Національна економіка: загальне та особливе

        високий освітній рівень працездатного населення;

        розвинена мережа наукових установ, що в ряді галузей мають наукові доробки світового рівня;

        наявність великих і водночас поряд розташованих запасів різноманітних природних ресурсів .

              Підвищення конкурентоспроможності національної економіки потребує створення потужної рушійної сили, яка спрямовувала й підтримувала б нарощування високоефективного експортного потенціалу. Роль цієї рушійної сили має відігравати інноваційно-інвестиційний процес, що тісно поєднується, синхронізується з розвитком інтеграційних і соціальних перетворень.

              Для забезпечення конкурентоспроможності національної економіки й виходу її з кризи мають бути виконані такі умови:

1.        Інституціоналізація стабільного конкурентного середовища, яка містила б послідовний розвиток інститутів захисту приватної власності й прав найманих працівників; запровадження ефективних механізмів розв'язання корпоративних конфліктів, регулювання цін і тарифів на продукцію; запобігання недобросовісній конкуренції між національними виробниками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках; спрощення доступу до фінансових та інформаційних ресурсів для малого та середнього бізнесу; розвиток інфраструктури відповідної підтримки.

2.        Стимулювання інноваційної діяльності, що потребує поетапного змінення переважно сировинно-експортної структури економіки, переорієнтації інвестиційних потоків на інноваційну сферу, впровадження високих технологій, формування в Україні основ інноваційної моделі розвитку та знаннєвої економіки. З цією метою має бути створена національна інноваційна система, що органічно поєднуватиме фундаментальну та прикладну науки, технологічну сферу, виробництво і управління інноваційними процесами, що сприятиме становленню й розширенню внутрішнього ринку інновацій.

3.        Проведення реструктуризації економіки для створення своєрідного ядра саморозвитку. Це може бути комплекс машинобудівних галузей, які виробляють конкурентоспроможну продукцію;

4.        Детінізація економіки та залучення некримінальних капіталів до інвестиційних процесів шляхом розроблення та реалізації спеціальної довгострокової політики легалізації тіньових капіталів.

5.        Призупинення до виходу країни з кризи приватизації державної власності, в тому числі й землі, з метою недопущення її розпродажу за безцінь.

6.        Використання кредиту МВФ тільки на інноваційно-інвестиційний розвиток економіки України.

Важливою умовою переходу до економічного зростання є створення привабливого інвестиційного середовища в країні. Україна сьогодні є потенційно привабливою для іноземних інвесторів. Їх бажання вкладати капітал в економіку зумовлено метою закріпитися на перспективному ринку збуту, прагненням отримувати прибутки на довгостроковій основі, доступом до порівняно дешевих джерел сировини та ресурсів, що підвищує конкурентоспроможність продукції за рахунок економії витрат виробництва і наближеності до джерел сировини, використання відносно дешевої і кваліфікованої робочої сили як важливого фактора зниження витрат виробництва.

До основних напрямів формування стратегії економічного зростання належить також стабілізація фінансово-грошової та банківської системи; докорінна перебудова податкової системи в напрямі її глибокої лібералізації, зменшення податкового тягаря та створення ефективних економічних механізмів стимулювання підприємницької діяльності; радикальні інституційні зміни, серед яких особливе місце належить відносинам власності, диверсифікації форм її реалізації; зміни в системі управління економікою, надання більших повноважень і відповідальності регіонам; перебудова організаційної структури виробництва з урахуванням пріоритетності наукомістких і високотехнологічних галузей економіки, що дозволить Україні ввійти у світовий економічний простір з високим науково-технічним потенціалом.

Значна роль у відновленні економічного зростання країни належить аграрній реформі, яка б привела до підвищення економічної ефективності аграрного сектора, спонукала до ефективнішого господарювання, заснованого на ринкових принципах (лібералізація ціноутворення на сільськогосподарську продукцію,   надання  вигідних  умов  кредитування  сільськогосподарським підприємствам тощо).

У сфері зовнішньоекономічних відносин головним є поступове входження України у світовий економічний простір. Незважаючи на економічне зростання на початку ХХІ ст., підстав для оптимістичних оцінок ще замало, оскільки вони не спираються достатньою мірою на чинники довготривалої дії. Аналіз позитивних результатів останніх років розвитку показав, що вихід країни на траєкторію зростання став можливим завдяки відкритості економіки й активному використанню зовнішньоекономічного чинника. Разом з тим країні потрібно змінювати нинішню однобічну метало-сировинну спеціалізацію, яка не може бути надійною основою для стабільності довгострокового економічного зростання.

Найближчі завдання зовнішньоекономічної діяльності уряду України в межах стратегії розвитку такі:

-          не допускати зниження цінової конкурентоспроможності вітчизняного експорту;

-          на основі створення вільних економічних зон, відповідної монетарної політики стимулювати експорт, особливо продукції високотехнологічних галузей і виробництв;

-          активно впроваджувати політику гнучкого протекціонізму, забезпечувати захист галузей і виробництв, які являються потенційно конкурентоспроможними на внутрішньому й зовнішньому ринках.

Важливим напрямом стратегії економічного зростання є і соціальна політика, яка повинна спрямовуватись на створення необхідних умов для підвищення добробуту населення країни, передусім за рахунок ділової активності, стимулювання трудової і підприємницької діяльності, а на цьому грунті збільшення платоспроможного попиту. Забезпечення стабільних темпів розвитку економіки України в середньо- й довгостроковій перспективі потребують обов'язкового вирішення цих фундаментальних проблем.

Враховуючи тривалий процес трансформації економіки, труднощі переходу до інноваційної моделі розвитку, необхідно підсилити державну підтримку інноваційних процесів за рахунок коштів держбюджету. Не слід покладатися тільки на ринкові механізми, оскільки багато сфер економіки й напрямів діяльності не є привабливими для приватних інвестицій, а інноваційне підприємництво знаходиться на початковій стадії розвитку.

Тому основною задачею держави є формування умов, що забезпечують органічне об'єднання й взаємодію науково-технічного й підприємницького середовища. Це дозволить ефективніше використовувати науковий і виробничий потенціал для підвищення рівня конкурентоспроможності українських підприємств. Причому слід зазначити, що для інвесторів мають бути створені сприятливі, вигідні умови, а не пільгові, як зараз часто декларується.

Тема 13. Інституціональні форми інтеграції  світове господарство.

План лекції

1.        Зміст, засади і види зовнішньоекономічної діяльності.

2.        Зовнішньоекономічна політика України та її компоненти.

3.        Державна політика по залученню іноземних інвестицій в національну економіку.

4.        Інтеграція національної економіки України у світове господарство.

              1. Зміст, засади і види зовнішньоекономічної діяльності.

Поняття та види зовнішньоекономічної діяльності, розкриває Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ВВР, 1991, №29, ст.377). Зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами (п.8 ст. 1).

До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать:

1.   експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

2.  надання    суб'єктами    зовнішньоекономічної    діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних,   маркетингових,   експортних,   посередницьких, брокерських,  агентських,      консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо  і  виключно не заборонені законами  України;  надання вищезазначених  послуг  іноземними  суб'єктами  господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

3.  наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна   та    інша   кооперація   з   іноземними    суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

4.  міжнародні   фінансові   операції  та   операції  з   цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

5. кредитні    та    розрахункові    операції    між    суб'єктами зовнішньоекономічної   діяльності   та    іноземними    суб'єктами господарської            діяльності;  створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності    банківських,    кредитних   та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами   господарської   діяльності   зазначених   установ   на території України у випадках, передбачених законами України;

6. спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної   діяльності   та    іноземними    суб'єктами господарської   діяльності,    що    включає   створення   спільних підприємств    різних    видів    і    форм,    проведення    спільних господарських операцій  та  спільне  володіння  майном  як на території України, так і за її межами;

7. підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших   нематеріальних   об'єктів   власності   з   боку   іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

8. та інші види зовнішньоекономічної діяльності, передбачені вищеназваним законом та не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

У сучасний період поряд з традиційними видами зовнішньоеко­номічної діяльності розвиваються і поширюються інші види співробіт­ництва, зокрема, техніко-економічне і науково-технічне.

Техніко-економічне співробітництво стосується насамперед рин­ку об'єктів капітального будівництва, надання технічних послуг та поставок комплектного устаткування. Його ведуть або на умовах технічного сприяння, або за договорами генерального підряду, коли під­рядник бере на себе зобов'язання здати готовий будівельний об'єкт в експлуатацію в обумовлені строки.

              Науково-технічне співробітництво - це вид зовнішньоекономіч­ної діяльності, коли дві самостійні сторони об'єднують на відплатній основі свої науково-дослідницькі, проектно-конструкторські та інфо­рмаційні ресурси з метою одержання наукових та технічних результа­тів. Воно сприяє прискоренню науково-технічного прогресу і впрова­дженню інновацій у виробництво.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності е Україні є:

• юридичні особи, що зареєстровані як такі в Україні і мають постійне місце знаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно або капітал яких повністю перебуває у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності. Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи;

• об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами     України  не  заборонено здійснювати господарську діяльність;

• фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність та дієздатність згідно з законами України та постійно проживають на території   України.   Фізичні   особи,   які   мають   постійне   місце проживання на території України, мають право на укладення зовнішньоекономічного договору,  якщо  вони зареєстровані  як підприємці  згідно з  Законом  України "Про  підприємництво". Фізичні особи, які не мають постійного місця проживання в Україні,   мають   зазначене   право,   якщо   вони   є   суб'єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання, або громадянами якої вони є.

              2. Зовнішньоекономічна політика України та її компоненти.