Національна економіка: загальне та особливе

5.        Здійснюється оформлення програмних документів, узгодження і затвердження програми.

Реалізація економічних програм забезпечується і здійснюється центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за допомогою економічних, правових, організаційних та адміністративних методів.

6. Цільові комплексні програми.

Особливе місце в системі державних програм посідають цільові комплексні програми.

На відміну від інших державних програм, цільова комплексна прог­рами - це директивний, адресний документ, в якому визначено за ресур­сами, виконавцями й термінами здійснення комплекс економічних, техніко-економічних, науково-дослідних, техніко-виробничих, організацій­но-господарських заходів. В ній беруть участь міністерства, господарські органи та регіони, що дає змогу спільними зусиллями розв'язувати на­родногосподарські проблеми.

Цільові комплексні програми (науково-технічні, соціальні, економіч­ні) розробляють для забезпечення соціально-економічних цілей на основі підвищення ефективності суспільного виробництва, фінансування з бю­джету України.

Цільові комплексні програми передбачають, як правило, вирішення складних проблем, що базуються на взаємодії багатьох організаційно розрізнених виконавців. В одних випадках програми служать основою розробки планів економічного й соціального розвитку країни, в інших - засобами реалізації завдань, передбачених планами. При цьому програма - завжди невід'ємна частина планів.

Для реалізації цільових комплексних програм можуть бути залучені кошти державного бюджету, власні кошти підприємств та ін.

За змістом комплексні цільові програми поділяються на:

•          соціально-економічні, спрямовані на вирішення проблем розвитку й удо­сконалення способу життя, підвищення матеріального і культурного рів­ня життя населення, поліпшення соціальних умов праці та відпочинку;

•          виробничі, спрямовані на збільшення обсягу виробництва певних ви­дів продукції (послуг), розвиток нових видів виробництва, підвищен­ня якісних характеристик продукції, зростання ефективності викорис­тання ресурсів;

•          науково-технічні, спрямовані на розвиток наукових досліджень, ви­рішення проблем розробки і впровадження в практику нових видів техніки і технологій;

•          екологічні, спрямовані на виконання природоохоронних і природо-перетворювальних проектів;

•          інституційні, спрямовані на удосконалення організації управління господарськими системами;

•          регіональні, спрямовані на господарське освоєння нових районів, ре­структуризацію економіки розвинутих районів України, формування територіально-виробничих комплексів.

За структурою цільова комплексна програма має такі головні елемен­ти (блоки):

•          цільовий, де з'ясовані головна ціль і підцілі програми, бажана послі­довність їхньої реалізації;

•          структурний, формування якого дає змогу визначити набір та контури цілереалізаційних систем, тобто об'єктів національної економіки та їхніх елементів, які об'єднані за ознакою цільового призначення;

•          блок техніко-економічного обґрунтування;

•          ресурсний, який характеризує обсяг і структуру розподілу ресурсів, потрібних для виконання програми;

•          організаційний, в якому за всіма елементами програми передбачені відповідальні виконавці, джерела і строки виділення ресурсів, а також терміни вжиття заходів.

За періодами реалізації цільові комплексні програми поділяються на довгострокові, середньострокові й короткострокові.

Показники цільових комплексних програм відображаються в інди­кативних планах (Державній програмі економічного і соціального роз­витку). До таких показників належать:

• виробництво найважливіших видів продукції для потреб програми;

• ліміти капітальних вкладень і обсяги будівельно-монтажних робіт на її реалізацію;

• державні замовлення на виробництво (поставку) продукції, робіт, по­слуг, потрібних для виконання програми;

• державні замовлення на введення в дію виробничих потужностей і основних фондів;

• перелік найважливіших забудов;

• витрати з державного бюджету на реалізацію цільових програм;

• затрати валютних ресурсів і найважливіші заходи у сфері зовнішньо­економічних зв'язків.

Організаційними передумовами формування цільових комплексних програм виступають:

• своєчасне визначення переліку проблем, для вирішення яких необхід­но створювати такі програми;

• формування колективу розробників з виділенням головної організації;

• попередня орієнтація на визначення потреби в ресурсах;

• визначення головних методичних принципів формування програм. Порядок складання і розробка цільових комплексних програм такий:

• аналіз тенденцій економічного розвитку в сфері програмної діяльності;

• прогнозування і визначення потреб коректування цих тенденцій;

• дослідження і розробка альтернативних варіантів програм;

• оцінка і вибір найефективніших варіантів програм;

• формування розгорнутого проекту програм;

• формування єдиної стратегії вирішення проблем.

Однією з визначальних умов досягнення програмних цілей є створення ефективного організаційно-економічного механізму управління формуван­ням та реалізацією програми. Органи управління програми створюють на стадії, яка передує її розробці. Вони виконують повний управлінський цикл. Економічний механізм включає методи визначення та використання еконо­мічних важелів, виділення фінансових та матеріально-технічних ресурсів і розпорядження ними, оцінку й стимулювання діяльності виконавців.

Однією з основних функцій управління програмою є контроль за хо­дом її формування і реалізації. Джерелом інформації для цілей контролю є комплект затвердженої документації, форми державної статистичної звітності, звіти організацій та підприємств-виконавців, форми бухгал­терської звітності, спеціальна звітність за програмами.

Для успішної державної діяльності у розв'язанні глобально-державних, регіональних та галузевих проблем недостатньо складання однієї програми, адже вона може мати недоліки, через які не буде досягнуто бажаного результату. Тільки комплексний підхід та інтеграція програм різних рівнів дасть позитивний результат для національної економіки і для країни в цілому.

Держава не може обмежуватись програмами на короткий період. Без бачення перспектив неможливо здійснювати ніяку діяльність, будь то інвестиційна, зовнішньоекономічна діяльність, реалізувати ефективну структурну політику. Тому держава, галузі й регіони розробляють середньо- та довгострокові прогнози як складові системи розвитку відповідних об'єктів програмування.             

Тема 12. Політика економічного зростання в національній економіці

1.        Економічне зростання як категорія національної  економіки. Типи  економічного зростання.

2.        Концепції та моделі економічного зростання.

3.        Фактори економічного зростання.

4.        Проблеми і тенденції економічного зростання в Україні.

1. Економічне зростання як категорія національної  економіки.

              Економічне зростання - одна з найважливіших проблем, які стоять перед країнами. За його динамікою оцінюють розвиток національних економік, життєвий рівень населення, вирішення проблеми обмеженості економічних ресурсів. Економічне зростання є важливою економічною метою кожної країни. Збільшення обсягу продукції в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня життя у країні.

Однією з форм розвитку є економічне зростання, яке має позитивну динаміку. Воно не тотожне економічному розвитку. Економічне зростан­ня є частковим випадком розвитку, може мати різний кількісний та якіс­ний характер змін.

Економічне зростання означає регулярне, стійке розширення масштабів діяльності господарської системи, яке виявляється у збільшенні розмірів застосованої суспільної праці і виробленого продукту - товарів і послуг. При розгляді економічного зростання головною стає проблема кількісного та якісного розвитку виробництва і збалансованості його структури.

Економічне зростання національної економіки - це такий її розвиток, який призводить до збільшення реального національного доходу за певний період. Тому досягнення певного рівня економічного зростання є однією з головних макроекономічних цілей держави.

Ефективність будь-якої системи господарювання можна оцінювати на основі характеристик економічного зростання. Воно проявляється у збільшенні потенційного і реального обсягів продукції, доходу та багат­ства нації. Економічне зростання має певні якісні та кількісні характе­ристики. Його якісний характер відображає реальний приріст сукупнос­ті споживчих вартостей та їх відповідність суспільним потребам. Кіль­кісний характер економічного зростання знаходить свій вираз у рівнях та темпах розвитку національного господарства.

Зміст категорії економічного зростання можна виразити через оцінку змін основних макроекономічних показників.

Економічне зростання перш за все проявляється у зростанні обсягів виробництва. Залежно від цілей економічного аналізу розміри вироб­ництва можна виразити різними макроекономічними показниками - ва­ловим внутрішнім продуктом (ВВП), валовим національним продуктом (ВНП), національним доходом (НД). Однак, основним показником націо­нального виробництва є валовий внутрішній продукт (ВВП), на базі яко­го визначаються основні показники економічного зростання. При цьому оцінюється динаміка змін ВВП за певний період, як правило за рік, в ці­лому або на душу населення.

Оцінка змін економічного зростання, як правило, відображається від­носними величинами - індексів та темпів. Індекси показують співвідно­шення рівнів показників за певний період.

Індекс зростання - це відношення приросту певного показника за звітний період до цього ж показника базового періоду. Динаміка еконо­мічного зростання визначається його темпами.

Темп зростання показує кількісне зростання суспільного продукту.

Індекс економічного зростання ВВП - розраховується як відношен-
ня ВВП звітного періоду до цього ж показника базового періоду і по-
казує, у скільки разів він змінюється:

Ізр = ВВП/ВВП0,

де Ізр - індекс економічного зростання; ВВП - валовий внутрішній продукт звітного року, грн; ВВП0 - валовий внутрішній продукт базового року, грн.

              Темп економічного зростання (приросту) ВВП (Тпр) - визначається
як відношення абсолютного приросту ВВП до його початкового значення і показує процентну зміну ВВП:

Тпр = [ (ВВП, - ВВП0)/ ВВП0]х100%

              Темп приросту ВВП на душу населення - розраховується як відношення абсолютного приросту ВВП у розрахунку на душу населення до початкового значення цього показника. На величину цього показника впливає не тільки зміна обсягів ВВП, але й чисельності населення.

              Темпи економічного зростання найчастіше виступають основним кри­терієм економічного розвитку. Однак, високі темпи економічного зрос­тання не завжди свідчать про прискорений економічний розвиток країни. І, навпаки, зниження темпів зростання або навіть нульові його темпи не означають припинення економічного розвитку.

              Графічно економічне зростання може бти представлене як:

1.        Зсув праворуч кривої виробничих можливостей.

2.        Зсув праворуч класичного відрізку кривої сукупної пропозиції.

3.        Лінія тендерного розвитку на фоні циклічних коливань економіки.

Економічне зростання супроводжується глибокими змінами в галузевій структурі національної економіки. Під впливом науково-технічного прогресу в усіх розвинутих країнах знижуються частка у ВВП сировинних галузей і сільського господарства та чисельність зайнятих у них і водночас збільшуються відповідні показники для сфери послуг. При цьому найсерйозніші зрушення відбуваються на рівні підгалузей. Зокрема в обробній промисловості зменшується   чисельність   зайнятих  у  традиційних  галузях  з   високою трудомісткістю виробництва (харчова, текстильна, швейна), а також у капіталомістких (металургія), і збільшується у приладобудуванні, електроніці тощо.

Економічне зростання, яке забезпечує збільшення обсягу продукції в розрахунку на душу населення, є одним із факторів національної безпеки держави.

Види економічного зростання можна класифіквати за різними ознаками:

1.        За темпами розрізняють:

        повільне зростання (до 2% на рік)

        помірне зростання (2-6% на рік)

        швидке зростання (більше 6% на рік)

2.        Відносно до діючого законодавства:

        легальний;

        тіньовий;