаєморозуміння з перевіряючими досягається за допомогою хабара.

1.4. Масштаби тіньової економіки

Якими ж є сьогодні масштаби "тіньової" економіки в країнах з перехідною економікою, в тому числі і в Україні?

Дуже складним є порівняльний аналіз рівнів тіньової економіки в різних державах у зв’язку з тим, що деякі види нелегальної діяльності, включені в тіньову економіку і заборонені в одних країнах, є офіційно дозволеними і легальними в інших.

За розрахунками російських експертів, взагалі в світі у тіньовому секторі створюється як мінімум 8 трлн. доларів. По своєму масштабу глобальна тіньова економіка порівнянна з економікою США. У другій половині 90-х рр. минулого століття у розвинених державах тіньова економіка була еквівалентна в середньому 12% ВВП, у державах з перехідною економікою – 23%, а у державах, які розвиваються – 39% ВВП.

В цілому у державах з розвинутою ринковою економікою відмічається постійний ріст економічної „тіні”. Державою з більш високою долею тіньового сектору є Греція (19% офіційного ВВП). До держав з великою „тінню” відносяться також Італія (27,8%), Іспанія (23,4%) та Бельгія (23,4%). Середнє положення займають Ірландія, Канада, Франція та Германія (14,9 – 16,3%). Найбільш низькі показники долі тіньового сектора мають Австрія (9,1%), США (8,9%) та Швейцарія (8%). У відносно благополучних державах абсолютний об’єм тіньової економіки складає немало: у США – 700 млрд. Доларів; в Італії – 310 млрд. доларів; у Великобританії – 190 млрд. доларів.

Найбільш швидкий ріст тіньового сектору у 80-90-х рр. 20 ст. Спостерігався в Греції, Італії, Швеції, Норвегії і Германії. Наприклад, об’єм тіньової економіки Германії з 1975-го по 1997 рік виріс у п’ять разів – з 60 млрд. доларів до 300 млрд. доларів. А темпи росту неофіційного сектору у Германії зіставили 8% за рік (це значно більше, ніж темпи росту офіційного ВВП).