Національна економіка: загальне та особливе

Історичні особливості еволюції й тип економічного порядку накладають обмеження на варіативність розробки й проведення заходів економічної політики. Реформаторам необхідно враховувати історичні, інституціональні тенденції еволюції економічної системи, а також спрямованість й якісні характеристики попередніх реформ. У протилежному випадку заходи державної економічної політики можуть створювати інституціональні пастки.

Економіка тієї або іншої країни з урахуванням індивідуальної й унікальної траєкторії розвитку прагне у своїй еволюції до однієї з форм господарського порядку, заснованого на різних домінуючих формах координації, забезпечуючи максимальну впорядкованість інституціональної структури, необхідну для функціонування господарюючих суб’єктів. Таким чином, заходи державної економічної політики повинні узгоджуватися з тими можливостями й наслідками для економічного розвитку, які дають зміни інститутів у рамках еволюції економічного порядку, обумовленою історично сформованою індивідуальною траєкторією.

4. Економічна свобода.

Свобода в широкому значенні - це здатність окремої людини, трудо­вого колективу, окремих соціальних верств і груп приймати рішення і діяти відповідно до власних інтересів (економічних, соціальних, політич­них та ін.) і цілей з урахуванням об'єктивних умов (а отже, об'єктивних законів) та загальнолюдських інтересів і принципів життєдіяльності.

Свобода і вільна свідома діяльність людини - найважливіша риса її сутності і об'єкт дослідження широкого кола наук.

Великого значення при розвитку національної економіки набуває свобода вибору.

Свобода вибору -це:

•     по-перше, вибір кожною країною власної моделі соціально-еконо­мічного розвитку, а отже, типу економічної системи і соціальних відно­син (у вузькому значенні цієї категорії);

•     по-друге, форма вияву економічної свободи, що передбачає здат­ність власників різних видів ресурсів (матеріальних, фінансових, інфор­маційних та ін.) використовувати їх на власний розсуд в рамках існую­чого законодавства, а власників робочої сили - здійснювати будь-який вид трудової діяльності, що відповідає їх можливостям, здібностям та інтересам, а також свободі вільного пересування в межах країни з метою пошуку кращого місця роботи та вищої заробітної плати, не виходячи за рамки чинного законодавства.

Економі́чна свобо́да — широта економічної поведінки суб'єктів господарювання у виборі форм власності та сфери застосування своїх здібностей, знань, можливостей, професійних навичок, методики розподілу доходів, споживання матеріальних благ. Економічна свобода реалізується на базі державних законодавчих норм та невід'ємна від економічної відповідальності громадян.

Економічна свобода однаково важлива як для підприємця-бізнесмена, так і для споживача і держави в цілому, оскільки вона створює середовище для творчої діяльності особистості.

Економічна свобода виробника полягає у можливості вибору ви­ду господарської діяльності та організаційних форм господарювання, структури й обсягів виробництва, умов реалізації, цін на продукцію та розподіл прибутку. Водночас така економічна свобода повинна органіч­но поєднуватися з економічною відповідальністю, тобто зобов'язанням виробника відповідати за якість вироблених товарів і наданих послуг, за дотримання чинного законодавства, за виконання договорів, за заподіяні збитки іншим суб'єктам економічної діяльності тощо.

Економічна свобода споживачів полягає у можливості вільного ви­бору якісних товарів і послуг, засобів задоволення своїх потреб залежно від величини доходів та цін. Вона повинна поєднуватися з усвідомлен­ням і дотриманням суспільних вимог у цій сфері, а також морально-етич­них норм.

Економічна свобода держави означає можливість формувати свою економічну політику, втілювати її в життя, виконувати основні функції, продиктовані інтересами нації, а не окремих соціальних класів і груп. Таку політику певною мірою можуть здійснювати лише наймогутніші країни світу. Економічною основою свободи в сучасних умовах є опти­мальне поєднання приватної, колективної та державної власності. Нині без значної частки державної власності (на засоби виробництва, частку національного доходу тощо) не може бути реалізована економічна свобо­да держави, без якої неможливе існування самої економічної системи, а отже, й приватної власності.

Роль економічної свободи в суспільному розвитку багатогранна. Основними напрямками її впливу на соціально-економічні процеси є:

1.        Економічна свобода виступає мірою розвитку особистості як суб’єкта господарювання. Економічна та політична свободи виступають як складові особистої свободи. Без економічної свободи не може бути реальною політична свобода, бо перша виступає необхідним засобом для досягнення другої. Там, де відсутня свобода економічного вибору, політична свобода втрачає зміст. Наявність у людини права вибору цілей, стратегії, тактики своєї економічної діяльності, права розпоряджатися всоєю робочою силою і результатами своєї праці – це ознака того, що відбулося визнання людини як суб’єкта соціально-економічного життя суспільства.

2.        Економічна свобода є передумовою і фактором ефективної економічної діяльності в умовах сучасної ринкової економіки. Ринок передбачає наявність вільних товаровиробників, власників капіталів, робочої сили. (До основних принципів ринку відносятся: свобода розпорядження та використання власності, свобода конкуренції, свобода споживання, свобода самовизначення, свобода інформації та ін.) Економічна свобода передбачає також рівні можливості для всіх суб’єкті економіки.

3.        Економічна свобода стає важливим регулятором економічної поведінки індивідів, груп, організацій.

Для оцінки економічної свободи використовуть показник індексу економічної свободи, який розраховується щорічно по більшості країн світу з 1995 року.

Індекс економічної свободи базується на 10-ти індексах, які оцінюються по шкалі від 0 до 100, причому, показник 100 відповідає максимальній свободі:

1) свобода торгівлі, яка оцінюється за наступними показниками:

• середній рівень тарифів;

• наявність нетарифних бар’єрів;

• корупція митних служб;

2) податкова собода, яка характеризується:

• величиною податкової ставки на найвищі доходи;

• величиною податкової ставки на середні доходи;

• максимальною податковою ставкою на доходи корпорацій;

3) державні витрати, про ступінь яких свідчать показники:

• процент відрахувань від ВВП на утримання уряду;

• трансферти та субсидії як відсоток від ВВП;

• економічний результат діяльності уряду;

4) грошова свобода, яка оцінюється за наступними показниками:

• середньорічне зростання пропозиції грошей;

• рівень та темп інфляції;

• свобода володіння валютними рахунками;

5) свобода інвестицій. Цей фактор вміщує у собі інформацію:

• про закон про іноземні інвестиції;

• наявність бар’єрів для іноземної власності в бізнесі;

• наявність бар’єрів для промислових компаній, відкритих для іноземних інвесторів;

• наявність перешкод (бар’єрів) для іноземних компаній;

• наявність чи відсутність дозволу на земельну власність для іноземців;

• наявність бар’єрів для повернення інвестицій іноземцями;

6) фінансова свобода. Про рівень урядового впливу у цій сфері свідчать показники:

• наявності державної власності на банки та її частки;

• наявності бар’єрів для відкриття іноземними банками філіалів та дочірніх фірм;

• впливу уряду на розміщення кредитів;

• урядового регулювання у вигляді страхування депозитів;

• свободи у наданні всіх видів фінансових послуг (купівля і продаж нерухомості, безпеки, страхового захисту тощо);

7) свобода трудових відносин як фактор урядового впливу включає:

• закон про мінімальну заробітну плату;

• регулювання праці (встановлення тривалості робочого тижня, оплачувана відпустка, у зв’язку з доглядом за дитиною та ін.);

• регулювання стану здоров’я працівників;

• допомога з безробіття;

8) захист прав власності визначає рівень економічної свободи за допомогою таких показників:

• комерційних законів, що визначають контракти;

• санкціонування іноземного арбітражу у спірних питаннях контрактів;

• експропріації приватної власності;

• корупції судової влади, зволікання у судових рішеннях;

• гарантованої та захищеної законом приватної власності;

• захист інтелектуальної власності;

9) свобода бізнесу включає:

• ліцензування необхідності управляти бізнесом;

• полегшення процедури отримання ліцензій для бізнесу;

• вільне ціноутворення;

• час спілкування з бюрократієй;

10) свобода від корупції.

              Вага кожного з 10 факторів вважається однаковою, через це загальний індекс являє собою середнє арифметичне від показників. Усі країни за цим індексом діляться на такі групи:

                    Вільні — з показником 80-100

                    В основному вільні — з показником 70-79,9

                    Помірно вільні — з показником 60-69,9

                    В основному невільні — з показником 50-59,9

                    Деспотичні — з показником 0-49,9

Порівнюючи індекс економічної свободи з іншими показниками розвитку економічної системи, експерти зробили ряд висновків про вплив економічної свободи на національну економіку:

1.        Чим вище індекс економічної свободи країни, тим вище доходи на душу населення, вищі темпи економічного зростання, більша середня тривалість життя.

2.        В цілому у світі спостерігається зростання рівня економічної свободи. Найбільші успіхи досягаються у свободі торгівлі та показниках грошової свободи.

3.        Індекс економічної свободи у Європі нижчий, ніж у США та Канаді (більший державний сектор, меньше свободи бізнесу и т.д.)

4.        Низький рівень економічної свободи мають країни Африки, Латинської Америки та Ісламські країни.

Для побудови демократичної національної економіки в Україні необ­хідно дотримуватися економічної свободи суспільства для всіх суб'єктів господарювання з урахуванням тісних взаємозв'язків економічної підсис­теми з іншими структурними елементами та підсистемами суспільства. Проте більшість досліджень останніх років свідчить, що Україна знахо­диться лише на стадії формування підвалин громадянського, а значить демократичного, суспільного устрою, а не на стадії „існування" в ньому.

Тема 10. Структурна перебудова національної економіки.

План лекції

1.        Поняття структури національної економіки. Види структурних впіввідношень.

2.        Особливості структури та неохідність структурної перебудови національної економіки України.

3.        Поняття, цілі і основні напрямки структурної перебудови національної економіки.

4.        Державне регулювання структурних зрушень в економіці.

1. Поняття і значення структури національної економіки.

Сьогодні одним з найважливіших завдань економічного розвитку нашої країни є формування раціональної та ефективної структури національної економіки, тобто забезпечення оптимального співвідношення між її окремими складовими елементами.

Національна економіка є складною багаторівневою системою. Саме тому її можна розглядати як сукупність складових елементів, що формують певну економічну структуру.

Структура (від лат. structura - будова, розміщення, порядок) - сукупність елементів певної системи, що мають стійкий зв'язок і являють собою об'єкт, здатний зберігати свої основні характеристики протягом тривалого періоду часу.

Економічна структура - сукупність елементів національної економіки і сталих зв'язків між ними.

Структура економіки має велике значення для збалансованого розвитку народного господарства, ефективного та стабільного зростання його. Світовий досвід указує на те, що економічне зростання країн Західної Європи та Південно-Східної Азії великою мірою пояснюється глибокими структурними змінами, які забезпечили впровадження досягнень науково-технічного прогресу, економію та раціональне використання ресурсів та інші позитивні зрушення.

Залежно від характеру елементів та змісту економічних явищ, зв’язки між якими відображаються в пропорціях, на макроекономічному рівні розрізняють такі основні види структурних співвідношень: відтворювальні, соціальні, галузеві, територіальна, функціональна, зовнішньоекономічні тощо.

Відтворювальні структура виражає пропорціїї, що впливають на розвиток економіки на всіх стадіях відтворювального процесу та обумовлюються взаємодією факторів, які пов'язані із досягненнями НТП, продуктивністю праці, екологічними проблемами та ін.