Емісія цінних паперів та їх роль у формуванні банківських ресурсів

              Майбутнє українських банків (принаймні невеликих) на ринку CLN аналітики оцінюють песимістично. Цей інструмент виглядає перспективним для невеликих українських банків. Однак емітентів з хорошими фінансовими показниками, здатних претендувати на позику в межах $30-70 млн, в Україні мало.

              Стовно великих банків, що бажають позичити більше, доцільніше випускати єврооблігації або залучати синдиковані кредити. На думку фахівців, кількість потенційних емітентів CLN — не більш ніж 70 вітчизняних компаній і банків (табл. 3.1.).

              А ось у LPN прямо протилежні перспективи. На думку більшості аналітиків боргового ринку, саме ноти участі в кредиті можуть бути інструментом запозичень українських компаній на міжнародному ринку капіталу. Крім банківської сфери євроноти незабаром здобудуть популярність серед великих компаній найдинамічніших секторів української економіки — емітентами паперів стануть підприємства харчової промисловості, будівельної сфери, IT.

              Витрати на випуск LPN досить суттєві:

         Час для підготовки та розміщення 5-12 місяців (Табл. 3.2);

         Витрати емітента $500 тис. + 0,7-1,0% обсягу випуску, зокрема:

o          комісія радникам $400 тис.;

o          отримання рейтингу ~ $50 тис.;

o          аудиторський звіт ~ $50 тис.;

o          комісія брокера за розміщення випуску 0,7-1,0% обсягу випуску [44].

Таблиця 3.1

Порівняльна таблиця кредитних нот та нот участі в кредиті*

              * Джерело даних: [45]

Таблиця 3.2.

Етапи випуску LPN*

* Джерело даних: [45]

              На противагу LPN папери CLN пропонують наступні параметри:

         Час для підготовки та розміщення 3-4 місяці;

         Витрати емітента $250 тис. + 0,3-0,7% обсягу випуску, зокрема:

o          комісія за юридичну оцінку $30-50 тис.;

o          комісія за структурування $150 тис.;

o          отримання рейтингу ~ $50 тис.;

o          комісія брокера за розміщення 0,3-0,7% обсягу випуску (близько $250 тис.) .

              Механізм випуску та погашення євронот (схема) наступний:

1. Іноземна дочірня компанія (SPV) випускає євроноти через банк-андеррайтер. Український банк виступає гарантом за цією позикою.

2. Банк-андеррайтер (банк емітент може виступати одночасно андеррайтером) разом із брокером розміщує євроноти серед інвесторів.

3. Інвестори оплачують купівлю євронот.

4. Платежі за обслуговуванням кредиту спрямовуються на обслуговування євронот.

5. Після закінчення терміну оборотності або на дату оферти інвестори пред’являють євроноти до погашення.

6. Банком відбувається погашення євронот. 

              Сучасний фінансовий ринок характеризується посиленням концентрації фінансово-промислового капіталу, інтернаціоналізацією фінансових ринків, глобалізацією фінансових потоків. Окрім того, відбувається стрімке зростання доходів фінансових установ за рахунок активних операцій, що веде до підвищення рівня їх ризиковості. Відповідно, однією з найважливіших тенденцій світового фінансового ринку стає підвищення ролі похідних фінансових інструментів, оскільки використання їх у діяльності компаній мінімізує ризики, якими зазвичай супроводжуються їхні операції. Враховуючи узагальнюючу природу термiну "derivative", який дослiвно перекладається з англiйської як "похiдний", свiтова теорiя виробила бiльш унiверсальнi визначення деривативiв, якi мiстять загальнi поєднуючi риси деривативiв, є значно ширшими та такими що дозволяють включати до себе, поруч iз строковими угодами, похiднi цiннi папери, або гiбриднi iнструменти, контракти типу своп, та iншi категорiї деривативiв.               Головною поєднуючою рисою рiзних категорiй деривативiв є похiдна природа їх вартостi вiд якогось iншого предмету: фiзично визначеної речi; фiнансового активу; iндексу; вiдсоткової ставки; валюти; iншого деривативу". Таке узагальнююче визначення включає до себе досить велику групу рiзних фiнансових iнструментiв. Кожна категорiя таких фiнансових iнструментiв, має специфiчнi та належнi лише цiй категорiї якостi та вiдзнаки. Але водночас всi вони є спорiдненими такою об"єднуючою рисою як похiдна природа вiд базового активу. Як приклад, можна навести такi вiдмiннi класи фiнансових iнструментiв як рiзнi види форвардних угод з одного боку, де базисом можуть виступати будь-якi предмети, i депозитарнi розписки та iпотечнi облiгацiї з iншого, де базисним активом можуть виступати права власностi на визначену кiлькiсть цiнних паперiв, (у депозитарних розписках) та iпотечне покриття (в iпотечнiй облiгацiї). Похiдна природа, наведених класiв фiнансових iнструментiв, не викликає сумнiву. Однак, важко не погодитись, що форварднi угоди за правовою природою справедливо вiднесенi до строкових угод, а депозитарнi розписки та iпотечнi облiгацiї до цiнних паперiв. Слiд визнати iснування великої кiлькостi рiзних похiдних фiнансових iнструментiв, якi можуть бути вiднесенi до деривативiв i, як наслiдок, iснування рiзної правової природи вiдповiдних категорiй деривативiв [38].

              Компанії у розвинених країнах світу рутинно випускають акції та облігації, а також звичайно використовують ф`ючерси для того, щоб хеджувати валютний ризик, свопи – щоб зафіксувати витрати на випуск продукції, опціони – для видачі компенсації співробітникам. Однією з основних причин такого застосовування даних інструментів у світі є високоефективне законодавство розвинених країн, що регулює операції з ними.

              Світова тенденція підвищення ролі похідних цінних паперів на фондових ринках розвинених країн поки що обходить Україну стороною. Однією з основних причин цього явища є відсутність в Україні державі законодавства, яке регулювало б операції з деривативами.

              Складність використання похідних цінних паперів у діяльності суб`єктів господарювання в Україні зумовлена, в цілому, недосконалістю біржового законодавства. Закони України, що регулюють операції з цінними паперами, не створюють цілісного правового поля для структурування ринку та впровадження у біржову практику похідних фінансових інструментів.

              В усіх країнах законодавство, спираючись на міжнародні стандарти та нормативні акти, чітко визначає місце похідних на фінансовому ринку, їх економічне значення, інфраструктуру ринку, систему обліку й оподаткування операцій з деривативами.

              Згідно з міжнародною класифікацією та директивами Ради ЄС та більшості міжнародних норм, до яких адаптує своє законодавство Україна, «деривативи» та «похідні» — тотожні поняття, які визначаються як фінансові інструменти, ціна яких залежить безпосередньо або опосередковано від ціни їх базового активу, і які засвідчують для сторін, що уклали угоду, зобов’язання/право на придбання/продаж базового активу або коштів у обумовлений строк за певною ціною і на певних умовах [37].

              Проте в Україні, незважаючи на численні способи організувати ринок цінних паперів, досі немає цілісної законодавчої бази, яка б однозначно трактувала поняття «деривативи» («похідні») та їх видів і регламентувала відносини на цьому ринку. На разі функціонування ринку деривативів регламентується законами про оподаткування підприємств, про цінні папери та фондовий ринок, про державне регулювання цінних паперів, Цивільним кодексом України, «Положенням про вимоги до стандартної(типової) форми деривативів», «Правилами випуску та обігу деривативів», «Правилами випуску та обігу валютних деривативів» та іншими нормативними документами.

              Фахівці відзначають, що для ринку, який фактично не існує, створено занадто велику кількість документів, які, на жаль, є неповноцінними, неузгодженими між собою, містять суттєві помилки, невизначеності та суперечать як один одному, так і нормам загальноприйнятої міжнародної практики визначення самої природи деривативів, їх трактування, меж регулювання, фінансового та податкового обліку з урахуванням спрямованості угод за деривативами — хеджувальними та спекулятивними. Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі – ДКЦПФР) № 1319 від 12 червня 2007 р. було затверджено проект рішення ДКЦПФР «Про затвердження Порядку емісії та реєстрації випуску похідних цінних паперів» (далі – Проект). Проект дає визначення поняття похідних цінних паперів.

              Відповідно до абз. 4 розділу І Проекту, похідні цінні папери визначаються як цінні папери, випуск та обіг яких пов’язані з правом на придбання (продаж) базового активу протягом відповідного строку і на умовах, визначених у проспекті емісії похідних цінних паперів.

              Перше, що просто кидається в очі в наведеному визначенні – це його невідповідність положенням п. 3 ч. 1 ст. 195 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), який визначає похідні цінні папери як групу цінних паперів, механізм розміщення та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, установленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів. Отже, чинне легальне визначення похідних цінних паперів, яке, до того ж, має вищу юридичну силу не тільки стосовно підзаконних нормативно-правових актів, а й стосовно інших законів України (ч. 2 ст. 4 ЦК України) істотно відрізняється від запропонованого Проектом принаймні в чотирьох аспектах [15].

              В Проекті не враховано навіть ту обставину, що Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» як раз і внесено зміни до п. 3 ч. 1 ст. 195 ЦК України з метою уникнення вказаної плутанини: і в ЦК України нині йдеться про «розміщення», а не про випуск похідних цінних паперів, і сам Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» оперує поняттям «розміщення цінних паперів» на позначення комплексу дій по введенню цінних паперів в обіг (щоправда, в останньому випадку з перемінною послідовністю – див., наприклад п. 5 ч. 5 ст. 3 вказаного Закону).

              Аспект другий – пов’язаність права з паперу з механізмом його розміщення та обігу. Якщо уважно проаналізувати визначення похідних цінних паперів, яке міститься в ЦК України, то виявиться, що закон пов’язує з правом на придбання чи продаж цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів не самі розміщення та обіг похідних цінних паперів (як це зазначено в Проекті), а механізм їх розміщення та обігу, що зовсім не одне й те ж саме. Механізм розміщення та обігу цінних паперів є поняттям ширшим, адже включає в себе усю сукупність інституцій ринку цінних паперів, які тим чи іншим чином забезпечують їх розміщення та обіг, а останні, у свою чергу, є лише результатом, останньою ланкою дії відповідного механізму.

              Такі колізії призводить до неможливості використання деривативів за їх безпосереднім призначенням. Окрім того, це негативно впливає на інтеграцію у світовий економічний процес та залучення іноземного капіталу на фінансовий ринок. Така невизначеність у законодавчо-регулятивній сфері країни відштовхує потенційних інвесторів. Сьогодні в нормативних актах, які регулюють ринок деривативів і професійну діяльність на ньому, панує справжній хаос. В українському законодавстві ця економічна категорія має різні назви: «деривативи», «похідні цінних паперів», «похідні фінансові інструменти», — які жодним чином не пов’язані між собою і мають, відповідно, різну правову й економічну сутність.