Механізм зростання в ринковій економіці

Якщо відбувається висхідний розвиток технологічного способу виробництва і його суспільної форми, то у цьому випадку має місце економічне зростання. Коли ж розвиток суспільного способу виробництва здійснюється по низхідній лінії, то відбувається криза відтворювальних процесів, їх занепад.

Залежно від результатів  процесу відтворення розрізняють  просте і розширене відтворення.

При простому відтворенні у кожному наступному циклі відбувається відновлення виготовленого продукту у незмінних масштабах і з однаковою якістю при незмінному рівні розвитку продуктивних сил. Весь додатковий продукт при цьому йде лише на особисте споживання.

При розширеному відтворенні у кожному наступному циклі здійснюється кількісне й якісне зростання виготовленого продукту за умов більш високого рівня розвитку продуктивних сил. Джерелом такого прогресу останніх є використання частини додаткового продукту для збільшення кількості й якості засобів виробництва, вдосконалення робочої сили та інших елементів системи продуктивних сил.

Сукупний суспільний продукт з погляду речового змісту є масою різноманітних товарів, створених працею сукупного робітника  у різних галузях виробництва. У кожній соціально-економічній формації він набуває специфічних соціальних форм руху.

Національне або суспільне багатство — сукупність створених і нагромаджених у країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування населення, які призначені для розширеного відтворення відповідно до системи економічних законів певного суспільного способу виробництва і, насамперед, для досягнення основної мети даного суспільства.

При визначенні суті національного  багатства слід пам'ятати про  необхідність використання його складових  частин для розширеного відтворення. У цьому плані джерелами для такого відтворення не можуть бути понаднормативні запаси, які лежать без руху, неякісні товари, застаріле устаткування, хоча вони включені до статистики національного багатства. [3, стор. 392]

Найважливішими складовими частинами національного багатства у всій сукупності матеріальних благ, споживних вартостей є:

1) створені й нагромаджені у країні виробничі фонди, які, у свою чергу, діляться на основні й оборотні. До основних належать засоби праці (машини, верстати, устаткування, будівлі, споруди тощо), які використовуються у декількох виробничих циклах. До оборотних належать предмети праці (сировина, матеріали, паливо та ін.), які витрачаються повністю протягом одного виробничого циклу;

2) основні невиробничі фонди, тобто фонди, які функціонують у соціальній сфері,— школи, лікарні, житлові будинки, культурно-освітні та спортивні об'єкти;

3) домашнє майно населення: житлові будинки, товари довгострокового користування, одяг тощо;

4) товарні запаси народного господарства (запаси готової продукції на складах, резерви і страхові запаси).

Надзвичайно важливим компонентом  національного багатства є залучені у процес виробництва природні ресурси, котрими виступають земля, ліс, води, розвідані корисні копалини, повітря, тощо. До нематеріальної форми національного багатства належать нагромаджений виробничий досвід людей, їхні здібності, потреби, творчі обдаровання, культурні цінності. Роль цього компоненту національного багатства за умов НТР надзвичайно зростає.

Розподіл національного  багатства у суспільстві залежить від форми власності на засоби виробництва, усієї системи економічних відносин, рівня розвитку продуктивних сил, соціальної структури, політичної, юридичної влади та інших факторів.  Основну частину національного багатства становить економічний потенціал країни. До нього належать виробничі фонди, матеріальні оборотні засоби і запаси, природні ресурси, сукупний робітник з його загальноосвітнім, професійним, культурним рівнем, потребами і творчими здібностями. Від ефективності його використання залежить економічний та соціальний прогрес суспільства.

 

Елементи національного багатства по-різному взаємодіють в умовах певного типу економічного розвитку (розширеного відтворення). Розрізняють екстенсивний чи інтенсивний типи економічного розвитку.

При екстенсивному типі економічне зростання досягається шляхом кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів виробництва, при незмінному рівні технічної основи виробництва. Наприклад, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводиться ще така ж кількість машин, верстатів, устаткування і такої ж якості, застосовується вдвічі більше робочої сили такої ж кваліфікації і рівня освіти, такі ж форми організації праці, сировина тощо. У цьому випадку продуктивність праці й ефективність залишаються незмінними.

При інтенсивному типі економічного зростання збільшення масштабів випуску продукції досягається шляхом якісного вдосконалення всієї системи продуктивних сил, насамперед речових і особистих факторів виробництва. Основою інтенсифікації є науково-технічний прогрес, а у наш час революційна форма його розвитку — НТР, що розгортається.

Інтенсифікація виробництва  знаходить своє вираження у зростанні  суспільної продуктивної сили праці (тобто у збільшенні виходу кінцевої продукції з кожної одиниці залучених у виробництво ресурсів, при економії живої, уречевленої праці), у підвищенні якості продукції, ефективності виробництва. При інтенсивному типі економічного зростання ступінь використання національного багатства, економічного потенціалу суспільства зростає, у ньому (національному багатстві) здійснюються структурні перетворення. Зокрема, змінюються співвідношення між виробничими й невиробничими фондами на користь останніх, збільшується питома вага основних фондів і зменшується частка матеріальних оборотних засобів г запасів, зростає частка домашнього майна населення, особливо предметів довготривалого користування.

У процесі розширеного  відтворення відбувається поєднання  інтенсивних і екстенсивних факторів економічного зростання. Тому розрізняють переважно інтенсивний або переважно екстенсивний тип такого зростання. Оскільки більшість джерел екстенсивного зростання (земля, корисні копалини, вільні трудові ресурси тощо) надзвичайно обмежені, а для суспільства властиве прогресивне економічне зростання, необхідно переходити до переважно інтенсивного його типу. Це означає рішучий перехід до праце-, фондо- і ресурсозаощаджуючих технологій зростання ефективності суспільного виробництва.

 

Можлива і інша класифікація економічного зростання: по величині його темпів. Які темпи вигідніше? На перший погляд відповідь проста: краще мати високі темпи. У цьому випадку суспільство отримає більше продукції і у нього буде більше можливостей задовольнити свої потреби. Але при відповіді на це питання потрібно враховувати два моменти.

По-перше, яка якість продукції. Навряд чи можна радіти, якщо збільшення випуску, наприклад, автомобілів досягнути за рахунок машин, які потім, через недоробки, у висновках ДАІ фігурують як причина аварій або катастроф.

По-друге, важлива структура приросту виробництва. Якщо в ньому переважають капітальні товари і, відповідно, питома вага товарів для населення незначна, то в цьому мало хорошого для народу. І навпаки, якщо домінують товари для теперішнього споживання, то в майбутньому така економіка стикнеться з проблемами...

 

Нульовий темп економічного зростання на відносно невеликий  час не загрожує великими негативними  наслідками, оскільки може здійснюватися  за рахунок зниження матеріалоємкості, підвищення фондовіддачі і продуктивності праці.

Що стосується негативних темпів, які мають місце в Україні, то це — свідчення кризових процесів в національній економіці країни.

Для оцінки економічного зростання все більше значення придбавають такі показники добробуту, як тривалість життя, величина вільного часу і т.п.

 

Економічну ефективність не можна розглядати як раціональне  і ефективне використання лише якогось  одного з факторів виробництва (наприклад  робочої сили), а всіх виробничих факторів (речові фактори виробництва, управління виробництвом тощо), що передусім залежить від їх оптимального розподілу.

Економічну ефективність далі слід зіставляти із соціально-економічною оптимальністю. Остання передбачає проведення державою такої макроекономічної політики (за допомогою оподаткування кінцевих доходів, соціальних витрат, кредитно-грошової політики та ін.), яка б не гальмувала стимулів до праці, до підприємницької діяльності тощо, з одного боку, і бажання прожити лише за рахунок соціальних витрат держави — з другого.

 

Для постійного зростання  суспільного багатства необхідно:

по-перше, щоб найбільш раціонально використовувалися всі засоби виробництва і робоча сила;

по-друге, щоб у виробництво широко впроваджувалися найбільш передові форми і методи організації праці, досягнення науки, інформація;

по-третє, щоб засоби виробництва, які йдуть на заміщення й нагромадження, відповідали найновішим досягненням науки і техніки;

по-четверте, щоб робоча сила вивільнялася із сфери матеріального виробництва із зростанням продуктивності праці й переміщувалася у сферу нематеріального виробництва, або сферу послуг (освіта, охорона здоров'я, культура, рекреаційні послуги тощо);

по-п'яте, виділяти засоби для розвитку соціальної сфери (будівництво житла, шкіл, дитячих садків, медичних закладів тощо) і охорони навколишнього середовища.

 

Суть економічного зростання  легко зрозуміти, розглянувши модель, що відображає зв”язок між використаними  ресурсами та отриманим продуктом. Коли комбінація (поєднання) ресурсів залишається незмінною, то для збільшення обсягів продукту необхідно залучити більшу кількість ресурсів. [4, стор. 194]

Якщо прийняти, що для створення  ВНП потрібні лише два ресурси: праця  та капітал, то зв”язок між ресурсом та продуктом (що фактично є виробничою функцією) матиме такий вигляд (графік 1.1):

 

Графік 1.1. Співвідношення капіталу та праці при економічному зростанні.

 

 

Лінія економічного зростання  зображена прямою OY. Вона з”єднує точки А та В. Перехід від А до В означає, що якщо не змінювати комбінацію праці та капіталу, а збільшити їх пропорційно у 2 рази, то й створений продукт зросте удвічі.

Співвідношення OA/OL₁ та OB/OL₂ називають продуктивністю праці, а співвідношення OA/OK₁ та OB/OK₂ – коефіцієнтом капіталу, або капіталовіддачею.

Призначення моделі зростання  – показати, скільки реального  продукту може біти створено у певний час. Це, як мною було прийнято у спрощеній  моделі, залежить від двох чинників: капіталу К та праці L. Теоретично визнається також існування коефіцієнта А, що відображає щільність зв”язку між витратами (факторами) та створеним продуктом.

 

Існує цілий ряд інших чинників, які значно впливають на темпи економічного зростання. Наприклад, немає ніякого сумніву, що обширні запаси різноманітних природних ресурсів, якими володіють США, внесли вагомий внесок в економічне зростання країни. Хоч велика кількість природних ресурсів є могутнім позитивним чинником економічного зростання, це зовсім не означає, що країни з недостатніми запасами приречені на невисокі темпи економічного зростання. Притому, що в Японії природні ресурси обмежені, темпи економічного зростання цієї країни в післявоєнний період були значними.

Крім цього існують і такі чинники економічного зростання, виміряти які неможливо. Зокрема, великий позитивний вплив на економічне зростання в США надала соціальна, культурна і політична атмосфера в країні.

 

Для успішного  економічного зростання Україні  потрібно значно скоротити базу оподаткування, адже, високі податкові ставки, забираючи у людей значну частину їх прибутку, позбавляють їх тим самим стимулу до роботи і продуктивного використання ресурсів. Особливо важлива гранична податкова ставка - частка приросту прибутку, яка йде у вигляді податку.

Коли гранична податкова  ставка зростає з рівнем прибутку, частка додаткових заробітків, яку дозволяється залишати собі, скорочується. [5]

Високі граничні податкові  ставки скорочують національний продукт  і національний прибуток по трьох причинах.

По-перше; вони відбивають бажання працювати з повною віддачею і знижують продуктивність труда. Підвищення граничної податкової ставки до 55 або 60% залишає людям та підприємствам в результаті менше половини того, що вони заробили. Той, хто не має можливості залишати собі велику частину заробленого, втрачає прагнення багато заробляти. У деяких випадках високі податкові ставки навіть примушують найбільш працездатних громадян виїжджати в країни з низькими податками. Ці зміни скорочують пропозицію труда і спричиняють в країні зниження виробництва.

Високі податкові ставки породжують і неефективне використання труда. Деякі люди будуть міняти заняття, прибутки від яких оподатковуються,  на менш продуктивні, але не оподатковувані податком види діяльності (наприклад, працюючи вдома на самого себе). Результатом стають втрати і економічна неефективність.

По-друге, високі податкові ставки скорочують як масштаби, так і ефективність капіталовкладень. Вони відлякують іноземних інвесторів, а внутрішніх примушують шукати інвестиційні проекти за кордоном, де податки нижче. Це приводить до скорочення темпів оновлення капіталу, і тим самим дестимулює економічне зростання. Крім того, внутрішні інвестори звертаються до проектів, де легше укрити поточний прибуток від податків, і відмовляються від проектів, що володіють високим рівнем прибутковості, але меншими можливостями уникнути оподаткування. Зростає частка підприємств, що вкривають прибутки від податкового чиновника, звітуючи фальшивими цифрами збитків. Виграючи внаслідок ухилення від податків, інвестори часто витягують вигоди з таких проектів, які насправді лише зменшують багатство. Капітал розтрачується даремно, і ресурси відволікаються від тих сфер, де їх можна було б використовувати з найбільшим ефектом.