Емісія цінних паперів та їх роль у формуванні банківських ресурсів

              Переказний вексель - це письмовий наказ векселедавця платнику (трасату) про сплату векселедержателю певної суми грошей у визначеному мiсцi у визначений час. Причому отримувачем коштiв може виступати як перший векселедержатель (ремiтент), так i кожний з наступних векселедержателiв (iндосат).

              Векселi загалом застосовуються у випадках: коли необхiдно провести вiдстрочення платежу або коли є потреба оперативно провести фiнансову операцiю. У торговельних операцiях часто переказний вексель виписує продавець - клiєнт певного банку, де вiн брав кредит для здiйснення операцiї (трасант) на покупця-контрагента (трасат) на користь банку-кредитора (ремiтент). Згідно закону України «Про обіг векселів в Україні» емісія фінансових векселів не передбачена. Це, на мій погляд, не доцільно і слід повернути банкам можливості випуску векселів.

              Існують також іпотечні, приватизаційні, похідні та товаророзпорядчі цінні папери. Розглянемо більш детально похідні цінні папери, оскільки похідні цінні папери є досить перспективним та порівняно неосвоєним сектором на ринку цінних паперів.

Головна проблема, що стримує розвиток операцій з випуску акцій комерційними банками  відповідно до світової практики, – це відсутність банківських акцій у лістингових списках на організаційно-оформленому ринку цінних паперів. Акції банківських установ є одними з найбільш ліквідних цінних паперів на міжнародних ринках капіталу. Лише, коли будуть нормативно розроблені механізми захисту вітчизняних банків від недружнього поглинання іншими установами, банки зможуть збільшити свою капіталізацію за рахунок продажу акцій на біржах та в торгово-інформаційних системах. Крім того, саме ціна акцій є відображенням фінансового стану банківської установи, на яку звертають увагу як інвестори, так і потенційні клієнти.

Аналіз проблем, з якими зіштовхуються комерційні банки при випуску боргових зобов’язань, а саме, непередбачуваність макроекономічної ситуації в країні, мінливість відсоткових ставок та низький попит з боку інвесторів, дозволяє зробити висновок про необхідність проведення емісії облігацій з вбудованими опціонами, сек’юритизації активів тощо, які сприятимуть більш ефективному генеруванню грошових коштів. Так, проведення сек’юритизації активів (групування однорідних за своїми характеристиками кредитів в єдиний пул та випуск боргових цінних паперів, обслуговування обігу яких здійснюється за рахунок генерування доходів за кредитами, що об’єднані в пул) шляхом випуску іпотечних цінних паперів надасть банкам такі вигоди: 1) збільшення попиту інвесторів на банківські іпотечні цінні папери через наявність чітко визначеного забезпечення в порівнянні з іншими фінансовими інструментами; 2) отримання прибутку за рахунок різниці доходів за іпотечними кредитами та витрат за емітованими на їх основі цінними паперами; 3) залучення більшої кількості ресурсів для розширення довгострокового кредитування; 4) банки-ініціатори сек’юритизації можуть за рахунок передачі частини кредитного портфеля іншому банку або іпотечній спеціалізованій установі списати з балансу іпотечні кредити та завдяки цьому виконувати вимоги щодо нормативів капіталу.

Таким чином виникла необхідність створення міжбанківського ринку депозитних сертифікатів в Україні. Здійснюючи операції на даному ринку, банківські установи отримають наступні вигоди: довші терміни залучення ресурсів, ніж при міжбанківському кредитуванні; оформлення взаємовідносин між банками депозитними сертифікатами сприятиме створенню вторинного ринку цих інструментів і можливості перепродажу цінних паперів з метою отримання прибутків від зміни ціни; комерційні банки-власники депозитних сертифікатів зможуть продавати ці інструменти на ринку й у випадку додаткової потреби грошових ресурсів, а також отримувати рефінансування від Національного банку України під заставу сертифікатів; банки-емітенти матимуть оперативне джерело залучення грошових коштів; організація емісії депозитних сертифікатів є дешевшою, ніж для інших цінних паперів, оскільки не потрібно публікувати проспект емісії та реєструвати випуск фінансових інструментів у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку[22].

Основним аспектом, що повинен враховуватися при випуску цінних паперів, є його узгодження з емісійною політикою та стратегічними завданнями банку. Крім того, в сучасних економічних реаліях проведення маркетингових процедур є невід’ємною складовою цього виду діяльності. На сучасному етапі банки України доволі часто здійснюють рекламу та розміщення своїх цінних паперів без попереднього вивчення попиту на них. Як наслідок, це може призвести до незначного обсягу розміщених фінансових інструментів.

Цінні папери є також важливим інструментом розміщення банківських ресурсів при формуванні портфеля фінансових інвестицій. На основі оцінки існуючих нормативних документів Національного банку України, які визначають порядок прийняття рішень про купівлю цінних паперів при формуванні банківського інвестиційного портфеля, встановлено, що на даний час використовується лише такий елемент фундаментального аналізу цінних паперів (з допомогою якого в класичному розумінні виявляють “дійсну” вартість цінних паперів) як оцінка фінансового стану емітентів цінних паперів.

Доцільно доповнити аналіз фінансового стану емітентів цінних паперів оцінкою основних характеристик цінних паперів (дохідність цінного паперу; відношення ціни акції до прибутку на одну акцію – для цінних паперів, за якими не сплачуються дивіденди; відношення ціни акції до обсягу продаж на одну акцію – для цінних паперів, емітенти яких не отримують прибутків), а також вивченням якісних сторін діяльності емітента (стратегія та перспективи розвитку компанії, прогнозовані суттєві фактори ризику, структура та політика управління, відносини з покупцями, постачальниками, кредиторами, органами влади, а також аналіз впливу цих факторів на майбутню динаміку котирування цінного паперу).

Операції з цінними паперами банки здійснюють і для своїх клієнтів. В літературі здійснена класифікація цих операцій (брокерські; андеррайтингові; трастові; консультаційні; депозитарні та інші (організація злиття і т.п.), їх характеристика та запропоновані напрями розвитку в Україні.

Розвиток андеррайтингових послуг банківським установам доцільно здійснювати за рахунок:

1. Проведення більш повного економічного обґрунтування емісії цінних паперів (розрахунок індексу прибутковості, періоду окупності, внутрішньої норми рентабельності, рівня беззбитковості, а також чутливості проекту на основі моделювання різноманітних умов реалізації проекту).

2. Здійснення аналізу ринку щодо попиту на основні види цінних паперів та визначення найбільш прийнятного інструмента з точки зору цілей емітента, його фінансового стану та кон’юнктури ринку.

3. Використання повного викупу банком випуску цінних паперів в емітента та подальше його розміщення на ринку або часткового викупу цінних паперів з гарантією придбання непроданої частини. У цьому разі виникають значні ризики продажу інвесторам цінних паперів за цінами нижчими, ніж ціна викупу в емітента. Вирішити проблему можна за рахунок створення емісійного консорціуму з метою розподілу ризиків між його членами, тобто залучення інших банків та парабанківських установ для купівлі цінних паперів в емітента та їх наступного розміщення на ринку. Для ефективності продажу цінних паперів можна також створити так звану селенгову групу, до якої будуть входити банки, що займатимуться безпосередньою реалізацією цінних паперів. У разі, коли провідним менеджером андеррайтингу є банк, що має розгалужену за регіонами організаційну структуру,  в ролі селенгової групи можуть виступити філії банку.

4. Встановлення гнучкої системи тарифів в залежності від величини пакету робіт щодо організації випуску цінних паперів.

5. Створення в Інтернеті електронного майданчика, на якому можна пропонувати цінні папери для первинного продажу (електронний IPO`s ринок).

На сучасному етапі вітчизняні комерційні банки можуть надавати клієнтам трастові послуги з цінними паперами, проте лише шляхом побудови інвестиційних портфелів для інститутів спільного інвестування (створивши дочірню компанію з управління активами інститутів спільного інвестування) та для недержавних пенсійних фондів (з 01.01.2004 р.). Активізація трастових послуг відбудеться лише після законодавчого врегулювання механізму довірчого управління грошовими коштами фізичних осіб та визначення Національним банком України порядку надання цих послуг комерційними банками.

Здійснюється вдосконалення депозитарних послуг банків, потреба у здійсненні яких викликана необхідністю нейтралізації операційних ризиків (ймовірність несвоєчасної перереєстрації прав власності та розрахунків за угодами щодо фінансових інструментів). Для аналізу діяльності банку на ринку послуг зберігачів, а також для порівняння власної позиції з конкурентами, банкам доцільно розраховувати та здійснювати постійний моніторинг таких показників як обсяг проведених облікових операцій (вивчення зміни кількості цінних паперів на рахунках депонентів в грошовому еквіваленті); об’єм депозитарних активів – відображає ступінь концентрації у зберігача крупних депонентів; швидкість обороту депозитарних активів – визначається діленням обсягу облікових операцій на величину депозитарних активів та показує скільки разів на рік здійснюють оборот депозитарні активи, що є в банківській установі; кількість операцій, що здійснив банк з обслуговування обігу цінних паперів, – показник активності зберігача на ринку тощо.

Не дивлячись на значний потенціал росту емісій цінних паперів в бездокументарній формі, послугами зберігачів користуються, насамперед, крупні інвестори та торговці цінними паперами. Разом з тим, акціонерами в Україні є значна кількість фізичних осіб. Ця ситуація є результатом приватизаційних процесів, які передбачали участь кожного громадянина у поділі державної власності, а також підприємства, що приватизуються, здійснювали випуск лише іменних акцій. Більшість акціонерів є власниками незначної кількості акцій та не в змозі оплачувати послуги зберігачів і їх права обліковуються в реєстрі власників іменних документарних цінних паперів. Переважно клієнтами банку стають емітенти документарних цінних паперів зі значною кількістю акціонерів, що вимагає від банківських установ розгалуженої філіальної мережі у різних областях для спрощення перереєстрації права власності (виключення необхідності інвестора звертатися до реєстратора, який розміщений у віддаленій місцевості) [11].

1.3. Механізм управління емісійними операціями банку

Комерційні банки України використовують емісію цінних паперів при створенні банку задля початку та розширення його операцій, а також при формуванні ресурсної бази.

              Статтею 1 Закону „Про цінні папери та фондовий ринок” встановлено, що емісія – це установлена законодавством послідовність дій емітента щодо випуску та розміщення емісійних цінних паперів; перший власник - особа, яка отримала цінні папери у власність безпосередньо в емітента (або в особи, що видала цінний папір) чи андеррайтера під час розміщення цінних паперів; розміщення цінних паперів - відчуження цінних паперів емітентом або андеррайтером шляхом укладення цивільно-правового договору з першим власником.

              Особливу увагу слід приділити способу розміщення випущених цінних паперів. Виділяють відкрите та закрите розміщення цінних паперів.

              Публічне (відкрите) розміщення цінних паперів – це їх відчуження на підставі публікації в засобах масової інформації або оприлюднення будь-яким іншим способом повідомлення про продаж цінних паперів, зверненого до заздалегідь не визначеної кількості осіб. У разі відкритого (публічного) розміщення цінних паперів серед такого кола осіб, емісія здійснюється по наступних етапах:

         ухвалення рішення про відкрите (публічне) розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим ухвалювати таке рішення;

         у разі відмови власника акцій від використання свого переважного права на придбання акцій, якщо це передбачено умовами відкритого (публічного) розміщення цінних паперів, – отримання від нього письмового підтвердження про відмову;

         представлення заяви і всіх необхідних документів для реєстрації випуску цінних паперів і проспекту їх емісії,

         реєстрація Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку випуску цінних паперів і проспекту їх емісії;

         ухвалення у разі потреби рішення про залучення андеррайтера з розміщення цінних паперів;

         присвоєння цінним паперам міжнародного ідентифікаційного номера;

         укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії цінних паперів або з реєстратором – про ведення реєстру власників іменних цінних паперів, крім випадків, коли облік прав за цінними паперами веде емітент у відповідності до законодавства або коли цінні папери розміщуються на пред’явника;

         виготовлення сертифікатів цінних паперів у разі розміщення цінних паперів в документарній формі;

         розкриття інформації, що міститься в проспекті емісії цінних паперів;

         відкрите (публічне) розміщення цінних паперів;

         затвердження результатів розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим ухвалювати таке рішення;

         затвердження змін до статуту, пов’язаних із збільшенням статутного капіталу акціонерного товариства з урахуванням результатів розміщення акцій;

         реєстрація змін до статуту в органах державної реєстрації;

         представлення звіту про результати відкритого (публічного) розміщення цінних паперів;

         реєстрація ДКЦПФР звіту про результати відкритого (публічного) розміщення цінних паперів;