Національна економіка: загальне та особливе

Історично економічна демократія розглядалася як складова частина загального процесу демократизації суспільства на шляху перетворення його на суспільство демократичного соціалізму. Економічною передумо­вою розвитку економічної демократії в капіталістичних і колишніх соці­алістичних країнах стала необхідність посилення мотивації праці та під­вищення її продуктивності.

Концепція економічної демократії була започаткована у працях фа­біанців Е.Бернштейна, австромарксиста К.Репера, теоретика соціал-демократичної партії Німеччини Ф.Нафталі («господарча демократія»). Після 1945 р. розроблялася в Німеччині, Австрії, в соціал-демократичних партіях Скандинавії. Нові форми економічної демократії з'явили­ся в Іспанії (Мондрагонська група кооперативів), США (американська програма ESOP (Employe Stock Ownership Plan) план робітничої акці­онерної власності), СРСР. І це лише деякі аспекти прояву економічної демократії. Зазвичай більшість з них є чітко встановленими та заде­кларованими у законодавчій базі держави, а також визначаються ба­зовими елементами діяльності громадських організацій, закріплені у внутрішньо організаційних документах фірм та підприємств усіх форм власності. Ha сучасному етапі ідеї економічної демократії розвиваються як на мікрорівні через безпосередню участь трудящих в управлінні підпри­ємствами - приватними, колективними і державними, вільне підприєм­ництво, забезпечення реалізації принципів добросовісної конкуренції тощо, так і на макрорівні - в масштабах національної економіки з ураху­ванням рівня її розвитку.

На рівні національної економіки розвиток економічної демократії пе­редбачає:

•      наявність органів соціального партнерства або економічного самоу­правління;

•      процес залучення профспілок до співволодіння підприємством через збільшення частки участі (фондів) у прибутках підприємств;

•      контроль виробничих рад за значною сферою господарської діяльнос­ті (зайнятість, соціальна політика, гуманізація праці тощо).

Діяльність держави повинна бути спрямована на створення сприятли­вих умов для розвитку демократії національної економіки, саме тому за нею залишаються такі функції, як:

•                забезпечення кредитів та інвестицій;

•                розвиток системи навчання і перепідготовки кадрів;

•                засобів доступу працівників до виробничої економічної та іншої інформації на рівні підприємства, регіону, галузі тощо;

•                визначення стратегії суспільного розвитку;

•                розв'язання загальнонаціональних завдань;

•                визначення пріоритетних напрямів в економіці тощо.

Розвиток демократичної національної економіки гальмує наявність значної бюрократизації суспільства. Тут слід розрізняти бюрократію як невід'ємний елемент ієрархічних систем будь-якого рівня та бюрокра­тизм як крайню форму її прояву.

Бюрократія - система економічного, соціального, політичного та адміністра­тивного управління і регулювання, що базується на розмежуванні влад­них повноважень і їх відокремленні від волі окремих членів суспільства та їх груп з метою формування єдиного управлінського центру для коор­динації усіх елементів та взаємозв'язків у системі суспільних відносин.

Надмірне зловживання владними повноваженнями, концентрація їх в окремих руках та привласнення так званого адміністративного ресурсу досить часто породжує свою крайню негативну форму - бюрократизм.

Бюрократизм - монополізація у корисливих цілях основних важелів влади та управління в руках працівників спеціалізованого апарату різно­манітних економічних і спеціальних інститутів та організацій і орієнтація нижчих ланок апаратного управління і влади на формальне виконання нака­зів або імітацію їх виконання у разі виникнення ризику відповідальності.

Бюрократизація виникає як реакція на відсутність реальної демократії в суспільстві, існуючій системі державної влади, її надмірну централі­зацією, егоїзм корпоративних інтересів чиновників, домінування адміні­стративних методів управління, низький рівень культури, моралі, погли­блення кризових явищ в суспільстві тощо.

Яскравим прикладом забюрократизованого суспільства була економі­ка колишніх соціалістичних країн. Не виключенням є й Україна.

Бюрократизація національної економіки України також бере свій по­чаток з часів СРСР, оскільки тут існував всесильний, замкнутий, жор­сткий механізм влади, яка стоїть над законом і волею членів суспільства, використовуючи при цьому методи категоричних команд. Джерелом фор­мування радянської бюрократичної верхівки був курс на жорстку цен­тралізовану систему організації та управління усім народним господар­ством.

Після розпаду СРСР, коли Україна обрала новий шлях розвитку, пе­рехід до принципів демократичних суспільств з високорозвиненою еко­номікою, у структурі бюрократичного (тобто владного) апарату держави відбулися певні позитивні зміни. Так, зокрема було реформовано основні гілки влади держави, було чітко визначено їх функціональну та організа­ційну структури, чисельність персоналу його права та обов'язки. Також було закладено засади політичної та економічної демократії, що прояв­прояв­ляються у розмежуванні влади та бізнесу (економічна та політична вла­да), плюралізації власності, забезпеченні реальної участі громадян у всіх формах влади, формуванні відритого суспільства тощо. Тобто у найбільш загальному вигляді через встановлення системи влади в державі було за­кладено принципи демократичного суспільства.

Але, як вже можна констатувати зараз, принципи демократичного розвитку національної господарської системи України, й до цього часу залишаються переважно у формі декларації, а не її реальної реалізації. Як зазначає ряд вчених, система влади в державі (як політичної, так і економічної) повинна формуватись не стихійним шляхом, а в процесі ре­алізації чітко продуманої загальнодержавної політики, що, у свою чергу, і забезпечує реалізацію принципів політичної та економічної демократії і свободи. А її стихійний перерозподіл, навіть при формальному деклару­ванні реальних змін у системі влади, призводить до поглиблення суспіль­них протиріч. Влада не перетворюється на владу суспільства в цілому, а залишається прерогативою окремих особистостей і груп.

Так, в Україні перші економічні та політичні реформи з „побудовою" ідеології демократичного суспільства заклали засади плюралізму форм власності, економічної свободи вибору сфер діяльності, створили умо­ви для формування власності трудових колективів та загалом населення, рівномірного розподілу економічних ресурсів та благ тощо.

Проте недостатнє інституційне забезпечення даних процесів разом з еко­номічним та політичним нігілізмом суспільства призвели до іншого ефекту формування так званої економічної та політичної анархії. Вона проявляється у нечіткій і непродуманій політиці державного регулювання економіки, зро­щенні влади та бізнесу, надмірній владі груп з концентрованими інтересами та окремих іноземних ТНК, монопольній владі власників підприємств, об­меженні прав дрібних інвесторів, порушенні економічного законодавства та ін.; боротьбі за джерела економічного та адміністративного ресурсу.

Необхідно зазначити, що бюрократія - це природжена властивість будь-якої організації, державного апарату, управлінських структур, підприємств. Але при цьому вона, набуваючи форми бюрократизму, що присутній в на­ціональній економіці України, є потужним механізмом гальмування сус­пільно-економічного розвитку, науково-технічного прогресу, інноваційних процесів, джерелом соціально-економічної кризи національної економіки, знижує ефективність суспільно-економічного життя країни, консервує жи­ву творчу думку.

3. Сутність економічного порядку

Будь-який господарський суб’єкт має бути пристосованим до мов середовища, в якому функціонує.

У контексті побудови демократичної національної економіки достат­ньо уваги повинно приділятися порядку та економічній свободі, що є конкретними формами прояву економічної демократії.   .

Економічний порядок - це рамкові умови господарювання, тобто сукупність інститутів, що представляють "вод даних", необхідних для того, щоб економічні суб'єкти могли приймати рішення і робити дії (стан ринків, у тому числі робочої сили, рівень знань і стан техніки, правовий порядок і ін.).

Реалізація заходів державної економічної політики повинна узгоджуватися з умовою стабільності в еволюції економічного порядку.

Проведення заходів державної економічної політики на конституційному рівні й рівні господарської регуляції не повинно зруйнувати історично сформований баланс інтересів основних домінуючих або впливових господарських груп, що веде до нестабільності й руйнування звичних форм економічної координації.

Розв’язання даної проблеми неможливо без побудови індуктивних моделей, що враховують історичні, політичні  й культурні фактори еволюції економічних інститутів у рамках конкретної держави й економічного порядку.

Гарантом економічного порядку є держава.

Існуючі в тому або іншому господарському порядку, інститути формують структури правил і стимулів, які дозволяють економічним агентам розширювати рамки індивідуальної дії. Більшість інститутів так чи інакше пов'язані з економічною політикою держави й найчастіше створюються державою. Впорядкованість процесу розвитку інститутів і становить розпізнавальну рису господарського порядку.

Як правило, держава виступає головним регулятором економічних відносин і формує найважливіші правила складові організаційні форми, які приймаються функціонуючими господарюючими суб'єктами. Міри економічної політики найчастіше впливають на зміни таких правил. Тому ті або інші організаційні форми є функцією від заходів державної регуляторної політики. Отже, інституціональні й організаційні складові економічного порядку доцільно розглядати через призму державної економічної політики.

Правовий  господарський  порядок  в  Україні формується на основі   оптимального    поєднання    ринкового    саморегулювання  економічних   відносин   суб'єктів  господарювання  та  державного  регулювання макроекономічних процесів,  виходячи з  конституційної  вимоги  відповідальності  держави перед людиною за свою діяльність  та визначення України як суверенної і  незалежної,  демократичної, соціальної, правової держави.

              Конституційні  основи  правового  господарського порядку в Україні становлять:  

        право власності Українського народу на землю, її надра,  атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться  в  межах  території  України,  природні  ресурси   її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що  здійснюється від  імені  Українського  народу  органами  державної влади  і  органами  місцевого  самоврядування в межах,  визначених Конституцією України;

        право кожного громадянина користуватися  природними   об'єктами   права   власності   народу відповідно  до  закону; 

        забезпечення  державою  захисту прав усіх суб'єктів   права   власності   і    господарювання,    соціальної спрямованості  економіки,  недопущення  використання  власності на шкоду людині і суспільству; 

        право кожного володіти, користуватися і    розпоряджатися    своєю    власністю,    результатами   своєї інтелектуальної, творчої діяльності;

        визнання усіх суб'єктів права власності  рівними  перед  законом,  непорушності  права приватної власності,  недопущення   протиправного   позбавлення   власності;

        економічна   багатоманітність,  право  кожного  на  підприємницьку діяльність,  не заборонену законом,  визначення  виключно  законом правових  засад  і гарантій підприємництва; 

        забезпечення державою захисту  конкуренції  у  підприємницькій  діяльності,  недопущення зловживання   монопольним   становищем  на  ринку,  неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної  конкуренції,  визначення правил  конкуренції  та норм антимонопольного регулювання виключно законом; 

        забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; 

        забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів;

        взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; 

визнання і дія в Україні принципу верховенства права.

Суб'єкти  господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність  у  межах  встановленого правового     господарського     порядку,    додержуючись    вимог  законодавства.

              Загальними принципами господарювання в Україні є:

        забезпечення  економічної багатоманітності та  рівний  захист державою усіх суб'єктів господарювання;

        свобода   підприємницької  діяльності  у  межах,   визначених законом;

        вільний   рух  капіталів,  товарів  та  послуг  на  території України;

        обмеження  державного  регулювання  економічних  процесів   у  зв'язку   з  необхідністю  забезпечення  соціальної  спрямованості економіки,    добросовісної    конкуренції    у    підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

        захист національного товаровиробника;

        заборона  незаконного втручання органів  державної  влади  та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.