Емісія цінних паперів та їх роль у формуванні банківських ресурсів

         отримання свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів;

         розкриття інформації, що міститься в звіті, про результати відкритого (публічного) розміщення цінних паперів.

              Приватне (закрите) розміщення цінних паперів – це розміщення цінних паперів шляхом оприлюднення безпосередньої пропозиції цінних паперів серед заздалегідь визначеного кола осіб. У разі закритого (приватного) розміщення цінних паперів серед певного кола осіб емісія здійснюється за наступними етапами:

         ухвалення рішення про закрите (приватне) розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим ухвалювати таке рішення;

         у разі відмови власника акцій від використання свого переважного права на придбання акцій, якщо це передбачено умовами закритого (приватного) розміщення цінних паперів, – отримання від нього письмового підтвердження про відмову;

         пред’явлення заяви і всіх необхідних документів на реєстрацію випуску цінних паперів;

         реєстрація Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку випуску цінних паперів;

         надання цінним паперам міжнародного ідентифікаційного номера;

         укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії цінних паперів або з реєстратором про ведення реєстру власників іменних цінних паперів, крім випадків, коли облік прав за цінними паперами веде емітент відповідно до законодавства або цінні папери розміщуються на пред’явника;

         виготовлення сертифікатів цінних паперів у разі розміщення цінних паперів в документарній формі;

         закрите (приватне) розміщення цінних паперів;

         затвердження результатів розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим ухвалювати таке рішення;

         затвердження змін до статуту, пов’язаних із збільшенням статутного капіталу акціонерного товариства з урахуванням результатів розміщення акцій,

         реєстрація змін до статуту в органах державної реєстрації;

         представлення Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення цінних паперів;

         реєстрація ДКЦПФР звіту про результати закритого (приватного) розміщення цінних паперів;

         отримання свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів.

Утворення власного капіталу комерційних банків, які мають статус акціонерного товариства, відбувається за рахунок випуску простих та привілейованих акцій.

Перший випуск акцій банку повинен складатися виключно із простих акцій. Реєстрація та продаж банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування на операції з цінними паперами.

Усі випуски цінних паперів банками типу відкритого акціонерного товариства, незалежно від розміру випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації у ДКЦПФР. Таким чином підвищується відповідальність банків-емітентів перед покупцями цінних паперів та знижується ризик, пов'язаний з фінансовими зловживаннями та махінаціями.

Випуск простих акцій дозволяє банку отримати додаткові кошти у безстрокове користування, збільшити капітал банку, що дає змогу нарощувати обсяг активних операцій. Якщо прибуток відсутній чи невеликий, то банк може не виплачувати дивіденди акціонерам. Однак випуск простих акцій має й свої недоліки:

· є дорогим джерелом, оскільки дивіденди виплачуються з чистого прибутку;

· розмір дивідендів, як правило, вищий за процент, що виплачується кредиторам банку.

Випуск привілейованих акцій також має свої переваги і недоліки. Так, до позитивних сторін можна віднести:

· зростання капіталу, а отже й розширення спектра активних операцій; 

· кошти отримуються у безстрокове користування;

· немає загрози дійсним акціонерам щодо зменшення контролю над банком.

Проте випуск привілейованих акцій є дорогим джерелом, оскільки дивіденди по них бувають вищими за дивіденди по простих акціях. Згідно з Базельськими рекомендаціями привілейовані акції належать до додаткового капіталу, а в Україні вони, перебуваючи в складі статутного капіталу, відносяться до основного капіталу. 

У деяких випадках, а особливо коли ціни на прості акції низькі, банки випускають конвертовані префакції, які через певний строк чи за певних умов можуть бути обмінені на прості акції. 

Якщо розглянути емісію банківських облігацій, то вона має такі самі вимоги, що й емісія акцій. Комерційним банкам суворо заборонено випускати облігації для поповнення статутного капіталу та покриття збитків банку. Реалізація облігацій може здійснюватися шляхом їх продажу за договорами або обміну на раніше випущені облігації.

На відміну від іпотеки, що забезпечується землею та нерухомістю, банківські облігації не мають реального забезпечення. Вони носять середній та довгостроковий характер. 

Перевагами емісії облігацій можна вважати такі:

· вони дешевші, аніж емісія акцій, оскільки виплата процентів вноситься до складу витрат банку;

· у порівнянні з простими акціями вони не загрожують існуючим акціонерам у частині зменшення контролю над банком;

· у порівнянні з депозитними сертифікатами строк погашення чітко визначений, а це зручно для прогнозування ресурсів банку.

Разом з тим випуск облігацій має й свої недоліки:

· платежі фіксовані і можуть припасти на несприятливий для банку період;

· мають обмежений строк порівняно з акціями.

· необхідно створювати резерв для сплати процентів і погашення облігацій.

Поширеною формою строкових вкладів є ощадні і депозитні сертифікати - цінні папери банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника сертифіката або його правонаступника на одержання після закінчення встановленого строку суми вкладу (депозиту) та процентів, установлених сертифікатом, у банку, який його видав.

Ощадний сертифікат має певні переваги перед строковим вкладом, адже тут існує можливість передачі третій особі, і клієнт отримує винагороду, якої б він був позбавлений в разі дострокового вилучення депозиту.
Щодо депозитних сертифікатів, то вони, як і облігації, є борговими зобов'язаннями.

Дослідження щодо впровадження сучасних технологій формування портфеля цінних паперів та управління ним свідчать про наявність значних можливостей для банків щодо збільшення прибутків та оптимізації системи ризик-менеджменту при здійсненні активних операцій.

Поряд з фундаментальним аналізом цінних паперів, комерційні банки можуть визначати об’єкти інвестування з допомогою технічного аналізу та досягнень сучасної портфельної теорії. Проведено емпіричну перевірку придатності вказаних технологій для їх впровадження українськими комерційними банками  при формуванні портфеля цінних паперів шляхом аналізу котирувань вітчизняних акцій-“блакитних фішок”.

Визначено, що найбільший обсяг доходів на вітчизняному ринку цінних паперів комерційні банки можуть отримати з допомогою торгової системи (певного набору правил та процедур, що використовується для ідентифікації сигналів купівлі-продажу цінних паперів на основі технічних індикаторів), яка буде генерувати сигнали, отримані від динаміки руху простої ковзкої середньої та перетину ковзких середніх з різними часовими періодами. До використання осциляторів слід підходити обережніше, оскільки вони не завжди забезпечують отримання позитивних результатів, та прийнятними є індикатори імпульсів ціни, які базуються на використанні у якості вхідної інформації лише одного цінового поля.

Разом з тим, для ефективного використання сучасних методик формування інвестиційного портфеля Національному банку України і Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку доцільно створити умови для реалізації на практиці переваг механізму “коротких” продаж, який передбачає надання клієнту кредиту в цінних паперах для їх продажу на ринку, з наступною купівлею через певний проміжок часу за нижчою ціною.

Поряд з технічним аналізом, банкам з метою більш точного визначення розміру очікуваного прибутку та диверсифікації ризиків доцільно скористатися досягненнями сучасної портфельної теорії, що базуються на методології квадратичного програмування. Це, перш за все, моделі Г.Марковіца та У.Шарпа. Перша з них придатна для використання лише у випадку позитивних часток кожного цінного паперу в структурі інвестиційного портфеля банку. При використанні моделі Шарпа, а саме коефіцієнта бета (визначає величину взаємозв’язку дохідності того чи іншого цінного паперу з ринковим портфелем), необхідно здійснювати постійний моніторинг коефіцієнта детермінації для перевірки адекватності моделі. Здійснюючи побудову багатофакторних моделей для аналізу цінних паперів, банківським фахівцям слід звертати увагу на необхідність включення в модель не лише факторів діяльності емітента, але й макроіндикаторів (зміна ВВП, облікової ставки і т.п.) та якісних змінних (форма власності емітента).

Операції з цінними паперами дозволяють банківським установам управляти і ризиками (кредитним, відсотковим, валютним, ринковим), що генерують інші банківські операції. У цьому випадку найбільш прийнятним є використання похідних фінансових інструментів (ф’ючерсів, опціонів, свопів). Впровадження у банківський ризик-менеджмент похідних цінних паперів залежить від законодавчого врегулювання порядку випуску та обігу деривативів і процедури проведення хеджування, яке полягає в нівелюванні ризику, пов’язаного з володінням (або наміром володіти) фінансовим інструментом шляхом укладання протилежної угоди з деривативом, який тісно або повністю від’ємно корелює з базовим активом. Тому необхідно прийняти базовий закон про похідні цінні папери, який повинен визначити основні види деривативів, що можуть здійснювати обіг в Україні (ф’ючерси, форварди, варранти та опціони); порядок їх емісії та обігу; базові активи, які можуть бути в основі похідних фінансових інструментів (цінні папери, валюта, відсоткові ставки, товарні ресурси); суть хеджевих та спекулятивних операцій; учасників ринку деривативів; організацію клірингових розрахунків; порядок регулювання обігу даних цінних паперів. Лише за такого правового забезпечення, при наявності економічних передумов, можна створити ефективний строковий ринок, а ініціаторами його побудови повинні бути комерційні банки як найбільш зацікавлені сторони у страхуванні ризиків.

Зменшити ризики банківські установи можуть також з допомогою різноманітних методів управління портфелем цінних паперів, в тому числі, використовуючи показник дюрації, тобто середньозважений строк до погашення цінних паперів з фіксованим доходом.

Для отримання невиского, але стабільного доходу для консервативних банківських установ необхідно проаналізувати можливість отримання за допомогою побудови інвестиційного портфеля у відповідності до певного фондового індексу, що характеризує середню норму дохідності ринку цінних паперів у цілому. Щодо облігацій, то банкам, активним учасникам ринку боргових цінних паперів, слід розробити власні фондові індикатори, що повинні включати індекс, який відобража­тиме рух котирувань на ринку державних цінних паперів, індекс корпоративних боргових інструментів та композитний індекс ринку облігацій (держав­них та корпоративних цінних паперів разом).

Висновки по I розділу.

              Головною метою ринку цінних паперів має стати становлення цілісного, високоліквідного, ефективного і справедливого ринку, регульованого державою та інтегрованого у світові фондові ринки.

Становлення повнофункціональних ринкових відносин в Україні можливе лише при конструюванні ринку цінних паперів у відповідності до світової практики, що дозволить вітчизняним фінансово-кредитним інститутам у майбутньому скористатися усіма перевагами інтеграції та глобалізації міжнародних економічних процесів. При цьому принципи функціонування національного ринку цінних паперів повинні опиратися на ґрунтовні теоретичні розробки в цьому питанні, в тому числі щодо економічного змісту та структури ринку цінних паперів як невід’ємної складової економічної системи держави. В економічній літературі часто пропонується доповнити перелік цінних паперів, що мають право обігу в Україні, включивши до їх складу деривативи, депозитарні розписки, товарні та іпотечні цінні папери, а також об’єднати їх у групи в залежності від економічного змісту того чи іншого фінансового інструмента (фінансові, похідні, товарні) [4, с.7].

Емісійна діяльність банків полягає у випуску власних цінних паперів з метою залучення коштів для формування і поповнення статутного капіталу, а також з метою тимчасового залучення ресурсів для проведення окремих банківських операцій, фінансування певних програм чи напрямів діяльності. Випуск банком цінних паперів відбивається у пасивних операціях банків.

Для формування та поповнення статутного капіталу комерційні банки здійснюють емісію акцій. Акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.