Шпаргалка по "Истории экономики"

У теорії цінності Прудона важливим є те, що вона поєднує мінову концепцію цінності з трудовою концепцією і визнає два джерела цінності – обмін і працю.

Економічна програма Прудона. П. зв'язував причини труднощів дрібного виробника з недоліками обміну, з проблемою збуту. Опрацьовує економічну програму реформування капіталізму через реформування обміну.

П. хоче зберегти товарне виробництво, обстоює дрібну власність і передачу великих виробництв у власність їхніх колективів. Для сприяння дрібним виробникам у реалізації продукції П. зробив спробу створити обмінний банк – «Народний банк». П. сподівався встановити в суспільстві рівність і справедливість, позбутися експлуатації. Прудон взагалі виступає проти держави.

Дрібнобуржуазний соціалізм Прудона мав значне поширення в другій половині XIX ст. в багатьох європейських країнах. Його ідеї сприйняли бакуністи, а згодом анархо-синдикалісти.

28. Економічні погляди К. Родбертуса

Карл Йоганн Родбертус-Ягецов (1805 – 1875) – німецький соціаліст.

Основні праці Родбертуса: «До пізнання нашого державно-економічного стану» (1842), «Соціальні листи до Кірхмана» (1850 – 1851), «Капітал» (1884).

Родбертус виступає проти політичних дій пролетаріату. Основоположник теорії «державного соціалізму».

Теорія вартості. Р. стоїть на позиціях трудової теорії вартості. До сфери господарства він відносить лише матеріальні блага. У своєму аналізі вартості він виділяє такі категорії: «уживаність», «речі, придатні для вжитку», «споживні цінності» і «блага». Вартість благ визначається лише працею.

Земельна рента. У працях Р. закладено основи теорії абсолютної ренти.

Норма прибутку визначається промисловістю. Розробляючи теорію земельної ренти, Р. заперечував закон спадної родючості грунту.

Проблема розподілу. Р. наголошує на необхідності виконання суспільством певних соціальних функцій. Одна з найважливіших – це справедливий розподіл суспільного продукту. Р. виділяє дві сторони в розподілі багатства – економічну й соціальну.

Родбертус намагається знайти компроміс між сучасним йому капіталізмом і колективістським суспільством майбутнього. Цей компроміс він бачить у посиленні ролі держави в розподілі національного продукту.

29. Економічна програма Ф. Лассаля

Фердинанд Лассаль (1825—1864) – німецький соціаліст. У трактуванні соціалістичних ідей Лассаль наслідує Маркса. Лассаль веде інтенсивну соціалістичну агітацію. За допомогою загального виборчого права він сподівався включити робітників у законодавчі установи У праці «Пан Бастіа – Шульце-Деліч, або Капітал і Праця» Лассаль піддає гострій критиці економічну програму Шульце-Деліча і доводить тотожність його поглядів і поглядів Бастіа, який виступав з ідеєю гармонії інтересів у буржуазному суспільстві. Капіталізму Лассаль протиставляє соціалізм, а виробничі асоціації розглядає як перехідну форму до майбутнього соціалістичного ладу. У майбутньому суспільстві засоби виробництва будуть спільними, спільною буде праця, а доходи розподілятимуться відповідно до трудового внеску кожного працівника.

30. Економічні вчення західноєвропейських соціалістів-утопістів. А.Сен-Сімон, Ш.Фур’є.

Головною особливістю утопіч­ного соціалізму було те, що його автори намагались вирішити проб­леми побудови справедливого сус­пільства негайно, спираючись на тогочасні суспільні інституції – державу, науку, мораль, політику та тогочасну економічну базу.

Соціалісти-утопісти шукали ви­ходу в просвітительстві: потрібно, щоб суспільство усвідомило, що капіталістичний лад суперечить людській природі. Утопічний соціа­лізм з’являється майже одночасно в трьох своїх різновидах: у Франції – сенсімонізм і фур’єризм, а в Англії – оуенізм.

А.Сен-Сімон хотів зрозуміти смисл всесвітньої історії. Вважав, що в історичному розвитку людство проходить 3 стани: 1. Рабовласн., 2. феодальн., 3. промисловий. Каже, що переход від одного стану до іншого здійснюється при взаємодії росту знань і покращенням господарювання. Найбільш прогресивний - промисловий період. Кожен стан проходить через 2 стадії: органичну і критичну. Вважав, що конкуренцію замінить ассоціація.

Ш. Фур"є. Негативно відносився до ідеї політичної революції. Але як всі соціалісти виражав негативне ставлення до ринку. Вважав, що приватна власність породжена анархією, а конкур. створює нерівномірний розподіл багатства, а торговля через конкур. веде до монополії. Експлуатацію робітників вбачав саме в їх обмані як покупців. Сусп-во поділяв на багатих і бідних, і вважав, що це не обов"язково веде до економічної кризи. Вихід він бачив в переході до суспільної власності. На зміну конкуренції прийде змагання в якому виграють всі. Поступово зникне відмінність між фізичною і розумовою працею. Роль держави у Фурье не значна, тому його називають попередником анархізму.

31. Економічна концепція та  практична діяльність Р. Оуена.

Роберт Оуен (1771-1858)- соціаліст. О. був одночасно і теоретиком і практи­ком. Він виступав за створення но­вого суспільства за допомогою про­світительства й законодавства. О. виступає проти будь-яких форм приватної власності, бо вони шкодять приватним власникам.  Капіталізм базується на прагнені отримання прибутку. Гроші є недоліком капіталізму, вони спо­творюють обмін і розподіл. Тому потрібно ліквідувати гроші, вони повинні бути замінені картками, які відображають кількість праці робітника.

Релігію О. вважає теж недоліком існуючого суспільного ладу, оскільки вона не виконує функцій виховання нової людини, суперечить принципам суспільної справедливості, закріплює нерів­ність як моральний закон.

32 історичні умови та теоретичні джерела формування марксистської економічної теорії.

Марксизм виник у 40-х pp. XIX ст. як напрям класичної політекономії, що претендував на вдосконалення методу теоретичних досліджень i створення нової соціальної картини світу.

Засновники марксизму Карл Маркс та Фрщріх Енгельс були сучасниками i свідками утвердження капіталістичних відносин, отже формування марксистського економічного вчення відбувалося тоді, коли поступальний розвиток капіталізму зазнав перших глибоких криз. Цей процес супроводжувався загостренням суспільних суперечностей, проявом яких були заворушення, повстання, соціальні потрясіння.

Так, 1825 р. у Англії став початком пори криз, банкрутств та збільшенням безробіття на тлі бурхливого росту промисловості. Робітничий клас, що повністю залежав від успішного розвитку капіталістичного виробництва, бо не мав інших засобів до існування, Kpiм праці, чутливо реагував на погіршання свого становища. Почалось формування профспілок, які розгортають широкомасштабну боротьбу за економічні інтереси робітничого класу.

1836 р. в Англп виникае чартистський рух, що проіснував близько чверті століття. Иого організовують, масовість, економічні та, головне, політичні гасла свідчили про те, що у сустльстві народжується нова могутня сила.

Розвиток капіталізму в Німеччині, на батьківщині Маркса и Енгельса, відбувався шляхом повільної реформації феодальних відносин, що больно позначалося на основний масі населения. Повстанням сілезьких ткачів 1844 р. розпочався новий напрямок у робітничому pyci: виступи робітників почали набирати комуніцстичного забарвлення. Саме тоді уперше постало питания про теоретичне обгрунтування революційної боротьби.

У Франції 1831 та 1834 pp. суперечності розвитку кашталізму відбилися в повстаннях люнських ткачів. Революція 1848 р., коли паризькі робітники вийшли на барикади з буржуазно-ліберальними гаслами, та післяреволюційні події підготували нові підходи до визначення мети боротьби робітничого класу за свої права.

Теоретичними джерелами марксизму, крім класичної англійської політекономії, були німецька філософія i французький утoпiчний сощалізм.

Усе це позначилось на методологи дослідження. Маркс i Енгельс використали хронологічний підхід до аналізу явищ, що традиційно зв'язуеться з історичним методом i уможливлює розгляд головних складових розвитку суспільства з позиції генези кожної них. Метою вивчення суспільних явищ в історичному аспекті було перетворення економічної науки на науку емпіричну.

1сторичний метод аналізу, що базувався на вивченш icтopичних фактів та визнанні ixньої взаемозалежності, передбачав розуміння прогресу, як безперервного еволюційного процесу. Людині тут надавалася пасивна роль «частки» великого сусп1льного організму, інтереси якої не е визначальними i повністю залежать в1д peaлізаци основного, державного інтересу.

33. Теоретичні проблеми І-го тому “Капіталу “ К.Маркса.

Перший том «Капіталу» має заголовок «Процес виробництва капіталу», вийшов з друку 1867р.

Центральною проблемою цього тому є проблема вир-ва додаткової варотості, як основи розвитку, і виразника відносин між капіталом і працею. Теза, з якої виходить М.у своєму аналізі - це визначальна роль виробництва щодо розподілу, обміну та споживання. Аналізуючи процес обміну товарами на основі порівняння їх вартості, М показує розвиток обміну і виникнення грошей. М.належить визначення капіталу, як вартості, що самозростає.

Досліджуючи процес праці та процес зростання вартості, М.особливу увагу приділяє ролі факторів виробництва. Проаналізувавши фактори, що впливають на зарплату, форми та системи зарплати, національні відмінності в зарплаті, М.зробив висновок, що людям лише здається, ніби ціну праці звязано з її кількістю, вона змінюється чи залишається незмінною незалежно від впливу різних факторів у межах загальної ціни праці. Ці межі «встановлюються лише шляхом постійної боротьби між капітілом та працею».

34.        Теоретичні проблеми ІІ-го тому “Капіталу” М.

Другий та третій томи «Капіталу» вийшли в світ завдяки Е., що, виконуючи заповіт М., доопрацював його рукописи і забезпечив їх видання. Вони були логічним продовженням та розвитком ідей першого тому.

Проблема, що її М.намагається вирішити в 2 томі «Капіталу», - це визначення ролі обігових форм  у створенні додаткової вартості та капіталу, а також дослідження суперечностей обігу за капіталізму.

Визначаючи сферу обігу капіталу, М.починає аналіз із вивчення руху абстрактного суспільного капіталу, який він розглядає як суму індивідуальних капіталів.

М.робить висновок, що загальний рух капіталу підпорядковано єдиній меті й мотиву кап-го вир-ва - вир-ву додаткової вартості. Цю мету прямо відображено в процесі обміну, а її суть розкривається в процесі вир-ва. Єдність цих процесів забезпечує зростання вартості.

Аналіз категорій сфери обігу завершується у М.вивченням впливу тривалості часу  вир-ва, часу обігу, що дало можливість виявити причини поділу капіталу, визначити причини виникнення кредитів.

35.  Теоретичні проблеми ІІІ-го тому “Капіталу”.М.

В третьому томі «Капіталу» М.повертається до аналізу процесу кап-го вир-ва, взятого у єдності всіх його сторін. Він намагається знайти і показати ті форми, що виникають з процесу руху капіталу, що проявляються на поверхні ек-них явищ у наслідок взаємовпливу різних капіталів та конкуренції між ними. Саме цим проблемам присвячено 3 том «Капіталу», що вийшов у 1894 р. Під назвою «Процес кап-ного вир-ва, узятий в цілому».

У 3 томі «Капіталу» показано механізм вирівнювання норми прибутку під впливом основного чинника - конкуренції.М. на теоретичному прикладі показав, що в результаті міжгал. конкуренції відбувається переливання капіталів до тієї галузі яка гаорантує більший прибуток.

Маркс досліджує 4 форми капіталу, що дають проценти: позичковий, банківський, фіктивний та лихварський.

М.робить висновок, що загальний рух капіталу підпорядковано єдиній меті й мотиву кап-го вир-ва - вир-ву додаткової вартості.

36 Теорії вартості та додаткової вартості К.Маркса.

Додаткова вартість у кількісном вираженні-це надлишок вартості товару над ватістю спожитих засобів виробництва та робочої сили.

Якісна характеристика додаткової вартості будується на визначенні її природи(витрати додаткової праці), а кількісна-на демонстрації способів її отримання, а також на визначенні міри впливу кожного фактора на загальну вартість. Відношення розмірів додаткової варості до величини вартості робочої сили вказує на ступнь експлуатації робочої сили. Цей показник М. Називає нормою додаткової вартості. Він аналізує способи збільшення додаткової варості, отже  і її норми, по’язуючи їх з абсолютним та відносним зростанням використовуваної маси живої праці.

37 Розвиток В.Леніним марксистського економічного вчення.

Ленін ортодоксально сприймав марксистське економічне вчення і вів боротьбу з любими спробами його критикувати. Він використовував його в своїх цілях, бо воно підходило до ого часу.

Висновок про те, що внутріній ринок для капіталізму створюється самим капіталізмом в процесі його розвитку, Ленін обгрунтовує у своїх працях. Він доповнив теорію відтворення Маркса міркуваннями про суть та особливості капіталістичного відтворення і криз за нових історичних умов.

Ленін сформулював закон про визначальну роль виробництва засобів виробництва щодо виробництва предметів споживання та вплив першого підрозділу на формування загальної структури суспілного виробництва.

Ленін також досліджує процес формування внутрішнього та зовнішнього ринків. Що зв’язує з розвитком сусп та міжнар поділу праці. Значне місце він приділив доведенню однотипноті дрібнотоварнго та капіталістичного господарства.

Внесок Леніна в розвиток економ теорії-аналіз монополістичної стадії капіталізму. Він досліджує ознаки  та наслідки монополістичної стадії. Проблему вивезення капіталу Ленін вирішує як і Маркс з класичних позицій.

Аналізуючи ознаки та явища імперіалізму Ленін протиставляв марксистські методи іншим. Він визначив причини економ війн, як засобу реалізації економ інтересів. Більшість праць Леніна грунтувались на використовуванні марксистських методів та на догматизації положень Маркса і Енгельса.