Національна економіка: загальне та особливе

Суть методу колективної експертної оцінки для розробки прогнозів полягає у визначенні погодженості думок експертів з перспективних на­прямів розвитку об'єкта прогнозування, які сформульовані раніше окре­мими спеціалістами, а також в оцінці розвитку об'єкта, не може бути ви­значена іншими методами (наприклад, аналітичним розрахунком, експе­риментом та ін.).

Метод «комісій» - обговорення актуальної проблеми групою спеціа­лістів і складання прогнозу за результатами обговорення.

Матричний метод передбачає опитування експертів, спеціальну об­робку отриманої інформації і складання експертної матриці - таблиці, у якій по горизонталі зазначені напрямки дослідження (запитання для екс­пертів), по вертикалі - експерти. На перетині рядків і стовпчиків відобра­жені міркування спеціаліста з конкретного питання.

«Мозкова атака» - активний, творчий процес обговорення конкрет­ної актуальної проблеми групою висококваліфікованих спеціалістів і оперативне вироблення продуктивних рішень. Цей метод дає змогу активізувати творчий потенціал експертів у разі пошуку виходу з проблемної ситуації. Використання методу передбачає зіткнення протилежних напрямів думок і рекомендацій учасників «моз­кового штурму» щодо вирішення конкретної проблеми: генерацію ідей і наступне руйнування (через критику). З огляду на це його називають методом деструктивної відносної оцінки.

Метод «Дельфи» - систематичний збір інформації про об'єкт про­гнозування шляхом опитування експертів та узагальнення даних. Він дає змогу узагальнити думки окремих експертів в узгоджену групову думку.

Застосування інтуїтивних методів у наш час пов'язане з підвищеним динамізмом структурного зрушення ВНП світової економіки, а також з тим, що ряд показників, які є необхідними для побудови сучасних моде­лей, не можуть бути визначені суто математично зі статистичних даних. За один-три роки (період найближчого прогнозування) продукція народного споживання, на яку в попередні роки підвищився попит, може стати нікому не потрібною. Попит на засоби виробництва завжди відрізнявся порівня­ною стабільністю, але у зв'язку з вибуховим підвищенням наукомісткості та швидким розвитком технологій він також дуже швидко змінюється.

Оскільки експертні оцінки є інтегральною сумою прогнозів незалеж­них експертів, вони незалежні від обрання конкретних моделей чи мате­матичних методів. Розробка досконалих технологій експертних оцінок та методик об'єктивізації їх результатів, по-перше, дали змогу об'єктивно підвищити рівень надійності експертиз, а по-друге, поліпшити їх суміс­ність із формалізованими.

Формалізовані методи прогнозування. Формалізовані методи про­гнозування базуються на аналітичних сітках, що містять рівняння, які репрезентують і сукупний попит, і сукупну пропозицію. Застосовуючи техніку сучасної економетрії, кожне рівняння «припасовують» до да­них, щоб отримати параметричні оцінки (такі як гранична схильність до споживання, зростання потенційного ВНП, рівняння попиту на гроші тощо). Звичайно, на кожній стадії автори моделей використовують свій власний досвід і розсудливість, щоб оцінити, чи прийнятні результати. Після зведення моделей докупи вони розглядаються як система рівнянь. У малих моделях є один або два десятки рівнянь, великі системи міс­тять від кількох сотень до десятків тисяч змінних. Оскільки зовнішні та політичні змінні точно визначені (населення, урядові видатки та ставки оподаткування, монетарна політика та ін.), то система рівнянь моделює важливі економічні зміни на майбутнє.

Формалізовані методи прогнозування - складання прогнозу на осно­ві використання математичних формул та економіко-математичних моде­лей для визначення кількісних параметрів.

До групи формалізованих методів входять методи прогнозної екс­траполяції та економіко-математичне моделювання.

Методи прогнозної екстраполяції - вивчення попереднього і сучас­ного стану розвитку об'єкта і перенесення закономірностей минулого і сучасного розвитку на майбутнє.

Метод екстраполяції - один з основних у прогнозуванні економіки. Він передбачає, що на основі статистичних даних досліджуються законо­мірності й тенденції економічних явищ. Цей метод ґрунтується на при­пущенні, що незмінні фактори при розвитку даного явища в минулому будуть діяти й у майбутньому. При формуванні прогнозу з допомогою екстраполяції виходять з тенденцій зміни тих чи інших кількісних харак­теристик об'єкта. Екстраполюються оціночні, функціональні, системні та структурні характеристики. Екстраполяційні методи є найбільш по­ширеними й розробленими.

Найпростішим методом екстраполяції є метод найменших квадра­тів, за допомогою якого встановлюються розмах коливань прогнозова­них тенденції чи явища, тобто прогнозується можливий ризик неотри­мання прогнозного результату. Екстраполяція на основі плинних серед­ніх використовується за умов короткострокового прогнозування.

Метод плинних середніх полягає в тому, що при прогнозуванні числових рядів необхідно враховувати дисконтування вихідних даних.

Найпоширенішими є методи регресійного і кореляційного аналізів.

Метод регресійного аналізу використовують для дослідження форм зв'язку, які визначають кількість співвідношення між випадковими вели­чинами досліджуваного випадкового процесу. Регресійний аналіз є час­тиною теорії кореляції.

Метод кореляційного аналізу визначає кореляційні зв'язки між ви­падковими величинами. Дві випадкові величини а і b називаються ко­реляційно пов'язаними, якщо математичне сподівання однієї з них змі­нюється залежно від зміни іншої. Парна кореляція дає змогу з'ясувати залежність між двома показниками. Кореляційний аналіз дає змогу пере­віряти різні економічні гіпотези про наявність та силу зв'язку між двома явищами і групою явищ.

Слід відзначити, що методи екстраполяції можуть бути не тільки про­стими, а й складними. З допомогою складних методів екстраполюються кількісні параметри великих систем - характеристики економічного, на­укового та виробничого потенціалів, дані про результативність науково-технічного прогресу тощо.

Поширеним методом прогнозування є моделювання.

Слово «модель» походить від латинського «modulus», що означає «мі­ра, зразок». У науці термін «модель» означає певний умовний образ об'єк­та дослідження, а в прогнозуванні - економічні чи соціальні процеси.

Модель є одним з важливих інструментів економічного прогнозуван­ня, наукового пізнання досліджуваного процесу. Конструювання моделі на основі попереднього вивчення об'єкта й визначення його суттєвих ха­рактеристик, експериментальний і теоретичний аналіз моделей, співставлення результатів з даними об'єкта, коригування моделі складають зміст методу моделювання.

Економіко-математичне моделювання - спосіб прогнозування, що передбачає конструювання моделі (зразка) реального процесу чи явища, які мають відбутися у майбутньому

Цей метод вважається достатньо ефективним засобом прогнозування можливого явища, нових або майбутніх економічних і технічних засобів і рішень. Вперше для цілей прогнозування складання моделей було розпо­чато в економіці з метою вирішення завдань організаційного управління, які характеризуються великою розмірністю та складністю та які немож­ливо вирішити з допомогою математичного програмування та аналізу в рамках теорії ймовірності.

Засобом вивчення закономірностей розвитку економіки та соціальних процесів є економіко-математична модель.

Економіко-математична модель - система формалізованих співвід­ношень, які описують основні взаємозв'язки елементів, що утворюють економічну систему.

Система економіко-математичних моделей економетричного типу служить для опису відносно складних процесів економічного чи соці­ального характеру. Економетричне моделювання ґрунтується на оброб­ці статистичної інформації ретроспективного характеру, оцінці окремих змінних величин і їх параметрів.

Економіко-математичні моделі можна класифікувати залежно від різ­них ознак. Серед них відомі факторні, структурні та ком­біновані.

Факторні моделі описують залежність рівня і динаміки певного еко­номічного показника від рівня і динаміки показників-аргументів, тобто факторів, що впливають на нього.

Залежно від виду факторів (зовнішніх або внутрішніх) факторні моде­лі поділяють на екзогенні й ендогенні, а залежно від кількості факторів-часових параметрів - на одно- та багатофакторні. Власне багатофакторними є більшість моделей, у яких розглядають макроекономічні виробни­чі функції, формування попиту на товари і послуги залежно від грошових доходів населення, цін, раціональних норм споживання та ін.

Структурні моделі описують зв'язки між окремими елементами, які утворюють єдине ціле або агрегат.

Такі моделі мають матричну форму і їх застосовують для аналізу та прогнозування міжгалузевих і міжрегіональних зв'язків. Найпошире­нішою формою структурно-балансової моделі є міжгалузевий баланс виробництва і розподілу продукції. У цій моделі відображені натураль­ні й вартісні зв'язки в національній економіці. Міжгалузевий баланс розробляють у вигляді укрупненої динамічної і розгорнутої натураль­но-вартісної моделі. Динамічна модель дає змогу передбачити розвиток економіки з урахуванням трьох головних факторів: досягнутого рівня економічного потенціалу, перспективних тенденцій зміни показників ефективності трудових ресурсів, перспективної структури кінцевих по­треб суспільства. Модель натурально-вартісного балансу містить комп­лексну характеристику національної економіки і конкретизує показни­ки, розраховані за допомогою укрупнених динамічних моделей міжга­лузевого балансу.

Комбіновані моделі досліджують характеристики як структурних, так і факторних моделей.

Сітьові моделі мають основним завданням оптимізацію прогнозних рішень за допомогою методів математичного програмування. За їх до­помогою складають оптимальні програми випуску продукції за наявних ресурсів, оптимального завантаження виробництва, раціонального роз­витку окремих регіонів тощо.

У ситуації, коли відомі математичні методи і моделі виявляються над­то спрощеними і не можуть адекватно відобразити економічну реаль­ність, використовують також методи імітаційного моделювання.

Імітаційна модель є формалізованим описом виробничої системи че­рез її елементи та залежності між ними, вона відображає порядок розра­хунку показників, які характеризують ці елементи і залежності.

Імітаційні моделі відображають розвиток економіки як складної сис­теми, наприклад, модель макроекономіки - система національних рахун­ків, модель структури економіки тощо.

Певні види моделей економічного та соціального прогнозування мо­жуть класифікуватися залежно від критерію оптимізації або найкращо­го очікуваного результату. Наприклад, розрізняють економічні моделі, в яких мінімізуються витрати, та моделі, в яких бажано отримати, наприк­лад, максимум продукції.

Моделі за рівнями агрегування показників розвитку національної еко­номіки поділяють на макроекономічні, міжгалузеві, міжрегіональні, галузеві, регіональні. Макроекономічні моделі використовують під час складання економічних прогнозів на макроекономічному рівні. До них належать одно- і багатофакторні моделі економічного зростання, моделі розподілу національного доходу, структурні, міжгалузеві, галузеві, від­творення основних фондів і руху інвестиційних потоків, рівня життя. Міжрегіональні, галузеві і регіональні моделі застосовують у разі про­гнозування відповідно на міжрегіональному, галузевому і регіональному рівнях.

Залежно від номенклатури продукції, сировини розрізняють одно- і багатопродуктові моделі. В однопродуктових визначають одне обме­ження щодо попиту на продукцію, яку виробляє галузь, або одне обме­ження на ресурс. У багатопродуктових моделях розглядають два і більше обмежень за попитом на продукцію галузі в цілому або на споживання ресурсу.

З урахуванням фактору часу моделі можуть бути статичними та динамічними.

Статичні моделі використовуються, коли обмеження в моделі вста­новлюються для одного визначеного відрізку часу протягом планового періоду, і при цьому мінімізуються витрати й максимізується кінцевий результат.

Динамічні моделі використовуються, коли обмеження встановлю­ються для кількох відрізків часу також при мінімізації або максимізації ефекту за весь плановий період. Динамічні моделі дають змогу робити висновки про головні риси розвитку економічних систем, які суттєво не залежать від початкових умов. Ці висновки потрібно згодом деталізувати за допомогою інших методів.

За роллю ресурсів у розвитку економіки розрізняють моделі відтво­рення трудових ресурсів, основних фондів, системи фінансів, еконо­мічних ресурсів тощо.

Вибір моделей прогнозування макроекономічних показників залежить від критеріїв оптимізації й отримання найкращих бажаних результатів. Моделі можуть бути представлені у вигляді не тільки математичних фор­мул, а й діаграм, графіків, макетів.

4. Макроекономічне індикативне планування.

              Розв’язання життєво важливих проблем розвитку суспільства, регіонів, галузей економіки, інституціональних одиниць та обґрунтування способів реалізації визначених стратегічних і тактичних цілей здійснюється за допомогою макроекономічних планів.

Макроекономічне планування широко використовується в економічно розвинутих країнах з метою соціально-економічної стабілізації, формування макропропорцій та забезпечення динамічності розвитку економіки.

У загальному розумінні план — це сукупність обґрунтувань цілей і способів їхнього досягнення. Процес розробки плану називається плануванням. Такі універсальні визначення можна застосувати до будь-якої свідомої діяльності. Особливість макроекономічного планування полягає в тому, що його об’єктом є національна економіка, а суб’єктом — держава. Крім того, слід ураховувати часові обмеження планів, що обумовлені,  по-перше, ротацією державних органів відповідно до законодавства про вибори та, по-друге, календарним характером планування (плановий рік, як і бюджетний, розпочинається 1 січня та закінчується 31 грудня). Отже, макроекономічне планування — це особливий вид діяльності держави щодо визначення стратегічних, тактичних і оперативних цілей планового періоду, а також способів досягнення таких цілей.