Аналіз стратегії розвитку підприємства і його організаційної структури

stify">                                                                                   

                                                                                                      (1.5),

де  В_ир - отримана виручка.

     Вважаючи стратегічний потенціал результатом взаємодії ресурсів, вибудовують методику його розрахунку, беручи за основу виробничу здатність одного ресурсу. Вітчизняні науковці найчастіше розраховують інтегральний показник випуску продукції (Q), користуючись стандартною формулою використання основних виробничих фондів:

                                                                                                  _(1.6), 

де  Ф - середньорічна вартість основних виробничих фондів;

f - фондовіддача.

     Формула показника стратегічного потенціалу дає підстави для висновків, що формується під впливом багатьох факторів і ефективності їх використання. Для отримання вичерпаних даних формулу потрібно доповнити структурними характеристиками якості, зокрема виробничих. 

2. Концепції, види стратегій підприємства, та їх аналізування

 

     Система розуміння сутності, особливостей, призначення і впливу стратегії на функціонування підприємств має тривалий розвиток, і на сучасному етапі у ній виокремлюються різні бачення, підходи, тлумачення, пропонуються різні ідеї і висновки.

     Погляди науковців і практиків на роль стратегій суттєво розходяться, наслідком чого є відсутність єдиної концепції стратегій підприємства. Одними вченими стратегія розглядається як звичайний інструмент, іншими - як орієнтир, що вказує на тип підприємницької поведінки тощо [27, с. 89].

     У багатопрофільному підприємстві що виробляють різнотипну продукцію

застосовують  наступні стратегії:

• Корпоративна (загальна) стратегія:

Стратегія займає в ієрархії найвищий рівень. Вона визначає загальний напрямок діяльності підприємства, один  з наступних: або стратегію

зростання, або стабілізацію, або скорочення.

• Конкурентні стратегії:

Підпорядковуються корпоративної стратегії, вказують шляхи досягнення вибраного нею напрямку в кожній СОБ (стратегічній одиниці бізнесу) і являють собою план завоювання сильних довгострокових конкурентних позицій (переваг). Дані стратегії називають ще стратегіями конкурентоспроможності.

• Функціональні стратегії:

Стратегії розробляють для кожного функціонального напрямку діяльності: стратегія виробництва, маркетингу, фінансова стратегія, стратегія науково-дослідних робіт, стратегія організації персоналу тощо. Функціональні стратегії конкретизують, доводять до функціональних служб господарства.

• Операційні стратегії:

 Це вузькі стратегії їх структурних підрозділів підприємства, входять до складу підприємства, цехів, бригад, відділів, дилерів тощо.

     На  думку видатного англійського дослідника Майкла Портера, більшість стратегій  можна згрупувати, взявши за основу одну з видових стратегій: контроль над витратами, диференціація, фокусування та ін. Він керується тим, що у ринковій економіці гегемоном є споживач, якого цікавлять ціна і якість; ціни можливо стримувати і навіть знижувати лише шляхом скорочення витрат (це визначає один із головних стратегічних напрямів) [30, с. 132].

     Стратегія контролю над витратами  ґрунтується на зниженні витрат на виготовлення власних виробів порівняно з витратами конкурентів. Це досягається шляхом контролю над витратами, регулюванням розміру підприємства, обсягу продукції, що забезпечує більш високу ефективність виробництва.            

     Стратегія диференціації  орієнтує на виробництво кращих товарів, надання привабливіших послуг щодо конкурентних. Цього можна досягти завдяки іміджу, сервісу, розгалуженій мережі філій.      Обравши стратегію фокусування, підприємство цілеспрямовано орієнтується на певну групу споживачів, обмежений асортимент продукції або на специфічний географічний ринок.

     Стратегія прориву обіцяє швидке розширення ринку, що нерідко пов'язане з ризиком, значними інвестиціями. Ця стратегія вимагає прямої або непрямої державної підтримки (субсидії, податкові, кредитні, митні пільги та ін.).            Еволюційна стратегія спирається на інновації, як правило, вона не пов'язана з підтримкою держави. Зміцнення позицій на ринку відбувається за рахунок модернізації, диференціації, гнучкої зміни асортименту товарів, поліпшення обслуговування покупців.

     Стратегію обмеженого зростання  застосовують у зрілих організаціях, яких задовольняють їх позиції на ринку тощо. Тому вони діють обережно, з мінімальним ризиком, встановлюють цілі від досягнутого рівня.

     Стратегія скорочення пов'язана із визначенням цілей нижче досягнутого рівня, її варіантами є ліквідація підприємства (розпродаж матеріальних запасів й активів), відсікання зайвого (припинення деяких видів діяльності), скорочення й переорієнтація (реструктуризація активів).

     Стратегії поєднання альтернатив  найчастіше дотримуються великі підприємства, що активно діють у декількох галузях.

     Кожен суб'єкт підприємницької діяльності визначає загальну філософію розвитку, тобто свою генеральну стратегію, акцентує увагу на сферах вкладення капіталу, географічному їх розміщенні, необхідності освоєння нових ринків, перспективі розвитку виробництва [10, с. 56].

     Кінцевою  метою діяльності підприємства в  ринкових умовах є отримання прибутку. Тому дуже важливо під час стратегічного планування врахувати всі фактори й аспекти подальшого розвитку для повного і обґрунтованого визначення величини прибутку та забезпечення певного рівня прибутковості.          Систематизація та аналіз отриманих даних дасть змогу визначити сукупність альтернатив, варіантів, способів, засобів досягнення поставлених цілей. З метою вибору генеральної стратегії здійснюється аналіз стратегічних альтернатив, пропускаючи їх через різні обмеження (ресурсні, юридичні, соціальні, морально-етичні та інші) [23, с. 276].

     Формування  й реалізація генеральної стратегії  базується на взаємозв'язку інших видів стратегій (рис. 1.2).    

 
 
 

Рис.1. 2. Взаємозв'язок стратегій  підприємства 

     Соціальна стратегія підприємства - генеральна лінія, що охоплює систему заходів у галузі соціального розвитку колективу й охорони навколишнього середовища. Соціальна стратегія спрямована на досягнення цілей у галузі створення нормальних умов праці та відпочинку працівників, гарантування безпеки на виробництві, в дорозі і побуту, задоволення й розвитку потреб працівників. Ступінь реалізації соціальної стратегії підприємства визначається певними  показниками, котрі залежать від безлічі факторів: характеру продукції, що випускається, комплексності і складності технології, розміщення підприємства, його складності, географічного розташування підприємства і віку, кількості працівників, їхніх демографічних характеристик і таке інше [12, с. 38].

     Виробничі стосуються прийняття рішень щодо придбання  або організації нового виробництва; модернізації, реконструкції, технічного переобладнання діючих виробництв; удосконалення  структури основного, допоміжного та обслуговуючого виробництв, співвідношення між ними.

     Виробнича стратегія підприємства - система довгострокових дій щодо забезпечення конкурентоспроможності підприємства за рахунок ефективного використання його виробничого потенціалу, своєчасного адаптування до змін у конкурентному середовищі.        Формування виробничої стратегії дуже тісно переплітається із виробничою функцією. Можна сказати, що саме виробнича функція є основою або передумовою формування виробничої стратегії. Метод виробничої функції дає змогу встановлювати функціональну залежність між затратами факторів виробництва та результатами (продуктами) [13, с. 19].

     Найважливішим інструментом формування виробничої стратегії  є ланцюг цінностей, що визначає діяльність, функції та процеси розробки, виробництва, маркетингу, доставки й підтримки продукту або послуги. Цей ланцюг, що створює вартість діяльності, розпочинається із забезпечення сировиною та продовжується в процесі виробництва частин або компонентів випуску продукції, оптового й роздрібного продажу продукту кінцевим споживачам. Ланцюг цінностей компанії відображає набір пов'язаних між собою напрямів діяльності та функцій, що виконуються всередині підприємства. У цілому ланцюг цінностей складається з різних елементів основних і допоміжних процесів. Основні процеси включають ресурсо-технічне забезпечення, виробництво, товаророзподіл, маркетинг та продаж, після продажний сервіс. Допоміжні процеси включають технологічний розвиток, організацію власника та інфраструктуру підприємства [18, с. 12].

     Виробнича стратегія спрямована на налагодження виробничого процесу підприємства та його успішне функціонування. При  формуванні виробничої стратегії необхідно не тільки враховувати наявні ресурси (матеріально-технічні, трудові, фінансові) та обсяги виготовлення продукції, а й технологічний рівень виробничих процесів і можливість оновлення (модернізації) парку обладнання; кваліфікаційний рівень персоналу; ступінь гнучкості виробничих процесів; конкретні дії, пов'язані з можливими вимогами споживачів до продукції, яку випускає підприємство.

   До  основних складових виробничого  плану, на основі якого формується виробнича стратегія, належать:

• основні виробничі операції;
• машини та обладнання;    
• сировина, матеріали, комплектуючі;
• будівлі та споруди;
• вплив зовнішніх факторів [27, с. 89].

           Своїм змістом виробничі стратегії спрямовані на керування виробничими процесами, забезпечення якості товарів і послуг, розвиток виробничих потужностей, досягнення лідерства за витратами (табл. 1.1.).    

Таблиця 1.1.

Сутність  характеристики стратегії і тактики виробництва