Національна економіка: загальне та особливе

3. Кадрова політика. У цьому напрямку ВР України: дає згоду на призначення Президентом Прем’єр-міністра; розглядає за необхідності питання про відповідальність Кабінету Міністрів та недовіру уряду; призначає на посаду та звільняє з посади Голову Національного банку (за поданням Президента), призначає та звільняє половину складу Ради НБУ; дає згоду на призначення та звільнення з посад Президентом голів Антимонопольного комітету і Фонду державного майна, призначення та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати.

4. Парламентський контроль. Він передбачає контроль за використанням Державного бюджету, який здійснює від імені Верховної Ради Рахункова палата, а також контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (Уповноважений ВР України з прав людини) тощо.

Законопроектну роботу здійснюють парламентські комітети. Верховною Радою 14-го скликання (нинішньою) утворено 22 комітети, зокрема з питань: економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій; бюджету; фінансів і банківської діяльності; промислової політики; соціальної політики та праці; державного будівництва, місцевого самоврядування й діяльності рад та ін.

Кабінет Міністрів України (КМ) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Очолює КМ України Прем’єр-міністр.

Кабінет Міністрів згідно з Конституцією України (ст.116):

                   забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

                   вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

                   забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

                   розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку;

                   забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об’єктами державної власності;

                   розробляє проект закону про Державний бюджет України
і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою Ук­раїни Державного бюджету, подає ВР України звіт про його виконання;

                   здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і націо­нальної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

                   організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної
діяльності, митної справи;

                   спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади тощо.

Основною формою реалізації компетенції КМ України є його правові акти — постанови й розпорядження, які обов’язкові для виконання на території України. У формі постанов уряду видаються акти з питань, що мають найбільш важливе загальне значення. У формі розпоряджень — акти, що мають індивідуальний характер або стосуються питань внутрішньоорганізаційної та іншої поточної роботи уряду.

Дуже важливим є встановлення повноважень Кабінету Мініст­рів у відносинах з очолюваною ним системою органів виконавчої влади. КМ України спрямовує і координує діяльність міністерств, державних комітетів, місцевих та інших органів виконавчої влади, які є підвідомчими уряду і безпосередньо підпорядковані йому. Прем’єр-міністр вносить Президен­тові подання щодо утворення, реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади, призначення на посаду та звільнення з посад їхніх керівників, накладає на цих керівників та їхніх заступників дисциплінарні стягнення. КМ має право скасовувати акти міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади.

Основними функціями міністерств та інших органів державної виконавчої влади в Україні є:

-          участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами;

-          прогнозування  розвитку  економіки  у виробничій,  науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній, соціальній та інших сферах;

-          участь у розробленні проектів Державного бюджету України та Державної програми економічного й соціального розвитку України;

-          формування та реалізація політики у сфері виконання робіт і поставок продукції для задоволення державних потреб;

-          розроблення цільових програм розвитку відповідної галузі;

-          внесення пропозицій про зміну умов оподаткування, одержання пільгових кредитів, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств;

-          формування та реалізація інвестиційної політики;

-          розроблення фінансово-економічних та інших нормативів і механізмів їх впровадження, затвердження галузевих стандартів;

-          вживання заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності;

-          видача спеціальних дозволів (ліцензій) на проведення окремих видів підприємницької діяльності;

-          участь у підготовці міжнародних договорів України.

До основних функцій місцевих державних адміністрацій стосовно регулювання економічних відносин і соціально-економічного розвитку регіонів належать: розроблення прогнозів і програм соціально-економічного розвитку регіону; бюджетна діяльність; забезпечення функціонування об' єктів комунальної власності; забезпечення раціонального використання землі, природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища; упорядкування та стимулювання діяльності малого та середнього бізнесу; соціальний захист і розв'язання проблем зайнятості населення і т.д.

Існують ще такі суб'єкти державного регулювання економіки:

1.        Національний банк України.

2.        Функціональні та галузеві міністерства.

3.        Органи судової влади (господарський суд України, арбітражні суди тощо).

4.        Ради експертів при місцевих органах влади.

5.        Спеціальні   органи   (наприклад,   Антимонопольний  комітет  України, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, тощо).

              Відповідно ті проблеми, що не можуть бути вирішені суто за рахунок дії механізмів ринкового самоврядування, делегуються суспільством державним органам влади, що мають ієрархію і виконують специфічні функції для забезпечення стабільного стану національної економіки та суспільства загалом. У процесі своєї діяльності, незважаючи на диференційованість виконуваних ними функцій, їх роль визначається напрямком загальнодержавної стратегії розвитку й сукупними загальнодержавними цілями економічного регулювання.

Тема 9. Демократія, економічна свобода та економічний порядок.

План лекції

1.                    Демократія як фактор економічної трансформації.

2.                    Економічна демократія як механізм розвитку національної економіки та її модель в Україні.

3.                    Сутність економічного порядку

4.                    Економічна свобода. Індекс економічної свободи.

1. Демократія як фактор економічної трансформації.

Особлива увага останнім часом, як у країнах постіндустріального ти­пу, так і в країнах з трансформаційною економікою, приділяється таким інституціям, як: демократія та свобода.

Економічні реформи є серйозним випробуванням для будь-якої країни. Річ у тіч, що процес активізації підприємницької діяльності серед найширших верств населення тривалий і потребує усвідомлення суспільством його необхідності, великих капіталовкладень і концентрації зусиль на економічній трансформації.

Досвід таких трансформацій у різних країнах засвідчує, що початкові етапи реформ супроводжуються негативними економічними та соціальними процесами, що нерідко породжує зневіру населення і навіть суспільну паніку. Інколи важко досягти необхідної згоди з економічних питань між парламентом, презедентом та іншими політичними структурами. Уряди, які зважилися на проведення важких реформ, нерідко зазнають поразки на виборах, перш ніж реформи почнуть давати позитивні результати. Однак поглиблення демократизації, запровадження та сприйняття демократичних засад у політиці та економіці як норми співжиття позитивно впливає на активізацію ділової активності, зростання капіталовкладень, зайнятості і обсягів виробництва та споживання загалом.

Демократія – система відносин у країні щодо формування влади і уряду з обраних народом представників.

Головними принципами демократії, що найбільш повно відобража­ють її сутність як інституції громадянського суспільства, є:

1)                                   рівноправ­ність усіх громадян,

2)                                   наділення громадян соціальними, політичними, національ­ними та іншими правами та свободами, що закріплюються в законі та традиціях,

3)                                   право на участь в управлінні державою і суспільством,

4)                                   підпо­рядкування меншості більшості.

Одним з основних принципів демократії є принцип більшості. Принцип більшості складає суть доктрини народного суверенітету, відповідно до якого народ проголошується джерелом верховної влади у демократичному суспільстві. Принцип більшості здійснюється за допомоги прямої та представницької демократії. Пряма (плебісцитарна) демократія передбачає безпосередню участь громадян у процесі підготовки, обговорення, прийняття і реалізації рішень. До форм прямої (плебісцитарної) демократії відносяться: проведення виборів на основі загального виборчого права, референдуми, всенародні обговорення питань державного життя. Члени суспільства безпосередньо беруть участь у розробці політичних рішень, прийнятті законів або знаходженні консенсусу між протилежними інтересами членів свого співтовариства. Ця форма демократії дає можливість розвивати політичну активність громадян, забезпечувати легітимність влади, здійснювати ефективний контроль за діяльністю інститутів держави.

Представницька (репрезентативна) демократія – це, коли члени співтовариства залишаються джерелом влади і мають право ухвалювати рішення, але реалізують це право через обраних ними представників, які повинні відстоювати їхні інтереси. При такому управлінні демократія розуміється як компетентне й відповідальне перед народом представницьке управління. Носіями представницької демократії є парламенти, інші законодавчі органи влади як в центрі, так і на місцях, а також виборні представники виконавчої і судової влади.

Ні одна з цих форм у “чистому вигляді” не існує. Політична реальність показує, що поєднання форм прямої і представницької демократії є надійним інструментом виявлення волі більшості народу. Але принцип більшості не можна вважати бездоганно демократичним, якщо при цьому не забезпечувати право меншості на опозицію.У демократичному суспільстві і більшість, і меншість громадян цілком рівні у своїх правах і свободах. Закріпленні Конституцією права і свободи громадян є важливими цінностями демократії.

Демократичними є держави, якими керують обрані народом представники. Демократія як способ державотворення і гуманізації суспільних відносин піддається певному виміру на основі відповідних критеріїв, які ... у певні групи. Кожній групі відповідає показник рівня демократії і поведінки влади та виборців щодо його дотримання.

1.        Політичні критерії – рівні політичні права партій і громадян (рівні права представляти свої програми щодо національного, політичного, ідеологічного, економічного, соціального, міжнаціонального розвитку країни виборцями).

2.        Соціальні критерії – соціальна рівність (усі соціальні верстви виборців мають рівні права обирати владу і бути обраними).

3.        Організаційні критерії – влада обраної виборцями більшості (владні структури формуються за принципом більшості отриманих голосів кандидатами на виборах; групування представників обраних меншістю голосів з метою недопущення до влади представників обраних більшістю голосів і самим сформувати владу не відповідає принципу демократії загалом).

4.        Моральні критерії – гідність і чесність представників влади (більшість і меншість, влада і опозиція діють згідно з конституцією і законами країни, недопускають ідеологічних, національних, політичних, економічних, соціальних, організаційних спекуляцій, пам'ятають про пріоритет національних, державних і регіональних інтересів та інтересів осіб, а не своїх власних).

5.        Економічні критерії – добробут нації (діяльність демократичної влади повинна забезпечити економічне зростання, платоспроможність своїх громадян, соціальну справедливість, рівновагу і стабільність.

Поступове вкорінення сучасної демократії й підвищення її впливу на різні сторони життя привели до того, що в наш час поняття демократії розширилось і стало містити не тільки характерні риси форми політичного правління, але й також ідеологічні і світоглядні підходи до відносин між людьми, моральні і навіть філософські передумови людського існування в умовах сучасності.

2. Економічна демократія як механізм розвитку національної економіки та її модель в Українії.

Основою демократії в економічній підсистемі кожного суспільства, тобто національної економіки, є  економічна демократія.

Економічна демократія - теорія, практика і наслідки втілення прин­ципів демократії в економічні відносини, демократизація всього госпо­дарського механізму суспільства.

Наявність економічної демократії означає ре­альну можливість і право реалізувати свої права власності (задекларова­не і фактичне) працівника на свою робочу силу, на частку власності (ко­лективної і державної) у формі певної кількості акцій та її реалізації че­рез механізм привласнення економічного мінімуму дивідендів, або право на частку приватної власності, на управління власністю; право індивідів на власний розсуд обирати сферу діяльності тощо.