Емісія цінних паперів та їх роль у формуванні банківських ресурсів

За даними сайту Cbonds, емісія облігацій пов'язана з низкою витрат, які не завжди по кишені окремим компаніям. Орієнтовні витрати на емісію облігацій складаються з держмита — 0,10 % від номінальної вартості емісії, публікації інформації про емісію, послуг депозитарію, друкування бланків сертифікатів, послуг аудитора та послуг банку/компанії — торговця цінними паперами. Сьогодні визначений тільки розмір держмита (до речі, він порівняно невеликий — у Росії мито становить 0,80 %). Інші статті витрат не мають заздалегідь визначених тарифів і залежать від параметрів і конкретних умов випуску облігацій. Наприклад, різну вартість мають бланки цінних паперів (іменних чи на пред'явника), випуск облігацій у без документарній формі дешевше, ніж у паперовій, а послуги аудитора і банку/компанії — торговця цінними паперами надаються за домовленістю.

Ще однією проблемою, яку доведеться вирішувати найближчим часом учасникам РКО, є відсутність широкого кола андерайтерів, які пропонують свої послуги. Так, більшість операцій з розміщення здійснюється обмеженою групою великих банків, що спричиняє відсутність конкуренції між ними та створює певне банківське "лобі" на ринку.

Певним чином гальмує розвиток РКО України і перешкоджає виходу корпоративних облігацій на міжнародні ринки відсутність у емітентів рейтингів міжнародних агентств вітчизняних емітентів. На 01.01.2005 p., за даними сайту Cbonds, довгостроковий рейтинг отримали лише два вітчизняних підприємства. ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем." отримало рейтинги від агентств Standart & Poor's (В, позитивний) та Moody's (B2, позитивний). Нафтогаз України мав рейтинги від агентств Moody's (B2, у розвитку) та Fitch (BB-, стабільний).

Аналітики сайту Cbonds постійно наголошують на неринковому типі розміщення корпоративних облігацій, що негативно впливає на вторинний ринок облігацій в Україні. РКО лише формується і не можна визначити, хто є емітентом інвестиційних облігацій, а хто — "бросових". Однак, за даними сайту Cbonds, на ринку кількість емітентів на РКО зростає. На жаль, переважна частка випусків належить ТОВ з репутацією, не відомою широкому колу інвесторів та різними купонними ставками (від 1 до 25 %).

У зв'язку з особливостями функціонування українського РКО діяльність комерційних банків справляє на його розвиток якщо не визначальний, то великий вплив. Комерційні банки, за фінансовим та інформаційним потенціалом можна поділити на великі банки, які мають достатні фінансові й інформаційні можливості для здійснення значних обсягів як власних, так і інших емісій, та малі банки, спроможні здійснювати лише власні емісії. Діяльність банків на РКО можна розглядати у трьох напрямах (табл. 2): як емітентів, андерайтерів (консультантів) та інвесторів. Отже, доцільно розглянути діяльність банків та завдання, що стоять перед банками на РКО, з наведених позицій.

У 2005—2007 pp. банки не були лідерами з первинної емісії облігацій (табл. 3; розраховано авторами за даними ДКЦПФР). У звіті четвертого кварталу 2007 р. даних про випуски облігацій за суб'єктами підприємницької діяльності ДКЦПФР не надала). Відсутність мотивації збільшення обсягів випусків облігацій пояснюється значним припливом капіталу до банківської системи з інших джерел фінансування.

Станом на грудень 2007 року Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку з початку року було зареєстровано 853 випуски облігацій підприємствам на загальну суму 36,03 млрд. грн.. Порівнюючі дані з даними за 2006 рік (789 випусків на загальну суму 21,387 млрд. грн..), можна зробити висновок щодо збільшення обсягів випусків облігацій, а саме кількість випусків облігацій зросла на 64 випуски, а загальний обсіг збільшився у 1,7 рази. Це свідчить про збереження тенденцій щодо збільшення обсягів випусків облігацій, які спостерігалися протягом 2006 року. (рис.3.2).

Рис. 3.2. Динаміка випуску облігацій протягом 1999 - 2007 рр. в Україні.

Розглянемо основні види діяльності комерційних банків на РКО:

Таблиця 3.1

Основні види діяльності комерційних банків на РКО України

Таблиця 3.2

Обсяги емісій облігацій суб'єктами підприємницької діяльності в Україні у

2006-2008 рр

де 1 – зареєстровано випусків усього

2- у тому числі: комерційні банки

3 – страхові компанії

4 – державні підприємства

5 – дочірні підприємства

6 – акціонерні товариства

7 – ТОВ

8 – об'єднання, орендні підприємства та ін[20].

Така ситуація склалася з кількох причин. По-перше, діяло обмеження випуску лише 25 % від статутного фонду. І хоча сьогодні таке обмеження скасовано і змінено на 100 % , однак для банків з їх специфічною структурою балансу (норма регулятивного капіталу становить 8 %), таку зміну не можна вважати прогресивною. Є думки стосовно доцільності зміни залежності цієї норми для банків не від статутного фонду, а від розміру його активів [7]. По-друге, встановлення невисокої ставки відсотків за залученими депозитами робить їх за співвідношенням "ризик — дохідність" привабливішими за корпоративні облігації. Відсутність великих обсягів емісій великими банками можна пояснити також і їх можливістю залучати кошти на умовах кредитів від НБУ та на міжбанківському кредитному ринку за меншими ставками. Так, НБУ на 12.01.2005 р. встановив ставку "overnight" на рівні 14 % річних при кредитуванні під державні цінні папери і на рівні 20 % річних — для незабезпечених кредитів.

На сьогодні одним з головних завдань, що постало перед банківською системою, є підвищення ефективності розміщення випусків облігацій. Адже за домінування великих банків на ринку андерайтерських послуг малі банки мають проблеми з повнотою розміщення навіть власного випуску. А якщо малий банк звернеться до великого за послугою андерайтингу, він зазнає значних витрат на обслуговування випуску.

Ще одним завданням є підвищення рейтингів малих банків та підприємств, тому що великі банки з рейтингом міжнародних агентств мають доступ до ринку євробондів, а інші учасники ринку через відсутність такого рейтингу позбавлені цієї можливості. Ситуація, що склалася в невеликих банках, призводить до того, що вони можуть функціонувати на цьому ринку лише як торговці цінними паперами, та здійснюючи дилерські операції, а підприємства, на жаль, мають або користуватися послугами великого банку, або спробувати здійснити емісію облігацій власними силами, що відповідно створює ще одну вагому проблему на РКО. В табл. 4 наведено рейтинг банків-андерайтерів в Україні.

За таких обставин значно підвищується ризик неповного розміщення власної емісії. Крім того, навіть випуски потенційно привабливих підприємств можуть стати непривабливими, якщо банк-андерайтер не оголошує про можливість операції РЕПО з потенційними інвесторами.

Розглянемо діяльність комерційних банків на РКО як інвесторів. Випускаючи потенційно привабливі облігації своїх клієнтів, великі комерційні банки залишають ці цінні папери у власному портфелі, тим самим обмежуючи можливості вільного обігу їх на вторинному ринку. Тобто українські банки зазвичай використовують пасивну інвестиційну стратегію щодо корпоративних облігацій, якщо цей фінансовий інструмент виконує лише функції підвищення ліквідності та імунізації. При цьому використання активної стратегії управління паперами з фіксованою дохідністю обмежено самими умовами функціонування фондового ринку України.

На організованому вторинному ринку присутність банків-торговців доволі відчутна. У групі найактивніших інвесторів ПФТС — великі банки АКІБ "УкрСіббанк", ЗАТ "ПУМБ", АППБ "Аваль", АКБ "Укрсоцбанк", ВАТ АБ "Укргазбанк", ЗАТ, ВАТ "ВАБанк" і лише ТОВ "Он-лайн капітал" є інвестиційною компанією[60].

Отже, діяльність комерційних банків, особливо великих, пов'язана з низкою проблем, котрі їм доведеться вирішити в найближчому майбутньому. І хоча цих проблем менше, ніж в інших учасників ринку, проте вони важливіші. Саме банки, через особливості національного фондового ринку, своєю діяльністю чинять значний вплив на ринок загалом та окремих його учасників зокрема. Для подальшого розвитку РКО великі комерційні банки мають діяти в тісній співпраці з іншими фінансовими інститутами, що працюють на цьому ринку, — з підприємствами-емітентами, організаторами торгів, невеликими банками, державою. З цією метою, на нашу думку, доцільно створити емісійний синдикат, до якого входитимуть як великі, так і невеликі банки. При цьому можна встановити певні нормативні обмеження щодо тривалості проведення андерайтингу, частки, що буде розміщуватись членами синдикату, та інше. Однак в умовах українських реалій у потенційних емітентів є альтернатива: або звернутися за послугами до великого банку, якщо є кошти на обслуговування емісії, або відмовитися від випуску облігацій та розглянути доцільність отримання банківського кредиту.

3.3 Стратегія IPO (initial public offering) як перспективний напрямок залучення коштів шляхом розміщення акций на світових биржах.

              Серед найголовніших завдань України – інтеграція у світове економічне співтовариство. Однією з головних умов досягнення даної мети є забезпечення поступового приведення свого законодавства у відповідність із законодавством розвинених країн світу, в тому числі у банківській сфері. Удосконалення регулювання фінансово-кредитних відносин в умовах ринкової трансформації вимагає врахування тенденцій світового фінансового ринку у разі впровадження Україною нових законодавчих актів та внесення змін до уже існуючих.

              Багато українських банків шукають прийнятні для себе можливості отримання додаткових грошових коштів для розширення своєї діяльності. Деякі вже вийшли на Лондонську фондову біржу й отримали гроші, яких шукали, проте біржа у Великій Британії жорстко регламентує правила виходу на неї і роботи на ній.

              Тому не всі вітчизняні структури готові надати прозору інформацію про компанію, а також провести аудит діяльності. А в Європі є й інші фондові біржі, де закони ліберальніші, ніж у Великобританії і теж можна отримати ті ж гроші.

Initial Public Offering (IPO) – публічна пропозиція інвесторам стати акціонерами компанії, зроблена нею вперше на міжнародній біржі, - це складний комплекс організаційних, юридичних і фінансових процедур, у якому крім самої компанії й потенційних інвесторів задіяна безліч посередників. Мети основних учасників IPO не завжди збігаються, кожний з них у процесі підготовки й проведення IPO зіштовхується зі своїми проблемами й вирішує свої завдання, проте, всі вони зацікавлені друг у другу, зацікавлені в тім, щоб IPO відбулося. Тому весь комплекс проблем IPO повинен розглядатися з різних точок зору - компанії-емітента, інвесторів, посередників [12, с.170].

              Основними майданчиками для ІРО є найбільш розвинені фондові біржі (Таблиця. 3.3), які працюють в розвинених країнах та мають міцну репутацію.

Табл. 3.3

Найбільш розвинені біржові фондові ринки*