Емісія цінних паперів та їх роль у формуванні банківських ресурсів

Рис. 1.3. Ринок цінних паперів та його складові [27, с. 123]

              Не існує однозначного визначення поняття цінні папери. Досить поширеним є визначення: „Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або кредитні відносини, визначають взаємини між особою, яка їх випустила (емітентом), та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи відсотків, а також мож­ливість передачі грошових прав іншим особам.” [21, с. 330-332].

              При цьому, цивільний кодекс дає наступне визначення: „Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.” [8, с. 37].

              Характеризуючи поняття „цінні папери”, необхідно зазначити, що не кожний грошовий документ може мати статус цінного папера. Головним критерієм, відповідно до якого деякі грошові документи вважаються цінними паперами, а інші ні, є законодавче закріплення переліку цінних паперів. Тут потрібно звернути увагу на низку важливих моментів.

По-перше, в більшості країн існує нормативно-правовий перелік цінних паперів, тобто перелік грошових документів, які мають статус цінного папера.

По-друге, вказаний перелік, як правило, закріплюється законодавчо, тобто в актах, які мають юридичну силу.

По-третє, перелік цінних паперів, що міститься в законах різних країн, може вичерпним або відкритим. Це означає, що в першому випадку цінними паперами визнаються лише ті грошові документи, які вказані в переліку, а інші не можуть вважатись такими. Коли ж перелік є відкритим, то до категорії цінних паперів належать всі грошові документи, перераховані в законі, а також інші, не зазначені в переліку, якщо вони задовольняють встановленим законом вимогам.

По-четверте, грошові документи, які не включаються в законодавчий перелік і не відповідають встановленим вимогам закону, не мають правового статусу цінного папера. Наприклад, чеки, квитанції, платіжні доручення, доручення тощо.

              По-п’яте, кожний національний ринок цінних паперів поряд з великою кількістю спільних з іншими національними ринками рис має і свої особливості. Ці особливості можуть бути реальними, що пояснюються історичним розвитком даної країни, а можуть мати і лінгвістичне походження [17, с. 263-265].

              Доцільно розглянути здатність цінних паперів виконувати в процесі ринкової взаємодії певні функції. До основних функцій, що виконуються цінними паперами, можна віднести:

-         Мобілізаційну. Ця функція стосується практично всіх видів цінних паперів. Це – акції, казначейські зобов’язання держави, облігації підприємств і внутрішньої державної позики та інші. Суть цієї функції полягає в тому, що підприємство, організація чи держава на певній стадії свого розвитку досягає такого моменту, коли починає відчувати нестачу коштів. З метою поліпшення фінансового стану приймається рішення про випуск того чи іншого цінного папера.

-         Управлінську. Не всі цінні папери, які випущені і знаходяться в обігу на ринку цінних паперів, виконують цю функцію. До числа тих з них, яким властива ця функція, належать акції, пайові свідоцтва, сертифікати з часткою, інвестиційні сертифікати тощо. У контексті ринку цінних паперів управлінська функція означає наявність у власника даного цінного папера і можливість брати в управлінні емітентом.

-         Запозичувальну. Ця функція виконується лише борговими цінними, частка яких на ринку цінних паперів є однією з найбільших. Однак не всі цінні папери, що випускаються і знаходяться в обігу на зазначеному ринку, є борговими. До категорії боргових документів належать такі грошові документи, які свідчать про наявність між організацією емітентом та власником цінного папера кредиторсько-дебіторських відносин. Іншими словами, емітент здійснює випуск даних цінних паперів з метою „запозичення грошей” чи „отримання кредиту” у власника цінного паперу.

-         Розрахункову. Цінні папери, які функціонують на ринку, можуть виконувати в процесі загально ринкової взаємодії ще одну дуже важливу функцію – вони можуть виступати засобом розрахунку (платежу). Іншими словами, цінні папери можуть виконувати одну із функцій грошей, тобто цінними паперами можливо сплачувати вартість робіт, послуг або товарів.

-         Забезпечувальну. У процесі загальноринкової взаємодії, а також на ринку цінних паперів останні можуть виконувати функцію засобу забезпечення виконання зобов’язань. У ряді випадків при виконані певних зобов’язань існує імовірність або ризик того, що можуть бути не виконані. З метою зменшення цього ризику боржник (покупець) може передавати свої цінні папери кредитору (продавцю) під заставу як гарантію того, що у випадку невиконання ним своїх зобов’язань відповідні збитки кредитора (продавця) будуть відшкодовані за рахунок вартості цінних паперів. Використання цінних паперів як засобу забезпечення залежить від ступеня ризику того, що певні зобов’язань можуть бути невиконаними. Чим менший є ризик, тим меншою є необхідність використовувати цінні папери в даній якості. Якщо ризик невиконання зобов’язань є незначним або його взагалі не існує, то в таких випадках цінні папери, як правило, не використовується в ролі засобу забезпечення.

-         Перерозподільчу. Ця функція є в якійсь мірі уніфікованою і починає виконуватись відразу після надходження їх на вторинний ринок на позабіржовий та біржовий обіг. Вона полягає у тому, що на ринку відбувається своєрідний перерозподіл капіталу між різними галузями господарства, забезпечувати розвиток тих чи інших галузей, акції або інші цінні папери які користуються найбільшим попитом. Пізніше цінні папери з метою залучення коштів перепродаються, забезпечуючи „переливання” грошових ресурсів з однієї сфери діяльності в іншу [21, с. 330-332].

Необхідно наголосити, що на виконання цінними паперами цих функцій можуть впливати різні чинники, які можна розділити на дві групи – вартісні та цінові.

Вартісні чинники цінних паперів здебільшого використовуються для визначення таких факторів, як їх надійність, визначеність, тривалість існуванні та ліквідність. До категорії цінових чинників належать, головним чином, фактори попиту-пропозиції.

Ринок цінних паперів є складною та динамічною системою, і тому він складається з сукупності одночасно взаємодіючих один з одним чинників (політичних, правових, економічних, інформаційних, соціальних тощо).

Обіг фінансових ресурсів на ринку цінних паперів повинен забезпечуватися різними видами цінних паперів. В Україні у вільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1)     пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів), надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента. До пайових цінних паперів відносяться: акції та інвестиційні сертифікати;

2)     боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів відносяться: а) облігації підприємств; б) державні облігації України; в) облігації місцевих позик; г) казначейські зобов'язання України; ґ) ощадні (депозитні) сертифікати; д) векселі;

3)     іпотечні цінні папери - цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться:

а) іпотечні облігації;

б) іпотечні сертифікати;

в) заставні;

г) сертифікати ФОН;

4)     приватизаційні цінні папери - цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

5)     похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

6)     товаророзпорядчі цінні папери - цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

              За метою випуску цінні папери поділяють на фондові капітальні та комерційні.

              Фондові цінні папери призначені для формування капіталу (акції, облігації тощо), а комерційні — для опосередкування товарних відносин (векселі, акредитиви тощо). Такий поділ цінних паперів наближається до розмежування цінних паперів за сферою обігу (на фондовому та грошовому ринках). Як правило, фондові цінні папери є безстроковими, або діють понад рік, а комерційні є переважно короткотерміновими. Усі без винятку комерційні папери є борговими, випускаються недержавними емітентами і без спеціального забезпечення (застави). У певному сенсі комерційні папери є кредитними грошима й лише частково слугують для інвестування капіталу. З огляду на цільове призначення цінних паперів їх можна класифікувати на папери для інвестування, кредитування і розрахунків за постачання та зобов’язання.

              За способом виплати доходу цінні папери групують так: цінні папери з фіксованим платежем (облігації та привілейовані акції); цінні папери з плаваючою ставкою (наприклад, облігації з плаваючим відсотком, що залежить, головним чином, від облікової ставки); цінні папери, дохід від яких безпосередньо залежить від розміру чистого прибутку підприємства (прості акції, інвестиційні сертифікати).

              Вирішальну роль у класифікації цінних паперів відіграють різновиди доходів. Наприклад, існують цінні папери, дохід від яких виплачують без застережень, а є такі, що ставлять виплату доходу в залежність від одержання емітентом прибутку тощо. Є цінні папери з одноразовою виплатою доходу та з постійною (багаторазовою) виплатою. За черговістю виплати цінні папери можна поділити на першозаставні та загальнозаставні, а за ознакою відстро­чення виплати — з відстроченим доходом і без відстрочення. Зазвичай виплату доходу здійснюють у грошовій формі, але можлива також виплата товарами (під цільові цінні папери).

Цінні папери за формою випуску можуть бути на пред'явника, іменні або ордерні. Існують також і інші підходи до класифікації цінних паперів. Поширеною є класифікація за інвестиційними якостями цінних паперів (табл. 1.1.).

              Важливою ознакою цінних паперів є їхня здатність конвертуватися, що слугує підставою для класифікації. Відповідно до законодавства України, конвертацією цінних паперів є вилучення емітентом з обігу й анулювання цінних паперів певного виду через їхній обмін на цінні папери іншого виду того самого емітента.

              За видами забезпечення цінних паперів їх підрозділяють на папери, випущені під заставу і під гарантію. Класифікують цінні папери за видом застави: емісія під нерухоме майно, під рухоме майно, під фондові цінності, під майбутні податкові надходження, під доходи від проекту тощо. Залежно від виду гарантії цінні папери поділяють на гарантовані зобов’язання та реорганізаційні папери. На класифікацію цінних паперів також впливають різновиди відповідальності за виконання зобов’язань: індосамент і аваль. Індосамент — передатний надпис на зворотному боці документа, що засвідчує перевідступлення права власності на документ. Аваль — письмове поручительство, яке сприяє підвищенню довіри до фінансових можливостей власника документа. Існує й більш узагальнене групування цінних паперів на забезпечені та незабезпечені.

Таблиця 1.1.*

              *Джерело даних: [27, с. 48]

              Цінні папери також групують на цінні папери, які можуть купувати будь-які особи (юридичні й фізичні), і папери, які можуть купувати лише юридичні особи, у зв’язку з чим створюються дві різні групи цінних паперів. Тепер розглянемо один з видів цінних паперів – емісійні цінні папери.

1.2. Емісійні цінні папери: сутність та види.

Закон України „Про цінні папери та фондовий ринок” містить перелік з дев'яти найменувань , які в свою чергу відносять емісійних цінних паперів тобто тих, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов’язання(емітент): акції; облігації підприємств; облігації місцевих позик; державні облігації України; іпотечні сертифікати; іпотечні облігації; сертифікати фондів операцій з нерухомістю (далі - сертифікати ФОН); інвестиційні сертифікати; казначейські облігації України [5, с. 127].

Емісійна діяльність банків полягає у випуску власних цінних паперів з метою залучення коштів для формування і поповнення статутного капіталу, а також з метою тимчасового залучення ресурсів для проведення окремих банківських операцій, фінансування певних програм чи напрямів діяльності. Випуск банком цінних паперів відбивається у пасивних операціях банків.

Для формування та поповнення статутного капіталу комерційні банки здійснюють емісію акцій. Акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.