Політика в різних секторах економіки

Вступ. 

1. Конкурентність  європейської промисловості. 

1.1. Єдиний ринок  та промислова політика. 

1.2. Виклики європейській  промисловості. 

1.3. Засади промислової  політики. 

2. МСП в умовах  єдиного ринку. 

3. Підприємницька  політика. 

3.1. Правове середовище європейського бізнесу. 

3.2. Ділове середовище. 

3.3. Фінансування  підприємств. 

4. Політика в  різних секторах економіки. 

 Висновки. 

 Список використаної  літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  Вступ 

 Ми розглянемо  політику Союзу в різних секторах економіки, тобто політику, яка стосується найбільших секторів економіки держав-членів: промисловості, дослідної діяльності, енергетики, транспорту та сільського господарства. Ми побачимо, що, на відміну від промисловості, в останніх трьох секторах договори чітко вимагали виробляти спільну політику. Втім, увесь процес багатонаціональної інтеграції спрямовувався саме на реструктуризацію та посилення конкурентіності європейської промисловості. Провадження спільної дослідної діяльності й енергетичної політики було частково передбачено секторальними договорами, насамперед договором про заснування Євратому. Різне правове підґрунтя п'ятьох основних спільних політик у різних секторах економіки обумовило розбіжності в їхньому розвитку; окрім того, ці розбіжності стали наслідком різних вимог держав-членів щодо цих політик на різних історичних етапах — на стадії митного союзу, стадії спільного ринку та нещодавній стадії економічного та валютного союзу. 

 Створення  сприятливого ділового середовища  також передбачає усунення зайвого та другорядного регулювання. Внутрішній ринок має бути якнайбільше дебюрократизований. Отож ЄС та держави-члени мають переконатися, що під час вироблення правил і процедур враховано потреби щодо зменшення зайвого навантаження на промисловість, особливо на МСП. Регуляційні рамки мають бути чіткі та передбачувані, а регулювання має обмежуватися лише необхідністю досягти чітко визначених цілей. Спільна підприємницька політика спрямована на досягнення цих цілей, але немає впевненості в тому, чи національні політики також рухатимуться в цьому напрямі. Державам-членам варто швидше імплементувати норми Спільноти в національну законодавчу й адміністративну практики. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 1. Конкурентність європейської промисловості 

 Не запроваджуючи  промислової політики Спільноти, європейські договори, втім, насамперед торкалися промислового сектору економіки держав-членів. Справді, Договори про заснування Європейської Спільноти з вугілля та сталі (ЄСВС) та про заснування Європейської Спільноти з атомної енергії (ЄСАЕ) запровадили спільні політики в основних промислових секторах, тоді як Договір про заснування Європейської економічної спільноти (ЄЕСп) передусім регулював функціонування спільного ринку промислових товарів. Однак договори про заснування ЄСВС та Євратому конкретніші, ніж Договір про ЄЕСп чи навіть Договір про заснування Європейської Спільноти. Вони містять положення як про шляхи досягнення спільного ринку та про структурну політику в секторах економіки, яких вони стосуються, такі про надання повноважень інституціям Спільноти формулювати напрямки такої політики. 

 Звичайно, митний  союз посилив здатність європейської  промисловості конкурувати і  на своєму власному ринку, і  на ринках світових. Починаючи  з 1968 року, разом із запровадженням  Спільного митного тарифу і в силу своїх обов'язків, Спільнота отримала в своє розпорядження цінний інструмент для впровадження дієвої торговельної політики та для прискорення лібералізації міжнародної торгівлі. Цим інструментом успішно користувалася Комісія, яка від імені Спільноти досягла домовленості про зменшення митної протекції основних торговельних держав у рамках Генеральної угоди про тарифи та торгівлю (ГАТТ). 

 Однак зменшення  міжнародного протекціонізму було  недостатньо для поліпшення конкурентності  промисловості Спільноти. Аби досягти рівня американських та японських транснаціональних компаній, європейські промислові підприємства мусили так поєднувати фактори виробництва — капітал та робочу силу, аби зменшити собівартість одиниці товару. Іншими словами, їм треба було знайти ті обсяги, які відповідали б новим умовам конкуренції, і поліпшити продуктивність через вироблення нових товарів і запровадження нових виробничих технологій. Лише великий європейський ринок міг забезпечити їм ці умови підвищення їхньої конкурентності 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.1. Єдиний ринок та  промислова політика 

 Становлення  єдиного європейського ринку  та запровадження єдиної валюти  дає змогу підприємствам скористатися  перевагами ефекту масштабу, а  саме: зменшити свої адміністративні  й фінансові витрати, здобути легший доступ до державних закупівель в інших державах-членах і тісніше співпрацювати одне з одним, перебуваючи в різних державах. Переваги від ефекту масштабу щодо інвестицій на внутрішньому ринку суттєві не лише для масового виробництва, але й для розвитку виробництва спеціалізованого. Якість внутрішнього ринку так само важлива, як і його розмір. Єдиний ринок сам по собі є важливим етапом для підприємств, аби вони могли стратегічно оцінювати, думати та діяти, долаючи державні кордони. Звичайно, прагнення транснаціональних підприємств здобувати панівні позиції на єдиному ринку, маскуючи це як прагнення достатнього критичного розміру, потребує ретельної перевірки. Як було розглянуто в розділі про конкуренцію, правила контролю за концентраціями запровадили необхідний юридичний інструмент для регулювання Спільнотою злиття й придбання великих підприємств, що, однак, дало змогу європейським компаніям далі реалізовувати свої ділові стратегії, завдяки яким вони можуть зберігати свою конкурентність на світовому рівні. 

 Декілька  цілей промислової політики Спільноти  було досягнуто завдяки становленню  єдиного ринку. Отож від початку  1990-х років європейська стандартизація  перетворилася з маргінальної  діяльності на один з пріоритетних  напрямків. Згідно з новим підходом до технічної гармонізації та стандартизації, законодавство лише встановлює основні вимоги, що їм має відповідати продукція задля забезпечення охорони здоров'я населення та безпеки або охорони навколишнього середовища і споживача. Європейські стандарти надають виробникам набір технічних умов, визначених у кожній директиві як такі, що відповідають основним вимогам. Європейські стандарти мають на меті не лише усунути технічні бар'єри для торгівлі; вони також поступово стають ключовим елементом підвищення промислової конкурентності шляхом зменшення витрат виробників та забезпечують вихід підприємств на нові ринки, зокрема, стимулюючи розвиток новітніх технологій. Водночас підвищена стандартизація продукції стимулює інновацію, підвищує якість виробництва, дизайн і надійність товарів, а не обмежується лише традиційними факторами — відповідністю ринкам, регламентацією дистрибуційних систем та відданості споживачам 

 Для конкурентності  європейської промисловості важливі  є також державні закупівлі,  які наразі стали доступні завдяки нормативному регулюванню єдиного ринку. Важливість державних закупівель для промисловості спирається на три чинники. По-перше, великі розміри державних закупівель — 16% ВВП — свідчать, що доступу до державних ринків прагнуть усі фірми. По-друге, державні закупівлі можуть підвищити технологічні можливості підприємств завдяки збільшенню ринкового попиту на високотехнологічну продукцію. По-третє, державні закупівлі, сконцентровані на відносно малій групі підприємств, дадуть змогу таким підприємствам увійти на такий конкурентний ринок для вироблення необхідних товарів та набуття досвіду, що може забезпечити їхній світовий успіх. 

1.2. Виклики європейській  промисловості 

 Хоча європейська  промисловість тепер користується  перевагами великого єдиного ринку, вона все ж таки стикається з викликами нового часу. Глобалізація економіки та ринків, зумовлюючи інтенсифікацію міжнародної конкуренції, дозволяє не лише скористатися перевагами ефекту масштабу, а й передбачає спеціалізацію на вужчих сегментах ринку. В контексті такої глобалізації європейські підприємства мають бути здатні витримати таку міжнародну конкуренцію. Хоча рівень продуктивності робочої сили в Спільноті не погіршився, він все ще десь позаду аналогічних показників американської та японської промисловості. Отже, учасники економічної діяльності та влада в Європі мусять приділяти більше уваги чинникам, що впливають на продуктивність: технологічному розвитку, інвестуванню в науково-дослідну діяльність, коефіцієнту використання виробничих потужностей, ціні та кваліфікації робочої сили, управлінськім здібностям й організації виробництва. 

 Поряд із  глобалізацією ринків та конкуренції,  європейська промисловість має  бути готовою до викликів нової  промислової революції, що випливає  з розвитку інформаційних і комунікаційних технологій. Такі технології роблять традиційну різницю між електронікою, інформаційними технологіями, телекомунікаціями й аудіовізуальним сектором застарілою. Ця революція матиме далекосяжний вплив на структуру й методи виробництва. Вона спричинює зміни в структурі організації компаній, в управлінських повноваженнях і стосунках з працівниками, зокрема, щодо питань організації праці. Саме тому є потреба в структурних пристосуваннях і постійній зміні ресурсів для провадження найпродуктивнішої діяльності. Загалом конкуреність підприємств дедалі більше залежить від інноваційних можливостей, зокрема від здатності створювати нові товари та послуги 

 1.3. Засади промислової політики 

 З набранням  чинності в листопаді 1993 року  Амстердамського договору конкурентність європейської промисловості стала однією із заявлених цілей європейської інтеграції. В статті 3 Договору про заснування Європейської Спільноти зазначено, що діяльність Спільноти спрямована, серед іншого, і на посилення конкурентності промисловості Спільноти. Розділ про промисловість Договору про заснування Європейської Спільноти наголошує, що Спільнота та держави-члени мають забезпечити умови, необхідні для підвищення конкурентності промисловості Спільноти. Задля цього згідно із системою відкритих і конкурентних ринків їхня діяльність спрямована на: прискорення пристосування промисловості до структурних змін; забезпечення сприятливого середовища для ініціативи та розвитку підприємств усередині Спільноти, особливо стосовно малих і середніх підприємств; сприяння співпраці між підприємствами; стимулювання ліпшої експлуатації промислового потенціалу інноваційної політики та розвитку дослідної діяльності та технологій (ст. 157 Договору про заснування Європейської Спільноти). 

 Ця стаття створює правову базу для діяльності Спільноти в сфері промисловості та бізнесу. Водночас вона вказує, що не дає Спільноті жодних підстав вдаватися до будь-яких заходів, які могли б зашкодити конкуренції. Вищевказані цілі можна досягти за допомогою таких засобів: взаємні консультації держав-членів та, за потреби, координування їхньої взаємодії з Комісією та за її ініціативи; узгодження дій з іншими спільними політиками та діями Спільноти; вжиття державами-членами особливих заходів відповідно до рішення Ради, яка, діючи одностайно, підтримує пропозицію Комісії після консультацій з Європейським Парламентом та Економічно-соціальним комітетом. Правило про одностайність, що є вимогою для конкретних заходів у промисловому секторі, свідчить про небажання держав-членів послабляти свою національну політику на користь спільної промислової політики. 

 Спільна промислова  стратегія базується на трьох  принципах: постійному звертанні  до всіх спільних політик, що  зачіпляють промислову діяльність, зокрема до політики охорони довкілля; поліпшеному доступі підприємств Спільноти до зовнішніх ринків і до заходів, що спрямовані проти нечесної торговельної практики та сприяють міжнародній промисловій співпраці; та позитивному і послідовному пристосуванні до змін у промисловості. На цих принципах базується програма дій Спільноти з посилення конкурентності європейської промисловості. Основними напрямами дій є: стимулювання нематеріального інвестування, наприклад, скористання конкурентними перевагами, пов'язаними з ліпшою охороною довкілля; розвиток промислової співпраці; забезпечення чесної конкуренції та модернізація ролі державної влади, що позбавляє підприємства від зайвого бюрократичного навантаження. Були також досягнуті домовленості про рамки спільної політики в секторі комерційних послуг, який є чинником, що сприяє конкурентоздатності європейської промисловості та створенню робочих місць 
 
 
 
 

2. МСП в умовах  єдиного ринку 

 Як було  вказано раніше, стаття 157 Договору  про ЄЕСп зазначає, серед іншого, що Спільнота та держави-члени заохочуватимуть існування "середовища, сприятливого для ініціативи та розвитку підприємств усередині Спільноти, зокрема малих і середніх підприємств". Це є основою спільної підприємницької політики, політики, прихильної передусім до малого підприємництва, що на жаргоні Спільноти називається малими й середніми підприємствами (МСП). Але чим саме є МСП? 

 Донедавна  в різних політиках Спільноти  (щодо конкуренції, щодо структурних  фондів, науково-дослідної діяльності, щодо проведення тендерів на  державні закупівлі тощо) користувалися різними означеннями поняття "малі та середні підприємства". Таке розмаїття могло спричинити невизначеність серед органів влади і навіть посіяти плутанину серед бізнесменів, які працюють у малому бізнесі. Відповідаючи на запит Ради міністрів промисловості про роз'яснення поняття МСП, Комісія ухвалила рекомендацію про визначення малих і середніх підприємств.1' Відповідно до цієї рекомендації, для того щоб підприємство належало до категорії МСП, в ньому має бути менше 250 робітників і воно не може належати одному чи кільком більшим підприємствам. Якщо конкретніше, то підприємство вважається "середнім", якщо в ньому працює від 51 до 249 працівників, щорічний обіг не перевищує 40 мільйонів евро або щорічний бухгалтерський баланс не більший від 27 мільйонів евро. "Мале" підприємство мусить мати близько 50 працівників, щорічний обіг, що не перевищує 7 мільйонів евро, або щорічний бухгалтерський баланс, що не перебирає за 5 мільйонів евро. Незалежно від обігу, підприємства, які мають менше 10 працівників, вважаються "мікропідприємствами").