Аналіз стратегії розвитку підприємства і його організаційної структури

 

     Вибір виробничих стратегій, маневрування ними обумовлені динамічністю і масштабами змін на підприємстві. При цьому користуються такими критеріями: здатність виробничих потужностей і виробничого потенціалу забезпечити передбачувані обсяги продукції; розриви між наявними і потрібними характеристиками виробничих процесів; рівень гнучкості виробничого потенціалу; швидкість перетворень виробництва, адаптування ресурсів (продуктів, матеріалів, технологій) до умов діяльності підприємства з метою забезпечення його конкурентоспроможності в довгостроковій перспективі; досягнення певних рівнів витрат на виробництво і створення певного обсягу доданої вартості.    Виробничі стратегії формують з урахуванням таких основних чинників, які нерідко відіграють і роль обмежень:

- обсяги капітальних вкладень, потрібних для здійснення перетворень у виробничому процесі;

-   час, необхідний для налагодження випуску нової продукції;

-   оцінки відносної споживчої вартості існуючої та нової продукції;

-   цінові стратегії, сформовані для різних продуктово-товарних стратегій;

-   рівень  конкурентоспроможності виробничого потенціалу;

-   інноваційна здатність управлінського персоналу.

     Успішне здійснення виробничих стратегій є  важливою передумовою реалізації загальних  конкурентних стратегій підприємства (табл. 1.2.) [15,с.18].

Таблиця 1.2.

                   Зв'язок загальних конкурентних і виробничих стратегій

     

     Здебільшого використання виробничих стратегій  відбувається за такими напрямами:

1)  ефективне  використання існуючого виробничого  потенціалу (виробництво товарів на діючих потужностях; модернізація виробництва, переобладнання, реконструкція; коопераційні зв'язки щодо спільного використання потенціалу, в т. ч. передавання частини замовлень субпідрядникам; зниження матеріало-, фондо-, трудо-, енергомісткості виробництва; ліквідація «вузьких» місць, зокрема лімітів ресурсів; використання виробничих потужностей; підвищення продуктивності та ефективності виробничого процесу);

2)  стратегії  створення нового виробництва  (придбання, створення нового  виробництва, створення нового  структурного співвідношення між основним, допоміжним та обслуговуючим виробництвами тощо);

3)  стратегії  змін у технологічному процесі  (впровадження нових методів виготовлення продукції і нових технологій, використання нових матеріалів, підвищення рівня стандартизації тощо);

4) стратегії поліпшення організації виробництва (спеціалізація, диверсифікація, конверсія виробництва, ритмічність виробництва; оптимізація розміщення виробничих процесів, ланок, обладнання тощо; управління якістю виробництва; виробничими витратами).

     Навіть за однакового підходу реальна картина використання виробничих стратегій на кожному підприємстві буде різною, оскільки в них різні цілі, особливості внутрішнього середовища тощо.

     Нерозривно  пов'язаною з генеральною стратегією виступає фінансова стратегія.

     Фінансова стратегія - це генеральний план дій по забезпеченню підприємства грошовими засобами. Вона охоплює як питання теорії, так и запитання практики, формування фінансів, їх планування та забезпечення.

     Під фінансовою стратегією слід розуміти формування системи довгострокових цілей фінансово-господарської діяльності і вибір найефективніших шляхів їх досягнення, зважаючи на тенденції розвитку фінансового ринку.

     Визначення  загального періоду формування фінансової стратегії залежить від багатьох умов. Головною умовою його визначення є тривалість періоду, який прийнятий для формування загальної стратегії розвитку підприємства - оскільки фінансова стратегія має підпорядкований характер щодо генеральної стратегії, вона не може виходити за межі цього періоду (коротший період формування фінансової стратегії допускається).

     Важливою  умовою при визначенні періоду формування фінансової стратегії підприємства є можливість передбачити розвиток економіки в цілому, а кон'юнктура тих сегментів фінансового ринку, з якими пов'язана майбутня фінансова діяльність підприємства, в умовах нинішньої нестабільності розвитку економіки країни не може бути довгою, у середньому в межах трьох років.

     Процес  формування фінансової стратегії товариства проходить низку етапів (рис. 1.3.).

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Рис. 1.3. Основні етапи процесу формування  фінансової стратегії 

     При формуванні стратегічних цілей фінансової діяльності підприємства основна увага акцентується на підвищенні рівня добробуту власників капіталу (підприємства) та максимізації його ринкової вартості. Водночас така головна ціль потребує певної конкретизації з урахуванням завдань та особливостей майбутнього фінансового розвитку підприємства.

     Система стратегічних цілей повинна забезпечити формування належних обсяжних фінансових ресурсів та високорентабельне використання власного капіталу; оптимізацію структури активів і капіталу; допустимий рівень фінансового ризику у процесі реалізації майбутньої фінансової діяльності підприємства й таке інше [15, с. 18].

     Виділяють важливі напрями розробки фінансової стратегії підприємства:

-   аналіз  і оцінка  фінансово-економічного стану;

-   розробка облікової і податкової політики;

-   формування кредитної політики;

-   вибір метода амортизації;

-   управління  оборотним капіталом  і кредиторською заборгованістю;

-   управління  поточними  витратами, збутом продукції і прибутком;

-   визначення цінової політики;

-   вибір інвестиційної політики;

-   оцінка  досягнень  корпорації  і її ринкової вартості (ціни).

     Будучи  частиною загальної стратегії економічного розвитку підприємства, фінансова стратегія носить по відношенню до неї підлеглий характер і має бути погоджена з її цілями і  напрямками.  В той же час, фінансова стратегія сама робить істотний вплив на формування загальної стратегії економічного розвитку підприємства. Це пов'язано з тим, що основна мета загальної стратегії - забезпечення високих темпів економічного розвитку і підвищення конкурентної позиції підприємства, пов'язана з тенденціями розвитку відповідного товарного ринку (споживчого або чинників виробництва). Якщо тенденції розвитку товарного і фінансових ринків не збігаються, може виникнути ситуація, коли цілі загальної стратегії розвитку підприємства не можуть бути реалізовані у зв'язку з фінансовими обмеженнями. В цьому випадку фінансова стратегія вносить певні корективи до загальної стратегії розвитку підприємства [7, с. 110].

     Фінансова стратегія охоплює всі сторони діяльності підприємства, у тому числі оптимізацію основних і оборотних засобів, розподіл прибутку, податкову і цінову політику, політику в області цінних паперів і ін.

     Для досягнення головної стратегічної мети відповідно до вимог ринку і можливостей  підприємства розробляється генеральна фінансова стратегія підприємства.

• Особлива увага при розробці фінансової стратегії приділяється:
• виявленню грошових доходів і  мобілізації внутрішніх ресурсів;
• зниженню собівартості продукції;
• правильному розподілу і використанню прибутку;
• визначенню потреби в оборотних засобах;
• раціональному використанню капіталу підприємства.

     Контроль  над реалізацією фінансової стратегії  забезпечує перевірку внесення доходів, економне і раціональне їх використання, оскільки добре налагоджений фінансовий контроль допомагає виявляти внутрішні резерви, підвищувати рентабельність господарства, збільшуючи грошові накопичення.

     При розробці фінансової стратегії необхідно  звернути увагу на рентабельність активів. Показник рентабельності активів може свідчити про ефективність діяльності підприємства. Необхідно знати складові даного показника, що дозволить маніпулювати ними для поліпшення рентабельності активів підприємства.

     Фінансова стратегія є однією із складових загальної стратегії підприємства. В той же час їй відводиться значна увага, та оскільки її успішна реалізація забезпечує стійкий розвиток підприємства, реалізація даної стратегії дозволяє ефективно планувати і використовувати фінансові ресурси підприємства [21, с. 118].

     Отже, існує багато різних видів стратегій і всі вони використовуються на підприємстві. Кожне підприємство використовує стратегію за призначенням і по ситуації, що відбувається як в нутрії так за межами підприємства. 

1.4. Організаційна структура підприємства принципи формування, вибір, аналіз функціонування

 

     Організаційна структура визначає впорядкованість завдань, посад, повноважень і відповідальності, на основі яких підприємство здійснює свою діяльність.

     Організаційна стратегія - сукупність правил і методів, що реалізують системний підхід до організації діяльності підприємства.

     На  основі сукупності організаційних стратегій можна визначити структуру підприємства, механізм і організаційні заходи структури  підприємства [8,с.9].

     Подальша  практика функціонування підприємств  та організацій розвинених країн довела правильність висновків про поступовий перехід від традиційних функціональних і лінійно-функціональних структур підприємства до ОСУ(організаційна стратегія управління) з більш або менш автономними підрозділами різних типів. В еволюції ОСУ підприємства прийнято окреслювати три основних етапи:

I - класичні ОСУ: (лінійна, функціональна, лінійно-функціональна);

II - удосконалення лінійно-функціональної ОСУ;

III - перехід до стратегічних ОСУ.

     Зміни у структурі йдуть слідом за стратегіями. Після змін у структурі починається  наступний цикл: стратегії змінюються внаслідок змін у стратегічному мисленні, зумовленому новим етапом розвитку.

Зміни у стратегії організації призводять до виникнення нових адміністративних проблем, що, у свою чергу, вимагає нової чи видозміненої структури для успішної реалізації нової стратегії.

     Багатоманітність організаційних структур передбачає множинність принципів їхнього формування. Передусім організаційна структура  повинна бути адекватною меті і завданням діяльності організації, отже, бути підпорядкованою виробництву і змінюватися відповідно до його змін. Організаційна структура повинна відповідати соціально-культурному середовищу, при її побудові треба враховувати умови, в яких вона функціонуватиме [17, с. 18].

     Таким чином, можна виділити та узагальнити  декілька положень, які стосуються загальної характеристики організаційної структури: організаційна структура фірми забезпечує координацію усіх функцій керування на підприємстві; структура організації визначає права і обов'язки (повноваження і відповідальність) на різних рівнях; від організаційної структури залежить ефективна діяльність фірми, її виживання і процвітання; прийнята у конкретній фірмі організаційна структура визначає організаційну поведінку її співробітників.

     На  підставі положень про можливості використання на підприємстві сучасних інформаційно-комунікаційних технологій у теорії виділяють три групи чинників, які впливають на вибір підприємством (корпорацією) тієї або іншої організаційної структури. Схематично це можна відобразити таким чином (табл. 1.4.)