Офшорний сектор світової економіки

Міністерство освіти та науки

Національний університет «Юридична академія

України імені Ярослава Мудрого»

 

Кафедра економічної теорії

 

 

Індивідуальна робота

Тема: «Офшорний сектор світової економіки»

 

 

                                                            

 

 

 Студентка:

Запольська О.І.

1 факультет, 2 курс, 5 група

 

Науковий керівник:

Макуха О.В.

 

 

 

 

 

 

 

Харків – 2014

 

                                                 Зміст

Вступ

1. Офшорні зони: сутність, класифікація, механізм функціонування.

2. Роль офшорів у світовій  економіці. Офшорні схеми та 

спаринг-офшорні мережі. Сучасна трансформація офшорного

сектору світової економіки.

3. Вплив офшорних зон  на національну економіку України.

 

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

На сьогоднішній день одним з найважливіших завдань будь-якої держави є правовий контроль над офшорним бізнесом. Адже бізнесмени, що прикриваються офшорними операціями з метою "відмивання грошей", переходять у тіньовий сектор діяльності і ставлять у глухий кут економічний розвиток, перешкоджають протіканню трансформаційних процесів, спрямованих на поліпшення добробуту країни. В Україні  тіньова діяльність в офшорному бізнесі також чинить негативний вплив на економічне зростання. Сучасні економічні перетворення в Україні спрямовані, перш за все, на формування ринкової економіки, поступове входження до Європейського економічного союзу і боротьбу з тіньовою економікою. Для подальшої стабілізації і розвитку економіці країни потрібні інвестиції і кредити, широкий розвиток зовнішньоекономічних зв'язків з іншими державами, залучення інвесторів, відкриття вільних економічних зон на території країни, які б реально діяли, відповідали своєму призначенню і перебували під суворим правовим контролем з боку держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Офшорні зони: сутність, класифікація, механізм функціонування.

Серед фінансових центрів виділяють офшорні зони. Офшорні зони - це поза національні фінансові центри, які здійснюють значні обсяги кредитування й фінансування в валютах інших країн (євровалютах).

Життя терміну «офшор» дало англійське вираження «off shore» дослівно значуще «поза берегом». По термінології прийнятої в економічній літературі під офшорною діяльністю розуміється діяльність комерційної компанії поза юрисдикцією якої-небудь держави. Учасники міжнародних фінансових угод не є резидентами країни на території якої відбуваються кредитно-фінансові операції.

Офшорні зони (ОЗ) стали з'являтися в другій половині нашого століття. У першу чергу вони залучають клієнтів тим що це вкрай сприятливий валютно-фінансовий режим низький рівень оподатковування або його повна заміна на фіксований платіж. Ще одна обставина: високий рівень таємності будь-якої банківської і комерційної діяльності. А це — анонімність реальних власників компанії можливість довірчого керування акціями офшорної компанії (ОК) за допомогою місцевих номінальних власників.

В ОЗ існує ряд особливостей що вигідно відрізняє їх від інших груп країн з пільговим оподатковуванням і створює інвестиційну привабливість для іноземних інвесторів:

Тут максимально спрощена процедура реєстрації компанії що утворюється. Не підлягають розголошенню особистості власників фірми. Розкриття їхніх імен може вимагатися лише у випадку початку розслідування по факту здійснення карного злочину (шахрайство незаконна торгівля зброєю наркотиками і т.п.). Однак і в цьому випадку е певні гарантії. У деяких ОЗ можуть випускатися акції на пред'явника зареєстрованої компанії. Це забезпечує анонімність справжніх хазяїнів ОК.В офшорних зонах немає обмежень на вивіз валюти. Фірми можуть вільно відкривати депозити в будь-якій валюті в яких-небудь банках. Вони мають право робити й одержувати платежі в будь-якій валюті без яких-небудь обмежень.Більшість країн «податкового раю» не вважають карним злочином порушення податкового валютного і митного законодавства. Від фірм розташованих в офшорних зонах не потрібно представлення бухгалтерських звітів і податкових декларацій. Єдиною формою звітності є щорічний фінансовий звіт. Зовнішні аудитори діють далеко не у всіх ОЗ. Рахунки фірм можуть бути перевірені ними тільки за рішенням власників.

Засновуючи ОК в одній з численних юрисдикцій комерційні компанії реалізують своє право платника податків вибрати будь-які припустимі законом методи для зменшення податкових зобов'язань звільнення від митних тарифів валютного контролю експортних і імпортних квот.В ОЗ пільговий режим визначається також відсутністю валютних обмежень і митних пошлин і зборів для інвесторів а також низьким рівнем статутного капіталу. Найчастіше він просто декларується а мінімальний розмір як правило не встановлюється.Процедура керування фірмою гранично спрощена. Іноді вона умовна - керування в цьому випадку здійснюється секретарською фірмою за дорученням власника.

Також немаловажним фактором привабливості офшора є стабільність цього режиму. Звичайно протягом 15–25 років з моменту реєстрації ОК інвестор гарантується від несприятливих для нього змін в ОЗ. Тут найбільш характерний приклад — Гонконг що є ОЗ хоча в 1997 році ця територія перейшла під юрисдикцію Китаю.

У чому ж складається вигода для країн що створюють на своїй території ОЗ? Хоча формування підприємств в офшорних зонах асоціюється з відмиванням тіньового капіталу однак створення дочірніх компаній іноземними інвесторами в офшорних зонах є ефективним механізмом залучення значних іноземних інвестицій створенням нових робочих місць що сприяє розвитку національної економіки.

Число ОЗ у світі можна визначити лише умовно оскільки щороку одні з них зникають або перестають функціонувати а інші з'являються. Найбільш повний список офшорних зон що визнає наша держава приведений у “Переліку офшорних зон” утвердженому розпорядженням Кабінету Мiнiстрiв України від 14 березня 2001 р. N 79-р.

Інвестиційна привабливість різних офшорних зон залежить від умов реєстрації й оподатковування. Крім того Форумом фінансової стабільності розвитих країн створеним колишнім президентом «Бундесбанка» встановлен рейтинг офшорних зон по ступенем їхньої надійності:

Перша група — Гонконг Сінгапур Люксембург Швейцарія Дублін Гернси острів Мен і Джерсі.

Друга група — Андорра Бахрейн Барбадос Бермуди Гибралтар Лабуан Макао Мальта Монако.

Третя група — Ангилья Антигуа і Барбуда Аруба. Беліз Британські Віргінські острова Кайманові острова острова Кука Коста-Рика. Кіпр Ліван Ліхтенштейн Панама Багами й ін.

Слід зазначити що фактор сприятливого інвестиційного клімату країн другої і третьої групи грає важливу роль у виборі об'єктів інвестування українськими господарськими суб'єктами.

 

Механізм створення ОК українськими резидентами, як правило здійснюється через спеціалізовані посередницькі установи. Реєстрацію і керування фірмою з доручення клієнта виконують так звані секретарські компанії (СК).Вони мають підготовлені комплекти документів, що необхідні для реєстрації компанії в ОЗ, а також можуть запропонувати клієнту готову ОК, що може бути практично негайно передана замовнику.Багато великих американських і західноєвропейських фірм, що займаються офшорним бізнесом з середини 90-х років, поспішили відкрити свої офіси і представництва на Україні. Сьогодні в Києві та інших містах України їх діє величезна безліч. Географія їх діяльності охоплює майже всі існуючі сьогодні ОЗ.

Умовно СК, що діють у Києві, можна згрупувати в такий спосіб:

- У першу групу входять  компанії, що пропонують своїм  клієнтам весь комплекс послуг  по реєстрації ОК практично  в будь-який ОЗ світу, підтримці її діяльності надалі, наданню консультаційної допомоги по мінімізації податків, податковому плануванню. Вартість послуг таких компаній коливається біля $ 4–5 тис. за одну ОК, і за неофіційними даними, щодня вони реєструють як мінімум 1–2 компанії.

- Іншу групу складають  СК, що узагалі про себе ніякої реклами не дають. У своїй діяльності вони використовують принцип «від клієнта до клієнта».

- Рангом нижче на цьому  ринку знаходяться фірми (зазвичай  туристичні), для яких офшорний  бізнес — лише один з напрямків  їх діяльності. Як правило, вони  працюють із двома-трьома країнами, виконуючи за комісійні роль посередника між місцевої адвокатський конторою й українським клієнтом. Зазвичай їхня комісія складає 10–15% від загальної вартості послуг.

Експортно-імпортні операції в «податковому раї».У світовій комерційній практиці цей вид діяльності офшорних фірм розповсюджений досить широко. Популярний він і на пост радянській території. Компанії такого профілю дозволяють цілком законно знижувати податкові виплати шляхом мінімізації прибутку, використовуючи існуючі угоди про запобігання подвійного оподатковування, а також вивозити за рубіж і вкривати на рахунках в офшорних банках валютні виторги.

Розглянемо просту схему експортно-імпортної операції з використанням ОК. Тут бере участь тільки одна офшорна компанія, хоча на практиці число таких компаній може досягати десяти і більш (для досягнення більшого економічного ефекту).До приклада українська компанія засновує офшорну фірму на Кіпрі. Оскільки всі зведення про офшорні фірми носять конфіденційний характер, то з'ясувати, що реальним власником цієї компанії є український засновник, дуже важко (а найчастіше і неможливо). Потім між українською й офшорною компаніями утворюється Контракт 1 на постачання в Україну товарів (робіт, послуг). Одночасно створюється Контракт 2 між офшорною компанією і закордонною фірмою. Різниця в ціні Контрактів 1 і 2 залишається в розпорядженні офшорної фірми.Оскільки Контракт 1 полягає на умовах мінімального прибутку для української компанії, то виходить, що ОК просто перепродує товар по більш дорогій ціні. Тому що прибуток в ОЗ практично не обкладається податками (на Кіпру податок на прибуток ОК складає 4,25%), а сама компанія належить українським бізнесменам, то комерсанти платять в Україні тільки з того мінімального прибутку, що одержують за Контрактом 1, і мають можливість розпоряджатися тим прибутком, що осідає на рахунках офшорної фірми.

Ще один приклад. Офшорна компанія «А», що зареєстрована в Ліхтенштейні, у 1994–95 р. здійснювала великі постачання на Україну голландського спирту, французької і німецької горілки, американських сигарет і т.п., увіз яких у нашу країну обкладається високими акцизами. Уклавши контракти з оптовими постачальниками за низькими цінами, компанія «А» відразу перепродавала товар «своїй» українській компанії «Б» за домовленістю за українськими ринковими цінами, тобто явно завищеними.

Щоб не платити високих митних пошлин у зв'язку з увозом підакцизних товарів за завищеними цінами, у схему, теж формально, включалася організація, що мала раніше митні пільги (чорнобильських, афганські, інвалідів і спортсменів). Передоплата товарів йшла по вказівках офшорної фірми прямо з України закордонним постачальникам.

Оскільки для української фірми різниця між покупною і продажною цінами товарів була мінімальної, то прибуток вона свідомо мати не могла, а фактично через великі відсотки по валютних кредитах і негативній курсовій різниці по кредиторській заборгованості у валюті фірма «Б» вже за перші шістьох місяців роботи, зазнала величезних збитків. Приховані від українських податків доходи фірма «Б» одержала від офшорної компанії «А» у формі фінансових інвестицій і значних сум наявної валюти.

У сфері зовнішньоекономічної діяльності дуже широко поширено надання офшорними фірмами консалтингових і маркетингових послуг українським організаціям і підприємствам. Причому останнім для віднесення витрат по оплаті цих послуг на собівартість фактично досить акта приймання-здачі робіт чи будь-якого іншого подібного документа. Вартість такого роду послуг може досягати декількох мільйонів доларів США.

Зрозуміло, у переважній більшості випадків реально ніяких послуг не виявляється, а відбувається елементарне приховання прибутку від оподатковування з наступним використанням її в особистих цілях хазяїнів підприємств.

Експортні операції за участю ОК багато в чому повторюють імпортні з точністю «до навпаки». Поставляючи експортний товар через «свої» офшорні фірми, українські бізнесмени максимально занижують його ціну, а після реалізації за рубежем по світовим, зрозуміло, цінах мають при цьому величезні гроші, «звільнені» від оподатковування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Роль офшорів у світовій економіці. Офшорні схеми та спаринг-офшорні мережі. Сучасна трансформація офшорного сектору світової економіки.

 

 

 

Розвиток світового господарства нерозривно пов'язаний із процесами глобалізації, які справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік. Зміни супроводжуються зростанням ролі офшорного сектора, який є невід’ємною складовою сучасної світової економіки. За розрахунками експертів в офшорах зосереджено близько 60% загальної вартості світового капіталу, через них проходить приблизно половина фінансових транзакцій [4, с.18]. Привабливість офшорів зросла в період світової фінансової кризи, коли постала необхідність в оптимізації податкового зобов’язання. Тому останніми роками офшори стали потужними світовими розподільчими центрами, що активізують різні транснаціональні фінансові потоки та прискорюють обіг фінансових активів в міжнародному масштабі. Практично у всіх країнах бізнесмени використовують офшори для зменшення розміру податку і підвищення захисту свого капіталу. Україна також не є винятком. Вітчизняні бізнесмени займають лідируючи позиції за чисельністю заснованих офшорних компаній. Жорстке податкове законодавство України, зокрема високий податок на прибуток, спонукає підприємства до активного пошуку засобів планування та мінімізації податків. Однак механізм уникнення оподаткування з використанням таких зон є досить збитковим для бюджету України [2, с.223]. Саме тому проблема аналізу інвестиційних потоків між Україною та офшорними зонами може вважатися актуальною на сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки.  
Аналіз основних досліджень і публікацій. Тема офшорних зон мало досліджена у працях вітчизняних вчених. На сьогодні є досить обмежена кількість досліджень цього явища, висвітлених переважно міжнародними фінансовими організаціями у рамках вивчення тенденцій розвитку світових фінансових ринків. В Україні дослідженням окремих питань сутності офшорних центрів присвячені праці О. Бозуленка, О. Гарасюка, О. Каховича, Д. Косе, Г. Свірської та ін.  
Метою статті є дослідження тенденцій розвитку та структури інвестиційних потоків між Україною та світовими офшорними центрами.  
Виклад основного матеріалу. Офшорна зона – це країна чи окремі території країн, де на державному рівні для певних типів компаній, власниками яких є іноземці, встановлено значні пільги з оподаткування, частково або повністю знято митні й торговельні обмеження, знижені або відсутні вимоги до бухгалтерського обліку і аудиту [4, с.18]. Синонімами офшорної зони є офшорний центр, безподаткова зона, податковий притулок, податкова гавань.  
До основних рис офшорних зон слід віднести: політичну і економічну стабільність; гарантію дотримання фінансової і банківської таємниці; відсутність валютних обмежень; сучасні засоби зв’язку і добре обладнану мережу комунікацій; зручну правову систему; виконання індивідуальних потреб інвесторів [5, с.91].  
Для України співробітництво з офшорними зонами займає чільне місце. Обсяги операцій з офшорними центрами збільшуються з кожним роком. Все більше вітчизняних підприємців, беручи досвід зарубіжних країн, створюють офшорні компанії.  
Компанія Gartner опублікувала рейтинг країн, які є найбільш сприятливими для ведення офшорного бізнесу у 2010-2011 рр. До списку увійшли 30 найбільш привабливих країн, що розвиваються, в тому числі й Україна. В рейтингу легкості ведення бізнесу Світового банку й International Finance Corporation Україна зайняла 145 місце проти 147 місця роком раніше, опинившись на одному рівні із Сирією та Гамбією [3, c.14].  
В Україні розвиток офшорного бізнесу стимулює комплекс чинників. До основних з яких можна віднести: вагу податкового навантаження; неефективність фіскальної політики; несприятливий інвестиційний клімат; потужні мотиви до експорту капіталу за кордон; високі інвестиційні ризики; використання офшорних схем для приховування факту володіння інвестиційними об’єктами в Україні; криміналізацію економіки і використання офшорних схем для відмивання прибутків, отриманих злочинним шляхом [5, с.91].  
В цілому явище діяльності в офшорних зонах є позитивним, адже розвиває економіку країни, що веде з ними свій бізнес. Підприємці мають змогу зберегти свій капітал та направити його на розвиток власної країни, якщо в останній буде несприятлива економічна ситуація. Крім того, інвестування у закордонний бізнес з допомогою офшорів теж нестиме прибутки для українських підприємств, якщо це проводитиметься на легальних засадах.  
Проте в Україні склалась ситуація ворожого ставлення до офшорів як до способу відмивання «брудних» грошей та переведення капіталів «в тінь», адже застосовуючи певні схеми можна уникнути оподаткування і в офшорній зоні, і в країні-посереднику, де фактично зареєстрована фірма, і в Україні, куди надходять прибутки. Саме питання проникнення в офшори тіньової економіки гостро стоїть в нашій державі, оскільки туди безповоротно відтікають капітали не лише великого бізнесу, а й апарату влади, який володіє цим бізнесом, і котрому дана ситуація дуже вигідна. Практично кожного Президента України критикують, що за роки його правління в офшори були переведені мільярди гривень. Відсутність законодавчого регулювання дозволяє отримувати надприбутки на законних підставах. Так, згідно з розрахунками Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, обсяг тіньової економіки в Україні останні 5 років перебуває в діапазоні від 28 до 39% ВВП [7]. Також в останні роки економіка України пережила стрімкий відтік капіталу в офшорні зони. До офшорів у 2011 році з української економіки втекло за різними оцінками 11-14 млрд. доларів. Проте, від відтоку капіталу страждає не лише Україна, а й набагато розвиненіші держави. За оцінками Організації економічного співробітництва та розвитку, збиток світової фінансової системи від «податкових гаваней» ставить 11 трильйонів доларів [3, с.15]. У зв’язку з чим країни ТОП-20 розпочали війну проти офшорів. Втім, офшорні зони – це суверенні держави, які можуть встановлювати будь-який податковий режим. Як наслідок, уся боротьба розвинутих країн звелася до отримання даних про реальних власників фірм, так, як більшість іноземних (не є винятком й українські чиновники), які начебто борються з офшорами, ймовірно, самі користуються їхніми послугами.  
Класичними схемами виведення коштів в офшорні зони є: продаж офшорним фірмам товару за зниженими цінами; оплата консалтингових послуг; виплата грошей за використання прав інтелектуальної власності; придбання акцій у нерезидента [4, c.20]. Крім того, деякі фінансово-промислові групи реєструють своїх високооплачуваних працівників у штаті дочірніх компаній з «податкових гаваней», що дозволяє економити колосальні кошти на податках з доходів фізичних осіб, а також приховувати за завісою конфіденційності справжні розміри бонусів менеджерам. Однак, на сьогодні, існує чимало інших схем роботи з офшорами – лізингові схеми, кредити, покупки та ін.  
За даними Держкомстату, в 2011 році в економіку України іноземні інвестори вклали 6,473 млрд. доларів прямих інвестицій, що на 8,13% більше за показник 2010 року (5,986 млрд. доларів).  
Інвестиції надійшли з 128 країн світу. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає понад 80% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр – 12,6 млрд. дол., Німеччина – 7,4 млрд. дол., Нідерланди – 4,8 млрд. дол., Російська Федерація – 3,6 млрд. дол., Австрія – 3,4 млрд. дол., Великобританія – 2,5 млрд. дол., Франція – 2,2 млрд. дол., Швеція – 1,7 млрд. дол., Віргінські Острови (Британія) – 1,6 млрд. дол. і США – близько 1 млрд. дол. [6]. В Україні відтік капіталу відбувається за допомогою офшорних компаній, здебільшого, кіпрського походження. Так, Кіпр у 2011 році став лідером з іноземних інвестицій в Україну. Він же був лідером з українських інвестицій, яких було вкладено в цю країну лише минулого року на суму 6 млрд. 389,3млн. дол. (97,2% загального обсягу інвестицій в країни ЄС). Фактично в Україну повертається «відмитий» в офшорних зонах капітал. Причому, спрямовується він, в основному, на споживання, а не на розвиток. На перший погляд Кіпр є головним інвестором в економіку України, хоча насправді це є виведені українські гроші.  
На сьогодні діяльність офшорних компаній несе загрозу для фінансово-промислових груп України. Можна навести приклад, коли у 2010 році невідомі компанії захопили ВАТ «ММК імені Ілліча», уклали таємничі угоди із купівлею на користь російського бізнесу половини акцій Індустріального союзу Донбасу, комбінату «Запоріжсталь» [3, c.15].  
Схеми легальної мінімізації податків, в тому числі за допомогою офшорів, є звичайною світовою практикою. Влада тієї чи іншої країни у своїй боротьбі з офшорними юрисдикціями рухається двома шляхами – офіційним та неофіційним. Офіційний передбачає її односторонні, двосторонні та багатосторонні дії. Зокрема, парламент може прийняти закон про кримінальну відповідальність проти порушників фінансової дисципліни або започаткувати механізм податкової амністії для стимулювання повернення капіталу. На відміну від офіційного, неофіційний шлях світових країн несистемний. Скоріше, це ситуативні події, коли хтось за грошову винагороду надає силовим структурам тієї чи іншої країни інформацію про банківські рахунки її громадян [1, c.52]. Як приклад, можна навести досвід Грузії, яка в 2009 році провела низку реформ, як у законодавстві (в т. ч. прийнято законодавчі заходи щодо корупції), так і в економіці – створені вільні економічні зони. Крім того, низка реформ торкнулась і податкового законодавства – зменшилась кількість податків і зборів з 21 до 5, у результаті чого в країні почало з’являтись більше інвесторів [5, c.92].  
Проте, необхідно зазначити, що в Україні поки занадто слабкий фінансовий контроль, що дає змогу багатьом компаніям уникати сплати податків як легальними, так і нелегальними методами. Тобто, продовжується практика, коли абсолютно легально можна не сплачувати податки з мільярдних доходів. Разом з тих, коли світова спільнота бореться з офшорами, деякі українські чиновники не вважають офшори злочином, пояснюючи це тим, що він є складною частиною загального економічного процесу. Однак, припинення відтоку українського капіталу в офшори може надати колосальні надходження до державного бюджету та Пенсійного фонду, а це в свою чергу збільшить можливість для підвищення заробітної плати і пенсії [2, c.226].  
Кожна країна світу зацікавлена в створенні офшорних зон, які забезпечують їй стабілізацію і гармонійний розвиток економіки. Проте існування тіньового сектора в економіці гальмує економічний розвиток країни, залучаючи офшорний бізнес до свого середовища. Тому необхідна ефективна програма з контролю і боротьби насамперед з проникненням тіньової економіки в діяльність офшорних зон і розробка найбільш оптимальної стратегії економічного розвитку. Для досягнення цієї мети необхідно вжити таких заходів: внести зміни і доповнення в чинне законодавство по контролю діяльності нерезидентів у офшорних зонах; згідно з накопиченим міжнародним досвідом в офшорних зонах сформувати продуктивну схему діяльності на світових ринках цінних паперів; при формуванні державної економічної політики необхідно зробити першорядним завданням боротьбу з «відмиванням тіньових капіталів», одержаних в офшорних зонах, з метою поліпшення економічного стану України.