Емісія цінних паперів та їх роль у формуванні банківських ресурсів

Становлення повнофункціональних ринкових відносин в Україні можливе лише при конструюванні ринку цінних паперів у відповідності до світової практики, що дозволить вітчизняним фінансово-кредитним інститутам у майбутньому скористатися усіма перевагами інтеграції та глобалізації міжнародних економічних процесів. При цьому принципи функціонування національного ринку цінних паперів повинні опиратися на ґрунтовні теоретичні розробки в цьому питанні, в тому числі щодо економічного змісту та структури ринку цінних паперів як невід’ємної складової економічної системи держави. В економічній літературі часто пропонується доповнити перелік цінних паперів, що мають право обігу в Україні, включивши до їх складу деривативи, депозитарні розписки, товарні та іпотечні цінні папери, а також об’єднати їх у групи в залежності від економічного змісту того чи іншого фінансового інструмента (фінансові, похідні, товарні) [4, с.7].

Згідно Закону України „Про цінні папери та фондовий ринок” фондовий ринок (ринок цінних паперів) – це сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів).

Взагалі фондовий ринок має велике значення у структурі фінансового ринку. До складу фондового ринку включено ринок інструментів позики, інструментів власності, похідних інструментів і власне ринок цінних паперів.

На сучасному етапі можна виділити такі моделі фондового ринку:

1)                            банківська (німецька - наприклад, Німеччина, Австрія, Бельгія)– модель, при якій банки є найголовнішими учасниками ринку цінних паперів. Вони мають можливість вкладати грошові ресурси як в державні цінні папери, так і в акції. Банки володіють значними пакетами акцій промислових компаній і мають вплив на керівні органи підприємств при визначенні ними як стратегічних, так і тактичних цілей діяльності. В найбільш завершеному вигляді ця модель діє в Німеччині. Німецькій економіці притаманна активна участь банківського капіталу у формуванні капіталу нефінансового сектора. Німецькі банки контролюють великі пакети акцій промислових фірм, активно впливають на діяльність Ради директорів цих фірм, тобто виступають у ролі стратегічних інвесторів.

2)                            Небанківська модель (її ще називають американською моделлю) обмежує інвестиційну і посередницьку діяльність банків (депозитних установ) на ринку корпоративних цінних паперів. Так, у США згідно з законом Гласса-Стігала (1933 р.) банкам до недавнього часу заборонялося займатися розміщенням (андеррайтингом), купівлею і продажем акцій нефінансових компаній, була обмежена їх діяльність із корпоративними облігаціями. Активну діяльність на ринку корпоративних цінних паперів у США проводять спеціальні інвестиційні інституції, зокрема інвестицій­ні банки, компанії, фонди.

3)                            Змішана модель – характеризується присутністю на ринку акцій як банківських, так і небанківських установ.

Учасники ринку цінних паперів поділяються на такі рівні: основний (емітенти, інвестори, фінансові посередники); інфраструктурний (депозитарні установи, організатори торгівлі); регуляторний (органи державної влади, саморегулівні організації). Всі суб’єкти ринку цінних паперів складають єдине ціле і відсутність будь-якого з них призведе до неможливості ефективного функціонування даного ринку.

У ролі універсальних учасників ринку цінних паперів (емітентів, інвесторів, торговців цінними паперами, депозитарних установ) виступають комерційні банки, діяльність яких разом з іншими суб’єктами ринку направлена на становлення ефективних ринкових відносин в Україні.

              Форми організації ринку цінних паперів наведено на Рис. 1.1. існує різна класифікація. Ринок цінних паперів поділяється на організований та неорганізований. Мається на увазі, що під організованим ринком розуміють фондову біржу, а позабіржовий ринок відноситься до неорганізованого з причини відсутності централізованого регулятора.

Рис 1.1. Форми організації ринку цінних паперів [27, с.132]

              Ринок цінних паперів поділяється на первинний та вторинний ринки.

Первинний ринок цінних паперів - сукупність правовідносин, пов'язаних з розміщенням цінних паперів, тобто це відносини, що виникають у процесі первинного продажу і придбання цінних паперів. Випуск цінних паперів – це продаж їх емітентом і придбання учасниками ринку цінних паперів.

              Таким чином, поняття „випуск цінних паперів” має на увазі їх випуск для продажу на первинному ринку. І, навпаки, реалізація договорів купівлі-продажу цінних паперів на первинному ринку передбачає те, що згадані угоди здійснюються в межах випуску цих паперів.

              Вторинний ринок цінних паперів - сукупність правовідносин, пов'язаних з обігом (рухом цінних паперів від одного інвестора до іншого) цінних паперів. Вторинний ринок виникає як об′єктивна закономірність системи, що розвивається в умовах формування ринкових відносин, коли капітал-власність і капітал-функція відділяється один від одного і починають функціонувати як окремі елементи ринку.

              Ефективне функціонування вторинного ринку цінних паперів забезпечують кілька важливих елементів:

         Створення законодавчої бази (механізму реалізації взаємовідносин учасників даного ринку);

         Розвитку ринку капіталів (за умов формування ліквідних цінних паперів під час їх розміщення); створення національної депозитарної системи, яка сприятиме підвищенню ефективності проведення операцій з цінними паперами;

         Створення розгалуженої інформаційної системи (включаючи відповідну статистичну звітність);

         Формування дієвої системи розрахунків і платежів;

         Постійний розвиток інфраструктури вторинного ринку цінних паперів та інші.

              Вторинний ринок формується на основі активної взаємодії посередників з інвесторами та між собою.

              Щоб фондовий ринок став ефективним механізмом обігу цінних паперів, сприяв економічному розвитку і забезпечував належні умови для розміщення інвестицій та надійний захист інтересів інвесторів, його створення та подальше функціонування має будуватися на таких принципах:

              - Соціальна справедливість – забезпечення створення рівних можливостей та спрощення умов доступу інвесторів та позичальників до ринку фінансових ресурсів, недопущення монопольних проявів дискримінації прав і свобод суб′єктів ринку цінних паперів.

              - Надійність захисту інвесторів – створення необхідних умов для реалізації інтересів фондового ринку та забезпечення їх майнових прав.

              - Регульованість – створення гнучкої та ефективної системи регулювання фондового ринку.

              - Контрольованість – створення надійно діючого механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів.

              - Ефективність – максимальна реалізація всього потенціалу фондового ринку в мобілізації та розміщенні фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки, що сприятиме забезпеченню її прогресу та задоволенню життєвих потреб населення.

              - Правова упорядкованість – створення ефективної правової інфраструктури забезпечення діяльності фондового ринку, яка чітко регламентує правила поведінки та взаємовідносин його суб′єктів.

              - Прозорість, відкритість – забезпечення надання інвесторам повної і доступної інформації, що стосується умов випуску і обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискримінації суб′єктів фондового ринку.

              - Конкурентність – забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності емітентів і ринкових посередників, створення умов змагання за залучення найбільш вигідних вільних фінансових ресурсів та встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників за умов контролю дотримання правил добросовісної конкуренції учасниками фондового ринку [62, с. 210-215].

              Для забезпечення достатньої прозорості фондового ринку має забезпечуватись широке інформування про доходність операцій з цінними паперами та ризики, пов′язані як з емітентами, так і з діяльністю посередників на фондовому ринку.

              Учасники фондового ринку - емітенти, інвестори, саморегулівні організації та професійні учасники фондового ринку.

Емітент - юридична особа, Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов’язання  щодо них перед їх власниками (Рис. 1.2.) [27, с. 177].

Рис 1.2. Емітенти цінних паперів в Україні [27, стор.129].

Саморегулівна організація професійних учасників фондового ринку - неприбуткове об'єднання учасників фондового ринку, що провадять професійну діяльність на фондовому ринку з торгівлі цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність (діяльність реєстраторів та зберігачів), утворене відповідно до критеріїв та вимог, установлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку [5].

Інвестори в цінні папери - фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, які набули права власності на цінні папери з метою отримання доходу від вкладених коштів та/або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства. Інституційними інвесторами є інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інші фінансові установи, які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Професійні учасники фондового ринку - юридичні особи, які на підставі ліцензії, виданої Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, провадять на фондовому ринку професійну діяльність, види якої визначені законами України.

На ринку цінних паперів учасниками може здійснюватись велика кількість видів професійної діяльності. Перш за все учасниками ринку здійснюється торгівля цінними паперами – це здійснення цівільно-правових угод щодо цінних паперів, які передбачають їх оплату для передачі новому власнику на підставі договорів-доручень за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність), або від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська діяльність), крім випадків, передбачених законодавством. Останнім часом поширення набула депозитарна діяльність. За своєю суттю депозитарна діяльність – це діяльність з надання послуг щодо зберігання цінних паперів або обліку прав власності на цінні папери, а також обслуговування угод з цінними паперами. Порівняно новою є розрахунково-клірингова діяльність – це діяльність з визначення взаємних зобов’язань щодо угод з цінними паперами та розрахунків за них. Професійними учасниками ринку для своїх клієнтів пропонується діяльність з управління цінними паперами – мається на увазі, що учасником ринку здійснюється від свого імені за винагороду на підставі відповідного договору протягом визначеного терміну щодо управління переданими у володіння цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, в інтересах цієї особи або визначених цією особою третіх осіб. Діяльність щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів – збір, фіксація, обробка, зберігання та надання даних, що складають систему власників іменних цінних паперів, в якому є перелік іменних цінних паперів, їх емітентів та власників. Діяльність щодо організації торгівлі на ринку цінних паперів – це надання послуг, які безпосередньо сприяють укладенню цивільно правових угод з цінними паперами на їх біржовому та організаційно оформленому позабіржовому ринку [30, стор. 180-185].

Професійною діяльністю на ринку цінних паперів, слід вважати:

         Для юридичних осіб – придбання ними цінних паперів та наступне відчуження цих цінних паперів протягом календарного року після їх отримання, якщо загальний оборот їх обігу

         Для фізичних осіб – придбання ними цінних паперів від свого імені та за свій рахунок на підставі укладених угод та наступний продаж цих цінних паперів, якщо обсяг угод (визначений, виходячи з номінальної вартості цінних паперів) перевищує суму, еквівалентну 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

              У більшості країн світового співтовариства провідним інституційним учасником ринку цінних паперів є банки. В процесі функціонування банківських установ цінні папери виступають важливим інструментом управління ліквідністю, дохідністю та ризиком банківських операцій.

              Як відомо, банк – це фінансовий посередник, що зосереджує тимчасово вільні кошти (грошові вклади), надає їх у строкове користування у формі кредитів та стає посередником у взаємних розрахунках.  Перераховані функції в комплексі не притаманні іншим фінансовим інститутам, що робить банк унікальним об’єктом господарської діяльності в своїй сфері. Забезпечуючи виконання цих функцій, банк зіштовхується з певними проблемами, розв’язати які можна, в певній мірі, й за рахунок діяльності на ринку цінних паперів.

              Іншою специфічною рисою банків, в тому числі й українських, що дозволяють їм отримувати більші доходи на ринку цінних паперів в порівнянні з іншими фінансово-кредитними інститутами, є спектр операцій, які здійснюють банківські установи з фінансовими інструментами. Перш за все така ситуація пояснюється значними капіталами банків, зростаючою інвестиційною діяльністю, а також активним виходом банків на міжнародний ринок цінних паперів.

              Існує багато поглядів щодо класифікації банківських операцій з цінними паперами, сформульованими як вітчизняними так і зарубіжними науковцями. Узагальнення існуючих підходів дозволяє класифікувати операції банків з цінними паперами на власні та клієнтські.

              Наступною особливістю, а водночас, і перевагою банківських інститутів, є законодавче регулювання діяльності фінансово-кредитних установ, які є учасниками ринку цінних паперів. Банківська діяльність є найбільш нормативно врегульована. 

              Ринок цінних паперів складається з двох частин — фондового ринку та сфери обігу цінних паперів у вигляді купівлі-продажу короткотермінових (до одного року) документів (Рис. 1.3.). Таким чином, ринок цінних паперів ширше за фондовий ринок, хоча значення останнього є величезним (саме на ньому обертаються акції і облігації). Переважну частину досліджень і математичних обґрунтувань закордонні й вітчизняні фахівці здійснюють стосовно фондового ринку.