Шпаргалка по "Истории экономики"

Політична економія у Росії у пореформений період мала особливості, зумовлені капіталістичним розвитком країни. Суттєві залишки кріпацтва, общинний лад не могли не позначитись на розвитку економічної думки. У вирішенні аграрного питання, що посідало значне місце в політичній економії Росії, намітились два основні напрями. Представники першого відстоювали поміщицький шлях аграрної еволюції, другого- ліберально-народницького- виступали з критикою аграрної політики царизму. Останній напрям переважав у політекономії в пореформений період. Критику свою вони вели з позицій, близьких до ідей класичної політичної економії. Ідеї цього напряму набрали найбільшого розвитку в працях М.О.Каблукова, О.С.Посникова, О.І.Чупрова, М.О.Каришева та інших. Основу аграрної програми цих економістів становили: заперечення капіталістичної еволюції сільського господарства, захист общинного землеволодіння і збереження поміщицької земельної власності.

Наприкінці 19- початку 20 століть перед економістами постають нові проблеми. Значного розвитку набуває теоретична розробка економіки окремих галузей виробництва. Набувають значного поширення нові напрями політичної економії. Представники соціальної школи- С.Солнцев, П.Струве та інші- протиставляли соціальне матеріальному і на перший план висували правові, етичні відносини людей. В.Дмитрієв дає математичний аналіз теорії цінності Рікардо, розглядає питання кількісного аналізу співвідношення між ціною і витратами виробництва і робить цікаві висновки щодо визначення повних витрат праці, викладає еволюцію теорії граничної корисності. Однак цей напрям у Росії не набув великого поширення. Розвиток політичної економії в Росії хоч і мав певні особливості, зумовлені особливостями соціально-економічного розвитку країни, проте в цілому відбувався в тому самому напрямку, що й на Заході.

55. Ліберально- буржуазна економічна думка в Україні в пореформений період. Громади.

Ліквідація феодально- кріпосницької системи та зародження капіталістичних відносин сприяли активізації суспільно- політичного життя всіх верств населення. Український ліберально- буржуазний рух як суспільна течія сформувався після реформи 1861 р., що була опозиційною до самодержавства. Цей рух в Україні представлений інтелігенцією , яка гуртується у так званих громадах. Громади виникають у 60-х роках у Києві, Харкові, Ченрігові, Полтаві та інших містах. Діяльність громад мала культурницький характер. Основна увага приділялась вивченню сучасного і минулого України, виданню літератури українською мовою, організації недільних шкіл тощо. Журнал “Основа”, що видавався в 1861- 1862рр в Петербурзі, редактором якого був В.Білозерський, був, фактично, органом громадівців, основним завданням якого вбачалось висвітлення національно- культурного руху українського народу. Надзвичайно поміркована діяльність громадівців викликала незадоволення реакційних кіл і уряду. Громади було заборонено. Ємським указом 1876 р заборонялось друкування та ввезення з-за кордону книжок українською мовою. Діяльність громадівців було перенесено за кордон, де організувалось українське видавництво і куди емігрував М. Драгоманов. У 70-х рр. Частина революційно налаштованої молоді включилась у революційну боротьбу народників і відокремилась в “Молоду громаду”, члени “Старої громади” обмежувалися лише матеріальною допомогою революціонерам. Центральним завданням українофілів проголошувалося утворення національної держави. Для цього громадівці зосередилися на культурно- освітницькій діяльності.

56. Суспільні економічні погляди М.Драгоманов (1841-1895)—видатний укр. мислитель,історік публіцист, етнограф ін. Закінчив Київський ун-тет. Був професором Софійського ун-тету. У своїх чиленних публіцистичних творами він викриває антинародну суть самодержавства, характеризуючи його як перешкоду на шляху прогресивного сус. розв. Драгоманов прихильник об’єднання всіх слов. народів на демократичних засадах. Він палкий прих. воз’єднання укр. земель, розв. нац. культури, виступає проти насильницької русифікації, за право укр. народу користуватися рідн. мовою. Громадсько-політ. прогр М.Драгоманова найб повно викладено ним у “Попередньому слові” до першого числа збірки “Громада”. Він спирається від дрібнобуржуазного соціалізму Прудона із засадами “громадівсва”. Значне місце у наук.-публіцистичній діяльн Д. займ. економічні проблеми. Велику увагу приділяв він пореформеним аграрним відносинам. Реформу 1861р. Д. розглядав як позитивний акт корисний для сусп. Але він підкреслював  її антинар. характер, зазначав, що реформа була проведена в інтересах поміщиків, капіталістів, і самодержавства, а селяни одержали лише особисту водлю без землі. І селяни позбавлені землі мусили йти в найми. Причину тяжкого соц.-ек. становища селянства Д. вбачав у сусп.-політ відносинах і рішуче виступав проти тих, хто такою причиною пияцтво й ледарство самих селян. На відміну від народників, Д. не лише не заперечував кап-го розв. кр., а й бачив , що Росія вже стала на цей шлях. Він правильно зазначав, що розв. кап-зму сприяє розв прод. сил, прискорює техн. прогрес. Бачив він і негат сторони кап-зму, так як кризи, безробіття, що вже почали виявлятися в Росії. Для критичного аналізу кап. вир-тва намаг. застосувати політекономію. Високо оцінюючи фундаментальні праці з П.Е. західних економістів, він підкреслював необхідність їх перекладу, що сприяло б розв. в кр. ек. думки. Найпершу умову  поліпшення становища робітників він  бачив у ліквідації приватної власності. Майб. сусп. Д. зв’язував із соціалізмом (громадівством), як більш досконалим, ніж капіталізм ладом. Під соціал. він розумів такий спосіб вир-тва, за якого прод. праці належиттимуть робітничим громадам, а земля  й результати  с/г-го вир-тва—сільським громадам. Прехід до нового ладу він мислив як еволюційний , не заперечуючи, проте, і можливості революційних виступів. Д. заперечував марксистську реорію класової боротьби, теорію соц-стичної революції , диктатури пролетаріату. Соціалізм для нього був справою далекого майбутнього. На його думку першочергове завд. соціалістів полягає в завоюванні політ. свобод і вже на цьому грунті—здійсненні соц-ек. реформ. Оцінюючи сусп.-ек. погляди Д. в цілому, слід зазн., що він був ідеологом дрібної бурж., але, як реформіст, змикався з бурж. лібералізмом.

57.Революційно-демократична економічна думка в Україні.

Носієм революційно-демократичної тенденції суспільного розвитку в пореформений період було народництво. Революційні народники виступали з позицій пореформеного селянства, боротьба якого спрямувалась проти залишків кріпосництва.

Економічні ідеї революційного народництва.

Рух народників на Україні відрізнявся від російського з-за 2 факторів: особливостей форм селянського землеволодіння і національних моментів. В У не було общинної форми землеволодіння і тому ідеї селянства останні бачили не в общині, а у зрівняльному подушному переділі землі. Другим моментом, що характеризував народницький рух в У, був зв‘язок частини його учасників з українофілами, тобто з буржуазним національно визвольним рухом, зокрема з його лівим (демократичним) крилом.

Революційно-народницький рух в У був репрезентований кількома групами і гуртками як лавристського так і бакуністського спрямування.

Лавристи свою пропагандистську діяльність проводили серед різних верств населення: робітників, інтелігенції, і особливо – селянства. Члени гуртків бакуністського спрямування основний акцент ставили на селянство. Проте народники не спромоглися викликати помітних зворушень серед селянства.

58. Економічні погляди Подолинського.

1850-1891 представник революційно-демократичного напрямку, народився в сім‘ї багатого поміщика Київської губернії.

Підкреслює прогресивність капіталізму порівняно з феодалізмом. Аналізує суперечності між працею і капіталом, між зростанням буржуазії та зубожінням трудящих, суперечність між розвитком продуктивних сил і їх марнуванням за умов капіталізму. Корінь зла бачить у приватному виробництві, яка дає змогу капіталістам користуватися продуктом неоплаченої праці робітників. Капіталізму протиставляє соціалізм. Багато сил поклав до популяризації економічного вчення К. Маркса. Намагався знайти природничо-наукові основи соціалізму (у кількох статтях журналу “слово”). Саме праця може стати причиною збільшення кількості перетворюваної енергії на земній поверхні. Згодом його природо-наукове пояснення процесу праці назвали законом Подолинського. Завершив його наукові розробки Вернадський у своєму вчені про ноосферу.

59. Революційно- демократична суспільна думка на західноукраїнських землях. В.Навроцький, О.Терлецький, М.Павлик, І.Франко.

На західноукраїнських землях демократична суспільна думка представлена цілою плеядою діячів.

В.Навроцький (1847- 1882)- у своїх економічних працях торкався різних сторін суспільно- економічного розвитку Галичини. Великої уваги він приділяє аграрному питанню. Процес еволюції земельної власності, за його словами, спричинив консолідацію землі в руках великих земельних магнатів. Навроцький виступає як захисник інтересів селянства. Ним гостро критикується монополія шляхти на виробництво та продаж спиртних напоїв. Споюючи селян, шляхта отримувала величезні прибутки.

О. Терлецький (1850- 1902)- виступає як революційний демократ і саме з цих позицій висвітлює проблеми Галичини. Найголовнішим питанням, яке потребувало вирішення, було аграрне, а шляхом вирішення його є революційний. Терлецький критикує капіталізм як спосіб виробництва через панування приватного капіталу, конкуренцію, безробіття. Майбутнє суспільства зв'язує із соціалізмом.

М.Павлик (1853- 1915)- критикує капіталізм. Головну увагу у своїх працях приділяв вирішенню питання про усунення експлуатації та побудову майбутнього соціального суспільства. Павлик є прихильником громадського господарства і колективної власності. Прагнув еволюційного процесу переходу до соціалістичного ладу.

І.Франко (1856- 1916). Великий український письменник значне місце в своїй науковій праці приділяв дослідженню економіки Галичини, становищу селянства й робітничого класу. Причину соціальної нерівності, експлуатації трудящих Франко бачив у існуванні приватної власності. Він високо оцінює марксистську політичну економію і називає її політичною економією трудящих класів. В аналізі категорій політичної економії звертає особливу увагу на такі як: товар, гроші, капітал, рента. Ідею того, що людська праця є мірою вартості товарів, Франко використовує для критики капіталістичного способу виробництва. Заробітну плату він характеризує з позицій “закону заробітної плати” Лассаля.

60. Ліберальне народництво в Укр. П. Червінський Т.Осадчий М.Левицький.

Ліберально-народницький напрям сусп.-ек. думки виникає в Укр. вже в 70-ті роки. Його предст. були зв’язані з рев. народництвом. Критикуючи капіталізм, ліберальні народники протиставляли йому дрібне вир-тво селян і ремісників. Великого значення у зміцненні  дрібнотованого вир-тва вони надавали  різним формам кооперації.

Типовим представником ліберального народництва 70-х років в Укр. П. Червінський 1849-1931. У 1876-1890рр. він очолював стат. бюро Чернігівського губернського земства. Червінський намагався довести можливість застосування вчення Маркса при аналізі ек. розв. Рос. Погляди Ч. були викладені в статтях , опублікованих в “Неделе” У розв. людського сусп. він виділяє чотири типт нар. госп : патріарх., рабське, кріпосне й товарне. Перші три типи він об”єднує одним терміном—особисте господарство , в якому прод не виходить  за його межі. Ч. ідеалізує натур. госп і протиставляє йому товарне, якому властива протилежність  інтересів покупців та продавців як товарів, так і роб. сили.

Ек. рос. на думку Ч. перебуває в перехідному стані від натур. до товарного вир-тва. Як типовий народник , він не бачить в Рос. умов для розв кап-лізму. Це ,на його думку, зпричин з того що Для розв великої пром повинен бути пролетаріат, яког не має в Рос. Ч виступає на захист общини бо її знищення  на його думку призведе до утворення пролетаріату, а , отже, і буржуазії. Кап-зм в Рос не може бути запровадж. природньо.

Левицький-найбільш відомий представник ліберального народництва, критикує капіталізм. Він, як і народники взагалі заперечував можливість розвитку капіталізму в Росії. Одним із доказів на користь цього погляду стала для Л. теорія відтворення Сісмонді, яку сприяняли і рос. народники. Розглядаючи паростки кап-зму в Рос. як штучне явище, Л. виступає із закликом спинити його розвиток. Кап-зму він протиставляє дрібне вир-тво, напівнатуральне госп-тво селян і ремісників. Саме йому він провіщає велике  майб. Л. увійшов в істор сусп думки не лише як теоретик ліберального народництва, а й як практик, який розробляв численні проекти розв дрібного вир-тва, і намагався втілити їх у життя. Він є прихильником створення різних форм кооперації, різних артілей, с/г виставок, надання дешевого кредиту дрібним виробничкам тощо. Не забуває він і про общину, яку називає запорукою майб. добробуту, тому що вона полегшує перехід до сусп. госп. всієї громади всього села. Найб теорет опрацюванням Л. став “Артільний договір” , який було перекладено багатьма мовами .

Т. Осадчий—економіст, земський статистик, гром. діяч. Висупив як ідеолог дрібної буржуазії, хоч і проголошував ідею створення сприятливих сусп-ек-них умов для діяльн. всіх класів. У своїх працях він констатує як наявність сприятливих умов для розв кап. в Півд.-зах. краї , так і розгортання самого процесу кап. розв. Він бачив неминучість цього розв і навіть визнавав його певну прогресивність. Але розв. кап-зму О. протиставляє дрібне вир-тво. селян і ремісників. Навіть констатуючи процес диференціації селянства розуміючи його неминучість пропонує  надання допомогои дрібному госп. з боку держ. Поліпшити стан селянства Осадчий сподівався підвищенням культ. землеробства, наданням селянам дешевих кредитів, довгострок. орендою тощо. Осн. наголос О. робить на необх. зміцнення середнього самодостатнього тобто натур. госп.

61. Політична економія в Україні в ІІ пол. 19 – поч. 20 ст. та її еволюція.

Бурхливий розвиток продуктивних сил у пореформлений період супроводжувався значними соціальними зрушеннями. Поглибленням соціальних суперечностей, пожвавленням суспільної думки. Зміни, що сталися в економічному та суспільному житті країни після реформи 1861 року, позначився і на розвитку політичної економії.

Економістів цікавлять проблеми аналізу економічних категорій, з’ясування предмета ПЕ, якій вони надавали виняткового значення в суспільному житті.

Одним з перших розробив курс ПЕ російською мовою Т.Ф.Степанов (1795-1847) – професор ПЕ Харківського університету. Степанов широко і творчо використовує надбання світової науки в галузі ПЕ. Аналізує такі питання, якпредмет ПЕ, суть і джерела багатства, продуктивні й непродуктивні класи, продуктивну й непродуктивну працю, суспільний поділ праці, відношення між виробництвом та споживанням, цінність, капітал, заробітну плату, прибуток, ренту, процент, кредит, НД тощо. У висвітленні цих категорій Т.Степанов не був оригінальним. В дусі Сміта він визначає такі категорії, як цінність, багатство. Під капіталом він фактично розуміє засоби виробництва, хоч і застерігає проти однобічного його розуміння. Він не лише аналізував і пропагував теоретичні ідеї західноєвропейських економістів, а й пов’язував йх з російською дійсністю, використовував для критики феодально-кріпосницької системи.