Механізм зростання в ринковій економіці

Високі темпи зростання  у післявоєнній Європі та Японії, крім того, забезпечувалися міжнародним  співробітництвом, перебудовою зруйнованого господарства на принципово нових технологічних  засадах. Безумовно, ці два чинники  діяли на боці пропозиції. Водночас почали діяти чинники зростання на боці попиту: збільшення державних витрат, рівня заробітної плати тощо.

Перехід до системи змішаної економіки як другий чинник прискореного зростання означав глибокі зміни  в побудові економічної системи країн. Відомо, що змішана економіка характеризується активною роллю держави як суб’єкта господарювання. Ця роль у післявоєнний період виявилась у збільшенні інвестицій та субвенцій на користь виробничої та соціальної інфраструктури, у діях, спрямованих на забезпечення повної зайнятості, та в анти циклічному регулювання. Крім того, система змішаної економіки ґрунтується на співпраці уряду, профспілок та підприємців. Це гарантує соціальну стабільність у суспільстві, а отже, сприяє економічному зростанню.

Вважається, що поряд  з глобальними у післявоєнний період діяв і такий частковий  прискорювач зростання, як розвиток транснаціональних компаній. Останні  забезпечили “переливання” капіталів  та впровадження нових технологій в  економіки менш розвинутих країн, сприяли прискоренню розвитку світової економіки і прогрес у науковій організації праці та революція в управлінні. Саме у післявоєнні роки були розроблені такі нові теорії управління, як кількісний підхід, системні концепції, ситуаційний підхід.

 

3. ТЕОРІЯ ВИРОБНИЧОЇ ФУНКЦІЇ

 

Для більш повного вивчення механізму  економічного зростання необхідно  розглянути теорію виробничої функції.

Класична виробнича функція  відображає зв’язок між ресурсами (факторами) виробництва та реальним продуктом, тобто сукупною пропозицією. Вона має такий вигляд:

 

Y_r = Y_r (L, l, K, T),

 

Де Y_r – реальний ВНП,

L – праця,

l – земля,

K – капітал,

T – технологічний прогрес.

 

Таким чином, реальний продукт  є функцією кількох макроекономічних змінних: праці, землі, капіталу, що використовуються із застосуванням певних технологій.

Класична виробнича  функція має властивість взаємозамінності факторів. Це означає, що один і той  же обсяг кінцевого продукту може вироблятися за різного поєднання  факторів виробництва. Ця ж властивість  проявляється в тому, що для збільшення обсягів продукту достатньо збільшити обсяг одного з факторів виробництва, або разом усіх (графік 3.1.).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Графік 3.1. Класична виробнича

функція.

 

На графіку 3.1. зображено  дві лінії. Лінія АА – це геометричне місце точок, які є різними комбінаціями капіталу і праці (на графіку відмічено дві точки С, D і дві комбінації L₀K₀ та L₁K₁), що забезпечують створення певного обсягу продукції. Нехай цей обсяг дорівнює 10 одиницям.

Лінія ВВ передбачає інші комбінації капіталу і праці (у нас це L₃K₂ та L₂K₁ і відповідні їм точки Е і F), що дають можливість створити більші обсяги продукту, наприклад, 15 одиниць.

Продукт обсягом 10 одиниць  може бути створений як комбінацією  факторів L₀K₀, так і іншою комбінацією L₁K₁, яка у порівнянні з попередньою означає зменшення праці (від L₀ до L₁) і збільшення капіталу (від K₀ до K₁). Тобто, ми одержуємо той же продукт, але за іншого поєднання факторів.

Перехід до більших обсягів  продукту (від АА до ВВ) можливий, як показано на графіку, або шляхом зростання залученої праці (від L₁ до L₂), коли ми маємо комбінацію факторів L₂K₁, або шляхом збільшення обох факторів, коли маємо їх комбінацію L₃K₂.

Взаємозамінність факторів властива, наприклад, функціям виду

 

Y_r = 0,6 L+ 0,2 K

 

Y_r =

 

Для першої функції характер взаємозаміни факторів такий, що будь-яке  зменшення L на одиницю передбачає збільшення К на 3 одиниці. Для другої функції величина заміни залежить від обсягів продукту і обсягу фактора, який ми хочемо замінити іншим. Наприклад, при обсягові продукту в 10 одиниць, для того, щоб не змінити розмір продукту у разі переходу від двох одиниць L до однієї, необхідно збільшити К на 50 одиниць (з 50 до 100). А при переході від п’яти одиниць L до чотирьох є потреба у збільшенні К лише на 5 одиниць (від 20 до 25).

Але, яким чином взаємозамінність факторів пов’язана з проблемою  рівноваги? Для проблеми рівноваги  актуальним є питання: як забезпечується збільшення обсягів продукту за рахунок  кількісного зростання одного з факторів виробництва.

Класична модель ґрунтується  на визнанні закону спадної граничної  продуктивності, або віддачі факторів. Зазначений закон може бути сформульований у такий спосіб: в умовах певної технології виробництва збільшення якогось із факторів при незмінності інших, починаючи з їх певної комбінації, передбачає зменшення приростів виробництва.

Зрозуміло, що дії цього  закону підпорядковується і виробнича  функція

 

Y_r = Y_r (L, l, K, T),

 

Традиційно приймається, що для короткотермінового періоду  лише фактор праці є змінним, всі інші – земля, капітал, технології – постійні. Тому ринок ресурсів у класичній моделі зводиться до ринку праці, а продукт розглядається як функція ресурсу праці.

Класична модель починається  з ринку ресурсів, точніше з  ринку праці. Той макроекономічний оптимум, який пояснює ця модель, ґрунтується передусім на рівновазі ринку праці і виробничої функції. Остання визначає пропозицію на ринку товарів. За класичною моделлю, відповідь на питання “скільки товарів може бути запропоновано на ринку” слід шукати у взаємодії ринку праці і виробничої функції.

Наведена модель дає  досить реалістичне, але водночас досить грубе пояснення дійсності [4, стор. 196]. Реалістичне тому, що в моделі відображено вплив збільшення двох головних ресурсів – праці та капіталу – на зростання обсягів виробництва.

Обрубленою ж модель є тому, що чинники економічного зростання не обмежуються цими двома  фізичними елементами. Зокрема, в  результаті дослідження, здійсненого  Джоном фендриком на основі аналізу  даних майже за 90 років (з 1869 по 1957 р.) доведено, що менш ніж половину приросту загального обсягу виробництва можна пояснити діянням таких чинників, як земля, праця і капітал. Більше половини залежить від інших чинників.

 

 

 

4. ЕФЕКТ МУЛЬТИПЛІКАТОРА

 

У 20-30-і роки безробіття в капіталістичних країнах стало постійним і досягло високого рівня, внаслідок чого економісти шукали способи збільшення зайнятості.

Р.Ф. Кан запропонував принцип мультиплікатора, який показує, що початкове збільшення інвестицій створює «первинну» зайнятість для робітників, зайнятих в конкретному виробництві. Їх витрати забезпечують «повторну» зайнятість в галузях, виробляючих споживчі товари. Співвідношення між загальним і первинним збільшенням зайнятості є «мультиплікатором зайнятості». Таке історичне походження мультиплікатора. Пізніше ідея мультиплікатора досліджувалася багатьма економістами стосовно до різних економічних процесів [9, стор. 329].

 

Звичайно, збільшення інвестиційних  витрат приводить до збільшення рівнів обсягу виробництва і прибутку. Однак, ця зміна перевищує, і, звичайно, в декілька разів рівень збільшення інвестиційних видатків.

Мультиплікатором називають співвідношення відхилення від рівноважного ЧНП і початкової зміни у витратах (на інвестиції), що спричинив дану зміну реального ЧНП [7, стор. 226].

Первинна зміна у  витратах звичайно викликається зсувами в інвестиційних витратах по тій простій причині, що інвестиції представляються найбільш мінливим компонентом сукупних витрат. Але потрібно підкреслити, що зміни в споживанні, державних закупівлях або експорті також зазнають дії мультиплікатора.

Явище мультиплікатора засновується на двох фактах. По-перше, для економіки характерні  безперервні потоки витрат, що повторюються і прибутків, де витрачені однією особою гроші отримує інша особа у вигляді доходу. По-друге, будь-яка зміна доходу спричинить зміни і в споживанні і в зберіганні в тому ж напрямі, що і зміна доходу, при цьому, пропорційність споживання і заощаджень зберігається при будь-якій зміні доходу. З цих двох фактів слідує, що початкова зміна величини витрат породжує ланцюгову реакцію, яка, хоч і затухає з кожним подальшим циклом, але приводить до багаторазової зміни ЧНП.

Логічне обґрунтування  ефекту мультиплікатора можна показати на числовому прикладі в таблиці 4.1.

 

 

 

 

Таблиця 4.1.

Аналіз мультиплікатора (гіпотетичні дані, млрд. грн.)

 

	Зміни в доході	Зміни в споживанні	Зміни в заощадженнях
Передбачуване зростання інвестицій	5,00	3,75	1,25
Другий цикл	3,75	2,81	0,94
Третій цикл	2,81	2,11	0,70
Четвертий цикл	2,11	1,58	0,53
П'ятий цикл	1,58	1,19	0,39
Всі інші цикли	4,75	3,56	1,19
Разом	20,00	15,00	5,00

 

У даному прикладі витрати на інвестиції зростають на 5 млрд. грн. На графіку це виражається зсувом вгору кривої інвестицій з 20 млрд. грн. до 25 млрд. грн. Допустимо, що зміни в споживанні рівні 3/4, а зміни в заощадженнях рівні 1/3. Також допустимо, що економіка знаходиться в рівновазі при 470 млрд. грн.

Первинне збільшення інвестицій створює рівні величини доходу від заробітної плати, ренти, відсотка і прибутку по тій простій причині, що витрачання і отримання доходу – це два боки однієї і тієї ж операції. Як буде змінюватися споживання із збільшенням прибутків домогосподарств на 5 млрд. грн.?

Відповідь можна знайти, використовуючи граничну схильність до споживання, рівну 3/4, до даної зміни доходу. Так, зростання доходу на 5 млрд. грн. викликає зростання споживання на 3,75 млрд. грн. (= 3/4 від 5 млрд. грн.) і заощаджень на 1,25 млрд. грн. (= 1/4 від 5 млрд. грн.). Ці 3,75 млрд. грн. що витрачаються, отримують інші домогосподарства у вигляді доходу. Вони, в свою чергу, споживають 3/4, або 2,81 млрд. грн. з цих 3,75 млрд. грн., а зберігають 1/4, або 0,94 млрд. грн. І аналогічно, споживані одними домогосподарствами 2,81 млрд. грн. переходять до інших домогосподарствам у вигляді доходу. Хоч ефект первинного і подальших витрат початкового приросту інвестицій з кожним черговим циклом витрат знижується, сумарний приріст рівня обсягу виробництва – доходу становитиме 20 млрд. грн., якщо процес буде йти до останньої гривні. Передбачуваний приріст інвестицій на 5 млрд. грн. відповідно приведе до зростання рівноважного рівня ЧНП на 20 млрд. грн., з 470 млрд. грн. до 490 млрд. грн. Звідси мультиплікатор рівний 4 (= 20 млрд. грн. / 5 млрд. грн.).

Зовсім не випадково  дія мультиплікатора закінчується тоді, коли сумарна величина заощаджень, викликаних початковим збільшенням інвестицій на 5 млрд. грн., компенсує даний приріст інвестицій. Тільки так коректується викликана зростанням інвестицій нерівновага. У цьому випадку ЧНП і загальні прибутки повинні зрости на 20 млрд. грн., щоб стимулювати додаткові заощадження на суму 5 млрд. грн., які і компенсують приріст інвестиційних витрат в 5 млрд. грн. Доход повинен збільшитися в 4 рази в порівнянні з початковим перевищенням інвестицій над заощадженнями, оскільки домогосподарства зберігають 1/4 частину будь-якого приросту свого доходу. Як відмічалося раніше, в даному прикладі мультиплікатор – число, що показує, у скільки разів сумарний приріст доходу перевищує початковий приріст інвестиційних витрат, - становить 4.

Існує зв'язок між змінами  в заощадженнях і величиною мультиплікатора. Частка приросту доходу, який йде на заощадження, тобто зміни в заощадженнях визначають сумарний ефект від послідовних циклів витрат, і, отже, мультиплікатор.

Чим менше частка будь-якої зміни в доходу, яка йде на заощадження, тим більше чергове витрачання в кожному циклі і відповідно тим вище мультиплікатор. Якщо зміни в заощадженнях рівна 1/4, як в нашому прикладі, то мультиплікатор рівний 4. якби зміна в заощадженнях становила б 1/3, то мультиплікатор був би рівний 3 і т.д.

Значення мультиплікатора перебуває в наступному. Відносно невелика зміна в інвестиційних планах підприємців або планів заощаджень домогосподарств може викликати набагато більшу зміну в рівноважному рівні ЧНП. Мультиплікатор посилює коливання підприємницької діяльності, викликані змінами у витратах.

Помітимо, що чим менше  зміни в споживанні (менше зміни  в заощадженнях), тим більше буде мультиплікатор. Наприклад, якщо зміни в споживанні – 3/4 і відповідно мультиплікатор – 4, то зниження запланованих інвестицій на суму 10 млрд. грн. спричинить зниження рівноважного рівня ЧНП на 40 млрд. грн. Але якщо зміни в споживанні – тільки 2/3, а мультиплікатор – 3, то зниження інвестицій на ту ж суму в 10 млрд. грн. приведе до падіння ЧНП тільки на 30 млрд. грн. Це наводить на думку: велика величина зміни в споживанні означає, що в ланцюжку послідовних циклів споживання, цифрові значення зменшуються повільно, внаслідок чого акумулюється велика зміна в доході. І навпаки, невелика величина зміни в споживанні (велика зміна в заощадженнях) приводить до того, що вимушене споживання швидко скорочується, так що сумарна зміна в доході є незначною.

Мультиплікатор в представленому тут вигляді називається також простим мультиплікатором по тій лише причині, що він засновується на дуже простій моделі економіки. Але насправді, послідовність циклів отримання прибутків і витрачання може затухати внаслідок вилучень у вигляді податків і імпорту. Тобто крім витоку на заощадження одна частина доходу в кожному циклі буде вилучатися у вигляді додаткових податків, а інша частина використовуватися на закупівлю додаткових товарів за рубежем.