Кримінально-процесуальне доказування

   Основу формування стандартів доказування мають становити процесуальні принципи. Кожний із цих принципів повинен мати системоутворююче значення для розуміння процесуальних прав і обов’язків учасників кримінального процесу. Однак, не слід ототожнювати стандарти доказування із принципами кримінального процесу, тому, що сама категорія «стандарт доказування» дозволяє розглядати мету та завдання процесуального доказування, принципи кримінального процесу, права й обов’язки учасників процесу в області доказування, як взаємозалежні елементи, що визначають сутність і зміст конкретної моделі кримінального процесу чи процесуальної форми провадження по розслідуванню та розгляду певної класифікаційної групи злочинів.

   Доцільним було би також розглянути можливість наповнення змісту стандарту доказування особливостями формування доказів з урахуванням використання різноманітних логічних і психологічних прийомів; специфікою

обґрунтування переконливості тези захисту або обвинувачення в суді; правилами розподілу тягаря доказування на досудових і судових стадіях; а також тактико-методологічним характером розслідування та вирішення кримінальних справ певної видової групи злочинів. З урахуванням мети здійснення відповідного процесуального порядку необхідним є у стандарті й закріплення правил оцінки доказів. Однак, такий стандарт оцінки доказів не

може  зводитися до формулювання правила про сукупність положень, наявність яких у сумі гарантовано дає шуканий результат - підсумкове процесуальне рішення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ 

   Кримінально-процесуальне доказування є різновидністю соціального пізнання. Йому притаманні обидві форми пізнання: безпосереднє і опосередковане.

   Якщо мова йде про гносеологічну сутність кримінально-процесуального доказування як особливої різновидності пізнання оточуючої дійсності, необхідно ставити знак ідентичності між доказуванням і кримінально-процесуальним пізнанням.

   Отже, кримінально-процесуальне доказування – це передбачена законом діяльність суб’єктів кримінального процесу по збиранню (формуванню), перевірці і оцінці доказів та їх процесуальних джерел, прийнятті на цій основі певних процесуальних рішень і наведення аргументів для їх обґрунтування (мотивації).

   Метою кримінально-процесуального доказування є встановлення об’єктивної істини. У кримінальному процесі об’єктивна істина носить характер абсолютної і відносної. Необхідно констатувати, що в процесі доказування одна і та ж істина може одночасно виступати і абсолютною, і відносною.

   Предмет доказування – це передбачена законом сукупність обставин, які підлягають обов’язковому встановленню у кожній кримінальній справі з метою її правильного вирішення. Межі доказування – це глибина пізнання обставин, що входять до предмета доказування. Суб’єктами доказування є державні органи і посадові особи, на яких законом покладено обов’язок щодо збирання, перевірки, оцінки доказів та їх процесуальних джерел, обґрунтування рішень прийнятих в ході доказування, а також інші особи, які вправі брати участь в цій діяльності.

   Як свідчить аналіз процесуальної літератури процес доказування традиційно складається з трьох елементів: збирання, перевірки й оцінки доказів та їх процесуальних джерел. Однак, що це не зовсім так. Деякі науковці виділяють четвертий самостійний елемент процесу доказування – прийняття процесуального рішення та його обґрунтування наявними у справі доказами.

   В той же час критерії оцінки доказів потрібно відрізняти від правил їх оцінки. Критерії оцінки процесуальних джерел доказів – це визначення їх допустимості та повноти. Критерії оцінки самих доказів – встановлення належності, допустимості, достовірності та достатності відомостей про факти. Правила оцінки доказів чітко визначені в ст. 67 КПК України.

   Важливу роль в процесі доказування відіграють презумпції та преюдиції. Під час доказування використовуються фактичні та правові презумпції. Правильне розуміння поняття і суті фактичних презумпцій, шляхом їх використання в слідчій і судовій діяльності має не тільки теоретичне, але й практичне значення. Узагальнення прийомів і способів вчинення злочинів, методики їх розслідування дозволяє розробити конкретні рекомендації щодо швидкого і повного розкриття злочину, сприяє прийняттю правильних рішень у кримінальних справах.

   Правові презумпції теж відіграють важливу роль в процесі доказування, оскільки впливають на належність доказів, окреслюють предмет доказування, його межі, визначають окремі обставини, які не підлягають встановленню.

   Практичне значення мають преюдиції, вони дозволяють при наявності встановлених обставин в рішенні суду не вдаватись повторно до їх встановлення іншим судом при розгляді іншої кримінальної справи. Однак це має бути не обов’язком, а правом суду інакше цим може бути порушено принцип всебічності, повноти і об’єктивності дослідження обставин справи.

   Необхідно констатувати, що кримінально-процесуальне доказування має здійснюватись з дотриманням не тільки правових норм, але й норм моралі. Останні дозволяють зорієнтувати правосвідомість посадових осіб, які здійснюють доказування, на систему моральних цінностей та ідеалів, сприяють визначенню моральних пріоритетів в цій діяльності.

   Поняття доказів відноситься до числа фундаментальних категорій у кримінальному процесі. Докази слід розглядати як будь-які відомості про факти, що одержані в установленому законом порядку та за допомогою яких орган розслідування, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність суспільно-небезпечного діяння, винуватість або невинуватість особи, яка його вчинила та решту обставин, що мають значення для встановлення істини і правильного вирішення справи.

   Саме докази, а не їх процесуальні джерела, є засобами доказування у кримінальному судочинстві. На підставі притаманних їм властивостей докази поділяються на декілька груп. Класифікація доказів вироблена практикою і має важливе значення для їх оцінки та прийняття процесуальних рішень.

   Процесуальні джерела доказів – це певна процесуальна форма за допомогою якої відомості про факти залучаються до сфери кримінально-процесуального доказування.

   Докази та їх процесуальні джерела органічно поєднані між собою, взаємопов’язані, але то є об’єктивно існуючий зв’язок як між всяким змістом і формою. Однак він не дає підстав судити про процесуальні джерела доказів і самі докази як про єдине ціле.

   За останнє десятиліття в Україні відбулися корінні зміни. Змінилися вектори економічного, політичного  та  соціального розвитку.  У  зв’язку  з  цим  зрозуміла  спроба  перегляду  змісту  та  засобів  здійснення  кримінально-процесуальних  процедур.  У  якому  розумінні  доцільно  й  припустимо  вживати термін «стандарт доказування» в українському процесуальному  праві  у  науковій  літературі однозначної  відповіді  немає.  Термін «стандарт» має  кілька  значень:  по-перше,  це  зразок,  якому  повинно щось  відповідати,  задовольняти що-небудь за своїми ознаками, властивостями;  по-друге,  це  шаблонне, трафаретне, що не містить у собі нічого творчого. 

   У  національному  кримінальному  процесі «стандарт доказування», на наш погляд, має визначати відповідну модель процесуального доказування і не бути тільки критерієм оцінки  доказів,  як  прийнято  вважати  в  країнах

загального  права.  У  такому  сенсі  стандарт доказування  за  зовнішнім проявом  буде  збігатися з поняттям «кримінально-процесуальна форма»,  а розробка його поняття  та формування різновидів  стане методологічним  підґрунтям  для  диференціації  кримінально-процесуальної форми.  Основу формування  стандартів  доказування  мають  становити  процесуальні  прин-

ципи. Кожен  з цих принципів повинен мати системоутворююче значення для розуміння  процесуальних  прав  і  обов’язків  учасників  кримінального  процесу.  Однак,  не  слід ототожнювати  стандарти  доказування  із принципами  кримінального  процесу,  тому, що  сама  категорія «стандарт  доказування» дозволяє розглядати мету та завдання процесуального  доказування,  принципи  кримінального процесу, права й обов’язки учасників

процесу  в  області  доказування,  як  взаємозалежні  елементи,  що  визначають  сутність  і зміст  конкретної моделі  кримінального  процесу  чи  процесуальної  форми  провадження по  розслідуванню  та  розгляду  певної  класифікаційної групи злочинів.

   Таким чином, при розробці нового  й удосконаленні  чинного   кримінально-процесуального  законодавства   для  встановлення адекватності  цілей,  форм  і  методів   доказування  тим  вимогам,  що можуть  забезпечити ефективне   здійснення  розслідування  кримінальної справи та  її вирішення по суті, доцільно  створити,  використовуючи  категорію «стандарт  доказування»,  теоретичні  моделі доказування  з подальшим  їх впровадженням у законодавство України. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 

1. Конституція України.
2. Кримінальний кодекс України.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України.
4. Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” // http. rada. gov. ua.
5. Закон України „Про прокуратуру” // http. rada. gov. ua.
6. Закон України № 2533-ПІ від 21.06.2001 "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України"// http. rada. gov. ua.
7. Постанова Пленуму Верховного Суду „Про виконання судами України законодавства і постанов Пленумів Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку” // Постанови Пленуму Верховного Суду в кримінальних справах / за заг. редакцією В.Т.Маляренка – К., 2005. – С. 40-45.
8. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та проведення судових експертиз. Затверджені наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 № 53/5.

9. Астапенко  О.  Поняття  кримінально-процесуального  доказування  і  його  структурні елементи / О. Астапенко // Підприємництво,  господарство  і  право. - 2006. - № 5. - C. 155-158.
10. Глинська Н. В. Проблема  істини як мета доказування в  сучасному кримінальному процесі / Н.  В.  Глинська // Питання  боротьби  зі злочинністю. – 2006. - Вип. 12. – C. 123-131.
11. Грошевий Ю. М. Докази  і доказування у  кримінальному  процесі :  наук.-практ.  посіб. / Ю. М. Грошевий, С. М. Стахівський. – К. : КНТ, 2006. – 272c.
12. Іщенко В. М. Перспективи формування  стандартів доказування  у  сучасному кримінальному процесі України / В. М. Іщенко // Форум права. – 2009. – № 3. – С. 302–307.
13. Іщенко І. Поняття протоколів слідчих і судових дій як самостійного виду доказів у кримінальному судочинстві // Право України.— 1998.— № 5.— С. 78-81.
14. Кірмач Л. А. Доказування  як метод пізнання  в  процесі  розслідування  злочинів: дис. кандидата юрид. наук : 12.00.09 / Кі-рмач Людмила Антонівна, 2004. – 198 с.
15. П’ятакова О. П. Проблеми кримінально-процесуального  доказування //  Формування  громадянського  суспільства  та  правової  держави  в  контексті  європейської  інтеграції :  тези  доп.  наук.-практ.  конф. / О. П. П’ятакова (Київ, 21-22  квіт. 2006  р.) Ч. ІІ. -  К. :  Київськ.  нац.  ун-т  внутр.  справ, 2006. - C. 104-106.
16. Прилуцький П. В. Доказування як засіб пізнання  об`єктивної  дійсності  в  кримінальному  процесі /  П.  В.  Прилуцький //  Вісник Запорізьк.  нац.  ун-ту.  Юридичні  науки. - 2006. - № 2. - C. 185-190.
17. Стахівський С.М. Перевірка і оцінка показань свідка // Право України. № 12. – 1997. – С.78-81.
18. Стахівський С.М. Показання свідка як джерело доказів у кримінальному процесі України. Навчальний посібник. – К., 2002. – 95с.
19. Стахівський С.М. Теорія і практика кримінально-процесуального доказування. – К., 2005. – 272 с.
20. Стахівський С.М. Щодо поняття і суті доказування у кримінальному судочинстві // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. №4. 2003. – С. 107-109.
21. Чучукало  О.  Встановлення  істини  як мета  доказування /  О.Чучукало //  Право України. - 2006. - № 1. - C. 57-60.
22. Шилін Д.В. Кримінально-процесуальна преюдиція в процесі доказування// Часопис Академії адвокатури України № 6. – 2010. –  С.1-7.